Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 758/7615/23
провадження № 61-11833св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,
позивач - Акціонерне товариство «Комінбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи: Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комінбанк», подану представником Нестеровим Едуардом Геннадійовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 рокув складі колегії суддів: Кафідової О. В., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року Акціонерне товариство «Комінбанк» (далі - АТ «Комінбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ПАТ «Платинум Банк», ТОВ «Вердикт Капітал», про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 10 серпня 2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 1.07081494 (далі - «Кредитний договір»).
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Банк надав відповідачу як позичальнику грошові кошти, в сумі 100 000,00 дол. США на строк користування 240 місяців (далі - «Кредит»), а відповідач зобов`язався повернути наданий Кредит, сплатити проценти за його користування в розмірі 10,00 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці, здійснити інші платежі за Кредитом, у встановлених Кредитним договором розмірах і строках і виконати свої зобов`язання за Кредитним договором в повному обсязі.
Пунктом 1.2. Кредитного договору передбачено, що кредит надано відповідачу для придбання у власність житлової нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 , що складається з 1 жилої кімнати, має загальну площу 53,40 кв. м та жилу площу 21,60 кв. м, право власності на яку відповідач набуває на підставі договору купівля-продажу.
Пунктом 3.1 Кредитного договору сторони передбачили, що проценти за користування Кредитом нараховуються щомісячно на день сплати поточної заборгованості за Кредитом, виходячи із залишку заборгованості основної суми за Кредитом, згідно п. 1.1. Кредитного договору. Платежі з погашення суми та процентів Кредиту здійснюються у вигляді щомісячного ануїтетного (рівномірного) платежу.
Сума щомісячного ануїтетного платежу за Кредитним договором, що включає в себе частину суми Кредиту та нарахованих за місяць процентів становить 965,03 дол. США (абзац 3 п. 3.1. Кредитного договору).
Відповідно до пп. 4.4.2. п. 4.4. Кредитного договору Кредитор набуває право вимагати від Позичальника дострокового погашення Кредиту у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення Кредиту та (або) прострочення сплати процентів за його користування або у разі невиконання чи неналежного виконання Позичальником зобов`язань, передбачених Кредитним договором.
10 серпня 2007 року, з метою забезпечення повного виконання зобов`язань відповідача за Кредитним договором, укладеним між відповідачем та Банком, укладено Іпотечний договір № 1.07081494 (далі - Іпотечний договір»), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. 10 серпня 2007 року, внесений у реєстрі за № 2751.
Відповідно до пункту 1.1. Іпотечного договору предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , що складається з 1 жилої кімнати, має загальну площу 53,40 кв. м та жилу площу 21,60 кв. м, право власності на яку відповідач набуває на підставі договору купівля-продажу, що укладений між відповідачем та ОСОБА_2
04 вересня 2020 року між Банком та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 401 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави, та договорами іпотеки фізичних осіб. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2172.
22 вересня 2021 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем укладено договір № 22/09-1 про відступлення права вимоги (далі - «Договір відступлення № 22/09-1»).
Відповідно до п. 1 вказаного Договору відступлення № 22/09-1 Товариство відступило на користь позивача право вимоги до позичальників, якими згідно з Додатком № 1 до Договору є відповідач.
22 вересня 2021 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тюріною В. Б., зареєстрований в реєстрі за № 2885, (далі - «Договір відступлення за договорами іпотеки»), копія якого міститься в матеріалах справи.
24 вересня 2021 року позивачем було направлено на адресу відповідача рекомендований лист № 09.1-4614 (штрихкод 0315072162480), згідно з яким позивач повідомив відповідача про укладення Договору відступлення № 22/09-1 та Договору відступлення за договорами іпотеки. Факт направлення листа на адресу відповідача підтверджується витягом зі списку № 231 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих від 24 вересня 2021 року.
Відповідачем порушено зобов`язання щодо повернення кредиту, у зв`язку з чим в останнього виникла прострочена заборгованість.
Вказує на те, що загальний розмір заборгованості становить 60 049,80 дол. США, яка складається з: 52 398,98 дол. США - строкова заборгованість за Договором кредиту; 5 531,68 дол. США - прострочена заборгованість за Договором кредиту; 354,02 дол. США - строкова заборгованість за відсотками; 1 765,17 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками.
Тому просив суд в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року, позов АТ «Комінбанк» залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 06 січня 2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 09.2.1/110 щодо погашення заборгованості, в якій вимагав сплатити прострочену заборгованість за тілом кредиту у сумі 2954,60 дол. США та 1427,13 дол. США заборгованості за процентами. Проте дана вимога не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
У позивача мають бути документи первинного бухгалтерського обліку на підтвердження суми заборгованості та підстав її виникнення. Втім, позивачем не було надано суду відповідні документи первинного бухгалтерського обліку (банківські виписки, платіжні документи) за весь період дії Договору кредиту з 10 серпня 2007 року на підтвердження аргументів щодо суми боргу.
За змістом Додатку № 1 до Договору № 22/09-1 від 22 вересня 2021 року заборгованість становить всього 60 567,78 дол. США, з яких основний борг 60 216,51 дол. США та відсотки 351,26 дол. США, що еквівалентно всього 1 617 650,21 грн, з яких основний борг 1 608 268,64 грн та відсотки 9 381,57 грн. Однак, з банківських виписок наданих ФГФО судом встановлено, що сума боргу станом на 21 грудня 2020 року становить 56 180,42 дол. США, що еквівалентно 1 562 850,23 грн. При тому, що в відомості про розмір прострочених платежів по Договору кредиту у цьому додатку відсутні. Доказів на підтвердження доводів позивача про виникнення у відповідача заборгованості станом на 22 вересня 2021 року саме у розмірі 60 567,78 дол. США матеріали справи не містять.
Позивачем не доведено, що у відповідача станом на 06 січня 2023 року (дата звернення з вимогою про дострокове погашення боргу) існувала прострочена заборгованість за Договором кредиту, тілом кредиту та процентами.
Водночас, судом враховується, відповідачем за період з 06 січня 2021 року до 13 червня 2023 року сплачено за Договором кредиту 19 532,76 дол. США, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними платіжними документами та надавались відповідно докази сплати коштів по графіку платежів за Договором кредиту протягом всього розгляду справи, що мало наслідком відображення позивачем відсутності простроченої заборгованості за Договором кредиту у розрахунках заборгованості.
У зв`язку з недоведенням позивачем обставини неналежного виконання боржником основного зобов`язання, у позивача не виникло право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції. Вказав, що доводи апеляційної скарги відносно того, що 09 січня 2023 року позивачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрихкод 0315079048012) на адресу місця реєстрації відповідача, було надіслано повідомлення-вимогу № 09.2.1/110 щодо погашення заборгованості, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що ця вимога не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції помилково застосував частину першу статті 35 Закону України «Про іпотеку» та не звернув увагу на те, що відповідач продовжував після звернення позивача до суду та продовжує після ухвалення рішення суду виконувати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, оскільки судом першої інстанції було враховано надані сторонами докази.
Аргументи учасників справи
18 вересня 2025 року через підсистему «Електронний Суд» АТ «Комінбанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; вирішити питання стягнення судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що протягом часу перебування справи на розгляді в суді першої інстанції відповідачем було частково погашено заборгованість. АТ «Комінбанк»заявляло заяви про зменшення розміру позовних вимог. 04 серпня 2025 року відповідачем було сплачено грошові кошти в розмірі 40 435,00 грн, що еквівалентно 965 ,96 дол. США. Станом на дату ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови у відповідача перед АТ «Комінбанк» була наявна прострочена заборгованість в розмірі 27 671,13 дол. Вказана заборгованість, підтверджується розрахунком заборгованості та банківськими виписками.
Суд першої інстанції констатував, а суд апеляційної інстанції погодився, про відсутність у відповідача простроченої заборгованості на момент звернення АТ «Комінбанк»з вимогою та позовом до суду. АТ «Комінбанк»не погоджується з вказаними висновками судів, оскільки як було зазначено самим відповідачем в своєму відзиві заборгованість відповідача станом на 04 вересня 2020 року (дату відступлення права вимоги від ПАТ «Платінум Банк» до ТОВ «Вердикт Капітал» становить 1 789 212,14 грн, що еквівалентно на дату відступлення 64 613,96 дол. США. Вказана заборгованість також підтверджена доданим до відзиву листом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ПтБ» № 10/1410-Л від 21 вересня 2020 року.
П. 3.1. Кредитного договору передбачено, що платежі з погашення суми та процентів Кредиту здійснюються у вигляді щомісячного ануїтетного (рівномірного) платежу. Сума щомісячного ануїтетного платежу за Кредитним договором, що включає в себе частину суми Кредиту та нарахованих за місяць процентів становить 965,03 дол. США (абзац 3 п. 3.1. Кредитного договору). Відповідачем неналежно виконуються зобов`язання, починаючи з листопада 2022 року відповідачем сплачуються тільки відсотки за Кредитним договором.
Вказані обставини свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, а відтак станом на дату пред`явлення вимоги - про наявність простроченої заборгованості.
АТ «Комінбанк»09 січня 2023 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрихкод 0315079048012) на адресу місця реєстрації відповідача надіслав повідомлення-вимогу № 09.2.1/110 щодо погашення заборгованості. Вказана вимога не була отримана відповідачем з причин, незалежних від АТ «Комінбанк», та лист повернуто АТ «Комінбанк»у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Факт направлення повідомлення на адресу відповідача підтверджується витягом зі списку № 42 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих (Ф. 103) від 09 липня 2023 року, витяг з якого міститься в матеріалах справи та копією фіскального чеку від 09 січня 2023 року, були надані позивачем разом з відповіддю на відзив № 04.1/5301 від 04 вересня 2023 року. У відповідності до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 14 березня 2023 року у справі № 918/28/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Судами зроблено висновки, що указана вимога не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, однак процедура, яка була прописана в Законі України «Про захист прав споживачів», а наразі в Законі України «Про споживче кредитування», передбачає, що кредитор може вимагати дострокове повернення споживчого кредиту, якщо позичальник затримав платежі на місяць (на три місяці за кредитом забезпеченим іпотекою). Після зазначеного строку кредитор може направити вимогу про дострокове повернення кредиту, яка повинна бути виконана позичальником протягом 30 днів з моменту отримання (протягом 60 днів за кредитом забезпеченим іпотекою). Лише якщо після цього позичальником не будуть виконані вимоги кредитора, то останній може звернутися до суду з метою стягнення всієї заборгованості за кредитом. Якщо ж кредитор не використає цю процедуру, то існує можливість, що суд відмовить йому у стягненні всієї заборгованості за кредитом. До цього і зводиться вся суть висновку, який зробив Верховний Суд у постановах від 14 грудня 2022 року у справі № 347/832/16; від 19 жовтня 2022 року у справі № 761/13847/15-ц; від 05 жовтня 2022 року у справі № 607/122/15-ц; від 12 травня 2022 року у справі № 202/5399/16-ц; від 03 травня 2022 року у справі № 206/3466/18; від 14 квітня 2022 року у справі № 278/1646/15-ц; від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17; від 17 січня 2022 року у справі № 1519/2-4141/11. Таким чином, апелянтом виконано вимогу спеціального Закону України «Про споживче кредитування».
Положення Закону України «Про іпотеку» не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення. На це вказав Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19. Отже, недотримання позивачем передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку» процедури подання вимоги про усунення порушень умов кредитного договору та договору іпотеки не є перешкодою для звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом проведення прилюдних торгів. Тому з моменту настання строку виконання основного зобов`язання у кредитора виникло право на звернення до суду із таким позовом. Вказана позиція повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 754/510/23. За таких обставин обов`язкове направлення вимоги про усунення порушення стосується виключно позасудового врегулювання й відповідно ненаправлення вимоги про усунення порушення не є підставою для відмови судом у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах Закону України «Про виконавче провадження». Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 753/13795/18.
Судом апеляційної інстанції не враховано сталу позицію Верховного Суду, відповідно до якої пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини другої статті 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав (постанова Верховного Суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18) та у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Таким чином, враховуючи невиконання відповідачем вимоги апелянта № 09.2.1/110 від 06 січня 2023 року, вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав, а відтак вся заборгованість є простроченою та підлягає до стягнення.
Суд не позбавлений права і зобов`язаний при наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц. Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, а суд, у будь-якому разі, мав стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. При цьому, суд не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. Таким чином, суд апеляційної інстанції в межах наданих повноважень та виходячи з принципів диспозитивності цивільного судочинства не визначив заборгованість з урахуванням наданих сторонами доказів.
Судом апеляційної інстанції за наслідками перегляду рішення суду першої інстанції не надано оцінки неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, а саме за період з серпня 2022 року по червень 2023 року, коли відповідачем вносилися грошові кошти в меншому розмірі, ніж щомісячний ануїтетний платіж згідно Кредитного договору. Враховуючи вказані обставини, пов`язані з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, судом першої інстанції не надано оцінки та висновку відповідно до статті 534 ЦК України, відповідно до якої, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу та умовам п. 3.4 Кредитного договору.
Відсутність виписок з особових рахунків відповідача за весь період дії Кредитного договору не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відповідачем не надано доказів, які б підтверджували виконання останнім умов договору у період з 10 серпня 2007 року до пред`явлення кредитором вимоги до позичальника про дострокове повернення кредиту та сплати процентів. Крім того, за період, за який кредитор просить стягнути з відповідача заборгованість, виписки по особовому рахунку відповідача надані позивачем суду разом з позовною заявою.
За таких обставин АТ «Комінбанк» вважає, що апеляційний суд формально підійшов до вирішення спору, фактично самоусунувшись від розгляду справи про стягнення кредитної заборгованості.
Статті 512, 514, 517 ЦК України не встановлюють імперативної вимоги щодо передання первісним кредитором новому кредитору оригіналів первинних документів як умови переходу права вимоги, отже, і наявності оригіналів цих документів у нового кредитора (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 172/209/24). Судом першої інстанції не враховано сталу практику Верховного Суду, відповідно до якої належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо). Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23). Отже належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлений та підписаний Договір № 22/09-1 про відступлення права вимоги від 22 вересня 2021 року, де в додатку № 1 до цього Договору вказано про набуття права вимоги до відповідача в розмірі 60 216,51 дол. США.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 через представника Войнова Є. А. подав до Верховного Суду відзив, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржене судове рішення - залишити без змін; стягнути з АТ «Комінбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 19 500,00 грн, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Зазначає, що договірні правовідносини виникли між банком та ОСОБА_1 - споживачем банківських послуг мають споживчий характер (постанова Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц). Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 з дня виникнення правовідносин, а саме з 10 серпня 2007 року виконує взяті на себе зобов`язання, а доводи представника Банку є надуманими. Копії всіх квитанцій наявні в матеріалах справи, і інформація про такі відображена в контррозрахунку станом на 06 квітня 2025 року з урахуванням припинення нарахування процентів з 29 червня 2023 року та розрахунок станом на 06 квітня 2025 року з урахуванням припинення нарахування процентів з 09 січня 2023 року.
Процесуальний обов`язок суду робити власний розрахунок виникає лише за наявності достатніх первинних платіжних документів (меморіальні ордери, виписки, платіжні інструкції та інші документи) з 2007 року, які витребовувалися судом першої інстанції, однак такі не надані позивачем. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем не доведено, що у відповідача станом на 06 січня 2023 року (дата звернення з вимогою про дострокове погашення боргу) існувала прострочена заборгованість за Договором кредиту, тілом кредиту та процентами.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з посиланням на частину першу статті 35 Закону України «Про іпотеку», зазначив, що вимога позивача від 06 січня 2023 року № 09.2.1/110 не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Він подавав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції і однією з вимог апеляційної скарги була зміна мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції з тієї підстави, що наявність в такому попередженні про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке передбачене частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», стосується позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, і відповідно до частини другої статті 35 цього ж Закону не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Висновки Верховного Суду, на які посилається представник Банку, стосуються того, що договори про відступлення прав вимоги засвідчує саме факт переходу прав вимоги від одного Кредитора до іншого, а не розмір заборгованості, який зазначений в таких договорах. Сам факт укладення договорів факторингу не створює для відповідача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у цьому договорі під час його виконання (постанова Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 278/2083/18). Для застосування такого способу захисту своїх прав, як звернення стягнення на предмет іпотеки, необхідно не тільки встановити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання, а й розмір заборгованості, в рахунок погашення якої буде звернено стягнення (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 279/1075/22). Звертаючись з позовом Банк повинен був подати достатні докази наявності заборгованості у ОСОБА_1 (виписки і розрахунок заборгованості за безперервний період з 10 серпня 2007 року по 29 червня 2023 року). Більше того, враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними» (постанова Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22). ОСОБА_1 як споживач не зобов`язаний зберігати квитанції. Більше того, обов`язок вести бухгалтерський облік та надання виписок клієнтам покладено на Банк. Всі банківські виписки з 2007 року повинні були бути у Позивача (п. 5 Договору про відступлення № 401 від 04 вересня 2020 року, абз. 3 п. 5 Договору про відступлення № 22/09-1 від 22 вересня 2021 року, частини першої статті 517 ЦК України).
Відповідач не погоджується з розрахунком позивача, контррозрахунок подав. Відповідач протягом усього часу розгляду справи виконував взяті на себе зобов`язання, сплачуючи щомісяця обумовлену в Кредитному договорі суму, про що свідчать матеріали справи. Після ухвалення оскаржуваної постанови Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року ОСОБА_1 продовжує виконувати взяті на себе зобов`язання - сплачуючи щомісяця обумовлену в Кредитному договорі суму - 05 вересня 2025 року (додаток 1), 03 жовтня 2025 року (додаток 2). ОСОБА_1 буде продовжувати виконувати взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором до повного їх виконання.
Витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в касаційному порядку, підлягають стягненню з позивача в розмірі 19 500,00 грн.
У жовтні 2025 року АТ «Комінбанк» подав до Верховного Суду заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, в яких просило заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Войнова Є. А. про стягнення з АТ «Комінбанк» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19 500,00 грн залишити без задоволення; у разі залишення касаційної скарги АТ «Комінбанк» без задоволення, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1 500,00 грн.
Зазначає, що з поданого до суду представником відповідача Акту № 1 приймання-передачі наданих послуг правової (правничої) допомоги від 24 жовтня 2025 року вбачається виділення в окремий вид такої послуги, як «Аналіз законодавства у подібних справах» вартістю 750,00 грн та «Вивчення судової практики у подібних справах» вартістю 3 000,00 грн. Такі витрати не можуть бути віднесені до витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони є складовою підготовчої роботи адвоката, мають організаційний характер і не становить самостійного виду правничої допомоги. Тому відповідні витрати не підлягають відшкодуванню.
Відповідно до поданого разом з відзивом на касаційну скаргу Акту, відповідачем вказано, що час, витрачений адвокатом на підготовку відзиву на касаційну скаргу становить 10,5 годин, що складає 17 500,00 грн. Водночас, виходячи із конкретних обставин справи та її складності, незмінність позиції відповідача, враховуючи, що позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу повністю ідентична позиції, викладеній у відзиві на позовну заяву та відзиві на апеляційну скаргу, достатнім часом, необхідним адвокату для підготовки відзиву на касаційну скаргу, у цій справі, на думку позивача, є 1 година, що відповідно становить 1 500,00 грн винагороди. Тривалість такої роботи у 10,5 годин є завищеною, належним чином необґрунтованою, що суперечить критерію розумності розміру таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, Об`єднаної Палати Верхового Суду та Великої Палати Верховного Суду: від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 520/12266/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 463/4642/15-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 381/1647/21, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 10 серпня 2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту, відповідно до п. 1.1. якого кредитор на умовах цього Договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 100 000,00 дол. США на строк користування 240 місяців, а позичальник зобов`язується повернути наданий кредит сплатити проценти за його користування в розмірі 10,00 % річних, виходячи з 360 календарних днів у році та 30 днів у місяці, здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках і виконати свої зобов`язання за даним договором в повному обсязі.
Згідно з п. 1.2. Договору кредит надається позичальнику для придбання у власність житлової нерухомості - спірної квартири, право власності на яку позичальник набуває на підставі договору купівлі-продажу, що укладений між позичальником та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. 10 серпня 2007 року, внесений у реєстр за № 2745 та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів.
П. 3.1. Договору кредиту визначено, що проценти за користування Кредитом нараховуються Кредитором щомісячно на день сплати поточної заборгованості за Кредитом, виходячи із залишку заборгованості основної суми за Кредитом, згідно з п. 1.1. цього договору. Платежі з погашення суми та процентів Кредиту здійснюються у вигляді щомісячного ануітетного платежу. Сума місячного ануітетного платежу за цим Договором, що включає в себе частину суми Кредиту та нарахованих за місяць процентів становить 965,03 дол. США.
У абз. 1 п. 3.2. Договору кредиту узгоджено, що погашення відповідної частини Кредиту та сплата нарахованих процентів за його користування здійснюються відповідно до умов зазначених в статті 9 цього Договору шляхом договірного списання коштів з поточного рахунку Позичальника щомісячно 05 числа кожного календарного місяця в порядку і сумах, передбачених цим Договором, при цьому до настання строків погашення відповідної частини кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування, Позичальник зобов`язується поповнювати свій поточний рахунок шляхом внесення готівкових коштів через касу Кредитора (чи з іншого власного банківського рахунку) у сумі не менш суми чергового ануітетного платежу згідно з цим Договором.
За змістом п. п. 4.4. та п. 4.4.2. Договору кредиту кредитор набуває право вимагати від позичальника дострокове погашення кредиту, а позичальник зобов?язується на вимогу кредитора достроково погасити кредит в повному обсязі та сплатити нараховані проценти за користування кредитом, нараховану неустойку та інші платежі та нарахування за цим Договором (при їх наявності), що підлягають сплаті позичальником на користь кредитора, у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення Кредиту та (або) прострочення сплати процентів за його користування, та (або) сплати неустойки, продовж більш ніж 5 (п?яти) календарних днів, або у разі невиконання чи неналежного виконання Позичальником зобов?язань, передбачених цим Договором та/або іпотечним договором, іншими договорами забезпечення (якщо такі є), або наявності обставин, які ставлять під сумнів можливість належного чи своєчасного погашення кредиту, а також у разі втрати, пошкодження, або зменшення вартості предмету іпотеки, а також зменшення будь-яких прав кредитора за цим Договором, іпотечним договором та будь-якими іншими договорами забезпечення (якщо такі є).
10 серпня 2007 року між кредитором та відповідачем було укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1.1. якого іпотекодавець передає а іпотекодержатель приймає в іпотеку спірну квартиру.
Згідно з п. 3.1. Договору іпотеки іпотекодержатель набуває право стягнення та реалізації предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником та/або іпотекодавцем обов`язків за кредитним договором, негайно з моменту такого невиконання або неналежного виконання.
04 вересня 2020 року між кредитором та новим кредитором - ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави, та договорами іпотеки фізичних осіб № 40, який посвідчено нотаріально (далі - Договір № 401), за змістом п. 1 якого за Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців (іпотекодавців) та/або поручителів та/або фізичних осіб та/або фізичних осіб-підприємців та/або юридичних осіб, зазначених у Додатках № 1 та № 2 до цього Договору (далі - Боржники), включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту)) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки (іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів у Додатках № 1 та № 2 до цього Договору, надалі за текстом - «Основні договори», надалі за текстом - Права вимога. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених дим Договором.
У Додатку № 2 до Договору № 401 вказані відомості стосовно Договору іпотеки та ідентифікаційні дані відповідача та зазначено, що до нового кредитора переходить право стягнення з боржника усіх сум пеней, штрафів, неустойок відповідно до умов відповідного кредитного договору. Сума заборгованості за основним зобов`язанням складає 52 527,53 дол. США, що еквівалентно 1 736 953,61 грн, загальна сума заборгованості становить 1 789 211,14 грн.
22 вересня 2021 року між новим кредитором - ТОВ «Вердикт Капітал» та позивачем укладено Договір про відступлення права вимоги № 22/09-1 (далі - Договір № 22/09-1), відповідно до п. 1. якого за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, кредитор відступає новому кредитору належні Кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги кредитора до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору.
За змістом Додатку № 1 до Договору № 22/09-1 позивачу передано право вимоги за Договором кредиту. Заборгованість становить всього 60 567,78 дол. США, з яких основний борг 60 216,51 дол. США та відсотки 351,26 дол. США, що еквівалентно всього 1 617 650,21 грн, з яких основний борг 1 608 268,64 грн та відсотки 9 381,57 грн.
22 вересня 2021 року між новим кредитором та позивачем було укладено договір про відступлення права вимоги за Договорами іпотеки, який посвідчено нотаріально та зареєстровано в реєстрі за № 2885 (далі - Договір № 2885), за змістом п. 2.1. якого позивач набуває права іпотекодержателя за договорами іпотеки, які зазначені в Додатку № 1 до цього Договору.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки 22 вересня 2021 року зареєстровано відомості про обтяження іпотекою спірної квартири за позивачем.
24 вересня 2021 року позивач надіслав відповідачу лист, в якому вказав реквізити для перерахування коштів для погашення кредиту.
За період з 06 лютого 2017 року по 05 лютого 2019 року відповідачем сплачено по Договору кредиту 23 185,08 дол. США, що підтверджується випискою по особовим рахункам за період з 11 січня 2017 року по 21 грудня 2020 року згідно з даними, взятими з АБС ФГФО по рахунку № НОМЕР_1 . Вихідний залишок на кінець періоду складає 0.
За період з 08 квітня 2019 року по 21 грудня 2020 року відповідачем сплачено по Договору кредиту 10 081,12 дол. США, що підтверджується випискою по особовим рахункам згідно з даними, взятими з АБС ФГФО по рахунку № НОМЕР_2 . Вихідний залишок на кінець періоду складає 0.
Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_3 згідно з даними з АБС ФГФО за період з 11 січня 2017 року по 21 грудня 2020 року вхідний залишок складає 41,91 дол. США, що еквівалентно 1 132,45 грн станом на 11 січня 2017 року. Вхідний залишок складає 73,82 дол. США, що еквівалентно 2 005,93 грн станом на 21 лютого 2019 року. При цьому, відповідачем сплачено 14 911,62 дол. США по Договору кредиту.
Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_4 згідно з даними з АБС ФГФО за період з 11 січня 2017 року по 21 грудня 2020 року вхідний залишок складає 66 130,15 дол. США, що еквівалентно 1 796 971,16 грн станом на 21 лютого 2019 року.
Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_5 згідно з даними з АБС ФГФО за період з 11 січня 2017 року по 21 грудня 2020 року станом на 21 грудня 2020 року вихідний залишок становить 56 180,42 дол. США, що еквівалентно 1 562 850,23 грн.
Відповідно до виписки позивача за період з 22 вересня 2021 року по 31 березня 2025 року вхідний залишок складає 60 216,51 дол. США, що еквівалентно 1 608 268,57 грн станом на 22 вересня 2021 року. Вхідний залишок складає 38 295,61 дол. США, що еквівалентно 1 583 871,96 грн станом на 18 вересня 2024 року. За період з 22 вересня 2021 року по 06 липня 2023 року позивачем було нараховано відповідачу 10 652,66 дол. США відсотків. Відповідачем сплачено по Договору кредиту 12 738,98 дол. США, 7 165,63 дол. США.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості залишок суми заборгованості, на яку нараховуються відсотки станом на 21 липня 2023 року, становить 1 246,23 дол. США. Інші суми простроченої заборгованості відсутні. Також у відповідача станом на 21 липня 2023 року наявний залишок суми заборгованості у розмірі 51 870,56 дол. США.
06 січня 2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 09.2.1/110 щодо погашення заборгованості, в якій вимагав сплатити прострочену заборгованість за тілом кредиту у сумі 2 954,60 дол. США та 1 427,13 дол. США заборгованості за процентами. Ця вимога не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
У частині першій, четвертій статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі
№ 6-223цс16 зроблено висновок, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22) зроблено висновок, що «10 червня 2017 року набрав чинності Закон № 1734-VIII, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон № 1023-XII застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону № 1734-VIII (стаття 11 Закону № 1023-XII у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону № 1023-XII. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон № 1734-VIII, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон № 1023-XII».
Згідно з частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності з 10 червня 2017 року, у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Тлумачення частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» свідчить, що вона є спеціальною нормою закону, що регулює порядок дострокового повернення споживчого кредиту, в якій визначено:
умови, за яких виникає право на дострокове повернення;
строк, протягом якого споживач може усунути порушення умов договору про надання споживчого кредиту (один або три календарні місяці з дня одержання повідомлення про таку вимогу);
спеціальний правовий наслідок усунення порушення умов договору про надання споживчого кредиту у вигляді втрати чинності вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту.
Аналіз частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» дозволяє стверджувати, що вимога кредитодавця про дострокове повернення споживчого кредиту не може втілюватися в позовній заяві. Подання кредитодавцем позовної заяви до суду є складовою цивільного процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть бути кваліфіковані як вимога у розумінні частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування». У випадку, якщо кредитодавець звертається до суду з позовом про стягнення споживчого кредиту, не здійснивши пред`явлення вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту на підставі частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», то відсутній обов`язок споживача (позичальника) повернути достроково споживчий кредит і відповідно не може відбутися порушення прав кредитодавця.
Схожі по суті висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) при тлумаченні аналогічної норми частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій зроблено висновок, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а в суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову в частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій правовий висновок, висловлений постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), вказавши, що суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, частини десятої статті 11 Закону № 1023-XII (у редакції, чинній до 10 червня 2017 року), в якій був установлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що порушення позивачем визначеного кредитними договорами порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких адресатами суди не встановили, не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитними договорами».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 409/1398/18 зазначено, що оскільки умовами договору про іпотечний кредит передбачено обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання достроково повернення коштів, проте банком не дотримано передбачені договором умови та положення частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», тому немає підстав для задоволення позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за договором про іпотечне кредитування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2020 року у справі №753/21158/17 вказано, що «установивши, що у даній конкретній справі умовами кредитного договору обумовлено порядок направлення юридично значимих повідомлень, зокрема вимог про дострокове повернення кредиту, яку позичальник мав виконати протягом 30 днів з моменту отримання, проте такої вимоги не отримував, не мав об`єктивної можливості її виконати у передбачений договором строк, суди першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитним договором. Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відмову у задоволенні похідних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки через відсутність правових підстав для стягнення заявленої позивачем кредитної заборгованості відповідає вимогам закону».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 638/14223/19 вказано, що «відповідно до листа АТ «Укрпошта» лист № 6112303042134 надійшов на ВПЗ 174 12 червня 2019 року. Повідомлення про находження доставлено у поштову скриню двічі, надіслано смс на номер, що був указаний на відправленні. Згідно з пунктом 116 Правил надання послуг поштового зв`язку лист повернутий 26 червня 2019 року за зворотною адресою із вказівкою «за закінченням терміну зберігання». За таких обставин у позичальника ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що позичальник таку вимогу одержав. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17 (провадження № 61-14700св21), від 22 жовтня 2025 року у справі № 766/2926/23 (провадження № 61-2757св25) щодо застосування статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» Суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, визначивши суму боргу з урахуванням платежів, обов`язок зі сплати яких у позичальника не настав».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 278/1646/15-ц зазначено, що:
«аргументи касаційної скарги про те, що банк звертався до суду не тільки з вимогою про дострокове повернення кредиту, а й з вимогою про стягнення заборгованості за користування кредитом, час сплати якої настав відповідно до умов Кредитного договору, а тому суд апеляційної інстанції неправильно застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки зі змісту позовної заяви вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідачів кредитну заборгованість без зазначення її складових, які б окремо стосувалися сум простроченого боргу за тілом кредиту, процентами, комісією тощо, і сум боргу, строк виконання яких ще не настав (строкового боргу за тілом кредиту, процентами, комісією тощо), враховуючи, що у Кредитному договорі термін повернення кредиту визначено до 28 січня 2027 року.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 04 березня 2021 року у справі № 910/6835/20 вказано, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Однак висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також предмети позовів і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Так, у справі № 800/547/17 предмет позову становили вимоги про визнання протиправними і скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; у справі № 913/879/17 - про визнання договору оренди землі поновленим; у справі № 24/260-23/52-б - про витребування майна, скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити дії у межах справи за заявою про банкрутство. У справі № 910/6835/20 вирішувалося питання про визнання юридичної особи банкрутом, а у справі № 10/249-10/19 предметом касаційного оскарження була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 344/19567/19, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «положеннями частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Положення Закону України «Про іпотеку» не передбачають та не вимагають від іпотекодержателя кожного разу перед зверненням до суду надсилати іпотекодавцю (та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця) письмову вимогу про усунення порушення. Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону».
У постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку. Належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також необхідно вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «колегія суддів уважає безпідставними посилання апеляційного суду, як на законність підстави для відмови у задоволенні позову банку на недоведення суми заборгованості, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини друга, третя статті 212 ЦПК України 2004 року). Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «суд апеляційної інстанції, у межах наданих йому ЦПК України повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем. При цьому незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в позові у повному обсязі, оскільки суди ставили під сумнів розрахунок лише в частині періоду нарахування заборгованості. Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву».
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що 10 серпня 2007 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 1.07081494, відповідно до п. 1.1. якого кредитор на умовах цього договору надає позичальнику грошові кошти в сумі 100 000,00 дол. США на строк користування 240 місяців, а позичальник зобов`язується повернути наданий кредит сплатити проценти за його користування в розмірі 10,00 % річних; пунктом 1.2. вказаного договору передбачено, кредит надано для придбання у власність житлової нерухомості - квартири АДРЕСА_1 ; 10 серпня 2007 року, з метою забезпечення повного виконання зобов`язань відповідача за кредитним договором, між сторонами укладено іпотечний договір № 1.07081494, предметом якого є вказана квартира; 04 вересня 2020 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави, та договорами іпотеки фізичних осіб, а 22 вересня 2021 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та АТ «Комінбанк» укладено Договір № 22/09-1 про відступлення права вимоги, відповідно якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь позивача право вимоги до позичальників, яким є і відповідач;
суди встановили, що у пункті 4.4. Договору кредиту сторони передбачили право кредитора вимагати від позичальника дострокове погашення кредиту в повному обсязі у разі виникнення простроченої заборгованості з погашення Кредиту та (або) прострочення сплати процентів за його користування, та (або) сплати неустойки, або у разі невиконання чи неналежного виконання Позичальником зобов?язань, передбачених цим Договором та/або іпотечним договором; аналіз матеріалів справи свідчить, що у п. 4.5. Договору про іпотечний кредит № 1.07081494 від 10 серпня 2007 року передбачено, що у разі порушення позичальником основного зобов`язання за цим договором та\або за іпотечним договором кредитор направляє на адресу позичальника рекомендованим листом письмову вимогу про усунення порушення та виконання порушеного зобов`язання з письмовим попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги (т. 1, а. с. 87); у п. 11.1 Договору про іпотечний кредит № 1.07081494 від 10 серпня 2007 року передбачено, що всі повідомлення та інша інформація, пов`язана з цим договором, повинна бути надіслана за адресою позичальника: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 90-91);
суди зазначили, що 06 січня 2023 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 09.2.1/110 щодо погашення заборгованості, в якій вимагав сплатити прострочену заборгованість за тілом кредиту у сумі 2 954,60 дол. США та 1 427,13 дол. США заборгованості за процентами і ця вимога не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Разом з тим, в зазначеній вимозі також вказано, що заборгованість ОСОБА_1 станом на 06 січня 2023 року становить 59 357,74 дол. США, яку на підставі частини другої статті 1050 ЦК України кредитор просить негайно, але не пізніше 60 календарних днів з дня одержання цієї вимоги, погасити, а також проценти, що будуть нараховані в день повного погашення кредиту. Повідомлено, що у випадку невиконання цієї вимоги, банк буде вимушений направити відповідну інформацію до Єдиної інформаційної системи «Реєстр позичальників» НБУ та розпочати процедуру примусового стягнення заборгованості у судовому та позасудовому порядку. Вказана повідомлення-вимога направлена відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця реєстрації - АДРЕСА_3 , в якій він зареєстрований із 05 грудня 2018 року. Лист із вказаною вимогою повернуто АТ «Комінбанк» у зв`язку з закінченням терміну зберігання (т. 1, а. с. 119-121, 133);
разом з тим, касаційний суд враховує, що зазначена адреса, на яку позивач направив вказану повідомлення-вимогу, не узгоджена сторонами в договірному порядкуяк адреса для направлення юридично значущих повідомлень, відповідач цю вимогу фактично не отримав, кредитор не вжив додаткових заходів щодо вручення вказаної вимоги, її повторного направлення після повернення у зв`язку з закінченням терміну зберігання, відсутні обставини, які б свідчили, що таке повідомлення не отримане відповідачем внаслідок недбалості або ухилення від отримання;
за таких обставин зазначена вимога не може мати наслідком покладення на відповідачів тягаря дострокового погашення заборгованості за споживчим кредитним договором, тому у цьому випадку встановлена кредитним договором умова дострокового повернення кредиту не настала, а у позичальника не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми кредитних коштів;
колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника. Такі висновки зроблені Верховним Судом у справах неподібних до цієї справи, в якій законом у правовідносинах про споживче кредитування передбачений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту;
касаційний суд враховує, що за обставин цієї справи відсутні підстави для стягнення прострочених сум кредитної заборгованості, оскільки суди встановили, що після звернення кредитора до суду з цим позовом відповідачем надавались докази сплати коштів згідно з графіком платежів за договором кредиту протягом всього розгляду справи, що мало наслідком відображення позивачем відсутності простроченої заборгованості, а позивач у зв`язку з цим неодноразово зменшував розмір позовних вимог.
Тому суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Разом з тим, суди помилково послалися як на підставу для відмови у задоволенні позову, що вимога не містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, оскільки таке попередження не є умовою звернення кредитора до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки, яке передбачене частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», стосується позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, і не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Також суди зробили передчасний висновок про недоведеність позивачем обставини неналежного виконання боржником основного зобов`язання до моменту звернення позивача з цим позовом. Проте, враховуючи встановлення касаційним судом самостійною підстави для відмови у позову, зазначені порушення не є підставою для скасування судових рішень, які належить змінити в мотивувальній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів змінити в мотивувальній частині.
Оскільки судові рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат, понесених позивачем, не здійснюється.
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 через представника Войнова Є. А. просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржене судове рішення - залишити без змін, стягнути з АТ «Комінбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 19 500,00 грн, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу представником відповідача в розмірі 19 500,00 грн надано відповідні докази, належність яким позивач не заперечує. Разом з тим, АТ «Комінбанк» подав до Верховного Суду заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, в яких просило, зокрема, у разі залишення касаційної скарги АТ «Комінбанк» без задоволення зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1 500,00 грн. Наводить обґрунтування, що такі витрати є суттєво завищеними, їх розмір є неспівмірним із виконаною адвокатом роботою та витраченим часом.
Враховуючи, що судові рішення про відмову у позові АТ «Комінбанк» змінено тільки в частині мотивів прийняття, зазначені судові витрати ОСОБА_1 документально підтверджені, доводи позивача щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги, касаційний суд компенсує ОСОБА_1 за рахунок позивача 15 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комінбанк» задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Стягнути з Акціонерного товариства «Комінбанк» на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн судових витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
