Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 30.06.2026 Справа № 314/5990/24
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН № 314/5990/24 Головуючий у І інстанції: Свідунович Н.М.
Провадження № 22-ц/807/1419/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
Головуючої Кочеткової І.В.,
суддів Гончар М.С.,
Трофимової Д.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника адвоката Череп Марії Олександрівни на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ведмедовської Г.О. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
В обґрунтування зазначено, що з 28.07.2020 по 21.11.2024 сторони перебували у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з батьком, що підтверджується актами обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 19.08.2024, від 17.12.2024, актом оцінки потреб сім`ї/ особи, висновком оцінки потреб сім`ї від 10.07.2024, ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2024 у справі № 314/3209/24 про перегляд судового наказу від 02.08.2024 за нововиявленими обставинами.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ведмедовської Г.О. просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого на одну дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи із дати пред`явлення позову, і до досягнення сином повноліття, та відшкодувати судові витрати.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого на одну дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 27.12.2024, і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.
Стягнуто ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника адвоката Череп М.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року, ухвалити нову постанову про відмову в позові.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 вигнав ОСОБА_2 разом із сином з квартири, яка знаходиться у спільній власності, у зв`язку з чим, ОСОБА_2 була вимушена разом із дитиною поселитися в будинку своїх батьків, де мешкає і на теперішній час.
Зазначає, що за час шлюбу, починаючи з 2021 року, ОСОБА_1 вчиняв домашнє насильство у різних формах відносно самої ОСОБА_2 та її дітей (повнолітньої ОСОБА_5 та малолітнього ОСОБА_4 ), що підтверджується неодноразовими викликами до поліції, та стало підставою для її звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
Крім того, позивач постійно чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, а 21.01.2025 о 13:10 год ОСОБА_1 без відома матері та медичного персоналу викрав дитину з приміщення КНП «Обласна інфекційна клінічна лікарня» ЗОР і вивіз у невідомому напрямку, що підтверджується інформацією, викладеною у виписному епікризі №361 від 21.01.2025. Пізніше з`ясувалося, що дитина перебуває у ОСОБА_1 вдома за місцем реєстрації. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у спілкуванні з сином, відповідач змушена була звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до висновку виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області 09.04.2025, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_2 .
Викладені обставини підтверджують, що між сторонами наявний спір щодо визначення місця проживання дитини, станом на 19.05.2025 дитина проживає разом з матір`ю.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Ведмедовської Г.О. заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення просить залишити без змін. Звертає увагу суду на те, що під час подання позовної заяви позивач надав суду докази на підтвердження факту проживання дитини з батьком. Також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2100 грн. До відзиву на апеляційну скаргу долучено довідку «Матвіївського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу «ВСЕСВІТ» Матвііївської сільської ради № 02-31/492 від 03.07.2025, відповідно до якої ОСОБА_4 виховується та проживає разом з батьком, мати дитини, ОСОБА_2 , дитячий садочок не відвідує, на батьківські збори не приходить, справами сина не цікавиться.
У відповіді на відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Череп М.О. заперечує проти доводів позивача, наполягає на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові у задоволенні позову. До відповіді на відзив долучено Відповідь на адвокатський запит «Матвіївського загальноосвітнього навчально-виховного комплексу «ВСЕСВІТ» Матвііївської сільської ради № 01-08/515 від 29.07.2025, в якій зазначено, що до дитячого садка ОСОБА_4 привів батько ОСОБА_1 , щодо матері надав інформацію, що вона з ними не проживає. 16 липня 2025 року до закладу прийшла мати ОСОБА_2 . У закладі з`явився батько ОСОБА_1 , який зайшов до укриття та буквально вирвав дитину у вихователя і забрав ОСОБА_3 , не повідомивши адміністрацію. За харчування дитини сплачувала за реквізитами ОСОБА_2 , яка стала відвідувати дитячий садок, але весь час трапляються інциденти з боку батька та дідуся ОСОБА_3 . На теперішній час ОСОБА_3 не відвідує дошкільний заклад.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд керувався тим, що на час розгляду справи між сторонами існує невирішений спір про місце проживання дитини, на яку позивач просив стягнути аліменти, тому наразі відсутні правові підстави для стягнення аліментів на користь позивача.
У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ведмедовська Г. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, в якій просила її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Постановою Верховного суду від 16 квітня 2026 року задоволено частково касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ведмедовської Г.О.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно п. 1 ч. 1 ст.ст. 374, 375 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітня дитина перебуває на утриманні позивача, активно розвивається та потребує належної фінансової допомоги. Відповідачка працездатного віку, не має протипоказань за станом здоров`я, зобов`язана надавати допомогу на утримання дитини, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам.
Встановлено, що 28.07.2020 сторони уклали шлюб, що підтверджено копією свідоцтва серії НОМЕР_1 , виданого 28.07.2020 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що зроблено відповідний актовий запис № 70 (а.с.8).
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2024 у справі № 314/3244/24 шлюб між сторонами розірвано (а.с.34-39).
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 09.02.2021 Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (а.с.7).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з батьком, надавши суду акти обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складеними службовими особами міської ради від 19 серпня та 17 грудня 2024 року, неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком (а. с. 9-12). Неповнолітній ОСОБА_4 забезпечений належним доглядом та піклуванням, що підтверджено актом оцінки потреб сім`ї від 10 липня 2024 року (а. с 13-18).
02 серпня 2024 року Вільнянським районним судом Запорізької області видано судовий наказ в справі № 314/3209/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму встановленого на дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 23 липня 2024 року, і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 86).
21 листопада 2024 року ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області в справі № 314/3209/24 скасовано судовий наказ, виданий Вільнянським районним судом Запорізької області 02 серпня 2024 року, з огляду на відсутність беззаперечних доказів постійного проживання дитини ОСОБА_4 саме з матір`ю ОСОБА_2 .
У статті 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення в Сімейному кодексі (далі - СК) України.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини (постанови Верховного Суду від 29 серпня 2024 року в справі № 759/14761/22, від 19 грудня 2022 року в справі № 643/3223/21 та ін.).
Отже, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на яку власне і стягуються аліменти (див. постанову Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі № 188/1029/19)
Момент, з якого починають стягуватися аліменти на дитину за рішенням суду чітко визначений у частині першій статті 191 СК України, згідно з якою аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
Також законодавець передбачив можливість присудження аліментів за минулий час у випадках, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років (частина друга статті 191 СК України).
Так, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час вирішення справ, що стосується прав та інтересів дітей, суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, які, незважаючи на необхідність забезпечення балансу між інтересами дитини та сторін у справі, мають пріоритет над інтересами батьків.
Стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Отже, відповідно до сталої практики Верховного Суду, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину має той з батьків, з ким фактично проживає дитина (див. постанову від 25 листопада 2022 року в справі № 521/5667/21), тобто суд не ставить це в залежність від попереднього вирішення спору про місце проживання дитини.
Враховуючи наведене, та незважаючи на те, що між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини, до моменту його вирішення дитина за жодних обставин не може бути позбавлена належних засобів для існування, оскільки її право на гідне життя, розвиток і забезпечення базових потреб є безумовним та підлягає першочерговому захисту. Обов`язок утримання дитини має пріоритетний характер і не може бути поставлений під сумнів або обмежений.
Надавши оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності за правилами ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про спроможність відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків пожиточного мінімуму на дитину відповідного віку.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
Оскільки судом правильно вирішена справа, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст. ст. ст. 375, 381, 382, 384, 385 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Череп Марії Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 березня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуюча: І.В. Кочеткова
Судді М.С. Гончар
Д.А. Трофимова
