Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 24 листопада 2025 року
у справі № 306/762/24
Кримінальна юрисдикція
Щодо кваліфікації складу злочину, пов'язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК, та призначено йому покарання: за ч. 3 ст. 258 КК - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна; ч. 1 ст. 263 КК - у виді позбавлення волі на строк 6 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Апеляційний суд ухвалою залишив без змін вирок місцевого суду.
ОЦІНКА СУДУ
Стаття 124 КК передбачає відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Діяння, визначене ст. 124 КК України, характеризується заподіянням шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень тому, хто посягає, при захисті від суспільно небезпечного посягання, але з перевищенням меж необхідної оборони, тобто при явній невідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці захисту. Обов`язковою умовою кваліфікації за цієї нормою закону є обстановка вчинення злочину - перебування винного під час вчинення цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.
Статтею 118 КК визначено кримінальну відповідальність за умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, а також у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Згідно з нормами ч. 1 та ч. 3 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.
Разом із цим, до критеріїв визначення необхідної оборони, серед іншого, належать - наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність. Ще одним елементом є наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільно-небезпечного посягання. Тобто, у особи існує право на захист правоохоронюваних інтересів лише протягом часу, коли вона перебуває у стані необхідної оборони. У разі, якщо такий стан закінчився, то право на необхідну оборону припиняється.
ВИСНОВКИ: для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя, злочини проти здоров'я, правова природа необхідної оборони
