Єдиний державний реєстр судових рішень
Суддя Зайцева М. С.
Справа № 644/368/23
Провадження № 2/644/901/26
22.06.2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2026 року Індустріальний районний суд м. Харкова в складі: головуючого - судді Зайцевої М.С., за участю секретаря Селіхової А.В., позивача- ОСОБА_1 , представника позивача- Вайленко Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Ізюмського ліцею № 6 Ізюмської міської ради, третя особа Управління освіти Ізюмської міської ради про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач просить стягнути з Ізюмського ліцею № 6 Ізюмської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань Управління освіти Ізюмської міської ради Харківської області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 27.12.2022 року у розмірі 117 700,72 грн., яка визначена без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів; стягнути з Ізюмського ліцею № 6 Ізюмської міської ради Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань Управління освіти Ізюмської міської ради Харківської області суму моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. В обґрунтування позову зазначив, що з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань Управління освіти ІМР належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Строк вимушеного прогулу складає з дати відновлення, а саме з 01.04.2022 року по 27.12.2022 року, оскільки з 01.04.2022 року Ізюмським ліцеєм №6 ІМР видано наказ №50-к/тр про призупинення дії трудового договору з працівниками, а 27.12.2022 року ОСОБА_1 звільнено з Ізюмського ліцею № 6 на підставі наказу № 65/К-тр від 27.12.2022 року. Процедура обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.10995 року № 100. Відповідно до довідки про нараховану та фактично виплачену заробітну плату, заробітна плата за два місяці, які передували призупиненню дії трудових відносин, становила 25624,93 грн. Враховуючи вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100, середньоденна заробітна плата позивача складає (25624,93 грн. /59 (кількість календарних днів за два місяці) 434,32 грн., розмір середнього заробітку складає (271 днів (кількість календарних днів за період з 01.04.2022 року по 27.12.2022 року) х 434,32 грн. (середньоденна заробітна плата) =117700,72 грн. без вирахування податків та обов`язкових платежів. Позивач посилається на ч. 1 ст. 57-1 Закону України «Про освіту», яким передбачено, що здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується, в тому числі: збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом. Крім того, позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., яка полягає у моральних стражданнях, приниженні, втрати нормальних життєвих зв`язків, скрутному матеріальному становищі.
Представник Управління освіти Ізюмської міської ради подав пояснення по справі, в яких зазначив, щодорозрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу та його стягнення з відповідач. Третьою особою під час розгляду справи в суді І інстанції неодноразово наголошувалось на тому, що при розрахунку середнього заробітку позивач не обґрунтовує належними та допустимими доказами суму середнього заробітку, яка має бути стягнута з відповідача. Так, позивачем не враховується, що з 25.02.2022 до 01.04.2022 в Ізюмському ліцеї №6 ІМР було запроваджено режим простою, в період якого заробітна плата всіх працівників була зменшена до 2/3 без преміювань, на підставі чого, ОСОБА_1 було нараховано в березні 2022 року суму у розмірі 7000 гривень, (з якої 5740 виплачено та 1260 утримано податок на доходи фізичних осіб). Таким чином, у тому випадку, якби ОСОБА_1 покинув тимчасову окуповану територію м. Ізюм в подальші місяці він все рівно не міг би претендувати на середню заробітну плату з урахуванням лютого 2022 (24 дні з якого тарифікувалися за звичайним трудовим режимом), а натомість він отримував би заробітну плату у розмірі 2/3 без преміювань, що як видно із повного місяця простою березня 2023 року = 7000 грн. без відрахувань, або 5740 з утриманими коштами на відрахування податків та зборів. Таким чином, сума, яку позивач має намір стягнути з відповідача є надмірною та необґрунтованою. З урахуванням заяви про зменшення позовних вимог у даній справі позивач просив стягнути з Ізюмського ліцею №6 Ізюмської міської ради Харківської області суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також суму моральної шкоди. В свою чергу, позивач фактично скористався своїм правом на зміну предмету позову та змінив вимогу про стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також суму моральної шкоди з Управління освіти Ізюмської міської ради на Ізюмський ліцей №6 Ізюмської міської ради Харківської області. Однак, також слід враховувати, що підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є незаконне звільнення працівника. КЦС ВС у постанові від 13.11.2025 року у справі № 644/368/23 підтвердив, що звільнення ОСОБА_2 відбулось законно та обґрунтовано. Окрім цього, як вірно виснував Орджонікідзевський районний суд м. Харкова вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України. Середній заробіток за частиною 2 статті 235 КЗпП України є зарплатою, право на отримання якої виникло в працівника, якого незаконно позбавили можливості виконувати свою трудову функцію за наявності вини власника або уповноваженого ним органу. Таким чином, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Ізюмського ліцею №6 Ізюмської міської ради від 01.04.2022 року № 50-к/тр «Про призупинення дії трудового договору» в частині, що стосується вчителя трудового навчання ОСОБА_1 та поновлення на період з 01.04.2022 р. по 27.12.2022 р. дію трудового договору з вчителем закладу загальної середньої освіти трудового навчання ОСОБА_1 . Тобто, для задоволення даної вимоги позивачу необхідно змінити підстави позову, що є недопустимим, оскільки позивачем буде сформовано новий позов. Таким чином, враховуючи, що вимога про визнання протиправним та скасування наказу Ізюмського ліцею №6 Ізюмської міської ради від 01.04.2022 року № 50-к/тр «Про призупинення дії трудового договору» не була задоволена судом, то відсутні правові підстави для задоволення похідних вимог ОСОБА_1 .
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Представник позивача пояснила, що правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 13.11.2025 року у справі № 644/368/23, було підтверджено право позивача на середній заробіток за період 01.04.2022 по 27.12.2022. Підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в даній справі є не незаконне звільнення працівника, а той факт, що держава гарантувала працівникам закладів освіти збереження середнього заробітку в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану. Визначаючись з сумою середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, строк вимушеного прогулу було розраховано з дати призупинення дії трудового договору, а саме з 01 квітня 2022 року по 27 грудня 2022 року (дати звільнення позивача з Ізюмського ліцею № 6 на підставі наказу № 65/К-тр від 27.12.2022). Процедура обчислення середньої заробітної плати працівника визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Відповідно до довідки про нараховану та фактично виплачену заробітну плату від 13.12.2022 №17, виданої Управлінням освіти Ізюмської міської ради (зазначена довідка міститься в матеріалах справи), заробітна плата позивача за два місяці, які передували призупиненню дії трудових відносин, становила 25 624,93 грн. (за лютий і березень 2022), а саме: за лютий 2022 18 624, 94 грн.; за березень 2022 7000, 00 грн. Враховуючи вимоги Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100, середньоденна заробітна плата позивача складає (25 624,93 грн./59 (кількість календарних днів за два місяці)) 434,32 грн.; розмір середнього заробітку складає (271 днів (кількість календарних днів за період з 01.04.2022 року по 27.12.2022 року.) х 434,32 грн. (середньоденна заробітна плата) 117 700,72 грн, без вирахування податків та обов`язкових платежів. Відтак, сума, яку просить стягнути позивач з відповідача в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є обґрунтованою. Також звертає увагу, що постановою Верховного суду від 13.11.2025 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій були визнанні такими, що не можуть вважатися законними та обґрунтованими в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, оскільки суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили обґрунтованості цих позовних вимог, не з`ясували розміру заробітної плати позивача для визначення середнього заробітку, не встановили особу, на яку законом покладений обов`язок відшкодувати позивачу цей заробіток. Таким чином, твердження третьої особи про відсутність підстав для нарахування середнього заробітку та моральної шкоди прямо суперечать висновкам Верховного Суду від 13.11.2025, які є обов`язковими для врахування судом першої інстанції при новому розгляді справи.
Позивач в судовому засіданні пояснив, що з 1982 року він працює на посаді вчителя. Все життя професія педагога для нього була не лише просто роботою за спеціальністю, це робота була за покликанням серця. Під час окупації, не дивлячись на ворожі обстріли він виконував свої посадові обов`язки, саме завдяки його праці, старанням вдалося зберегти виробниче обладнання Ізюмського ліцею № 6. Завдяки його небайдужості вдалося зберегти українські підручники та літературу. Саме він як під час окупації так і після опікувався майном школи та приймав участь у відновлені зруйнованих приміщень. Після чотирьох десятків років роботи на посаді вчителя, він фактично залишився без роботи, навіть у день звільнення жодних виплат не отримав. З лютого по теперішній час, внаслідок неналежної поведінки відповідача, він перебував у стані цілковитої невизначеності щодо свого майбутнього працевлаштування. Щодо незаконного призупинення трудового договору, він був позбавлений можливості заробляти собі на життя та забезпечувати свою родину, що в сукупності із погіршенням стану здоров`я є підставою для стягнення моральної шкоди.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, повідомлявся належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомив.
Представник третьої особи подав заяву, в якій просив проводити судові засідання по справі без участі представника.
Постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13.11.2025 року у справі № 644/368/23 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 05 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору залишено без змін. Рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 05 червня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди скасовано, та справу в частині цих вимог передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судом встановлено, що з 15.08.1982 року по 27.12.2022 року, ОСОБА_1 був працівником Ізюмського ліцею № 6 Ізюмської міської ради та обіймав посаду вчителя трудового навчання.
24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжувалася та триває на час розгляду справи.
Згідно із наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» від 22.12.2022 встановлено, що м. Ізюм було окуповане в період часу з 01.04.2023 до 08.09.2022 р.
Ізюмський ліцей № 6, де працював ОСОБА_1 , знаходиться безпосередньо в місті Ізюм, а саме: АДРЕСА_1 . За таких обставин будь-який фактичний навчальний процес в м. Ізюм був неможливий.
Ізюмським міським головою 25.02.2023 р. як засновником та керівником для УО ІМР було видано керівне розпорядження за № 100 від 25.02.2022, яким було встановлено відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи в умовах воєнного стану та встановлено простій з 01.03.2022 року, в тому числі для УО ІМР.
01.04.2022 року Ізюмським міським головою видано розпорядження №106-ВС, яким встановлено факт відсутності організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи в умовах воєнного стану.
На виконання вказаного розпорядження Ізюмського міського голови Управлінням освіти Ізюмської міської ради винесено наказ № 02-ВС від 01.04.2023, яким так само встановлено відсутність організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи в умовах воєнного стану.
25.02.2022 Управлінням освіти Ізюмської міської ради постановлено Наказ «Про встановлення простою, запровадження дистанційної роботи та оплату праці в умовах воєнного стану».
01.04.2022 Ізюмським ліцеєм № 6 Ізюмської міської ради видано Наказ № 50-к/тр про призупинення дії трудового договору з працівниками, які зазначені в додатку, в тому числі із ОСОБА_1 .
Відповідно до Наказу №65/к/тр від 27.12.2022 року з ОСОБА_1 припинено трудовий договір з підстав, передбачених п. 2 ст. 36 КЗпП.
Згідно довідки про нараховану та фактичну виплачену заробітну плату, заробітна плата ОСОБА_1 за лютий 2022 року склала 18624,93 грн. за березень 2022 року склала 7000 грн., всього 25624,93 грн.
У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу позову, посилається на те, що у період з 01 квітня 2022 року до 27 грудня 2022 року мав право на отримання середнього заробітку.
Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
На рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, регулює Закон України «Про освіту».
15 березня 2022 року прийнято Закон № 2126-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо державних гарантій в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану», яким розділ VI Закону України «Про освіту» доповнено статтею 57-1 (далі Закон № 2126-IX).
У статті 57-1 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується: організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників; збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом; місце проживання (пансіон, гуртожиток тощо) та забезпечення харчуванням (у разі потреби). Забезпечення державних гарантій, визначених частиною першою цієї статті, створення безпечного освітнього середовища, організацію здобуття освіти, освітнього процесу в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану (особливого періоду) у межах своєї компетенції здійснюють: органи виконавчої влади, органи військового командування, військові, військово-цивільні адміністрації та органи місцевого самоврядування, їх представники, посадові особи (керівники, голови, начальники), органи управління (структурні підрозділи) у сфері освіти; заклади освіти, установи освіти, наукові установи, їх засновники.
Тобто цією нормою права держава гарантувала, серед іншого, збереження середнього заробітку за працівниками закладів освіти, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду.
Обов`язок забезпечити цю гарантію покладений, у тому числі, на органи управління у сфері освіти, заклади, установи освіти.
Законом № 4059-IX від 19 листопада 2024 року дію абзацу третього частини першої статті 57-1 зупинено на 2025 рік у частині збереження середнього заробітку працівникам закладів та установ освіти, наукових установ.
Разом з тим на час спірних правовідносин (з 01 квітня 2022 року до 27 грудня 2022 року) зазначена норма права діяла.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з того, що такий заробіток підлягає стягненню з роботодавця позивача, яким є Ізюмський ліцей №6 Ізюмської міської ради, на якого трудовим законодавством (ст. 21, 94 КЗпП України) покладено обов`язок щодо оплати праці. Таким чином, належним відповідачем за вимогами позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є роботодавець Ізюмський ліцей №6 Ізюмської міської ради.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 працював у закладі освіти. Призупиняючи з 01 квітня 2022 року дію трудового договору з ним, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат йому на час такого призупинення відповідач у повному обсязі поклав на державу, що здійснює військову агресію проти України, як це зазначено в частині третій статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Однак такі дії відповідача суперечать статті 57-1 Закону України «Про освіту», відповідно до якої позивач у період з 01 квітня 2022 року до 27 грудня 2022 року мав право на отримання середнього заробітку.
При цьому стаття 57-1 Закону України «Про освіту» в спірних правовідносинах є спеціальною нормою, адже поширюється лише на окремих суб`єктів, зокрема на працівників закладів та установ освіти.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою.
Зокрема в пункті 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року в справі № 918/391/23 зазначено про те, що одним із підходів, який суди застосовують для подолання колізій у законодавстві між правовими нормами однакової юридичної сили, є надання переваги спеціальним нормам перед загальними, тобто використання принципу lex specialis (спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого за розбіжності загального і спеціального законів діє спеціальний закон; а також принципу lex specialis derogat generali, суть якого полягає в тому, що спеціальний закон скасовує дію загального закону, спеціальна норма має перевагу над загальною.
Отже, у спірних правовідносинах стаття 57-1 Закону України «Про освіту», як спеціальна норма, має перевагу над статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як загальною нормою.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, які передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Згідно із п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 року нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Період вимушеного прогулу суд визначає з 01.04.2022 року (день прийняття наказу про зупинення дії трудового договору) по 27.12.2022 року (день прийняття наказу про звільнення з роботи).
Середній заробіток за час вимушеного прогулу обраховується за лютий та березень 2022 року відпрацьовані місяці, за які позивач отримував заробітну плату.
Згідно довідки про доходи позивача за 2022 рік ОСОБА_1 отримав заробітну плату за лютий 2022 року- 18624,93 грн. за березень 2022 року- 7000 грн., всього 25624,93 грн. Таким чином розмір середньоденного заробітку позивача складає 610,12 грн. (25624,93 грн. /42).
В період вимушеного прогулу включаються робочі дні з 01.04.2022 року по 27.12.2022 року, а всього 192 дня.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 27.12.2022 року становить в розмірі 117143,04 грн. (610,12 грн. х 192 робочі дні).
Суд не погоджується із наведеним позивачем та його представником розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 117 700,72 грн., оскільки розрахунок здійснений позивачем шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число календарних днів.
При цьому, за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, розмір компенсації за час вимушеного прогулу що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Представник відповідача не довів відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не надав власний розрахунок розміру середнього заробітку.
Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають частковому задоволенню в розмірі 117143,04 грн. знайшли своє підтвердження, є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема у приниженні честі та гідності, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків, інших цивільних прав. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач зазнав моральних страждань, тобто поніс втрати немайнового характеру у зв`язку із порушенням його трудових прав, так як дії відповідача призвели до припинення нарахування та отримання доходу, на який позивач законно очікував та розраховував, що в свою чергу змусило позивача захищати свої права в судовому порядку та певний час докладати додаткових зусиль для утримання своєї сім`ї.
Таким чином, враховуючи всі обставини по справі, суд доходить висновку, що діями відповідача позивачу завдана моральна шкода, яка з урахуванням вимог розумності та справедливості підлягає відшкодуванню в розмірі 10000 гривень.
Щодо вимоги про стягнення судових витрат, що складаються з судового збору в розмірі 8653,60 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем після усунення недоліків позовної заяви сплачено судовий збір за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1073,60 гривень. Крім того, позивачем сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1610,40 грн., за подання касаційної скарги в розмірі 5969,60 грн., а всього 8653,60 грн.
Крім того, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказала, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис (детального опису робіт, виконаних адвокатом) лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункти 168-169 вказаної постанови). Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
28.04.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Вайленко Г.О. укладено договір про надання правничої допомоги. Інтереси позивача ОСОБА_1 в суді представляв адвокат Вайленко Г.О.
Згідно п. 1.1 Договору про надання правничої допомоги від 28.04.2023 року, адвокат бере на себе зобов`язання надавати необхідну правничу допомогу замовнику, без обмежень та застережень.
Згідно п. 4.1 Договору, юридичні послуги, що надаються адвокатом, клієнт сплачує по факту наданих послуг на підставі підписаного сторонами акту наданих послуг.
Згідно п. 4.5 Договору, розмір адвокатського гонорару складає 50000 грн.
28.04.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Вайленко Г.О. укладено додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 28.04.2023 року.
Згідно п. 5 Додаткової угоди, сторони погодили одноетапний порядок внесення клієнтом винагороди (гонорару) адвоката 50000 грн. протягом 1 дня з дня підписання сторонами додаткової угоди.
Згідно акту виконаних робіт від 17.06.2026 року всього до сплати послуг адвоката з виконання доручення підлягає сума 50000 грн.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокат Вайленко Г.О. як доказ надала акт виконаних робіт та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 133 від 28.04.2023 року на суму 50000 грн. Відповідно до Акту адвокатом Вайленко Г.О. були проведені такі роботи: усна консультація з вивченням документів та надання роз`яснень з правових питань, пошук та аналіз актуальної практики, написання та подання адвокатських запитів до Ізюмської міської ради, Ізюмського ліцею № 6 ІМР, написання та подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви, написання позову, написання апеляційної скарги, написання касаційної скарги, написання та подання до суду заяв, клопотань, відповіді на відзив, заперечень. Загальна вартість робіт (послуг) становить 50000 грн. Акт підписаний сторонами 17.06.2026 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на надання консультації клієнту, пошук та аналіз практики, написання адвокатських запитів, написання та подання заяви про забезпечення доказів до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, написання та подання заяв, клопотань, не відповідають критеріям розумності, справедливості, верховенства права, а тому зазначеним критеріям відповідає сума витрат за надані послуги в розмірі 15000 грн.
Посилання представника позивача Шевченко І.К. на послуги з написання апеляційної скарги, ї подання до суду, представлення інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції, написання касаційної скарги та її подання до суду, представлення інтересів в суді касаційної інстанції, заяв, клопотань, заперечень є завищеними та неспівмірними із складністю справи. Складання вказаних процесуальних документів не вимагали значного часу, в зв`язку із предметом позову.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в загальному розмірі 14928,93 грн. та витрати зі сплати судового збору 8612,60 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в частині вимог про стягнення середнього заробітку, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10-13, 76-84, 133,137,141, 263-265, 274,354 ЦПК України, - суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Ізюмського ліцею №6 Ізюмської міської ради Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань Управління освіти Ізюмської міської ради Харківської області на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.04.2022 року по 27.12.2022 року в розмірі 117143,04 грн., суму відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 14928,93 грн. та витрати зі сплати судового збору 8612,60 грн., а всього 150684,57 грн.
Стягнути з Ізюмського ліцею №6 Ізюмської міської ради Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань Управління освіти Ізюмської міської ради Харківської області на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн.
В іншій частині позовних вимог- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного судупротягом 30 днів з дня його проголошення.
Інформація про сторони:
Позивач: ОСОБА_1 ( місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Відповідач: Ізюмський ліцей №6 Ізюмської міської ради (місце знаходження: м. Ізюм, вул. 24 Серпня, б. 26, код ЄДРПОУ 22664350).
Третя особа: Управління освіти Ізюмської міської ради (місце знаходження: м. Ізюм, вул. Васильківського, б. 4, код ЄДРПОУ 02146245)
Головуючий: М. С. Зайцева
