Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 грудня 2025 року
у справі № 342/848/23
Кримінальна юрисдикція
Щодо перебування особи в зоні бойових дій в ситуації високомобільної маневреної війни як обставин крайньої необхідності
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України останнього звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції скасував, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
ОЦІНКА СУДУ
Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, характеризується лише умисною формою вини.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи обвинувальний вирок, зауважив, що, дійсно, дозволу на придбання ОСОБА_9 28-ми бойових патронів матеріали провадження не містять, однак матеріали не містять і дозволу на придбання інших 22-х боєприпасів 7,62/39, що були вилучені в автомобілі останнього, оскільки обставини їхнього придбання органом досудового розслідування не були встановлені, що підтверджується змістом обвинувального акта.
Крім того, у своєму рішенні апеляційний суд також акцентував увагу й на показаннях ОСОБА_9 в частині того, що він, використовуючи свій карабін, брав участь у заходах по обороні від російського наступу міста Чернігова, а потім 14 разів їздив у зону бойових дій під місто Бахмут як волонтер, де на блокпостах кілька разів отримував від військових патрони для свого карабіна з метою відсічі збройної агресії росії в фактичних умовах крайньої необхідності.
Отже урахувавши усе вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов слушного переконання, що доказів того, що ОСОБА_9 усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачав суспільно-небезпечні наслідки і бажав їхнього настання у матеріалах кримінального провадження немає, а тому його вина недоведена і відповідно склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, в його діях відсутній, до того ж ОСОБА_9 уважав отримання боєприпасів до своєї зброї на блокпості від військових в зоні бойових дій правомірним, які він вчиняє в умовах крайньої необхідності без перевищення її меж, що також виключає склад інкримінованого йому діяння.
Разом з тим цей суд слушно зауважив, що обставини крайньої необхідності та відсутність суб'єктивної сторони не є взаємовиключними, оскільки наявні в цій справі одночасно.
ВИСНОВКИ: перебування особи в зоні бойових дій в ситуації високомобільної маневреної війни вже є умовами крайньої необхідності для захисту країни, оточуючих та себе від небезпеки, тож в цьому випадку є всі підстави вважати, що обвинувачений діяв в умовах крайньої необхідності і, відповідно, на його дії поширюється норма ч. 1 ст. 39 КК України, згідно з якою не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: принцип суб'єктивного ставлення у вину, злочини проти громадської безпеки, незаконне поводження із зброєю
