Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 квітня 2026 року
у справі № 635/2049/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо необхідності доведення добровільності дій особи в умовах окупації
Фабула справи: вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ст. 111-1 ч. 5 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 10 років, з конфіскацією майна.
Мотивація касаційної скарги: захисник зазначає, що суди надали невірну оцінку діям ОСОБА_6 в умовах окупації російськими військовими с. Борисівка у 2022 році, якого двічі затримували, утримували в підвалі, де здійснювали на нього фізичний та психологічний тиск, і суди належним чином не обґрунтували в судових рішеннях яким чином його допомога мешканцям окупованого села, яку він здійснював як до, так і під час окупації, може свідчити про його умисел на колабораційну діяльність з країною-агресором.
Правова позиція Верховного Суду: ч. 5 ст. 111-1 КК України передбачена відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
У складі вказаного злочину важливим для кваліфікації є місце його вчинення - тимчасово окупована територія України, добровільність дій особи, яка обвинувачується у його вчиненні, а також чітке визначення посади і незаконного органу влади, створеного на такій тимчасово окупованій території, в якому особа зайняла посаду з відповідними обов'язками.
Добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність дій особи згідно ст.ст. 39, 40 КК України.
Не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами (ч. 1 ст. 39 КК України). Не є кримінальним правопорушенням також дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (ч. 1 ст. 40 КК України).
Оцінка дій особи має бути проведена судом в розрізі можливого застосування положень ст. 39, 40 КК України, які виключають кримінальну протиправність дій особи в умовах крайньої необхідності, фізичного або психологічного тиску, а також із врахуванням положень Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яка регулює питання захисту цивільного населення на окупованих територіях.
Висновки: умови окупації, самі по собі, за відсутності фізичного тиску, безумовно свідчать про психологічний тиск на осіб, які опинилися під таким впливом, а тому висновки суду про те, що особа, перебуваючи в них, діяла добровільно, особливо в інтересах окупантів та з метою співпрацювати з ними, вимагають бути доведеними поза розумним сумнівом.
Ключові слова: злочини проти національної безпеки, наслідки введення воєнного стану, умови застосування арешту
