Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 14 липня 2026 року
у справі № 167/72/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо оцінки дійсності нападу при кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 37 КК України
ФАБУЛА СПРАВИ
Оскарженим вироком ОСОБА_5 засуджено за частиною 2 статті 121 КК із застосуванням статті 69 КК до пробаційного нагляду на строк 5 років та покладено на нього обов'язки, передбачені частиною 2 статті 59-1 КК.
На підставі статті 72 КК зараховано в строк його покарання термін попереднього ув'язнення.
Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін і на підставі частин 1, 7 статті 72 КК зарахував засудженому у строк покарання 37 днів пробаційного нагляду за 56 днів його перебування під цілодобовим домашнім арештом.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до статті 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров`я, а також життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Частина 1 статті 36 КК визначає необхідною обороною дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Психологічний стан засудженого під час конфлікту описаний у висновку комісійної судово-психіатричної експертизи. Експерти встановили, що на час події засуджений перебував у стані вираженого психоемоційного збудження, яке виникнуло раптово у відповідь на протиправні дії та образи з боку потерпілого. Цей психоемоційний стан суттєво впливав на його свідомість та діяльність, обмежуючи здатність повною мірою розуміти значення своїх дій, довільно регулювати власну поведінку та прогнозувати наслідки. Експерти прямо зазначили, що цей стан є особливим і є психологічною підставою сильного душевного хвилювання.
Суд звертає увагу на те, що дії потерпілого (безперервні численні удари дерев'яною дошкою, зокрема, в обличчя і в голову) свідчать про послідовний і наполегливий намір завдати шкоди здоров`ю під час створеного ним конфлікту. Характер шкоди, яка загрожувала внаслідок такого нападу, засуджений не міг передбачити. Як встановлено судами, потерпілий і засуджений орудували однаковим знаряддям - дошками. Також встановлено, що удари засудженого дошкою призвели до фатального наслідку. Однак суди не обґрунтували, чому удари потерпілого таким же знаряддям не могли сприйматися засудженим як загроза його життю і здоров'ю.
Підтверджений експертами стан вираженого психоемоційного збудження внаслідок несподіваного і неспровокованого нападу з боку потерпілого, швидкоплинність подій, численні отримані засудженим поранення (щонайменше 19 травматичних контактів) та прямі погрози («тобі кінець») позбавляли засудженого можливості холоднокровно оцінити, чи завершив потерпілий свій напад, коли «присів на ноги». В обстановці динамічного, хаотичного конфлікту та загрози повторних ударів у вразливу зону голови (область контузії), вираженого наміру потерпілого продовжити насильство до «кінця», засуджений не мав об'єктивних підстав для впевненості, що втрата потерпілим дошки та положення його тіла свідчать про остаточну відмову від продовження агресії.
Тому суд вважає, що засуджений завдав ударів під час триваючого суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого в ході динамічного розвитку подій. Між нападом потерпілого та діями засудженого не було розриву в часі. Сторона обвинувачення не надала жодних доказів, які спростовували б версію сторони захисту, що мотивом дій засудженого був захист власного життя та здоров`я від небезпечного насильства.
ВИСНОВКИ: для людини, яка опинилася в ситуації, коли на неї здійснюється насильницький напад, висновок про дійсність нападу визначається сприйнятими нею в той момент обставинами. Навіть ситуація згодом виявиться іншою, це не має значення для оцінки дій особи в тій ситуації, відомій їй на час подій. Саме про це йдеться у положенні частині 2 статті 37 КК.
Цей підхід цілковито узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), який, зокрема, зазначив, що застосування сили може бути сумісним зі статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно ґрунтується на «щирому переконанні», яке на момент події сприймалося як реальне та вагоме, навіть якщо згодом виявилося, що це переконання було помилковим. Отже, суб`єктивне сприйняття загрози особою в момент нападу є вирішальним для правової оцінки обстановки захисту.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя, захист від посягання, виключення злочинності діяння
