Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року
м. Київ
справа № 199/7721/24
провадження № 61-4310св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб
«Дніпро-1»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Скоропашкін Ілля Анатолійович, на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2024 року в складі судді Руденко В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року в складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст вимог скарги
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Дніпро-1» (далі - ТОВ «СК «Дніпро-1») про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов`язання нарахувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплатити суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів на місцем обліку в розмірі 5 306 486,19 грн.
Позов обґрунтовував тим, що він працював у відповідача на посаді спортсмена-професіонала з футболу згідно з трудовим контрактом, який було достроково розірвано 09 липня 2024 року за згодою сторін. Однак розрахунок при звільненні відповідачем належним чином проведений не був, відповідач не виплатив позивачу заборгованість за трудовим контрактом.
Просив суд задовольнити позов.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою
від 24 жовтня 2024 року відкрив провадження у цій справі.
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою
від 20 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, закрив провадження у цій справі.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що юрисдикція та процесуальні дії органів здійснення футбольного правосуддя визначаються Дисциплінарними правилами Української асоціації футболу (далі - УАФ). Органом, який вирішує спори, що виникають між суб`єктами футболу, є Палата з вирішення спорів УАФ (ПВС УАФ), яка здійснює свою діяльність відповідно до Регламенту ПВС УАФ. ПВС УАФ розглядає спори: між професіональними клубами та футболістами, тренерами щодо працевлаштування, контрактні спори; спори між професіональними клубами з питань виконання трансферних зобов`язань і виплати механізму солідарності; спори між професіональними клубами та аматорськими клубами, дитячо-юнацькими спортивними закладами щодо визначення розміру та виплати компенсації за підготовку футболістів. Рішення Апеляційного комітету УАФ та ПВС УАФ можуть бути оскаржені лише
у Спортивному арбітражному суді в м. Лозанна, Швейцарія (далі - CAS)
у порядку, передбаченому Статутом, Дисциплінарними правилами УАФ, Регламентом ПВС УАФ та Кодексом CAS. CAS має виключну компетенцію розглядати всі спори в межах діяльності ФІФА та УЄФА як орган останньої інстанції. Така позиція викладена постанові Верховного Суду від 08 квітня
2021 року у справі № 757/11487/17-ц.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
03 квітня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Скоропашкін І. А., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково застосував висновок викладений у постанові Верховного суду від 08 квітня
2021 року у справі № 757/11487/17-ц, оскільки у цій справі суд розглядав внутрішній спір у громадській організації.
У справі спір виник між ОСОБА_1 і ТОВ «СК «Дніпро-1» щодо заробітної плати, який має характер трудового спору, такі спори підлягають розгляду судами загальної юрисдикції за правилами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). На переконання заявника, внутрішні регламенти громадської організації не можуть змінювати порядок розгляду справ судами загальної юрисдикції. Спір не стосується дотримання норм спортивного права або результатів спортивних змагань.
Позивач не є членом Громадської спілки «Українська асоціація футболу», він є працівником ТОВ «СК «Дніпро-1» і його трудові права регулюються трудовим законодавством України. Зазначає, що суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 641/8521/16-ц (провадження № 14-561цс18) у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ФК «Металіст» про стягнення заробітної плати про те, що спір між працівником - футболістом та футбольним клубом про стягнення заробітної плати підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо це не стосується специфічних обставин, таких як банкрутство.
Заявник вказує про відсутність висновку Верховного Суду з приводу того чи може умова трудового контракту про передачу трудового спору до спортивного органу виключати юрисдикцію судів загальної юрисдикції, враховуючи імперативні норми КЗпП України та Конституції України.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «СК «Дніпро-1» вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Відзив мотивовано тим, що станом на момент подання позову до суду та подання касаційної скарги ТОВ «СК «Дніпро-1» є професіональним футбольним клубом, що підтверджується витягом із постанови Центральної ради ПФЛ № 15 від 31 липня 2014 року, є членом ПФЛ. Відповідні пункти укладеного між сторонами контракту щодо визначення юрисдикції спору в судовому порядку не визнавалися недійсними. Пункт 6.8 контракту, яким передбачено, що сторони зобов`язані утримуватися від вирішення спорів між собою в судах загальної юрисдикції. Для вказаних цілей зобов`язуються використовувати відповідні органи - ПВС УАФ та САS, та не є відмовою від права на судовий захист або обмеження такого права, оскільки сторони визначили для цього спеціальний орган. Уклавши контракт, позивач погодився щодо необхідності застосування вимог та документів ФІФА, УЄФА, УАФ, відповідних ліг, асоціацій чи організацій, що проводять змагання ФІФПро. Тому вважає, що позивач повинен дотримуватися вимог спеціальних нормативних актів, чинних у професіональному футболі. Надання пріоритету КЗпП України у цьому випадку суперечить суті професіонального футболу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 квітня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 25 лютого 2026 року справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 квітня 2026 року цю справу призначено колегії суддів у складі: головуючий - Синельников Є. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Шипович В. В.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 червня 2026 року цю справу призначено колегії суддів у складі: головуючий - Синельников Є. В., Осіян О. М., Сакара Н. Ю., Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді спортсмена-професіонала
з футболу згідно з трудовим контрактом від 11 липня 2023 року № 55, який був укладений на строк з 11 липня 2023 року до 30 червня 2026 року. 09 липня
2024 року трудовий контракт від 11 липня 2023 року № 55 достроково розірвано за згодою сторін. При звільненні відповідач належним чином не провів розрахунок із позивачем.
Відповідно до пунктів 6.6, 6.7 контракту передбачено, що всі спори
та розбіжності, які можуть виникнути в процесі виконання зобов`язань за цим контрактом, сторони зобов`язуються узгоджувати шляхом переговорів
і домовленостей, в разі потреби звертаючись до відповідних органів,
які захищають права та інтереси футболістів, у тому числі профспілки чи/або об`єднання футболістів, які є членом ФІФПро. У випадку не досягнення згоди між футболістом-професіоналом і Клубом спір розглядається Палатою з вирішення спорів УАФ та/або CAS (Спортивним арбітражним судом, м. Лозанна, Швейцарія). Пунктом 6.8 контракту передбачено, що сторони зобов`язані утримуватися від вирішення спорів між собою в судах загальної юрисдикції. Для вказаних цілей зобов`язуються використовувати відповідні органи - Палату з вирішення спорів УАФ та САS (Спортивний арбітражний суд, м. Лозанна, Швейцарія).
Згідно з наданим відповідачем витягом з постанови Центральної ради ПФЛ від 31 липня 2024 року № 15 ТОВ «СК «Дніпро-1» надано членство в ПФЛ, надано право призупинення участі у змаганнях ПФЛ команди «Дніпро-1» без позбавлення клубу членства в ПФЛ. Доказів того, що відповідач втратив статус професіонального клубу, позивачем суду не надано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення не відповідають з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України від 02 червня
2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються
на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ,
а також справ про адміністративні правопорушення.
За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 4, 19 ЦПК України). Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи,
у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Закон України «Про фізичну культуру і спорт» визначає загальні правові, організаційні, соціальні та економічні основи діяльності у сфері фізичної культури і спорту та регулює суспільні відносини у створенні умов для розвитку фізичної культури і спорту.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» державне управління фізичною культурою і спортом здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, центральним органом виконавчої влади,
що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, за сприяння відповідно інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» спортивні федерації (асоціації, спілки, об`єднання тощо) (далі - спортивні федерації) - це громадські об`єднання фізкультурно-спортивної спрямованості, основними завданнями яких є: забезпечення інтересів членів відповідних спортивних федерацій у сфері спорту, в тому числі сприяння захисту їх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших інтересів; сприяння розвитку відповідного виду (видів) спорту шляхом участі у розробленні та виконанні відповідних програм; залучення різних груп населення
до фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності; сприяння підготовці спортсменів національних збірних команд та забезпечення їх участі в офіційних міжнародних спортивних змаганнях; організація та проведення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів; участь у здійсненні кадрового забезпечення розвитку відповідного виду (видів) спорту; сприяння розвитку міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури і спорту.
Спортивні федерації діють на підставі статуту. У найменуванні спортивної федерації зазначається вид спорту, розвитку якого вона сприяє. У найменуванні спортивної федерації осіб з інвалідністю зазначається відповідна вада здоров`я. Спортивні федерації можуть мати всеукраїнський або місцевий статус.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, може надати спортивній федерації статус національної спортивної федерації. Статус національної спортивної федерації надається лише одній спортивній федерації з відповідного виду спорту, яка має всеукраїнський статус. Статус національної спортивної федерації осіб з інвалідністю надається лише одній спортивній федерації окремо для осіб з інвалідністю з ураженнями опорно-рухового апарату, вадами зору, слуху та розумового і фізичного розвитку.
У разі відсутності відповідної міжнародної спортивної федерації статус національної спортивної федерації, що сприяє розвитку національного виду спорту, надається за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту.
Спортивні федерації із статусом національної спортивної федерації відповідно до договору з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту: забезпечують розвиток відповідного виду спорту; представляють вид спорту у відповідних міжнародних спортивних федераціях, перелік яких затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, з урахуванням пропозицій Національного олімпійського комітету України, Національного комітету спорту інвалідів України, Спортивного комітету України, та на міжнародних спортивних змаганнях; здійснюють у визначеному порядку організацію та проведення офіційних міжнародних спортивних змагань на території України та всеукраїнських спортивних змагань; інформують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, про проведення всіх спортивних заходів та про рейтинг спортсменів за підсумками змагань.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері фізичної культури та спорту, затверджує положення про проведення відповідних всеукраїнських спортивних змагань з урахуванням пропозицій національних спортивних федерацій.
Надання на конкурсних засадах спортивним федераціям статусу національної спортивної федерації та позбавлення цього статусу здійснюються відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначає Закону України «Про громадські об`єднання».
За статтею 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.
Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи, а громадська спілка - це громадське об`єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.
Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
За нормами статті 3 Закону України «Про громадські об`єднання» громадські об`єднання утворюються і діють на принципах, зокрема, добровільності, самоврядності, рівності перед законом.
Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому, а самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, у діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.
Громадська спілка «УАФ» відповідно до положень її статуту, який затверджено установчими зборами громадської спілки «Федерація футболу України»
16 червня 2017 року (в редакції від 17 травня 2019 року), є всеукраїнською спортивною національною футбольною асоціацією, яка є членом Міжнародної федерації футбольних асоціацій (далі - ФІФА), Союзу європейських футбольних асоціацій (далі - УЄФА). На XXII Конгресі ФФУ також прийнято рішення про перейменування Федерації футболу України (ФФУ) в Українську асоціацію футболу (УАФ).
УАФ є всеукраїнським громадським об`єднанням фізкультурно-спортивного спрямування, організацією зі статусом юридичної особи, створеною відповідно до законодавства України. Є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (стаття 1 розділу ІІ Статуту).
Відповідно до статті 49 розділу ХІ Статуту ГС «УАФ» органами здійснення правосуддя УАФ є: 1) Контрольно-дисциплінарний комітет - орган першої інстанції; 2) Апеляційний комітет - орган другої інстанції. Органи здійснення футбольного правосуддя вирішують усі внутрішні спори між УАФ, її членами та іншими особами, які задіяні або працюють у футболі. Юрисдикція та процесуальні дії органів здійснення футбольного правосуддя визначаються Дисциплінарними правилами УАФ, затвердженими Виконавчим комітетом.
За частиною третьою статті 51 розділу ХІ Статуту громадської спілки «УАФ» апеляційний комітет уповноважений розглядати апеляції на рішення Контрольно-дисциплінарного комітету відповідно до чинних на той момент Дисциплінарних правил УАФ.
Згідно зі статтею 52 розділу ХІ Статуту ГС «УАФ» палата з вирішення спорів УАФ (далі - ПВС УАФ) - це незалежна, утворена згідно з вимогами ФІФА інстанція з розгляду та вирішення спорів, що виникають між суб`єктами футболу. ПВС УАФ має виключну компетенцію розглядати та вирішувати спори, пов`язані з діяльністю у професійному футболі, зокрема: (а) між професіональними клубами та футболістами, а також між професіональними клубами та тренерами, які стосуються питань працевлаштування і контрактних спорів, що виникають із трудових правовідносин; (б) між професіональними клубами з питань виконання трансферних зобов`язань та виплати механізму солідарності; (в) між професіональними клубами та аматорськими клубами або дитячо-юнацькими спортивними закладами з питань визначення розміру та виплати компенсації за підготовку футболістів.
Статтею 53 розділу ХІ Статуту ГС «УАФ» визначено, що порядок оскарження рішень органів здійснення футбольного правосудця та ПВС УАФ визначається Дисциплінарними правилами УАФ. Рішення Апеляційного комітету УАФ та ПВС УАФ с остаточними та обов`язковими для виконання. Вони можуть бути оскаржені лише у САS у порядку, передбаченому цим Статутом, Дисциплінарними правилами УАФ, Регламентом ПВС УАФ та Кодексом САS. Відповідно до статті 54 розділу ХІ Статуту громадської спілки «УАФ» САS має виключну компетенцію розглядати всі спори в межах діяльності ФІФА та УЄФА, а також апеляції на рішення Апеляційного комітету УАФ, як орган останньої інстанції.
Тобто статутом громадської спілки визначено перелік спеціальних суб`єктів, яким громадське об`єднання підпорядкувало вирішення усіх внутрішніх спорів, а саме: органи здійснення футбольного правосуддя: Контрольно-дисциплінарний комітет як орган першої інстанції, Апеляційний комітет як орган другої інстанції; рішення Апеляційного комітету можуть бути оскаржені лише у САS у порядку, передбаченому Статутом, дисциплінарними правилами та Кодексом САS .
У цій справі встановлено, що ОСОБА_1 працював у відповідача на посаді спортсмена-професіонала з футболу згідно з трудовим контрактом від 11 липня 2023 року № 55, який був укладений на строк з 11 липня 2023 року до 30 червня 2026 року. 09 липня 2024 року трудовий контракт № 55 від 11 липня 2023 року достроково розірвано за згодою сторін, однак, за твердженнями позивача, при звільненні розрахунок відповідачем належним чином проведений не був.
У контексті обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин, які виникли між професійним футбольним клубом ТОВ «СК «Дніпро-1» та футболістом-професіоналом ОСОБА_1 , зводиться до стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також зобов`язання нарахувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплатити суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів на місцем обліку в розмірі 5 306 486,19 грн.
Суди встановили, що згідно з пункту 1.2 контракту цей контракт є строковим трудовим договором, укладеним згідно з вимогами трудового законодавства України, а також відповідними документами ФІФА, УЄФА, УАФ, відповідних ліг, асоціацій чи організацій, що проводять змагання, Міжнародної федерації професіональних футболістів (Європейський відділ ФІФПро»).
Пунктами 6.6, 6.7 контракту передбачено, що всі спори та розбіжності, які можуть виникнути в процесі виконання зобов`язань за даним Контрактом, Сторони зобов`язуються узгоджувати шляхом переговорів і домовленостей, в разі потреби звертаючись до відповідних органів, які захищають права та інтереси футболістів, у тому числі профспілки чи/або об`єднання футболістів, які є членом ФІФПро. У випадку не досягнення згоди між футболістом-професіоналом і Клубом спір розглядається ПВС УАФ та/або CAS. Пунктом 6.8 контракту передбачено, що сторони зобов`язані утримуватися від вирішення спорів між собою в судах загальної юрисдикції. Для вказаних цілей зобов`язуються використовувати відповідні органи - ПВС УАФ та САS.
До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).
Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 760/1125/20-ц (провадження № 61-12476сво21), надаючи оцінку правовій природі контракту як регулятора трудових правовідносин, вказано, що правове становище осіб, які працюють за контрактом, істотно відрізняється від правового статусу працівників, які виконують свої трудові обов`язки відповідно до трудового договору. Трудовий контракт є особливою угодою про працю, водночас має певні відмінності від трудового договору. Найважливішою відмінністю контракту від традиційного трудового договору є співвідношення нормативного та договірного регулювання трудових відносин.
При укладенні контракту переважає договірне регулювання істотних та інших умов праці, а також умов, що стосуються соціально-побутової сфери. На стадії укладення контракту сторони обговорюють питання щодо обсягу роботи та вимог до якості й строків її виконання, строку дії контракту, прав, обов`язків та взаємної відповідальності сторін, умов оплати й організації праці, матеріального забезпечення, підстав припинення і розірвання контракту, соціально-побутових та інших умов, необхідних для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи чи організації.
Трудовий контракт є формою індивідуального договірного регулювання трудових відносин, а також інших, пов`язаних із виконанням сторонами прийнятих зобов`язань. Трудовий контракт не лише встановлює трудові відносини, а й визначає їх зміст, забезпечуючи при цьому специфічні інтереси роботодавця і працівника. Контракт спрямовується на забезпечення реалізації особистих, індивідуальних інтересів, які, отримуючи певну фіксацію і визнання, перетворюються у суб`єктивні права. У контракті встановлюються спеціальні заходи забезпечення виконання прийнятих на себе сторонами зобов`язань, що не є притаманними іншим видам трудового договору.
Завданням Регламенту УАФ зі статусу і трансферу футболістів (далі - Регламент) є: визначення статусу футболістів, які беруть участь в організованому футболі, згідно з законодавством України, Статутом і регламентними документами; впровадження норм і правил, визначених статутними і регламентними документами ФІФА, УЄФА, УАФ та законодавством України, зокрема щодо розв`язання спорів між клубом і футболістом.
За пунктом 3 статті 4 Регламенту футболіст-професіонал - це спортсмен
з футболу, який уклав письмовий контракт з професіональним клубом та отримує за свою діяльність у футболі винагороду, що перевищує його фактичні витрати.
Трудові відносини у професійному футболі регулюються розділом V Регламенту, згідно з яким футболісти-професіонали, тренери та інші фахівці, зараховані до штату команди, обов`язково оформлюють свої трудові відносини шляхом укладання контракту в письмовій формі тільки з професіональним клубом відповідно до законодавства України про працю, вимог статутних і регламентних документів ФІФА, УЄФА, УАФ та відповідних асоціацій.
Контракт визначає умови трудових відносин між клубом і футболістом. Контракт обов`язково повинен відповідати «Мінімальним вимогам до стандартного контракту футболіста-професіонала, визначеним угодою між УЄФА, ЄПФЛ, АЄК і Європейського дивізіону ФІФПро від 19 квітня 2012 року» (Додаток № 3), положенням Типової форми контракту (Додаток № 4), положенням Галузевої угоди у сфері професіонального футболу на 2017-2022 роки та чітку фіксовану суму заробітної плати. Кожна сторінка контракту підписується сторонами. Додатки, зміни та доповнення до контракту, які є невід`ємною його частиною, а також записи та виправлення за текстом контракту мають силу та можуть братися до уваги виключно за умови, що вони у кожному випадку датовані, засвідчені підписами сторін і завірені печаткою клубу.
Проаналізувавши умови контракту позивача, можна дійти висновку про те, що укладений між сторонами контракт є формою трудового договору, в якому зазначені всі істотні умови, а саме: строк дії контракту; права та обов`язки сторін; соціальний пакет; вимоги до способу життя спортсмена; дострокове розірвання контракту з ініціативи спортсмена та спортивної організації; відповідальність за порушення умов контракту як за нормами визначеними трудовим законодавством України, так і спеціальними умовами визначеними контрактом, а також порядок вирішення спорів.
Звертаючись до суду загальної юрисдикції з позовом до ТОВ «Спортивний клуб «Дніпро-1», ОСОБА_1 посилався на не проведення з ним належного розрахунку при звільненні. ТОВ «Спортивний клуб «Дніпро-1» заперечувало у суді першої інстанції проти розгляду справи в суді загальної юрисдикції, посилаючись, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки сторони у контракті визначили інший порядок вирішення спорів.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ 02 жовтня 2018 року розглянув справу «Муту та Пехштайн проти Швейцарії» (Mutu and Pechstein v. Switzerland), яка стосувалася питання врегулювання спорів шляхом арбітражу, а також наслідків для процесуальної справедливості, гарантованої статтею 6 Конвенції, заявниками в якій були професійний футболіст і професійна ковзанярка.
Розглядаючи справу, ЄСПЛ переглянув свою практику за статтею 6 Конвенції про використання арбітражних механізмів і наслідків, які вони мають для права доступу до суду або трибуналу, та застосування відповідних гарантій справедливої процедури та не встановив порушення статті 6 Конвенції, наголосивши у пунктах 91-94 Рішення, що стаття 6 Конвенції не перешкоджає створенню арбітражних судів для вирішення певних спорів майнового характеру між приватними особами (див. згадане вище рішення у справі Suda, § 48). Арбітражні застереження в договорах становлять безсумнівний інтерес як для окремих сторін, так і для здійснення правосуддя (див. згадане вище рішення у справі Tabbane, § 25). Сторони спору можуть відмовитися від певних прав, гарантованих пунктом 1 статті 6, за умови, що така відмова є вільною, законною та недвозначною. В іншому випадку арбітражний суд повинен забезпечити гарантії, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Suda, § 49).
Також ЄСПЛ погодився, що в питаннях комерційного та спортивного арбітражу, на який було надано вільну, законну та недвозначну згоду, поняття незалежності та неупередженості можуть тлумачитися гнучко, оскільки сама суть арбітражної системи ґрунтується на призначенні органів, що ухвалюють рішення, або принаймні їх частини, сторонами спору (пункт 146). Крім того, ЄСПЛ встановив, що відмова першого заявника не була «недвозначною» і що, відповідно, арбітражне провадження стосовно заявників мало забезпечити всі гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції.
Статтею 42 Регламенту FIFA щодо статусу та трансферу гравців («Регламент 2001 року») передбачено, що «Не обмежуючи права будь-якого гравця чи клубу звертатися до цивільного суду за захистом своїх прав у спорах між клубами та гравцями, створюється система врегулювання спорів та арбітражу, яка складається з таких елементів...»
У пункті 122 рішення ЄСПЛ зазначив, що, погодившись на арбітражне застереження у своєму контракті та вирішивши звернутися до CAS - а не до національного суду, як це дозволено статтею 42 Регламенту 2001 року, - заявник «однозначно» відмовився від свого права оскаржувати незалежність та безсторонність CAS у будь-якому спорі, що міг виникнути між ним та «Челсі».
Аналіз правової позиції ЄСПЛ у справі «Муту та Пехштайн проти Швейцарії» свідчить, що Суд не виходив із наявності у заявника права на власний розсуд після виникнення спору обирати між зверненням до САS або до державного суду. Навпаки, Суд установив, що відповідно до умов укладеного контракту заявник погодився на передачу спорів на розгляд САS. У зв`язку з цим предметом оцінки ЄСПЛ було не існування альтернативної юрисдикції державних судів, а відповідність арбітражного провадження вимогам статті 6 Конвенції. Зокрема, Суд перевіряв, чи забезпечував САS гарантії незалежності, безсторонності та справедливого розгляду справи.
Пунктом «b» статті 9 «Юрисдикція» Регламенту FIFA щодо статусу та трансферу гравців («Регламент 2025 року») передбачено, що без шкоди для права будь-якого гравця, тренера, асоціації або клубу звертатися за правовим захистом до цивільного суду у трудових спорах, ФІФА має компетенцію розглядати: трудові спори між клубом та гравцем, які мають міжнародне значення; однак вищезазначені сторони можуть прямо погодитися у письмовій формі на те, щоб такі спори вирішувалися національною палатою з вирішення спорів або національним органом з вирішення спорів, що діє під еквівалентною назвою, який був офіційно визнаний ФІФА відповідно до Принципів визнання національних палат з вирішення спорів. Будь-яке таке застереження про юрисдикцію має бути ексклюзивним і міститися або безпосередньо в контракті, або в колективному договорі, який застосовується до сторін.
Проаналізувавши умови контракту позивача, норми чинного законодавства України та практику ЄСПЛ колегія суддів виснує, що наявність арбітражного застереження у контракті сама по собі не означає безумовну та остаточну відмову особи від права звертатися за правовим захистом до цивільного суду у трудових спорах. Навіть погодившись на арбітраж, особа зберігає право вимагати дотримання фундаментальних гарантій справедливого судового розгляду, передбачених статтею 6 Конвенції.
Той факт, що спори цієї категорії підлягають розгляду судами загальної юрисдикції, знаходить також підтвердження у сталій та послідовній практиці Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 641/8521/16-ц (провадження № 14-561цс18), у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі
№ 754/2847/18 (провадження № 61-11808св19), у постанові від 08 квітня
2020 року у справі № 524/8300/18 (провадження № 61-16066св19), у постанові від 12 липня 2021 року у справі № 344/16851/17 (провадження № 61-12794св19).
Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на таке.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є у вільному доступі, у провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа за заявою ТОВ «ФК «Шахтар» до ТОВ «СК «Дніпро-1» про визнання банкрутом (справа № 904/937/25).
Ухвалою від 09 вересня 2025 року Господарський суд Дніпропетровської області прийняв заяву ТОВ «ФК «Шахтар» до ТОВ «СК «Дніпро-1» про визнання банкрутом та призначив справу до підготовчого засідання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) зазначено: «законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства. Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. Однак не можна погодитися з висновками про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі у повному обсязі з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 Кодексу № 2597-VIII, а до цього - статтею 23 Закону № 2343-XII. За встановлених обставин у цій справі суди повинні були передати справу до Господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа № 910/6968/16 про банкрутство ДП «Укрветсанзавод».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19 (провадження № 61-361сво22) зазначено, що: «тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що: суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів, суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково), незалежно від доводів касаційної скарги. При цьому розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства по суті є неможливим. Об`єднана палата відступає від висновку щодо застосування частин першої та другої статті 414 ЦПК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року.
Враховуючи викладене, оскільки судове рішення у цій справі не ухвалено, колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд Дніпропетровської області є судом, встановленим законом, до юрисдикції якого віднесено розгляд майнового спору за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СК «Дніпро-1» про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 495/5193/18 (провадження № 61-6417св24), 29 січня 2025 року у справі № 740/4733/23 (провадження № 61-11118св24).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
Отже, справу слід передати до належного суду для розгляду по суті, оскільки позовні вимоги про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов`язання нарахувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплатити суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів на місцем обліку в розмірі 5 306 486,19 грн, заявлені у цій справі, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства судом, а мають розглядатися в порядку господарського судочинства судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ТОВ «СК «Дніпро-1».
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, а матеріали справи передати до Господарського суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа № 904/937/25 про банкрутство ТОВ «Спортивний клуб «Дніпро-1».
Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Скоропашкін І. А., просив передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини другої статті 403 ЦПК України.
Ураховуючи, що заявник як на підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилався на частину другу статті 403 ЦПК України, яка визначає підстави для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, заявлене представником позивача клопотання задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 255, 400, 406, 409, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скоропашкін Ілля Анатолійович, про передачу справи № 199/7721/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Скоропашкін Ілля Анатолійович, задовольнити частково.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року скасувати, а матеріали справи № 199/7721/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Дніпро-1» про стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку, зобов`язання нарахувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та сплатити суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів на місцем обліку в розмірі 5 306 486,19 гривеньпередати до Господарського суду Дніпропетровської області, на розгляді якого перебуває справа № 904/937/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Дніпро-1».
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня
2024 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 04 березня
2025 рокувтрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийЄ. В. СинельниковСуддіО. М. ОсіянН. Ю. СакараВ. В. СердюкЮ. В. Черняк
