Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2026 року
м. Київ
справа № 161/18872/25
провадження № 61-1182св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ігнатенка В. М.
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Борщенко Владлена Валеріївна, на постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у складі суддів Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.
у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа, - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , на строк 6 місяців, яким просила заборонити ОСОБА_1 спілкування з нею, телефонні переговори, або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб її розшукувати, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її і в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
В обґрунтування вимог заяви зазначила, що рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області у справі № 342/259/23 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. За час перебування у шлюбі у подружжя народилось двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Під час шлюбу ОСОБА_1 незаконно виїхав за кордон, на її думку, без відповідних правових підстав. Перебуваючи за кордоном, ОСОБА_1 систематично здійснює відносно заявника психологічне насильство шляхом словесних образ, погроз та залякувань, які він висловлює у телефонних дзвінках, відеодзвінках та смс повідомленнях.
Подружжя не проживає разом близько трьох років, однак дані повідомлення негативно впливають на психоемоційний стан ОСОБА_2 і це відчувають діти. Заявник з цього приводу неодноразово зверталась до правоохоронних органів.
Так, 04 серпня 2025 року заявник звернулась до Луцького районного управління Головного управління Національної поліції у Волинській області про те, що 04 серпня 2025 року о 13 год 15 хв її колишній чоловік, ОСОБА_1 , використовуючи месенджер «Телеграм», вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно заявника, а саме словесно ображав. Стверджує, що наведені обставини також зумовлюють постійні емоційні стреси й страх за життя та здоров`я.
ОСОБА_1 не має наміру повертатись до України, а тому єдиний спосіб спілкування з нею є виключно мобільний зв`язок.
20 серпня 2025 року клінічний психолог психотерапевт склав консультаційний висновок, в якому зазначив, що епізоди домашнього насильства, не могли не вплинути на всі сфери життя заявника. Насамперед, погіршилось її фізичне та емоційне здоров`я, що стало перепоною для можливості відчути радість від сімейних стосунків, занурили в стан післяпологової депресії з постійною тривогою. Цей стан триває і на сьогодні, постійно невирішені конфлікти з колишнім чоловіком, його тиск лиш поглиблюють фізичні та емоційні страждання. Часте фізичне переживання небезпеки на фоні епізодів паніки і страху призводять до постійного напруження.
Заявник вказує, що змушена звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису з метою захисту власної безпеки та безпеки дітей, особистих кордонів і приватного життя.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня
2025 року в задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції вважав недоведеними заявником обставини, викладені у заяві про видачу обмежувального припису, та того, що ОСОБА_1 підпадає під дію Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
При співвідношенні дотримання, в даному випадку, як прав батька малолітніх дітей, що є предметом розгляду в іншій цивільній справі, так і прав малолітніх дітей на спілкування з батьком, з урахуванням відсутності беззаперечних належних та допустимих доказів вчинення стосовно ОСОБА_2 з боку її колишнього чоловіка, ОСОБА_1 , домашнього насильства психологічного характеру, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції зазначено, що єдиною можливістю, на сьогоднішній день, у батька дітей мати контакт зі своїми малолітніми дітьми, є саме спілкування засобами телефонного зв`язку, за допомогою месенджерів. Враховуючи вік дітей 3 роки 7 місяців, вони фізично не мають можливості спілкуватися з батьком без допомоги та посередництва матері ОСОБА_2 , оскільки не мають власних телефонних апаратів, номерів, що ставить в залежність можливість їх спілкування з батьком від волі, бажання та можливостей їх матері.
Постановою Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2025 року в частині відмови у забороні ОСОБА_1 телефонних переговорів або контактування з ОСОБА_2 через інші засоби зв`язку через третіх осіб, та забороні ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Видано обмежувальний припис строком на 6 (шість) місяців стосовно ОСОБА_1 , яким заборонено йому:
- телефонні переговори або контактувати з ОСОБА_2 через інші засоби зв`язку через третіх осіб;
- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її.
В решті рішення залишено без змін.
Задовольняючи вимоги заяви у вказаній частині, апеляційний суд вважав, доведеними підстави для застосування обмежувальних заходів щодо кривдника, враховуючи наявність конфлікту між колишнім подружжям, факт вчинення психологічного насильства в сім`ї колишнім чоловіком, а також відсутність бажання примирення у постраждалої від домашнього насильства ОСОБА_2 і відсутність ознак щирого каяття у кривдника.
На думку суду заходи тимчасового впливу до ОСОБА_1 , які просить застосувати заявник, жодним чином не обмежать законних прав та інтересів ОСОБА_1 , в тому числі і щодо його спілкування з малолітніми дітьми, а лише мінімізують спілкування подружжя.
Рішення суду в частині відмови у забороні ОСОБА_1 спілкуватися з ОСОБА_2 апеляційний суд вважав законним та обґрунтованим. Також колегія суддів вважала за доцільне зауважити, що спілкування між сторонами має відбуватися виключно по питаннях участі у вихованні та житті спільних дітей та у толерантний спосіб, не допускаючи взаємних образ та принижень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Борщенко В. В., засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня
2025 року в частині задоволених вимог.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року в частині задоволених вимог та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року.
Постанова Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року в частині залишення без змін рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 вересня 2025 року щодо відмови у задоволенні вимоги про заборону
ОСОБА_1 спілкуватися з ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржується і не переглядається на підставі статті 400 ЦПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення визначено пункт 1
частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування
у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 30 січня 2020 року
у справі № 545/744/19, від 13 липня 2022 року у справі № 522/22472/21,
від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23, від 18 грудня 2025 року
у справі № 752/13774/24, від 31 травня 2022 року у справі № 607/18523/21,
від 16 квітня 2020 року у справі № 336/992/18, від 10 листопада 2025 року
у справі № 752/18707/24, від 16 листопада 2022 року у справі № 214/4179/21,
від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, від 29 серпня 2019 року
у справі № 640/23804/18, від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21,
від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 29 серпня 2019 року
у справі № 640/23804/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц,
від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19, від 14 січня 2020 року
у справі № 754/6995/19, від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18,
від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/26496/18, від 28 травня 2025 року
у справі № 761/44907/24, від 07 лютого 2022 року у справі № 344/10461/21,
від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне та справедливе рішення суду першої інстанції, дійшов помилкових та передчасних висновків, які не ґрунтуються на належній та повній оцінці всіх доказів у справі, не враховують практику Верховного Суду у подібних правовідносинах. Так, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ототожнивши поняття «сімейного конфлікту» з поняттям «домашнє насильство». Саме по собі існування між сторонами конфлікту, емоційних суперечок, напружених стосунків та взаємного невдоволення не охоплюється поняттям домашнього насильства. Натомість, апеляційний суд не розмежував правову природу цих двох понять.
Також апеляційний суд не встановив жодної з обов`язкових ознак психологічного насильства, зокрема: системності відповідної поведінки, її умисного характеру, цілеспрямованості на приниження, контроль чи інше деструктивне втручання у психічну сферу особи, а також відсутні будь-які встановлені судом наслідки у вигляді шкоди психічному здоров`ю чи реальної загрози її заподіяння.
Натомість апеляційний суд обмежився формальним посиланням на сам факт конфліктних відносин між сторонами, не з`ясувавши їх причин, характеру, тривалості, інтенсивності та правової природи, що призвело до підміни правової оцінки доказів припущеннями.
При цьому, суд апеляційної інстанції проігнорував об`єктивний контекст правовідносин між сторонами, зокрема наявність між ними спору щодо визначення способів участі батька у вихованні дітей, та інших спорів, пов`язаних з реалізацією батьківських прав та обов`язків. Наявність таких спорів неминуче зумовлює підвищену емоційну напругу між сторонами, одна така є природнім наслідком конфлікту інтересів у межах сімейних правовідносин і не може автоматично розцінюватись як прояв психологічного домашнього насильства.
Апеляційним судом не встановлено реальних ризиків повторення чи ескалації домашнього насильства. Застосовуючи обмежувальний припис, апеляційний суд фактично визнав наявність ризиків повторного вчинення домашнього насильства, однак у мотивувальній частині оскаржуваної постанови відсутній будь-який аналіз конкретних обставин, які б свідчили про існування яких ризиків, не наведено жодного фактичного обґрунтування, яке б підтверджувало реальну ймовірність повторення насильницьких дій, їх посилення або виникнення загрози для фізичного чи психічного здоров`я заявника у майбутньому.
Застосування обмежувального припису призвело до непропорційного втручання у батьківські права, штучного створення перешкод у їх здійсненні та є несумісним із принципом врахування найкращих інтересів дітей.
Апеляційний суд формально підійшов до оцінки доказів, порушивши вимоги статей ЦПК України.
Крім того, заявник посилається на те, що одне судове рішення не може зупиняти, нівелювати або суперечити іншому судовому рішенню, в даному випадку - рішенню Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 жовтня 2025 року у справі № 342/984/23 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дітей.
16 березня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшов відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій ОСОБА_1 заперечив проти обставин, викладених ОСОБА_2 у відзиві, зазначивши аналогічні, викладеним у касаційній скарзі, обставини.
Аргументи інших учасників справи
16 березня 2026 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» із відзивом на касаційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувану постанову - без змін.
14 травня 2026 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення ОСОБА_2 , які по суті є доповненнями до відзиву, поданого поза строком, визначеним у статті 395 ЦПК України, тому суд залишає їх без розгляду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Борщенко В. В., на постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 24 травня 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 розірвано.
За час перебування у шлюбі у подружжя народилось двоє дітей ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 листопада 2022 року інспектором СРПП ВП №1 Бучанського районного управління поліції винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_1 Серії АА № 282556.
04 серпня 2025 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до Луцького районного управління Головного управління Національної поліції у Волинській області про те, що 31 липня 2025 року колишній чоловік ОСОБА_1 , використовуючи менеджер «Телеграм», вчинив відносно неї домашнє насильство психологічного характеру, а саме: словесно ображав.
З відповіді заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності
від 14 серпня 2025 року № 102624-2025, вбачається, що за наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 , із ОСОБА_1 , проведено профілактичну бесіду в телефонному режимі за номером телефону НОМЕР_1 , щодо недопущення вчинення будь-яких протиправних дій відносно колишньої дружини. Також зазначено, що можливості скласти будь-які адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 не має можливості, оскільки останній знаходиться за межами України.
З виписки з протоколу індивідуальних консультацій від 20 серпня 2025 року (консультативний висновок) вбачається, що епізоди домашнього насильства (емоційного, фізичного, фінансового), жертвою яких стала ОСОБА_2 , не могли не вплинути на всі сфери життя, це погіршило фізичне та емоційне здоров`я останньої, та стало перепоною для можливості відчути радість від сімейних стосунків, занурили в стан післяпологової депресії з постійною тривогою. Часте фізичне переживання небезпеки на фоні епізодів паніки і страху призводять до постійного напруження. Таке гіперзбудження дуже важко витримувати, воно призвело до порушень сну, розчарування, виснаження, втоми, втрати відчуття безпеки, та можливості отримувати задоволення від життя.
Постановою слідчого ОСОБА_2 визнано потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному 19 травня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022052770001717.
Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області № 398-4 та № 398-5 від 11 червня 2025 року малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 надано статус дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
З копії акту обстеження умов проживання від 30 травня 2025 року вбачається, що сім`я ОСОБА_5 проживає в задовільних умовах, діти мають місце для відпочинку та дозвілля, забезпечені усім необхідним відповідно до вікових потреб, стосунки у сім`ї дружні.
Заявник стверджує, що ОСОБА_1 постійно вчиняє щодо неї психологічне насильство, що реалізується виключно через канали електронної комунікації (телефонні дзвінки, відеозв`язок, текстові повідомлення) та виражається в словесних образах, погрозах, залякуваннях та безперервному емоційному тиску.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 5 ЦПК України вказано, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У частині першій статті 15, частині першій статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання (пункт 2 частини другої статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов`язків, які покладаються на нього, а також строку, на який видається обмежувальний припис, належить до компетенції суду.
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року
у справі № 127/9600/22
Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).
Водночас слід приймати до уваги, що тимчасове обмеження прав кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи, враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19).
Задовольняючи вимоги заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису в частині заборони ОСОБА_6 телефонних переговорів або контактування з ОСОБА_2 через інші засоби зв`язку через третіх осіб, а також розшукування особисто і через третіх осіб ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , та її переслідування, апеляційний суд вважав доведеними підстави для застосування обмежувальних заходів щодо кривдника, враховуючи наявність конфлікту між колишнім подружжям, факт вчинення психологічного насильства в сім`ї колишнім чоловіком, а також відсутність бажання примирення у постраждалої від домашнього насильства ОСОБА_1 і відсутність ознак щирого каяття у кривдника.
Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки надані заявником докази у їх сукупності підтверджують вчинення щодо неї психологічного насильства, яке відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є однією з форм домашнього насильства.
Як убачається з матеріалів справи, заявник систематично отримувала повідомлення образливого та принизливого змісту, у яких на її адресу висловлювались звинувачення, погрози негативними наслідками, а також використовувались висловлювання, спрямовані на приниження честі та гідності заявника. Зокрема, ОСОБА_1 звинувачував заявника у викраденні дітей, називав її неповноцінною людиною та висловлював інші образи, які виходять за межі допустимої конфліктної комунікації між сторонами.
Сам факт існування спору щодо дітей або реалізації батьківських прав не може виправдовувати використання принизливих висловлювань, психологічного тиску та залякування іншого з батьків. Наявність сімейного конфлікту не виключає можливості вчинення домашнього насильства, якщо поведінка особи спрямована на психологічний вплив на потерпілу особу, викликає у неї почуття страху, емоційної напруги, тривоги та негативно впливає на її психоемоційний стан.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував не лише зміст окремих повідомлень, а й їх загальний характер, систематичність та спрямованість. Сукупність використаних висловлювань свідчить про намагання здійснити психологічний вплив на заявника шляхом залякування, приниження та створення емоційно-напруженої атмосфери спілкування.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що заявник, звернувшись до суду, мала на меті вжиття заходів попередження вірогідного продовження чи повторення вчинення насильства з боку ОСОБА_1 , прагнула запобігти настанню тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а тому видача такого припису направлена на забезпечення першочергової безпеки ОСОБА_2 .
При цьому, колегія суддів враховує, що матеріали справи містять відомості про звернення заявника до правоохоронних органів з приводу поведінки ОСОБА_1 , про винесення щодо нього у 2022 році працівниками поліції термінового заборонного припису, які вказують на тривалість характеру психологічного впливу на потерпілу особу, який викликав у неї почуття тривоги, емоційної напруги та страху за власну безпеку. Таким чином, після винесення працівниками поліції термінового заборонного припису ОСОБА_1 не надав критичної оцінки агресивності своїх дій, продовжував вчиняти психологічне насильство відносно заявника, що вказує на високий ступінь ризику повторення ним таких дій, що може поглибити (збільшити) психоемоційні страждання заявника ОСОБА_2 .
Крім того, в матеріалах справи наявний висновок спеціаліста у сфері психології, який підтверджує негативний вплив такої поведінки на її психоемоційний стан. Хоча самі по собі такий висновок не встановлює беззаперечного факту вчинення домашнього насильства, проте він є належним доказом наслідків відповідної поведінки для психологічного стану потерпілої особи та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.
Доводи про те, що ОСОБА_1 перебуває за межами України самі по собі не спростовують факту психологічного насильства, оскільки останнє може здійснюватися дистанційно, з використанням засобів зв`язку, електронних комунікацій та месенджерів. Вирішальним в даній ситуації є не спосіб комунікації, а характер впливу на потерпілу особу та його наслідки.
За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків продовження психологічного насильства та необхідність застосування обмежувального припису як превентивного заходу, спрямованого на забезпечення безпеки заявника та недопущення подальшого психологічного тиску на неї.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що заходи, визначені оскаржуваною постановою апеляційного суду, спрямовані виключно на запобігання домашньому насильству та забезпечення безпеки постраждалої особи і не вирішують питань щодо участі батька у вихованні дітей, визначення способу його спілкування з ними чи обсягу батьківських прав.
Сам по собі факт видачі обмежувального припису не позбавляє ОСОБА_1 статусу батька, не припиняє його батьківських прав та не звільняє сторони від обов`язку виконувати судові рішення (в разі їх наявності), або інші домовленості щодо участі батька у вихованні дітей. Відтак, застосування передбачених законом заходів реагування на домашнє насильство не може розцінюватися як втручання у законні права особи на спілкування з дітьми. Як убачається із оскаржуваної постанови, застосовуючи передбачені законом заходи захисту заявника від домашнього насильства, водночас апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції щодо встановлення обмежень у частині спілкування
ОСОБА_1 з дітьми.
Таким чином, апеляційний суд фактично забезпечив баланс між необхідністю захисту заявника від подальшого психологічного насильства та правом батька на підтримання сімейних зав`язків із дітьми.
Враховуючи викладене, доводи ОСОБА_1 ,. викладені в касаційній скарзі в цій частині, є безпідставними.
З урахуванням вищевикладених норм матеріального та процесуального права, наданих ОСОБА_2 доказів, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що заявником доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 на шість місяців та встановлення заходів тимчасового обмеження певних прав останнього, зокрема заборону ОСОБА_1 здійснювати телефонні переговори або контактування з ОСОБА_2 через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, заборону розшукування ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , та її переслідування, і таке втручання в особисті права є пропорційним, відповідає меті його застосування та забезпечить дієвий та ефективний захист заявниці від кривдника.
Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 30 січня
2020 року у справі № 545/744/19, від 13 липня 2022 року у справі № 522/22472/21,
від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23, від 18 грудня 2025 року
у справі № 752/13774/24, від 31 травня 2022 року у справі № 607/18523/21,
від 16 квітня 2020 року у справі № 336/992/18, від 10 листопада 2025 року
у справі № 752/18707/24, від 16 листопада 2022 року у справі № 214/4179/21,
від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19, від 29 серпня 2019 року
у справі № 640/23804/18, від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21,
від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19, від 29 серпня 2019 року
у справі № 640/23804/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц,
від 08 квітня 2020 року у справі № 336/5627/19, від 14 січня 2020 року
у справі № 754/6995/19, від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18,
від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/26496/18, від 28 травня 2025 року
у справі № 761/44907/24, від 07 лютого 2022 року у справі № 344/10461/21,
від 21 листопада 2018року у справі № 756/2072/18, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині є достатньо вмотивованою та містить висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Додаткові пояснення ОСОБА_2 залишити без розгляду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Борщенко Владлена Валеріївна, залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко
Судді С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська
