ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 755/55/26
провадження № 61-6753сво26
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хрістіан Дерр»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хрістіан Дерр», про поділ спільного майна подружжя, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лук`яненка Віталія Олександровича на постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину вартості частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Хрістіан Дерр» (далі - ТОВ «Хрістіан Дерр»), що належить ОСОБА_2 , у розмірі 3 455 734,30 грн.
Разом з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту із забороною відчуження на майно, що належить ТОВ «Хрістіан Дерр», а саме:
нежитлове приміщення загальною площею 181,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
транспортний засіб «Volkswagen Crafter», 1968 (2018), № куз. НОМЕР_1 , первинна реєстрація нового ТЗ, придбаного в торговельній організації, який увезено з-за кордону (ТСЦ 8045);
транспортний засіб «Volkswagen Crafter», 35, 1968 (2013), № куз. НОМЕР_2 , первинна реєстрація нового ТЗ, придбаного в торговельній організації (ВРЕР-13 УДАІ в м. Києві);
транспортний засіб «Кіа Mohave», 2959 (2012), № куз. НОМЕР_3 , вторинна реєстрація ТЗ, придбаний в торговельній організації (ВРЕР-11 УДАІ в м. Києві).
Накласти арешт на відкриті банківські рахунки ТОВ «Хрістіан Дерр» (ЄДРПОУ 33781351) в межах суми, що дорівнює ціні позову, а саме 3 455 734,30 грн.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що невжиття заходів забезпечення позову, що передбачені в статті 150 ЦПК України, за позовною заявою, поданою одночасно із заявою про забезпечення позову, може створити ризик невиконання або ускладнення виконання рішення суду.
Як їй стало відомо, відповідач після розірвання шлюбу почав вчиняти дії, спрямовані на зменшення активів товариства, кінцевим бенефіціарним власником якого він є, найімовірніше, з метою зменшення обсягу майна, що може підлягати поділу як спільне майно подружжя.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 13 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково. Вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить ТОВ «Хрістіан Дерр», а саме: нежитлове приміщення загальною площею 181,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; транспортний засіб «Volkswagen Crafter», 1968 (2018), № куз. НОМЕР_1 , первинна реєстрація нового ТЗ, придбаного в торговельній організації, який увезено з-за кордону (ТСЦ 8045); транспортний засіб «Volkswagen Crafter», 35, 1968 (2013), № куз. НОМЕР_2 , первинна реєстрація нового ТЗ, придбаного в торговельній організації (ВРЕР-13 УДАІ в м. Києві); транспортний засіб «Кіа Mohave», 2959 (2012), № куз. НОМЕР_3 , вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації (ВРЕР-11 УДАІ в м. Києві). В іншій частині вимог заяви ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заяви про забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позову, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, є підстави частково задовольнити заяву про забезпечення позову і накласти арешт на нерухоме та рухоме майно ТОВ «Хрістіан Дерр». В іншій частині вимог заявника слід відмовити, оскільки забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Хрістіан Дерр» повною мірою забезпечить захист інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 23 квітня 2026 року апеляційну скаргу ТОВ «Хрістіан Дерр» задовольнив. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 13 січня 2026 року про забезпечення позову скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що предметом позову у цій справі є поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації у розмірі 1/2 вартості його частки в статутному капіталі ТОВ «Хрістіан Дерр».
Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Суд першої інстанції не врахував, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачеві, а належить третій особі - ТОВ «Хрістіан Дерр», що, у свою чергу, виходить за межі мети забезпечення позову, яка полягає у вжитті судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у разі задоволення заявлених позовних вимог саме у цій справі.
Накладення арешту на майно ТОВ «Хрістіан Дерр», яке є третьою особою, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору і не є відповідачем у справі, не відповідає предмету позову. Такі заходи є неспівмірними, оскільки суттєво обмежують права юридичної особи, її господарську діяльність і не є необхідними для забезпечення можливого стягнення грошової компенсації саме з фізичної особи - відповідача у справі.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лук`яненко В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що відповідач і третя особа зараз мають необмежену можливість вчиняти подальші дії з відчуження майна, що належить ТОВ «Хрістіан Дерр», з метою зниження ринкової вартості активів товариства, а тим самим спричиняти утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в майбутньому, оскільки до предмета спору входить стягнення ринкової вартості 1/2 частки відповідача в статутному капіталі ТОВ «Хрістіан Дерр». Існують реальні ризики вчинення вказаних вище дій відповідачем і третьою особою з огляду на те, що, як позивач обґрунтовано зазначав у заяві про забезпечення, у період після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем третя особа вже продала один об`єкт нерухомого майна та почали вчинятись дії з продажу транспортних засобів, а саме розміщення оголошень про продаж автомобілів на вебресурсі «AUTO.RIA».
Апеляційний суд не врахував позицію Верховного Суду, на якій, зокрема, наголошував представник позивача у судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, що викладена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/20586/23 (провадження № 61-2680св24), де спір виник у правовідносинах, подібних до тих, які є предметом розгляду в цій справі. Так, у справі № 127/20586/23 розглядався позов про поділ майна подружжя, де третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, була юридична особа у формі ТОВ, єдиним засновником, учасником та кінцевим бенефіціарним власником якого є відповідач, котрий при створенні вказаного товариства вніс до його статутного капіталу спільно нажиті в шлюбі грошові кошти. Предметом спору по суті є поділ спільного майна подружжя. Верховний Суд за наслідками касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, аналізу доводів касаційної скарги висловив позицію про те, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки відповідач є єдиним засновником, учасником та керівником ТОВ «Максіекобуд», допустив відчуження майна, яке було зареєстроване за ТОВ «Максіекобуд» та на яке було накладено арешт ухвалою суду від 28 липня 2023 року, на користь своїх родичів, отже, діяв недобросовісно, що з великою долею ймовірності може зробити і щодо іншого майна, з метою унеможливлення реального виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь позивачки в частині вимоги про стягнення з відповідача на її користь ринкової вартості 1/2 частки в статутному капіталі ТОВ «Максіекобуд». Тому висновок суду першої інстанції про накладення арешту в порядку забезпечення позову на належне ТОВ «Максіекобуд» майно є ефективним захистом можливих порушених прав позивачки від недобросовісних дій із боку відповідача, який є єдиним засновником та керівником вказаного товариства, без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів самого товариства, з метою забезпечення позивачці реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь, в тому числі для запобігання потенційним труднощам у виконанні такого рішення.
У червні 2026 року представник ОСОБА_2 і ТОВ «Хрістіан Дерр» - адвокат Осколков І. Л. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2026 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
13 липня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою від 27 липня 2026 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2026 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 серпня 2026 року прийнято до розгляду справу № 755/55/26 та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що предметом позову у цій справі є поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації у розмірі 1/2 вартості його частки в статутному капіталі ТОВ «Хрістіан Дерр».
Звертаючись до суду із заявою щодо забезпечення свого позову, позивачка як на підставу для її задоволення посилалася на те, що невжиття заходів забезпечення позову за позовною заявою, поданою одночасно із заявою про забезпечення позову, створює ризик невиконання або ускладнення виконання рішення суду, оскільки відповідач після розірвання шлюбу почав вчиняти дії, спрямовані на зменшення активів товариства, кінцевим бенефіціарним власником якого він є, найімовірніше з метою зменшення обсягу майна, що може підлягати поділу як спільне майно подружжя.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що існує різна судова практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо можливості забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі.
Також колегія суддів зазначила, що ключовим питанням в цій справі є те, чи можна забезпечити позов одного з подружжя до іншого з подружжя про стягнення 1/2 частини вартості частки в статутному капіталі товариства шляхом накладення арешту на майно товариства, яке не є відповідачем;
після внесення учасником товариства свого вкладу це майно стає власністю господарського товариства, а учасник внаслідок цього набуває право на частку в статутному капіталі. Тому потрібно розмежовувати право на частку в статутному капіталі, яке належить одному з подружжя, та майно юридичної особи, яке є її власністю;
позов про стягнення 1/2 частини вартості частки в статутному капіталі товариства не може забезпечуватися накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Майно юридичної особи не може бути кваліфіковане в розумінні пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України як майно, що знаходиться в іншої особи та підлягає передачі відповідачу. Співмірним заходом забезпечення такого позову може бути накладення арешту на право на частку в статутному капіталі.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що для вирішення цього правового питання необхідне формування єдиної правозастосовної практики, тому справу необхідно передати на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла такого висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У статті 150 ЦПК України визначено види забезпечення позову, якими, зокрема, є накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії тощо.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову».
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 372/333/20 (провадження № 61-19492св20), від 21 квітня 2022 року у справі № 755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18 січня 2023 року у справі № 755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі № 756/19178/21 (провадження № 61-13112св23) та від 26 серпня 2026 року у справі № 367/678/26 (провадження № 61-7835св26).
Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.
Згідно з частиною першою статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.
Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Згідно із статтею 115 ЦК України господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.
Отже, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22)) дійшла, зокрема, висновку про те, що в разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Водночас особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства, набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, унесених у статутний капітал товариства, з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).
Таким чином, внесення майна до статутного капіталу має наслідком зміну його правового режиму, а саме: право власності на конкретний майновий об`єкт переходить до юридичної особи, тоді як в учасника виникає не право власності на цей об`єкт, а корпоративне право, яке опосередковує його участь у товаристві.
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Сторонами у цій справі є колишнє подружжя, а предметом позову є поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації у розмірі 1/2 вартості його частки в статутному капіталі ТОВ «Хрістіан Дерр».
У цій справі позивачка просила накласти арешт на майно ТОВ «Хрістіан Дерр», яке є третьою особою, а не відповідачем у справі.
Верховний Суд звертає увагу, що стаття 96 ЦК України передбачає самостійну відповідальність товариства та, за загальним правилом, виключає його відповідальність за зобов`язаннями учасника. Навіть належність 100 % частки не робить учасника власником окремих активів товариства, а тому одноосібний корпоративний контроль доводить можливість впливати на товариство, але сам собою не створює правової підстави обтяжувати його майно.
Встановивши, що позивачка просила накласти арешт на майно, яке належить третій особі, а не відповідачу, апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування ухвали місцевого суду про забезпечення позову з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Майно товариства не є майном подружжя і не може бути кваліфіковане в розумінні пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України як майно, що знаходиться в іншої особи та підлягає передачі відповідачу.
Доводи касаційної скарги про можливе відчуження активів товариства з метою зменшення вартості майна товариства і, відповідно, розміру частки компенсації, яка підлягає виплаті позивачу, не змінюють правової позиції у цій справі, адже вартість активів товариства дійсно впливає на розрахунок компенсації, проте з цього не випливає, що ці активи стають майном, за рахунок якого має виконуватися рішення про стягнення коштів з учасника, і вартість майна товариства визначається на час розгляду справи (пред`явлення позову), а тому відчуження його активів під час розгляду справи не впливає на розмір компенсації, що підлягає виплаті позивачу.
Щодо відступлення від правових висновків
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів вважала, що є підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/20586/23 (провадження № 61-2680св24).
Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній постанові, зумовлена тим, що Верховний у справі № 127/20586/23 дійшов висновку про можливість накладення арешту на майно товариства, яке не було відповідачем у справі, з посиланням на те, що метою оспорюваного забезпечення позову є збереження активів товариства, єдиним засновником та учасником якого є відповідач, і об`єктивного визначення при вирішенні спору ринкової вартості частки відповідача у статутному капіталі (майна) товариства, а також можливості задоволення вимог позивачки шляхом звернення стягнення на частку учасника товариства. При цьому Верховний Суд погодився з висновком місцевого суду про те, що накладення арешту в порядку забезпечення позову на належне товариству (третя особа у справі) майно, є ефективним захистом можливих порушених прав позивачки від недобросовісних дій із боку відповідача, який є єдиним засновником та керівником вказаного товариства, без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів самого товариства, для забезпечення позивачці реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
З урахуванням висновків, зроблених у цій постанові, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила наявність підстав для відступу від правових висновків, викладених у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 127/20586/23 (провадження № 61-2680св24), про можливість накладення арешту на майно, яке належить третій особі (товариству), а не відповідачу у справі про поділ майна подружжя, шляхом стягнення компенсації половини вартості частки в статутному капіталі товариства.
Висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права
Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду з метою забезпечення єдності та сталості судової практики вважає за можливе сформулювати висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши таке.
Відповідно до статті 150 ЦПК України у суду наявні правові підстави для обтяження нерухомого майна та (або) грошових коштів, які є предметом спору, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
У спорі між подружжям про стягнення з одного з них грошової компенсації вартості частки у статутному капіталі товариства належність відповідачеві частки та здійснення ним контролю над товариством самі собою не є підставами для накладення арешту на власне майно товариства. Залежність вартості частки від активів товариства не впливає на умови застосування пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України.
Позов про стягнення компенсації вартості частки (її частини) в статутному капіталі товариства не може забезпечуватися накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу.
Майно юридичної особи не може бути кваліфіковане в розумінні пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України як майно, що знаходиться в іншої особи та підлягає передачі відповідачу.
Щодо судових витрат
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не ухвалює судового рішення по суті спору.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лук`яненка Віталія Олександровича залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийА. Ю. Зайцев Судді:А. І. Грушицький В. І. Крат Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников І. М. Фаловська М. Є. Червинська