Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 31 березня 2026 року
у справі № 607/18500/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для поширення ст. 43-1 КК України на незаконне поводження особи з вогнепальною зброєю на території, де не ведуться активні бойові дії, які б викликали необхідність у її застосуванні
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_5 виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК через відсутність у його діянні складу кримінального правопорушення.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд скасував це рішення та ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК і з застосуванням ст. 69 цього Кодексу призначив покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
ОЦІНКА СУДУ
Під час апеляційного розгляду справи апеляційний суд встановив, що ОСОБА_5 незаконно придбав та зберігав за місцем проживання чотири одиниці вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської) без передбаченого законом дозволу.
На підтвердження встановлених обставин апеляційний суд перевірив досліджені місцевим судом докази, частину яких повторно дослідив за клопотанням прокурора, дав їм належну правову оцінку в їх сукупності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК і з урахуванням цих доказів ухвалив у справі новий вирок відповідно до положень ст. 420 КПК.
Зокрема, такого висновку апеляційний суд дійшов на підставі: допитаних апеляційним судом показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про обставини передачі ними вогнепальної зброї ОСОБА_5; досліджених письмових доказів - протоколів: обшуку від 06 березня 2023 року (відповідно до якого за місцем проживання ОСОБА_5 було вилучено 2 комбіновані рушниці та 2 нарізні мисливські рушниці, а також 14 гладкоствольних мисливських рушниць, проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 18 січня та 17 березня 2023 року ( з яких убачається, що ОСОБА_5 тривалий час за місцем свого проживання займається налаштуванням зброї, у тому числі вогнепальної нарізної, яку йому залишають власники зброї, що останній в судах першої та апеляційної інстанції не заперечував); висновків експертів від 27 березня, 05 та 06 квітня 2023 року про те, що вилучені у ОСОБА_5 4 гвинтівки є вогнепальною зброєю; довідки начальника Сектору контрою за обігом зброї ГУНП в Тернопільській області від 07 березня 2023 року, відповідно до якої виявлена під час обшуку у ОСОБА_5 вогнепальна зброя зареєстрована за ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_8, та інших досліджених доказів, зміст яких детально викладено у вироку апеляційного суду.
Наведені захисником у касаційній скарзі доводи про те, що вилучена у ОСОБА_5 вогнепальна зброя передавалася свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 для її налаштування з метою використання у зоні бойових дій, а тому його дії є суспільно корисними і не містить обов'язкової ознаки кримінального правопорушення, а саме суспільної небезпечності, не є прийнятними.
Як обґрунтовано зазначив апеляційний суд у вироку, ОСОБА_10 є кадровим військовослужбовцем і забезпечений табельною зброєю. Свідок ОСОБА_8 передав зброю ОСОБА_5 наприкінці жовтня 2022 року та не забирав її близько шести місяців і лише під час судового розгляду повідомив, що мав намір передати її Збройним Силам України (далі - ЗСУ). Свідок ОСОБА_9 отримав дозвіл на залишену ним у ОСОБА_5 вогнепальну зброю лише 09 березня 2023 року, що також підтверджує й те, що останній прийнявши у свідка дві одиниці вогнепальної зброї, окрім того, що сам не мав права на придбання та зберігання такої зброї, не встановлював кому вона належить і чи має право особа, яка залишила йому цю зброю, нею користуватися. При цьому апеляційний суд слушно зауважив на те, що всі чотири одиниці вогнепальної зброї вилученої у ОСОБА_5 на час проведення обшуку не були налаштовані до того стану, для налаштування якого, зі слів свідків, вони залишили йому цю зброю. Також вказані свідки при їх допиті в суді апеляційної інстанції не змогли детально пояснити яким чином та в який спосіб вони мали намір передати цю зброю ЗСУ.
ВИСНОВКИ: відповідно до вимог норми ст. 43-1 КК, передбачене кримінальним законом діяння не визнається кримінальним правопорушенням лише за умови, коли дії особи були безпосередньо спрямовані на відсіч та стримування збройної агресії з метою усунення конкретної існуючої загрози. Водночас на території Тернопільській області з часу введення воєнного стану не велися і не ведуться активні бойові дії, які би викликали необхідність у застосуванні нарізної вогнепальної зброї, навіть за умови підтвердження версії сторони захисту, що передача такої зброї у березні 2023 року підрозділам ЗСУ була необхідна для підтримання обороноздатності держави та стримування збройної агресії Російської Федерації.
За таких обставин апеляційний суд, не заперечуючи виключної суспільної корисності діяльності ОСОБА_5 щодо виконання робіт по налаштуванню зброї та його професійної допомоги військовим підрозділам, які стримують збройну агресію Росії, дійшов обґрунтованого висновку про те, що придбання та зберігання засудженим нарізної вогнепальної зброї за місцем проживання в даній ситуації не відповідало обстановці відсічі та стримуванню агресії і не охоплювалось виправданим ризиком та бойовим імунітетом, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати, що дії останнього підпадають під положення ст. 43-1 КК.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти громадської безпеки, виключення протиправності діяння, незаконне поводження із зброєю
