Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2026 року
м. Київ
справа № 361/8611/18
провадження № 61-10361св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2024 року у складі судді Дутчака І. М. та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним договір про відступлення прав вимоги № 4583, укладений 20 червня 2017 року між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» (далі - уповноважена особа Фонду) Славкіна М. А., і ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорюваний договір вчинений всупереч нормам законодавства, оскільки має ознаки договору факторингу. З укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансових послуг, тому що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить частині третій статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.
Крім того, оскільки за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 320 кредит було надано в іноземній валюті, ОСОБА_2 не надав жодного доказу на підтвердження його права отримання платежів за вказаним кредитним договором в іноземній валюті, зокрема, як визначено законодавством, генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Також посилалася на рішення Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року у цивільній справі № 361/1489/16-ц, яким скасовано рішення суду першої інстанції від 09 грудня 2016 року у справі за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду Славкіної М. А. до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та відмовлено ПАТ «ВіЕйБі Банк» у задоволенні позову. У цьому судовому рішенні встановлено, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» втратило право вимоги за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 320 між банком, ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, тому позивач вважає, що відповідач ОСОБА_2 за договором про відступлення прав вимоги від 20 червня 2017 року № 4583 не набув будь-яких прав вимоги, оскільки такого права у банку станом на день укладення цього договору фактично не було.
Вказувала, що оспорюваний правочин порушує її права, оскільки ОСОБА_2 за відсутності права вимоги, що встановлено зазначеним вище судовим рішенням, здійснив реєстрацію права власності на іпотечне майно, що змусило її звертатися до суду за захистом порушених прав, і рішенням суду від 27 липня 2022 року у цивільній справі № 361/9404/20 її позовні вимоги задоволено, скасовано запис про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно - нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .
Позивачка вважає, що у спірному випадку зміст порушеного права - це незаконна реєстрація права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі договору, що має ознаки недійсності, і, відповідно позбавлення її законного права володіти і розпоряджатися нежитловим приміщенням, тому предметом позову є саме захист порушеного права, а не інтересу.
Також ОСОБА_1 подала до суду додаткові пояснення, у яких зазначала, що їй в ході цієї справи стало відомо про істотний доказ, а саме квитанцію від 15 червня 2017 року № 158783 на підтвердження сплати грошових коштів за придбаний ОСОБА_2 актив - право вимоги за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 320, що дає підстави вважати, що оспорюваний договір є недійсним з підстав його невідповідності вимогам законодавства. Вказувала, що реквізити, на які ОСОБА_2 сплатив суму в розмірі 416 000,00 грн та які вказані у цій квитанції, не відповідають реквізитам, зазначеним у протоколі електронних торгів № UA-EA-2017-04-18-000066-b. Цей факт є істотною обставиною щодо вирішення справи по суті, а саме недотримання умов договору про відступлення прав вимоги від 20 червня 2017 року № 4583 в частині сплати за придбаний актив, як єдиної підстави дійсності цього правочину. Тобто сторони договору на момент вчинення правочину не виконали дій, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим договором, а саме ОСОБА_2 не перерахував коштів за придбаний актив на вказані реквізити, а банк, відповідно, не підтвердив факту отримання коштів за проданий актив на вказані у протоколі електронних торгів реквізити.
Також, у договорі про відступлення прав вимоги від 20 червня 2017 року № 4583, сторони погодили, що ОСОБА_2 набуває всі права нового кредитора з моменту отримання банком у повному обсязі коштів, тобто з дати, коли банк отримав всю суму коштів за проданий актив на вказані у протоколі електронних торгів реквізити. Банк не підтверджує факту отримання коштів на вказані у протоколі електронних торгів реквізити, і, відповідно позивачка позбавлена можливості встановити, з якого моменту вказаний договір набрав чинності, а ОСОБА_2 отримав права нового кредитора. Тому вона вважає, що оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, у розумінні частини п`ятої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.
Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Броварський міськрайонний суд Київської області рішенням від 19 грудня 2024 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір про відступлення прав вимоги від 20 червня 2017 року № 4583, укладений між ПАТ «ВіЕйБі Банк», від імені якого діяла уповноважена особа Фонду Славкіна М. А. , і ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. При цьому суд зазначив, що розмір суми заборгованості при відступленні права вимоги є істотною умовою договору. Звернувшись до суду у 2010 році з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ПАТ «ВіЕйБі Банк» змінило порядок, умови і строк дії цього кредитного договору, і право банку нараховувати передбачені договором проценти за цим кредитним договором припинилося, тому у банку не було підстав для нарахування будь-яких штрафних санкцій після дострокового припинення кредитного зобов`язання. У зв`язку з цим у ПАТ «ВіЕйБі» станом на момент укладення договору про відступлення прав вимоги від 20 червня 2017 року № 4583 не існувало вимоги до ОСОБА_1 у тому обсязі, який ПАТ «ВіЕйБі» відступило на користь ОСОБА_2 ; обсяг прав вимоги, що були відступлені банком на користь ОСОБА_2 , не відповідав вимогам щодо наявності та дійсності обсягу прав, що можуть передаватися первісним кредитором новому кредитору. Фактично відбулося відступлення неіснуючого обсягу права вимоги, зокрема, у частині відступлених штрафних санкцій, після набрання законної сили рішенням суду від 11 листопада 2010 року, що свідчить про відсутність предмета договору, його невідповідність вимогам закону.
Оскільки ОСОБА_2 набув право вимоги за договором банківського кредиту в іноземній валюті, то як новий кредитор, повинен мати дозвіл (ліцензію) на надання фінансових послуг з кредитування в іноземній валюті. Відсутність у ОСОБА_2 ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями фактично змінює обсяг прав ОСОБА_1 , позбавляючи її права, а за кредитним договором й обов`язку, здійснювати сплату коштів у валюті кредитного договору (доларах США), тобто відбулася заміна валюти платежу без згоди споживача.
З огляду на зазначене суд першої інстанції вважав, що оспорюваний договір відступлення прав вимоги вчинений з порушенням норм законодавства, порушенням прав і законних інтересів ОСОБА_1 , а тому визнав його недійсним.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Дейком Є. А., і апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕйБі Банк» задовольнив. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що місцевий суд не врахував, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги в разі передання вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за таким договором.
Установивши, що ОСОБА_1 фактично оспорює дійсність переданої грошової вимоги у контексті характеру та розміру заборгованості за кредитним договором, яка відступлена попереднім кредитором новому кредитору за цим договором, місцевий суд залишив поза свою увагою ту обставину, що сам по собі факт укладення договору про відступлення права вимоги за кредитним договором не створює для ОСОБА_1 безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено в оспорюваному договорі, під час його виконання. Після отримання відповідної вимоги від нового кредитора позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги.
Висновки суду про те, що проведення розрахунків між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за кредитним договором, у тому числі оплата процентів, комісій, штрафних санкцій, має відбуватися в іноземній валюті, не відповідають фактичним обставинами справи.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У серпні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року й ухвалити нове рішення в частині визнання договору відступлення права вимоги недійсним на підставі недотримання істотних умов договору відступлення права вимоги від 20 червня 2018 року № 4583 щодо здійснення новим кредитором повної оплати за договором на вказані в договорі реквізити, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 537/4905/15-ц, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16, від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100), від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/9, від 06 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13-ц.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що факт оплати новим кредитором коштів за придбаний актив є предметом дослідження стосовно дотримання умов укладеного договору, де зазначено, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту отримання первісним кредитором сплачених коштів.
Разом із цим, за обставинами цієї справи сплата коштів за придбаний актив відбулась за іншими реквізитами, ніж зазначено в договорі. При цьому під час розгляду справи в суді ОСОБА_2 стверджував, що сплатив кошти на реквізити ПАТ «ВіЕйБі Банк», який, в свою чергу, зазначив, що отримав кошти від нового кредитора на реквізити Фонду, але в жодному документі такі реквізити не вказані.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 вересня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що 03 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ВАТ «ВіЕйБі Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 320, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 50 000,00 дол. США зі сплатою за користування кредитом 14 % річних та встановленої щомісячної плати за обслуговування кредиту у розмірі 176,75 грн, що становить 0,07 % річних від суми кредиту, із кінцевим терміном повернення до 03 квітня 2018 року. Погашення заборгованості здійснюється за графіком погашення кредиту.
Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором між ВАТ «ВіЕйБі Банк», ОСОБА_3 і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, предметом якого є нежиле приміщення загальною площею 51,4 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2010 року, що набрало законної сили, задоволено позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» за вказаним кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 320 заборгованість у розмірі 431 117,21 грн, з яких: 6 018,39 дол. США - прострочена заборгованість, 40 037,00 дол. США - строкова заборгованість, 5 782 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також 16 942,57 грн - штраф за пропуск платежів.
На підставі постанови правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 листопада 2014 року № 123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк», згідно з яким з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду в ПАТ «ВіЕйБі Банк». Тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк» запроваджено строком на три місяці - з 21 листопада 2014 року до 20 лютого 2015 року.
На підставі постанови правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», розпочала процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначила уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М. А. терміном на 1 рік - з 20 березня 2015 року до 19 березня 2016 року включно.
У подальшому виконавча дирекція Фонду неодноразово приймала рішення про продовження строків ліквідації та повноважень ліквідатора ПАТ «ВіЕйБі Банк» (рішення від 22 лютого 2016 року № 213, від 15 лютого 2018 року № 474, від 18 березня 2020 року № 618, від 02 квітня 2020 року № 713, від 23 квітня 2020 року № 850 та від 07 травня 2020 року № 906).
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 03 вересня 2020 року № 1627 «Про деякі питання здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повноваження під час здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» до моменту внесення запису про державну реєстрацію припинення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вирішено здійснювати безпосередньо Фондом.
У березні 2016 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 105 462,16 грн, з яких: заборгованість за відсотками - 38 090,15 дол. США (за курсом НБУ на 25 лютого 2016 року 27,218630), у гривневому еквіваленті становить 1 036 761,70 грн; заборгованість за комісіями з обслуговування кредиту - 15 380,81 грн; штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту (неустойка) (відповідно до пункту 4.5 договору за період із 25 лютого 2015 року до 25 лютого 2016 року) - 53 319,65 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки: нежиле приміщення загальною площею 51,4 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_2 (цивільна справа № 361/1489/16-ц).
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області 09 грудня 2016 року цеий позов ПАТ «ВіЕйБі Банк» задоволено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області 20 червня 2017 року скасовано рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2016 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Цим рішенням апеляційного суду встановлено, що ОСОБА_1 перестала виконувати щомісячні зобов`язання з погашення кредиту з 03 квітня 2009 року. Водночас з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 21 квітня 2010 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі. Суд зазначив, що позивач скористався своїм правом про стягнення всієї заборгованості за вказаним кредитним договором, звернувшись до суду 21 квітня 2010 року, із набранням законної сили рішенням міськрайонного суду від 11 листопада 2010 року. Водночас позивач своєчасно не скористався своїм правом звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі пункту 8.3 іпотечного договору. Висновок місцевого суду про початок перебігу позовної давності з 03 квітня 2018 року (дата закінчення дії кредитного договору) та відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Оскільки позивач позов до суду подав лише 18 березня 2016 року, тобто із пропуском позовної давності, апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та в задоволенні вказаного позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовив.
28 квітня 2017 року Товарна біржа «Іннекс» провела електронні торги з реалізації активів ПАТ «ВіЕйБі Банк» зокрема, права вимоги за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 320, укладеним між ПАТ «ВіЕйБі Банк» і фізичною особою.
01 червня 2017 року оформлено протокол електронних торгів № UA-EA-2017-04-18000066-b, у якому переможем торгів зазначено ОСОБА_2 , ціна продажу зазначеного активу - 416 000,00 грн, та зазначено реквізити для сплати коштів за придбаний актив: Отримувач ПАТ «ВіЕйБі Банк» (ліквідація), код ЄДРПОУ 19017842, банк отримувача: Національний банк України, код банку отримувача: 300001, н/р № НОМЕР_1 .
20 червня 2017 року на підставі результатів відкритих торгів (аукціону), проведених 28 квітня 2017 року Товарною біржою «Іннекс», оформлених протоком електронних торгів від 01 червня 2017 року № UA-EA-2017-04-18000066-b, з реалізації активів ПАТ «ВіЕйБі Банк», зокрема, права вимоги за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 320, між ПАТ «ВіЕйБі Банк» і ОСОБА_2 укладено договір про відступлення прав вимоги № 4583.
За умовами цього договору сторони погодили, що банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває право вимоги банку до позичальника, іпотекодавця, поручителя, зазначених у додатку № 1 до цього договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти в сумі та у порядку, визначених цим договором (пункт 1).
Зокрема, у пункті 2 договору вказано, що новий кредитор не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до пункту 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основним договором, включаючи право вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основним договором, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій у розмірах, вказаних в додатку № 1 до цього договору, передання предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань, сплати відповідної заборгованості від поручителів. Права кредитора за основним договором переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.
Згідно з пунктом 4 договору сторони домовилися, що за відступлення прав вимоги за основним договором, відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти в сумі 416 000,00 грн без ПДВ (далі - ціна відступлення) відповідно до наступного: грошові кошти у сумі, визначеній у пункті 4 цього договору в розмірі 416 000,00 грн без ПДВ, повинні бути сплачені новим кредитором банку в строк до 29 червня 2017 року на підставі протоколу електронних торгів № UA-EA-2017-04-18000066-b з реалізації активів ПАТ «ВіЕйБі Банк» шляхом відступлення прав вимоги за кредитним договором, проведених Товарною біржею «Іннекс», від 28 квітня 2017 року, переможцем яких став новий кредитор.
Відповідно до пункту 5 вказаного вище договору наявні у банку документи, що підтверджують права вимоги до нового кредитора, передаються банком новому кредитору за відповідним актом протягом 5 робочих днів з дня здійснення повного розрахунку за цим договором.
На підставі акта прийому-передачі за договором про відступлення прав вимоги новий кредитор отримав від ПАТ «ВіЕйБі Банк» документи кредитної справи за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 320.
Із додатка № 1 до договору про відступлення прав вимоги «Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами» відомо, що за цим договором банк відступає, а новий кредитор набуває права вимоги банку за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 320, укладеним між ВАТ «ВіЕйБі Банк» (найменування якого змінено на ПАТ «ВіЕйБі Банк») і ОСОБА_1 , з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є його невід`ємними частинами, включаючи права вимоги до правонаступників позичальника, спадкоємців позичальника або інших осіб, до яких перейшли обов`язки позичальника за кредитним договором (пункт 1.1).
У пункті 2.1 додатку № 1 зазначено, що загальна сума права вимоги за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № 320 (заборгованість за основним боргом, процентами, пенями, штрафами) станом на 20 червня 2017 року становить в гривневому еквіваленті 2 639 997,87 грн та складається: із заборгованості за тілом кредиту та відсотками, всього 98 524,57 дол. США, що в перерахунку в національну грошову одиницю України (курс НБУ на 19 липня 2019 року 26,021900 грн за один долар США) становить 2 563 796,51 грн, з них: 46 055,39 дол. США - заборгованість за основним боргом, 52469,18 дол. США - заборгованість за процентами, 15 683,82 грн - заборгованість за комісією, 60 517,54 грн - штраф за несвоєчасно сплачене тіло, відсотки, комісії.
На виконання пункту 4 договору про відступлення прав вимоги від 20 червня 2017 року № 4583 ОСОБА_2 сплатив ПАТ «ВіЕйБі Банк» грошові кошти в розмірі 416 000,00 грн, що підтверджується квитанцією № 158783.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У пункті 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до частини першої статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22) зазначила, що право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги (цесія), яке може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни, - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, положення ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Зокрема, при оцінці правових наслідків відступлення недійсного права вимоги.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за таким договором.
Установивши, що оспорюваний правочин відповідає вимогам закону, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання його недійсним.
У зв`язку з цим доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права є безпідставними та зводяться до помилкового тлумачення заявником правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права та згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувана постанова не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, й підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. ЗайцевІ. А. ВоробйоваЄ. В. Коротенко
