Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 листопада 2025 року
у справі № 233/2245/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо розмежування обопільної бійки від перевищення меж необхідної оборони
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 118 та ч. 2 ст. 125 КК, і засуджено:
- за ст. 118 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_10 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 125 та ст. 118 КК, відповідно до вимог ст. 49 КК звільнив його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, і закрив у цій частині кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. Ухвалив новий вирок, яким визнав винуватим ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та призначив йому за цей злочин покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
ОЦІНКА СУДУ
При розмежуванні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), від умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), суду слід брати до уваги спрямованість умислу особи.
Так, під час обопільної бійки сторони, як спосіб вирішення конфлікту, використовують свою фізичну силу та перевагу з метою умисного заподіяння тілесних ушкоджень іншій стороні. У таких випадках умисел кожної зі сторін спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень іншій стороні, у тому числі і з застосуванням різних знарядь чи предметів.
При перевищенні меж необхідної оборони особа умисно заподіює тяжкі тілесні ушкодження або смерть іншій особі (статті 118, 124 КК), захищаючись від її нападу, з метою припинити такі протиправні дії та запобігти настанню шкідливих наслідків для себе, однак при цьому завдає нападнику тяжкої шкоди (тяжкі тілесні ушкодження або смерть), яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. У такому випадку дії винної особи зумовлені неправомірною поведінкою потерпілого, відповідною реакцією на його напад, а умисел спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень або смерті потерпілого з метою захистити себе від такого нападу.
Про обопільну бійку чи стан необхідної оборони можуть вказувати виявлені у сторін тілесні ушкодження (їх кількість, локалізація, тяжкість, механізм заподіяння тощо), показання очевидців, зроблені очевидцями або зафіксовані камерами спостереження відеозаписи обставин події.
Згідно з положеннями ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав і інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
При цьому стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
ВИСНОВКИ: наявність у потерпілого одного колючо-ріжучого поранення грудної клітини у лівій підпахвовій області, якого йому завдав обвинувачений ножем за вказаних обставин (обставини походження різаної рани на передній поверхні лівого плеча у потерпілого органом досудового розслідування та судом не встановлено), та наявність у засудженого значної кількості тілесних ушкоджень у виді закритого перелому, забоїв, гематом і саден вказують на відсутність обопільної бійки між ними, оскільки у протилежному випадку потерпілому було би заподіяно інших тілесних ушкоджень, ніж ті, що були у нього виявлені.
Співвідношення кількості цих тілесних ушкоджень у засудженого та потерпілого, їх характер, локалізація та механізм заподіяння вказують на те, що тілесні ушкодження у виді колючо-ріжучого поранення грудної клітини були завдані обвинуваченим з метою його захисту від протиправних дій потерпілого.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя, злочини проти здоровя, правила кваліфікації злочинів
