Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2026 року
м. Київ
справа № 167/72/24
провадження № 51-26км26
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: секретаря судового засідання засудженого захисника потерпілої прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_8 , розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
на вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 13 грудня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, а також касаційну скаргу прокурора на згадану ухвалу апеляційного суду.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком ОСОБА_5 засуджено за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (КК) із застосуванням статті 69 КК до пробаційного нагляду на строк 5 років та покладено на нього обов`язки, передбачені частиною 2 статті 59-1 КК.
2. На підставі статті 72 КК зараховано в строк його покарання термін попереднього ув`язнення з 30 серпня 2023 року по 01 вересня 2023 року, включно, з розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає 2 дні пробаційного нагляду.
3. Суд визнав доведеним, що засуджений 29 серпня 2023 року приблизно о 16:30 у с. Мильськ Луцького району Волинської області із помсти за раніше спричинені йому тілесні ушкодження завдав потерпілому ОСОБА_9 щонайменше 11 ударів дерев`яною дошкою по спині та правій частині грудної клітки, спричинивши, у тому числі, тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть.
4. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін і на підставі частин 1, 7 статті 72 КК зарахував засудженому у строк покарання 37 днів пробаційного нагляду за 56 днів його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 01 вересня 2023 року до 26 жовтня 2023 року.
Вимоги і доводи касаційних скарг
5. Захисник, посилаючись на пункти 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), просить скасувати оскаржені рішення і закрити кримінальне провадження за пунктом 2 частини 1 статті 284 КПК.
6. Він стверджує, що:
оскаржені рішення є незаконними, невмотивованими та необґрунтованими;
суди попередніх інстанцій не врахували, що засуджений перебував в стані необхідної оборони та сильного душевного хвилювання внаслідок неправомірних дій потерпілого і не надали належної оцінки висновку судово-психіатричної експертизи від 15 листопада 2023 року щодо органічного ураження головного мозкуу засудженого, що сприяло виникненню сильного душевного хвилювання під час події;
висновки судів попередніх інстанцій про винуватість засудженого суперечать обставинам справи.
7. Прокурор, посилаючись на частину 1 статті 438 КПК, просить скасувати оскаржене рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
8. Він вважає, що суд безпідставно застосував положення статті 69 КК, що призвело до призначення невиправдано м`якого покарання, а апеляційна інстанція не спростувала доводи апеляційної скарги прокурора щодо цього, а також щодо безпідставного врахування судом першої інстанції щирого каяття як пом`якшуючої обставини.
Позиції учасників касаційного розгляду
9. Сторона захисту підтримала доводи своєї касаційної скарги.
10. Потерпіла підтримала доводи касаційної скарги сторони захисту та заперечила проти касаційної скарги прокурора.
11. Прокурор частково підтримала касаційні скарги, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Оцінка Суду
12. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали провадження, обговоривши наведені сторонами доводи, Суд дійшов висновку, що скарга прокурора задоволенню не підлягає, а скарга сторони захисту підлягає задоволенню.
13. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питання про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення Суд керується статтями 412-414 КПК.
Щодо касаційної скарги сторони захисту
14. Сторона захисту стверджує, що засуджений під час вчинення інкримінованих йому дій перебував в стані необхідної оборони та сильного душевного хвилювання, викликаного насильством з боку потерпілого, у зв`язку з чим закон звільняє його від кримінальної відповідальності.
15. Основне питання, яке належить вирішити Суду, полягає в тому, чи мав засуджений під час застосування ним сили об`єктивні підстави вважати, що на нього здійснюють суспільно небезпечне посягання, яке загрожує його життю чи здоров`ю. Для цього необхідно оцінити поведінку потерпілого, зокрема спрямованість його умислу, інтенсивність і характер дій, крізь призму суб`єктивного сприйняття цієї загрози засудженим як реальної.[1]
16. Під час провадження в попередніх інстанціях засуджений послідовно стверджував, що діяв з метою оборони, оскільки був змушений захищатися від агресивних дій потерпілого, який спровокував конфлікт і реально загрожував життю і здоров`ю.
17. При допиті в суді першої інстанції засуджений повідомив, що, намагаючись припинити сварку потерпілого з його матір`ю, він зробив тому зауваження, після чого той почав ображати засудженого і, схопивши дерев`яну дошку, завдав ударів по обличчю та голові, один з яких припав в область контузії. Коли засуджений нахилився, потерпілий продовжив бити його дошкою по спині. Коли ж дошка зламалася від ударів, потерпілий продовжив побиття її уламком, вигукуючи погрози: «тобі кінець». Засуджений, взявши іншу дерев`яну дошку, намагався вибити з рук потерпілого його знаряддя хаотичними ударами. Після того, як він вибив уламок дошки у потерпілого, засуджений завдав ще кілька ударів, поки потерпілий не присів.
18. Потерпіла ОСОБА_7 підтвердила, що її син ОСОБА_9 , перебуваючи у нетверезому стані, конфліктував з нею та ображав нецензурною лайкою. Після зауваження засудженого її син схопив дерев`яну дошку і завдав тому нею два удари по голові. Після цього вона втекла, оскільки боялася насильства щодо себе. Повернувшись через 10 хвилин, вона побачила, що засуджений вмивається біля умивальника, а її сина на місці події вже немає.
19. Судовий медичний експерт ОСОБА_10 вказав, що виявив на тілі засудженого ОСОБА_5 щонайменше 19 контактів із травмуючим предметом.
20. Суди попередніх інстанцій визнали, що подія розпочалася із застосування потерпілим насильства проти засудженого, яке протягом нетривалого часу призвело до виявлених в нього численних тілесних ушкоджень. Однак вони дійшли висновку, що це посягання не створювало реальної чи уявної загрози його життю чи здоров`ю і, крім того, на час завдання засудженим ударів воно вже закінчилося.
21. Суд не погоджується з такою оцінкою судами встановлених ними обставин справи.
22. Відповідно до статті 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров`я, а також життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Частина 1 статті 36 КК визначає необхідною обороною дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
23. Суд нагадує, що під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, до яких належать, зокрема, життя і здоров`я. Метою дій того, хто захищається, є відвернення або припинення посягання на них, що проявляється в активних діях[2].
24. Усталена судова практика, узагальнена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», вказує на те, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози суди повинні враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, які дають особі, що захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.
25. Для людини, яка опинилася в ситуації, коли на неї здійснюється насильницький напад, висновок про дійсність нападу визначається сприйнятими нею в той момент обставинами. Навіть ситуація згодом виявиться іншою, це не має значення для оцінки дій особи в тій ситуації, відомій їй на час подій. Саме про це йдеться у положенні частині 2 статті 37 КК.
26. Цей підхід цілковито узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), який, зокрема, зазначив, що застосування сили може бути сумісним зі статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно ґрунтується на «щирому переконанні», яке на момент події сприймалося як реальне та вагоме, навіть якщо згодом виявилося, що це переконання було помилковим.[3] Отже, суб`єктивне сприйняття загрози особою в момент нападу є вирішальним для правової оцінки обстановки захисту.
27. Психологічний стан засудженого під час конфлікту описаний у висновку комісійної судово-психіатричної експертизи № 403 від 15 листопада 2023 року. Експерти встановили, що на час події засуджений перебував у стані вираженого психоемоційного збудження, яке виникнуло раптово у відповідь на протиправні дії та образи з боку потерпілого. Цей психоемоційний стан суттєво впливав на його свідомість та діяльність, обмежуючи здатність повною мірою розуміти значення своїх дій, довільно регулювати власну поведінку та прогнозувати наслідки. Експерти прямо зазначили, що цей стан є особливим і є психологічною підставою сильного душевного хвилювання.
28. Суд звертає увагу на те, що дії потерпілого (безперервні численні удари дерев`яною дошкою, зокрема, в обличчя і в голову) свідчать про послідовний і наполегливий намір завдати шкоди здоров`ю під час створеного ним конфлікту. Характер шкоди, яка загрожувала внаслідок такого нападу, засуджений не міг передбачити. Як встановлено судами, потерпілий і засуджений орудували однаковим знаряддям - дошками. Також встановлено, що удари засудженого дошкою призвели до фатального наслідку. Однак суди не обґрунтували, чому удари потерпілого таким же знаряддям не могли сприйматися засудженим як загроза його життю і здоров`ю.
29. Підтверджений експертами стан вираженого психоемоційного збудження внаслідок несподіваного і неспровокованого нападу з боку потерпілого, швидкоплинність подій, численні отримані засудженим поранення (щонайменше 19 травматичних контактів) та прямі погрози («тобі кінець») позбавляли засудженого можливості холоднокровно оцінити, чи завершив потерпілий свій напад, коли «присів на ноги». В обстановці динамічного, хаотичного конфлікту та загрози повторних ударів у вразливу зону голови (область контузії), вираженого наміру потерпілого продовжити насильство до «кінця», засуджений не мав об`єктивних підстав для впевненості, що втрата потерпілим дошки та положення його тіла свідчать про остаточну відмову від продовження агресії.
30. Тому суд вважає, що засуджений завдав ударів під час триваючого суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого в ході динамічного розвитку подій. Між нападом потерпілого та діями засудженого не було розриву в часі. Сторона обвинувачення не надала жодних доказів, які спростовували б версію сторони захисту, що мотивом дій засудженого був захист власного життя та здоров`я від небезпечного насильства.
31. Відповідно до частини 4 статті 36 КК особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.
32. Виходячи з наведеного вище, оскаржені рішення підлягають скасуванню, а провадження щодо засудженого закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК через відсутність в його діянні складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК.
Щодо касаційної скарги сторони обвинувачення
33. Враховуючи, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 підлягає закриттю через відсутність в його діянні складу кримінального правопорушення, Суд відхиляє доводи касаційної скарги прокурора щодо невиправдано м`якого покарання.
З огляду на викладене, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Касаційну скаргу захисника задовольнити.
Вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 13 грудня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] 15 грудня 2020 року, № 310/9058/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/93749916
[2] 15 вересня 2022 року, № 446/244/14-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/106354686
[3] McCann and Others v. the United Kingdom, № 18984/91, § 200, 27 September 1995
