УХВАЛА
31 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 755/55/26
провадження № 61-6753сво26
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хрістіан Дерр»,
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хрістіан Дерр», про поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лук`яненка Віталія Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину вартості частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хрістіан Дерр» (далі - ТОВ «Хрістіан Дерр»), що належить ОСОБА_2 , у розмірі 3 455 734,30 грн.
Разом з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною відчуження на майно, що належить ТОВ «Хрістіан Дерр», а саме:
нежитлове приміщення загальною площею 181,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
транспортний засіб «Volkswagen Crafter», 1968, (2018), № куз. НОМЕР_1 , первинна реєстрація нового ТЗ, придбаного в торговельній організації, який увезено з-за кордону (ТСЦ 8045);
транспортний засіб «Volkswagen Crafter», 35, 1968, (2013), № куз. НОМЕР_2 , первинна реєстрація нового ТЗ, придбаний в торговельній організації, (ВРЕР-13 УДАІ в м. Києві);
транспортний засіб «Кіа Mohave», 2959, (2012), № куз. НОМЕР_3 , вторинна реєстрація ТЗ, придбаний в торговельній організації (ВРЕР-11 УДАІ в м. Києві).
Накласти арешт на відкриті банківські рахунки ТОВ «Хрістіан Дерр» (ЄДРПОУ 33781351) в межах суми, що дорівнює ціні позову, а саме 3 455 734,30 грн.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що невжиття заходів забезпечення позову, що передбачені в статті 150 ЦПК України, за позовною заявою, поданою одночасно із заявою про забезпечення позову, може створити ризик невиконання або ускладнення виконання рішення суду.
Як їй стало, відомо відповідач після розірвання шлюбу почав вчиняти дії, спрямовані на зменшення активів товариства, кінцевим бенефіціарним власником якого він є, найімовірніше, з метою зменшення обсягу майна, що може підлягати поділу як спільне майно подружжя.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 13 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково. Вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить ТОВ «Хрістіан Дерр», а саме: нежитлове приміщення загальною площею 181,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб «Volkswagen Crafter», 1968, (2018), № куз. НОМЕР_1 , первинна реєстрація нового ТЗ, придбаного в торговельній організації, який увезено з-за кордону (ТСЦ 8045); транспортний засіб «Volkswagen Crafter», 35, 1968, (2013), № куз. НОМЕР_2 , первинна реєстрація нового ТЗ, придбаного в торговельній організації, (ВРЕР-13 УДАІ в м. Києві); транспортний засіб «Кіа Mohave», 2959, (2012), № куз. НОМЕР_3 , вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації (ВРЕР-11 УДАІ в м. Києві). В іншій частині вимог заяви ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви про забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позову, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, є підстави частково задовольнити заяву про забезпечення позову і накласти арешт на нерухоме та рухоме майно ТОВ «Хрістіан Дерр». В іншій частині вимог заявника слід відмовити, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Хрістіан Дерр» повною мірою забезпечить захист інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 23 квітня 2026 року апеляційну скаргу ТОВ «Хрістіан Дерр» задовольнив. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 січня 2026 року про забезпечення позову скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що предметом позову у цій справі є поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації у розмірі 1/2 вартості його частки в статутному капіталі ТОВ «Хрістіан Дерр».
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Суд першої інстанції не врахував, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві, а належить третій особі - ТОВ «Хрістіан Дерр», що, у свою чергу, виходить за межі мети забезпечення позову, яка полягає у вжитті судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у разі задоволення заявлених позовних вимог саме у цій справі.
Накладення арешту на майно ТОВ «Хрістіан Дерр», яке є третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору і не є відповідачем у справі, не відповідає предмету позову. Такі заходи є неспівмірними, оскільки суттєво обмежують права юридичної особи, її господарську діяльність і не є необхідними для забезпечення можливого стягнення грошової компенсації саме з фізичної особи - відповідача у справі.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`яненко В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що відповідач і третя особа зараз мають необмежену можливість вчиняти подальші дії з відчуження майна, що належить ТОВ «Хрістіан Дерр», з метою зниження ринкової вартості активів товариства, а тим самим спричиняти утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому, оскільки до предмета спору входить стягнення ринкової вартості 1/2 частки відповідача в статутному капіталі ТОВ «Хрістіан Дерр». Існують реальні ризики вчинення вказаних вище дій відповідачем і третьою особою з огляду на те, що, як позивач обґрунтовано зазначав у заяві про забезпечення, у період після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем третя особа вже продала один об`єкт нерухомого майна та почали вчинятись дії з продажу транспортних засобів, а саме розміщення оголошень про продаж автомобілів на вебресурсі «AUTO.RIA».
Апеляційний суд не врахував позицію Верховного Суду, на якій, зокрема, наголошував представник позивача у судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, що викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/20586/23 (провадження № 61-2680св24), де спір виник у правовідносинах, подібних до тих, які є предметом розгляду в цій справі. Так, у справі № 127/20586/23 розглядався позов про поділ майна подружжя, де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, виступала юридична особа у формі ТОВ, єдиним засновником, учасником та кінцевим бенефіціарним якого є відповідач, котрий при створенні вказаного товариства вніс до його статутного капіталу спільно нажиті в шлюбі грошові кошти. Предметом спору по суті є поділ спільного майна подружжя. Верховний Суд за наслідками касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, аналізу доводів касаційної скарги висловив позицію про те, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки відповідач є єдиним засновником, учасником та керівником ТОВ «Максіекобуд», допустив відчуження майна, яке було зареєстроване за ТОВ «Максіекобуд» та на яке було накладено арешт ухвалою суду від 28 липня 2023 року, на користь своїх родичів, отже, діяв недобросовісно, що з великою долею ймовірності може зробити і щодо іншого майна, з метою унеможливлення реального виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь позивачки в частині вимоги про стягнення з відповідача на її користь ринкової вартості 1/2 частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд». Тому висновок суду першої інстанції про накладення арешту в порядку забезпечення позову на належне ТОВ «Максіекобуд» майно є ефективним захистом можливих порушених прав позивачки від недобросовісних дій із боку відповідача, який є єдиним засновником та керівником вказаного товариства, без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів самого товариства, з метою забезпечення позивачці реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь, в тому числі для запобігання потенційним труднощами у виконанні такого рішення.
Наведені вище висновки Верховного Суду, які не врахував апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги ТОВ «Хрістіан Дерр», зроблені у справі, спір за якою виник у подібних правовідносинах.
У червні 2026 року представник ОСОБА_2 і ТОВ «Хрістіан Дерр» - адвокат Осколков І. Л. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
13 липня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою від 27 липня 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2026 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/20586/23 (провадження № 61-2680св24), та зробити висновок про те, що «після внесення учасником товариства свого вкладу це майно стає власністю господарського товариства, а учасник внаслідок цього набуває право на частку в статутному капіталі. Тому потрібно розмежовувати право на частку в статутному капіталі, яке належить одному з подружжя, та майно юридичної особи, яке є її власністю; позов про стягнення 1/2 частини вартості частки в статутному капіталі товариства не може забезпечуватися накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Майно юридичної особи не може бути кваліфіковане в розумінні пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України як майно, що знаходиться в іншої особи та підлягає передачі відповідачу. Співмірним заходом забезпечення такого позову може бути накладення арешту на право на частку в статутному капіталі».
Підставою для передання справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказано те, що у практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду існує різний підхід щодо застосування заходів забезпечення позову в подібних правовідносинах.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла такого висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинен враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Після набрання чинності від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2025 року у справі № 752/22157/20 (провадження № 61-4734св25) вказано таке «Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21).
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак,суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову». До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 травня 2024 року у справі № 824/2/24 (провадження № 61-1444ав24).
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі». Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18 січня 2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-13112св23).
ОСОБА_3 залучена до участі у справі як третяк особа, на майно якої не може бути накладено арешт, так як третя особа не є стороною у справі (стаття 48 ЦПК України). Апеляційний суд на зазначені порушення районним судом норм процесуального права уваги не звернув. Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули увагу на те, що на момент задоволення районним судом заяви про забезпечення позову фактично було вирішено питання про права та охоронювані законом інтереси особи, яка є власником арештованого нерухомого майна та не є стороною у цій справи, тобто ОСОБА_3, що є недопустимим. З огляду на викладене висновки судів про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку є помилковими та такими, що суперечать вимогам статей 149, 150 ЦПК України. Факт залучення ОСОБА_3 до участі у справі як третьою особою, не спростовує вищевказані правові висновку, оскільки у суду наявні правові підстави для обтяження нерухомого майна, яке є предметом спору і належить виключно відповідачу у справі».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2026 року у справі № 2-3025/2001 (провадження № 61-9244св25) зазначено: «41. Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України). 42. У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову». 43. У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі». 44. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20), від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18 січня 2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-13112св23).45. У постанові Верховного Суду від 30 липня 2025 року у справі № 752/22157/20 (провадження № 61-4734св25) вказано, що «до видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведених норм це стосується майна, що належить відповідачу».
Водночас у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/20586/23 (провадження № 61-2680св24), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано:
«41. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Позов, зокрема, забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
?…? 45. Колегія суддів зауважує, що з огляду на доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та положення частини першої статті 400 ЦПК України судове рішення щодо забезпечення позову переглядається у касаційному порядку лише в частині вирішення заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, зареєстроване за ТОВ «Максіекобуд».
46. Предметом спору по суті є поділ спільного майна подружжя. ОСОБА_3 заявлено у тому числі вимоги про стягнення ринкової вартості 1/2 частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд», засновником і єдиним учасником якого є ОСОБА_4
?…? 48. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 зазначено, що з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (пункт 8.40 зазначеної постанови).
49. Водночас Велика Палата Верховного Суду, частково відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, фактично виходила з того, що частка учасника господарського товариства, набута у шлюбі за спільні кошти подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (пункт 8.59).
50. У постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства (пункт 6.9).
51. Тобто розрахунок вартості частки учасника товариства і визначення суми, яка належить до стягнення, здійснюється виходячи саме з дійсної (ринкової) вартості майна товариства.
52. Водночас у випадку необхідності звернення стягнення на частку ОСОБА_4 у ТОВ «Максіекобуд» з метою виконання ймовірного судового рішення вартість частки має визначатися на день, що передував накладенню арешту на частку (частина четверта статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
53. Отже, метою оспорюваного забезпечення позову є збереження активів ТОВ «Максіекобуд», єдиним засновником та учасником якого є ОСОБА_4 , і об`єктивного визначення при вирішенні спору ринкової вартості частки ОСОБА_4 у статутному капіталі (майна) товариства, а також можливості задоволення вимог позивачки шляхом звернення стягнення на частку учасника товариства.
54. Встановивши, що предметом спору є, зокрема, стягнення з відповідача ринкової вартості 1/2 частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд», створеного відповідачем як єдиним засновником у період перебування у зареєстрованому шлюбі, оцінивши ризик зменшення активів товариства до ухвалення рішення у цій справі, що в свою чергу може вплинути на ринкову вартість частки відповідача у статутному капіталі товариства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на належне ТОВ «Максіекобуд» майно, зокрема, нежитлове приміщення, загальною площею 3,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер нерухомого майна 2499736732120.
55. Суд апеляційної інстанції, скасувавши в цій частині рішення суду першої інстанції, виходив з того, що таким заходом забезпечення позову можуть бути порушені права особи, яка не є учасником справи, а саме ТОВ «Максіекобуд», що може призвести до перешкоджання господарській діяльності юридичної особи, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном і може призвести в майбутньому до незворотних наслідків.
56. Проте такі висновки є помилковими, оскільки ОСОБА_4 є єдиним засновником, учасником та керівником ТОВ «Максіекобуд», допустив відчуження майна, яке було зареєстроване за ТОВ «Максіекобуд», та на яке було накладено арешт ухвалою суду від 28 липня 2023 року, на користь своїх родичів, отже, діяв недобросовісно, що з великою долею ймовірності може зробити і щодо іншого майна, з метою унеможливлення реального виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь позивачки в частині вимоги про стягнення з відповідача на її користь ринкової вартості 1/2 частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд».
57. Тому висновок суду першої інстанції про накладення арешту в порядку забезпечення позову на належне ТОВ «Максіекобуд» майно, зокрема, нежитлове приміщення, загальною площею 3,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , є ефективним захистом можливих порушених прав позивачки від недобросовісних дій із боку відповідача, який є єдиним засновником та керівником вказаного товариства, без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів самого товариства, задля забезпечення позивачці реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.».
Передаючи цю справу на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду також зауважив:
ключовим питанням в цій справі є те, чи можна забезпечити позов одного з подружжя до іншого з подружжя про стягнення 1/2 частини вартості частки в статутному капіталі товариства шляхом накладення арешту на майно товариства, яке не є відповідачем;
після внесення учасником товариства свого вкладу це майно стає власністю господарського товариства, а учасник внаслідок цього набуває право на частку в статутному капіталі. Тому потрібно розмежовувати право на частку в статутному капіталі, яке належить одному з подружжя, та майно юридичної особи, яке є її власністю;
позов про стягнення 1/2 частини вартості частки в статутному капіталі товариства не може забезпечуватися накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Майно юридичної особи не може бути кваліфіковане в розумінні пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України як майно, що знаходиться в іншої особи та підлягає передачі відповідачу. Співмірним заходом забезпечення такого позову може бути накладення арешту на право на частку в статутному капіталі.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що для вирішення цього правового питання необхідне формування єдиної правозастосовної практики, тому справу необхідно передати на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначає, що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, визначеного в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
З урахуванням наведеного справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу № 755/55/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хрістіан Дерр», про поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лук`яненка Віталія Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. Ю. Зайцев Судді:А. І. Грушицький Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська