Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2026 року
м. Київ
справа № 305/1557/24
провадження № 61-9539сво25
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Зайцева А. Ю., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ясінської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, Міністерство оборони України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романишиної Катерини Володимирівни, на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області в складі судді Марусяк М. О. від 20 грудня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду в складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуги С. Д., Кожух О. А. від 26 червня 2025 року,-
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання особи недієздатною та призначення опікуна.
Заяву мотивував тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його рідним дядьком. ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства ІІ групи з діагнозом «Олігофренія в стадії вираженої дебільності» та має пенсійне посвідчення з інвалідності. Відповідно до висновку Комунального некомерційного підприємства (далі - КНП) «Рахівська районна лікарня» Рахівської міської ради Закарпатської області від 07 травня 2024 року ОСОБА_2 внаслідок психічного розладу потребує постійного стороннього догляду. Довідкою № 355 КНП «Рахівська районна лікарня Рахівської міської ради Закарпатської області» Рахівської міської ради Закарпатської області від 04 квітня 2024 року стверджується, що ОСОБА_2 перебуває під наглядом у психіатра з 1982 року з діагнозом: «Помірна розумова відсталість», інвалід ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду». ОСОБА_2 визнаний інвалідом з дитинства ІІ групи з 1988 року, неодноразово лікувався амбулаторно у психіатра.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 175 ОСОБА_2 виявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді помірної розумової відсталості та за свої психічним станом нездатний розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Протягом останніх років він здійснював постійний медичний догляд за ОСОБА_2 , проживає разом із ним, допомагає та утримує ОСОБА_2 , а саме купує ліки, продукти харчування, супроводжує до лікарів, допомагає по господарству, готує їсти та здійснює інші необхідні дії для його комфортного проживання, оскільки стан його здоров`я суттєво погіршився він неспроможний задовольняти свої життєві потреби на належному рівні, не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, потребує постійного стороннього догляду й опіки. Інших родичів, які б могли здійснювати догляд та опіку, немає.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
20 грудня 2024 року рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області заяву задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 - недієздатним. Встановлено опіку над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тимчасово покладено обов`язки опікуна над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Ясінської селищної ради Рахівського району Закарпатської області. У іншій частині заявлених вимог відмовлено. Встановлено строку дії рішення про визнання особи недієздатним - два роки з дня набрання рішенням законної сили. Судові витрати, пов`язані з провадженням справи, віднесено за рахунок держави.
25 червня 2025 року постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що подання Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ясінської селищної ради про доцільність встановлення опіки над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та призначення опікуном його племінника ОСОБА_1 носить рекомендаційний характер. Таке подання належним чином необґрунтоване, чому саме ОСОБА_1 повинен опікуватися своїм дядьком ОСОБА_2 . У поданні Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ясінської селищної ради від 27 червня 2024 року № 83 зазначено, що розглянувши надані документи, орган опіки та піклування вважає за доцільне рекомендувати Рахівському районному суду призначити ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_2 . Однак таке подання ніяким чином не мотивовано, не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту. Подання органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, оскільки формулювання в самому поданні «вважає за доцільне рекомендувати» прямо вказує на це. Суд може взяти до уваги таке подання тільки в сукупності з іншими доказами та фактичними обставинами справи, однак як самостійний доказ таке подання не може мати вирішального сенсу. ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та виконує свій обов`язок із захисту Вітчизни. Цей факт підтверджується показами свідків та не заперечується заявником. Якщо судом встановлено, що заявник призваний за мобілізацією проходить військову службу, то вказана обставина унеможливлює фактичне виконання заявником обов`язків опікуна. Такі висновки викладено в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року в справі № 716/662/24, а також у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 344/2344/24. ОСОБА_1 виконує свій конституційний обов`язок із захисту суверенітету та незалежності України, а тому не може бути призначений опікуном. Щодо доводів заявника, які стосуються неврахування судом першої інстанції найкращих інтересів ОСОБА_2 , слід зазначити, що ці доводи є суб`єктивним судженням заявника та не підтверджені з посиланням на факти. Тим більше, що у ОСОБА_2 є інші рідні та близькі особи, які могли надавати йому допомогу та піклуватися про нього не на постійній основі.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романишена К. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 червня 2025 року, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати повністю, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні заяви, ухвалити нове рішення про задоволення заяви у повному обсязі та призначити ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі № 736/1508/17, від 23 листопада 2021 року в справі № 751/9572/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 372/3474/21, від 24 липня 2024 року в справі № 727/597/24, від 27 листопада 2024 року в справі № 341/1526/23, проте, сам собою факт проходження особою військової служби не може слугувати підставою для відмови у призначенні її опікуном, оскільки законодавством України не запроваджено особливого порядку для встановлення опіки під час воєнного стану та не встановлено імперативної заборони щодо призначення мобілізованого військовослужбовця опікуном над недієздатною фізичною особою; обов`язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року в справі № 716/662/24, від 27 лютого 2025 року в справі № 344/2344/24, якими керувався апеляційний суд. Відмова в призначенні опікуном лише на підставі того, що особа проходить військову службу, є неконституційною. Жодною нормою законодавства не визначено, що опікуном не можуть бути особи з числа військовослужбовців.
ОСОБА_1 постійно доглядав за дядьком, має очевидно перевагу в призначенні опікуном, оскільки знає всі потреби підопічного, між ними встановлено сильні особисті стосунки, що є важливим фактором у процесі забезпечення фізичного та емоційного благополуччя ОСОБА_2 .
Апеляційний суд зазначив про наявність у недієздатного інших родичів, однак матеріалами справи підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд.
Судові рішення оскаржено в частині відмови в задоволенні заяви (стаття 400 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 листопада 2025 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 грудня 2024 року в справі № 716/662/24, від 27 лютого 2025 року в справі № 344/2344/24, якими керувався апеляційний суд. Відмова в призначенні опікуном лише на підставі того, що особа проходить військову службу, є неконституційною. Жодною нормою законодавства не визначено, що опікуном не можуть бути особи з числа військовослужбовців.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2025 року справу № 305/1557/24 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_2 .
Згідно з випискою із акту огляду МСЕК від 12 листопада 1992 року № 017860 ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства ІІ групи з діагнозом «Олігофренія в стадії вираженої дебільності» та має пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 22 вересня 2024 року.
Висновком КНП «Рахівська районна лікарня» Рахівської міської ради Закарпатської області від 26 квітня 2024 року № 643 встановлено наявність порушення функцій організму, через які ОСОБА_2 не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
За результатами судово-психіатричної експертизи від 15 травня 2024 року, проведеної Закарпатською філією судових експертиз державної установи «Інституту судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», ОСОБА_2 виявляє ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді помірної розумової відсталості та за своїм психічним станом нездатний розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до довідки № 355, виданої КНП «Рахівська районна лікарня» Рахівської міської ради Закарпатської області 04 квітня 2024 року, ОСОБА_2 перебуває під наглядом та лікуванням у лікаря психіатра з 1982 року з діагнозом «Помірна розумова відсталість, інвалід ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду.
Рішенням Ясінянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області від 27 червня 2024 року № 83 затверджено подання Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Ясінянської селищної ради про доцільність встановлення опіки над ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в разі визнання його судом недієздатним визначено доцільним призначити опікуном його племінника - ОСОБА_1 .
Актом обстеження матеріально-побутових умов громадянина ОСОБА_2 , проведеним депутатом Ясінянської селищної ради 21 квітня 2024 року, встановлено, що громадянин ОСОБА_2 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 та є інвалідом ІІ групи, психічно хворий, неодружений, дітей не має. Зі слів сусідів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено, що протягом останніх років за громадянином ОСОБА_2 постійний догляд вів єдиний його родич - племінник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою правові наслідки спрямовані на захист її прав та інтересів.
Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Статтею 55 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересі малолітніх осіб, а також неповнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.
Інститут опіки забезпечує реалізацію та охорону цивільних прав і обов`язків недієздатної фізичної особи.
Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).
Наведені норми свідчать, що визнання фізичної особи недієздатною є винятковим заходом правового характеру, який застосовується з метою захисту самої особи. Інститут опіки покликаний забезпечити повну реалізацію та охорону прав недієздатної фізичної особи шляхом покладення на опікуна обов`язків діяти в інтересах підопічного, забезпечуючи йому належні умови життя, догляд і правове представництво.
У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).
Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
У частинах другій - п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа, не може бути опікуном або піклувальником.
За змістом цієї статті, опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:
1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.
Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
За змістом статті 64 ЦК України вбачається, що у ній відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у звязку із мобілізацією.
Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення - звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією.
Так, згідно з пунктом «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять службу за мобілізацією, звільняються зі служби через такі сімейні обставини, як необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною.
Відповідно до абз. 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у звязку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами.
Наведені положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець передбачив виключні та чітко визначені підстави звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, у тому числі за сімейними обставинами або з інших поважних причин.
Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби.
Підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є сукупність юридичних фактів, зокрема: особа проходить військову служб за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи.
Положення статті 64 Конституції України допускають можливість обмеження окремих прав і свобод в умовах воєнного стану, однак такі обмеження не можуть стосуватися прав, гарантованих, зокрема, статтею 24 Конституції України, а саме рівності конституційних прав і свобод громадян.
Абзац 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» конкретизує, що військовослужбовець не може здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що опіку чи піклування щодо такої особи не здійснює/може здійснювати інша особа.
Тобто єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку.
Указана норма права не містить застережень щодо неможливості призначення опікуном особи, яка проходить військову службу, а також не ставить реалізацію цієї підстави у залежність від попереднього припинення військової служби цією особою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною.
У таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун.
Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо застосування положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
У постанові від 26 червня 2024 року в справі № 420/23353/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що законодавець через призму статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» реалізував завдання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», у якій виокремив підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як, зокрема, у звязку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 580/4512/23 в підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко визначено обставини, за яких можливе звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а саме: необхідність постійного догляду за хворою дружино (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. З конструкції цієї норми слідує, що законодавець визначив дві самостійні підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, тобто: утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І групи; необхідність постійного догляду за хворою дитиною, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. Наведене в сукупності не дає підстав стверджувати про відсутність можливості звільнити позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 380/16966/24 зазначено, що відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. З змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Верховний Суд у справі № 380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян».
Наведені справи стосуються споріднених підстав звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за непрацездатною особою або особою із захворюванням, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи.
Верховний Суд у наведених вище справах звернув увагу на необхідність урахування спеціальних норм статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка діє в умовах воєнного стану з метою захисту осіб з інвалідністю та недієздатних, дітей з інвалідністю та інших осіб, що потребують постійного догляду.
З огляду на викладене слід зробити висновок, що законодавство не містить заборони або обмеження щодо призначення опікуном недієздатної особи саме військовослужбовця, який проходить військову службу, у тому числі за призовом під час мобілізації. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави виключно з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою, і не ставить її у залежність від попереднього звільнення військовослужбовця з військової служби.
Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України).
Установивши, що ОСОБА_2 має тяжкий психічний розлад, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ним, у звязку з чим він потребує постійного стороннього догляду та нагляду, тобто потребує опіки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про визнання його недієздатним.
Судові рішення в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що особа використовувала його на зло; негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Установивши, що у ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути його опікунами, а ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні заяви про призначення ОСОБА_1 опікуном із зазначених підстав.
Аргументи заявника про те, що у зв`язку з відмовою в задоволенні заяви про призначення опікуна обов`язки опікуна ні на кого не покладено, є безпідставними, оскільки відмова в задоволенні таких вимог не позбавляє орган опіки та піклування обов?язку вирішити питання опіки над недієздатним ОСОБА_2 відповідно до законодавства.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2024 року в справі № 716/662/24, від 27 лютого 2025 року в справі № 344/2344/24, в яких зроблені висновки про те, що особа, яка призвана на військову службу фактично не може здійснювати обов`язки опікуна, оскільки у цих справа встановлена наявність інших осіб, які можуть здійснювати опіку над недієздатною особою.
Висновки щодо застосування норми права
Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Як убачається з матеріалів касаційного провадження відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 від 02 вересня 2025 року, ОСОБА_2 (особа над якою встановлюється опіка) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У частині першій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої статті 414 ЦПК України, якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвали законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.
Оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили законні та обґрунтовані рішення в оскаржуваній ї частині, підстав для закриття провадження у справі немає.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романишиної Катерини Володимирівни, залишити без задоволення.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 20 грудня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 червня 2025 року в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ясінської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, Міністерство оборони України, про призначення опікуна - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачМ. Є. Червинська Судді:А. І. Грушицький А. Ю. Зайцев В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська
