Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 лютого 2025 року
у справі № 537/1473/20
Кримінальна юрисдикція
Щодо відсутності стану крайньої необхідності
ФАБУЛА СПРАВИ
Оскарженим вироком ОСОБА_6 засуджено за частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк 6 років 9 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини 1 статті 39 КК не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.
ВИСНОВКИ: нормативно-правові акти, зокрема, закони України «Про міліцію» та «Про дорожній рух», Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 341, якою затверджено Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ та Інструкція з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС, затверджена наказом МВС України від 27 березня 2009 року, на які посилається засуджений в обґрунтування версії того, що він, порушуючи ПДР, перебував в стані крайньої необхідності, не містять положень, які б передбачали можливість порушення ПДР, зокрема і при виконанні законних вимог працівників міліції.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, ознаки крайньої необхідності, підстави виключення злочинності діяння
