Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
10 червня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/9573/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
розглянувши матеріали касаційної скарги арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 (колегія суддів у складі: Пантелієнка В.О. - головуючий, Козир Т.П., Доманська М.Л.)
та ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 (суддя Мандичев Д.В.)
за заявою арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича
про перегляд ухвали Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 за нововиявленими обставинами
в межах справи №910/9573/25
за заявою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв"
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Арбітражний керуючий Капінус Андрій Анатолійович 21.05.2026 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 у справі № 910/9573/25.
Здійснивши перевірку касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
За приписами пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.09.2025, з поміж іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв"; призначено розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича; встановлено оплату послуг арбітражному керуючому Капінусу А.А. (розпоряднику майна) в розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання повноважень за рахунок коштів заявника.
До Господарського суду міста Києва надійшла заява арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича про перегляд ухвали Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 в частині встановлення оплати послуг арбітражному керуючому у справі № 910/9573/25 за нововиявленими обставинами.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.01.2026 по справі №910/9573/25 відмовлено арбітражному керуючому Капінус Андрія Анатолійовича у задоволенні заяви про перегляд ухвали господарського суду міста Києва від 19.09.2025 за нововиявленими обставинами.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 у справі №910/9573/25 залишено без змін.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах Levages Prestations Sevices v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).
Як визначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" від 20.05.2010, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення ЄСПЛ у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" від 28.05.1985).
Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення ЄСПЛ у справі "Беллє проти Франції" від 04.12.1995). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд.
Водночас право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001).
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першою статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з частиною третьою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства.
Згідно з пунктом 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Частиною першою статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно з частиною третьою статті 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), ухвали попереднього засідання, ухвал за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, поданих після закінчення строку, встановленого для їх подання, ухвали про затвердження плану санації у справі про банкрутство, ухвали про затвердження плану реструктуризації боргів боржника у справі про неплатоспроможність фізичної особи, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника та рішень, прийнятих за результатами розгляду заяв, поданих у межах провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність). Скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню в касаційному порядку окремо, можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство (неплатоспроможність), що підлягають оскарженню.
Верховний Суд враховує, що ухвала Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 за своїм процесуальним видом є ухвалою про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, тобто формально належить до ухвал, зазначених у пункті 21 частини першої статті 255 ГПК України. Разом з тим, оскільки така ухвала постановлена у справі про банкрутство щодо питання оплати послуг арбітражного керуючого, можливість касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, прийнятої за результатом її перегляду, визначається з урахуванням пункту 4 частини першої статті 287 ГПК України та спеціальних приписів частини третьої статті 9 КУзПБ.
Постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатом перегляду ухвал місцевого господарського суду щодо оплати послуг арбітражного керуючого, не віднесені частиною третьою статті 9 КУзПБ до переліку судових рішень, що підлягають окремому касаційному оскарженню.
Наведений вище перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню окремо, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (які відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
Отже, у касаційному порядку у справах про банкрутство не підлягають оскарженню постанови судів апеляційної інстанції, якими в апеляційному порядку переглянуті ухвали першої інстанції щодо питання оплати послуг арбітражному керуючому у справі про банкрутство, відповідно до абз. першого частини 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Такі ж правила застосовуються на стадії касаційного перегляду рішень судів, які є результатом розгляду заяв про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень у справі про банкрутство, прийнятих за наслідком розгляду питань оплати послуг арбітражному керуючому.
Верховний Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.06.2025 у справі № 925/1240/21, однак зазначає, що вони стосуються іншої процесуальної ситуації. У тій справі предметом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні заяви про перегляд постанови цього ж апеляційного суду за нововиявленими обставинами, тобто судове рішення, касаційне оскарження якого визначається пунктом 3 частини першої статті 287 ГПК України.
Натомість у справі № 910/9573/25 предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026, прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 про відмову в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали місцевого господарського суду в частині встановлення оплати послуг арбітражному керуючому. Отже, у цій справі можливість касаційного оскарження визначається не пунктом 3 частини першої статті 287 ГПК України, а пунктом 4 частини першої статті 287 ГПК України у взаємозв`язку з частиною третьою статті 9 КУзПБ.
У справі № 910/9573/25 ухвала Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 про відмову в задоволенні заяви арбітражного керуючого Капінуса А.А. про перегляд ухвали від 19.09.2025 за нововиявленими обставинами була переглянута в апеляційному порядку, за результатом чого Північний апеляційний господарський суд постановою від 04.05.2026 залишив її без змін. Отже, гарантований процесуальним законом апеляційний перегляд відповідного питання відбувся.
Отже, предметом касаційного оскарження є постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026, що прийнята за результатом апеляційного перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 про відмову у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 в частині встановлення оплати послуг арбітражному керуючому у справі № 910/9573/25, можливість касаційного оскарження якої не передбачена частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2026 у справі № 910/9573/25 про відмову у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 в частині встановлення оплати послуг арбітражному керуючому у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв", на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, яке відповідно до частини третьої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 3, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, статтями 2, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/9573/25 за касаційною скаргою арбітражного керуючого Капінуса Андрія Анатолійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.01.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков
