П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 990/268/25
провадження № 11-259заі26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Мартинюк Н. М.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Коломацька Олена Сергіївна, на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2026 року (судді Берназюк Я. О., Кравчук В. М., Рибачук А. І., Тацій Л. В., Шарапа В. М.) у справі№ 990/268/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 17 червня 2025 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник) звернувся через свою представницю - адвокатку Коломацьку Олену Сергіївну (далі - представниця, адвокатка) до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 28 квітня 2025 року № 50/ко-25 про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.
2. На обґрунтування позову представниця позивача стверджувала, що оспорюване рішення Комісії ухвалено з перевищенням наданих їй повноважень, оскільки процедуру кваліфікаційного оцінювання відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді було завершено 9 червня 2020 року ухваленням ВРП рішення № 1760/0/15-20 про відмову у звільненні з посади судді. Водночас повторне оцінювання є незаконним, оскільки виходить за межі компетенції ВККС та суперечить принципу правової визначеності.
3. Зокрема, зазначала, що відповідно до положень підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу XII Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) процедура кваліфікаційного оцінювання судді є разовою. Після завершення всіх її етапів та ухвалення ВРП остаточного рішення будь-які подальші дії органів суддівського врядування щодо повторного оцінювання не мають правової підстави. За позицією адвокатки, після ухвалення ВРП рішення від 9 червня 2020 року № 1760/0/15-20 усі суб`єкти владних поводжень, залучені до процедури оцінювання відповідності позивача займаній посаді, вичерпали обсяг своєї компетенції, визначеної Законом № 1402-VIII та Законом України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII).
4. Коломацька О. С. також наголошувала на порушенні процедури ухвалення оскаржуваного рішення, що, на її переконання, унеможливлює визнання такого рішення законним у розумінні частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Крім того, на її думку, дії ВККС суперечать вимогам статей 8 і 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5. До того ж представниця позивача звертала увагу на недотримання принципу легітимних очікувань. Мовила, що після завершення оцінювання та ухвалення ВРП остаточного рішення позивач обґрунтовано покладався на завершеність процедури оцінювання стосовно нього, а поновлення цієї процедури підриває стабільність судової системи та несе істотні загрози принципу незалежності суддів.
6. Стверджувала і про те, що оскаржуване рішення не містить жодної оцінки відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності за встановленими Комісією показниками з визначенням балів.
7. Поряд із цим адвокатка у додаткових поясненнях від 20 лютого 2026 року підкреслила, що подальше відновлення Комісією процедури оцінювання за наявності чинного, нескасованого та остаточного рішення ВРП у цій же процедурі суперечить принципам правової визначеності, належного урядування та верховенства права, а також є порушенням права на повагу до свого приватного і сімейного життя, що гарантоване позивачу статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 13 травня 2026 року у задоволенні позову відмовив.
9. Ухвалюючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після призначення позивача на посаду судді відбулася судова реформа, зумовлена прийняттям Закону України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та Закону № 1402-VIII, які набрали чинності 30 вересня 2016 року. Зазначена реформа істотно змінила підходи до формування суддівського корпусу, запровадила нову модель кваліфікаційного оцінювання та встановила обов`язкову процедуру оцінювання відповідності займаній посаді суддів, призначених на п`ятирічний строк до набрання чинності конституційними змінами.
10. У цьому контексті суд першої інстанції зауважив, що розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
11. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді строком на п`ять років Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012, тобто до набрання чинності Законом № 1401-VIII, на нього поширювалася дія підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, яким установлено обов`язковість проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що є необхідною складовою реалізації ним повноважень судді після завершення п`ятирічного строку призначення.
12. Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, покликаючись на положення підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, зауважив, що ця норма має імперативний характер та передбачає завершеність процедури кваліфікаційного оцінювання шляхом досягнення одного з двох юридично визначених результатів: або підтвердження відповідності судді займаній посаді, або встановлення невідповідності з подальшою реалізацією відповідних правових наслідків у порядку, визначеному Конституцією України та Законом № 1402-VIII. Конституція України не передбачає можливості існування проміжного або невизначеного правового стану, за якого суддя визнається таким, що не відповідає займаній посаді, але водночас не звільняється і не визнається таким, що відповідає цій посаді.
13. Суд першої інстанції виснував, що рішення ВРП від 9 червня 2020 року № 1760/0/15-20 свідчило про наявність недоліків у мотивувальній частині рішення ВККС, що зумовлювало необхідність повторного розгляду питання Комісією з урахуванням висновків ВРП та усунення виявлених недоліків під час продовження процедури кваліфікаційного оцінювання. Тож процедура кваліфікаційного оцінювання позивача не могла вважатися завершеною та потребувала подальшого здійснення з урахуванням обставин, які мають значення для оцінки його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності, що, своєю чергою, обумовлювало обов`язок ВККС продовжити її у встановленому законом порядку.
14. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду наголосив, що дії ВККС щодо продовження процедури кваліфікаційного оцінювання позивача є не повторним чи новим оцінюванням, а реалізацією передбаченого законом обов`язку щодо завершення раніше розпочатої процедури кваліфікаційного оцінювання.
15. Тож суд першої інстанції, ухвалюючи означене рішення, установив, що спірне рішення ухвалене ВККС у пленарному складі за процедурою, визначеною статтею 88 Закону № 1402-VIII, після проведення співбесіди із суддею, дослідження суддівського досьє, висновку Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) та наданих позивачем пояснень. Водночас позивач, звертаючись до суду із цим позовом, не навів доказів або належних обґрунтувань, які б свідчили про персональну упередженість членів Комісії, наявність стороннього впливу на процес ухвалення рішення або позбавлення його можливості брати участь у процедурі розгляду питання щодо відповідності займаній посаді.
16. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення ухвалене на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом № 1402-VIII, є обґрунтованим, пропорційним і таким, що відповідає меті наданих повноважень, спрямованих на забезпечення формування доброчесного та професійного суддівського корпусу.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
17. Позивач не погодився з таким судовим рішенням та подав через свою представницю - адвокатку Коломацьку О. С. до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.
18. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, щодо підстав скасування оскаржуваного рішення представниця мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про незавершеність процедури оцінювання відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді, оскільки ця процедура, на її думку, була остаточно завершена ухваленням ВРП рішення від 9 червня 2020 року № 1760/0/15-20 про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення судді з посади.
19. Зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив із того, що процедура оцінювання могла вважатися завершеною лише за умови або звільнення судді з посади, або підтвердження його відповідності займаній посаді. Така позиція, на переконання адвокатки, не ґрунтується на положеннях підпункту 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, які пов`язують негативні наслідки для судді (звільнення) у випадку виявлення невідповідності судді займаній посаді, позаяк додаткової умови для завершення процедури оцінювання у разі позитивного рішення ВККС про відповідність судді займаній посаді не встановлено. Тож суд першої інстанції довільно витлумачив пункт 20 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, доповнивши його умовою, яка цією нормою не передбачена. Крім того, за правового регулювання, чинного на момент ухвалення рішення ВРП від 9 червня 2020 року, рішення ВККС про невідповідність судді не мало самостійних правових наслідків і після відмови ВРП у звільненні втратило юридичне значення, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справах № 9901/945/18, № 9901/745/18, № 9901/857/18, № 9901/605/18, № 9901/859/18, № 9901/652/18, № 9901/985/18, № 9901/852/18 та інших.
20. Наполягає, що рішення ВРП від 9 червня 2020 року № 1760/0/15-20 мало остаточний характер, а суб`єкти владних повноважень, залучені до процедури оцінювання, вичерпали свою компетенцію з ухваленням цього рішення. На підтвердження цих доводів покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, у пункті 52 якої зазначено, що питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП, а її мотивоване рішення остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді.
21. У продовження своїх міркувань твердить, що законодавство, чинне на момент ухвалення цього рішення ВРП, не містило положень, за якими відмова ВРП у звільненні означала б «незавершеність» процедури або надавала ВККС повноваження на її продовження. Комісія реалізувала свої повноваження ухваленням рішення від 24 липня 2018 року № 1332/ко-18 про невідповідність судді та внесенням подання до ВРП, яка, у свою чергу, як орган, до конституційних повноважень якого належить вирішення питання про звільнення судді з посади, у межах своєї конституційної компетенції надала остаточну правову оцінку питанню наявності або відсутності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді за результатами оцінювання та шляхом ухвалення відповідного рішення констатувала відсутність підстав для звільнення позивача за підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
22. Також представниця наголошує, що відсутність подання ВРП про призначення позивача на посаду судді не можна розцінювати як доказ незавершеності процедури оцінювання. Через відсутність повноважного складу ВККС позивач був позбавлений можливості поставити перед Комісією питання про наявність передбачених законом підстав для внесення відповідної рекомендації, а після відновлення її роботи ВККС протиправно обрала механізм продовження оцінювання.
23. Звертає увагу, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин Закон України від 9 грудня 2023 року № 3511-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри» (далі - Закон № 3511-IX), оскільки станом на 9 червня 2020 року ВККС і ВРП реалізували передбачені законом повноваження, тож пункт 20-1 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, доповнений Законом № 3511-IX, що набрав чинності 30 грудня 2023 року, тобто через 3,5 року після завершення оцінювання, не може застосовуватися до процедури оцінювання позивача.
24. Крім того, на переконання адвокатки, суд першої інстанції помилково визначив зміст легітимних очікувань позивача, оскільки останній не стверджував, що рішення ВРП гарантувало його подальше призначення чи підтверджувало відповідність посаді судді. Його легітимні очікування полягали в тому, що після остаточного розгляду ВРП подання про звільнення позивача та відмови у його задоволенні питання про застосування до скаржника підстави для звільнення, передбаченої підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, не буде розглядатися повторно в межах тієї самої разової процедури.
25. Також адвокатка вважає помилковим висновок суду першої інстанції про дотримання ВККС порядку ухвалення рішення, передбаченого Законом № 1402-VIII. За абзацом другим пункту 20 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII рішення про відповідність або невідповідність судді ухвалюється за правилами, визначеними для підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя, а відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 цього Закону за наявності негативного висновку ГРД рішення про підтвердження здатності судді потребує підтримки двох третин голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами. Під час ухвалення спірного рішення на голосування ставилася лише пропозиція «за визнання судді таким, що відповідає займаній посаді», яка набрала 6 голосів «за» та 8 «проти». Питання про невідповідність судді на голосування пленарним складом окремо не виносилося, а волевиявлення членів ВККС щодо ухвалення такого рішення не з`ясовувалося. ВККС фактично вважає, що ненабрання достатньої кількості голосів за відповідність автоматично означає ухвалення протилежного рішення - про невідповідність. Проте відсутність юридичного факту підтвердження відповідності не є тотожною встановленню невідповідності, а ненабрання необхідної кількості голосів за одне рішення саме по собі не означає ухвалення іншого, протилежного за змістом.
26. З огляду на викладене вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неправильно застосував норми матеріального права, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
Позиція відповідача
27. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає про свою незгоду з доводами апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.
28. Комісія посилається на підпункти 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункт 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, за якими суддя, призначений на посаду строком на п`ять років, має пройти оцінювання на відповідність займаній посаді в порядку, визначеному законом. Відповідач стверджує, що законодавець пов`язує завершення такого оцінювання з настанням одного з визначених законом наслідків: ухваленням ВРП рішення про звільнення судді або внесенням подання про його призначення. Рішенням від 9 червня 2020 року № 1760/0/15-20 ВРП відмовила в задоволенні подання Комісії про звільнення судді, оскільки визнала його немотивованим, однак і подання про призначення не вносила. Тому, на думку ВККС, жоден із наслідків, з якими закон пов`язує завершення процедури, не настав, а кваліфікаційне оцінювання позивача залишилося незавершеним.
29. Вважає, що Комісія мала обов`язок продовжити оцінювання відповідно до пункту 20-1 розділу XII Закону № 1402-VIII, доповненого Законом № 3511-IX, який імперативно встановлює, що в разі відмови ВРП в задоволенні подання суддя вважається таким, чию відповідність посаді не оцінено. Оскільки ВРП не визначила стадію, з якої слід продовжувати оцінювання, Комісія в пленарному складі рішенням від 12 червня 2024 року № 160/зп-24 вирішила продовжити його зі стадії «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у складі колегії ВККС. Саме на цій стадії мало бути з`ясовано відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. Цей пункт закону є чинним і неконституційним не визнавався, а рішення про продовження оцінювання позивач не оскаржував, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність у нього заперечень щодо порядку продовження процедури.
30. Щодо доводу про недотримання вимог частини першої статті 101 Закону № 1402-VIII відповідач наголошує, що оскаржуване рішення ухвалено за спеціальними правилами статті 88 цього Закону, які конкретизують загальні правила статті 101 для процедури кваліфікаційного оцінювання і відображені в пункті 128 Регламенту Комісії. Якщо ГРД у своєму висновку встановила невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, рішення про підтвердження його здатності здійснювати правосуддя може бути ухвалене лише двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев`ятьма голосами. За пропозицію про визнання ОСОБА_1 таким, що відповідає займаній посаді, проголосувало шість членів Комісії, тобто спеціальної умови досягнуто не було. Це є підставою для висновку про невідповідність судді займаній посаді і не потребує повторного голосування, оскільки процедура оцінювання має дискретне двоваріантне завершення.
31. Відповідаючи на аргументи представниці щодо порушення принципу легітимних очікувань, Комісія зазначає, що такі очікування можуть вважатися обґрунтованими лише за умови завершення процедури оцінювання у спосіб, передбачений законом. Оскільки ВККС продовжила оцінювання судді відповідно до імперативних приписів закону, цей принцип порушено не було.
32. З огляду на викладене відповідач вважає, що процедуру кваліфікаційного оцінювання позивача проведено відповідно до вимог чинного законодавства, прав і законних інтересів позивача не порушено, а оскаржуване рішення містить правові підстави та мотиви його ухвалення. Висновки суду першої інстанції відповідач вважає законними та обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги такими, що їх не спростовують.
Рух апеляційної скарги
33. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 17 червня 2026 року відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 7 жовтня 2026року призначила справу до апеляційного розгляду без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) на 29 жовтня 2026 року.
Установлені судом першої інстанції обставини справи
34. ОСОБА_1 . Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012 призначений на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва строком на п`ять років.
35. Рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
36. Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Цим рішенням суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді - «Дослідження досьє та проведення співбесіди». ОСОБА_1 пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
37. Комісією у складі колегії 24 липня 2018 року проведено співбесіду із суддею Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.
38. Рішенням Комісії у складі колегії від 24 липня 2018 року № 1332/ко-18 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 626,625 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів. Визнано суддю таким, що не відповідає займаній посаді, рекомендовано ВРП розглянути питання про звільнення його з посади судді Святошинського районного суду міста Києва.
39. Водночас рішенням ВРП 9 червня 2020 року № 1760/0/15-20 відмовлено в задоволенні подання ВККС про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Святошинського районного суду міста Києва на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
40. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 7 листопада 2019 року) повноваження членів ВККС припинено. Повноважний склад Комісії сформовано 1 червня 2023 року.
41. Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 17 січня 2024 року доповідачем у справі визначено члена Комісії ОСОБА_3 .
42. Рішенням Комісії від 12 червня 2024 року № 160/зп-24 вирішено продовжити оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді зі стадії (етапу) «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у складі колегії ВККС. 21 листопада 2024 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
43. Рішенням Комісії у складі колегії від 13 лютого 2025 року № 19/ко-25 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 670,625 бала. Питання щодо відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді внесено на розгляд Комісії у пленарному складі.
44. Співбесіду з позивачем призначено на 31 березня 2025 року. Суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на співбесіду не з`явився, надіславши на електронну адресу Комісії клопотання про відкладення розгляду питання у зв`язку з перебуванням на лікарняному. Комісією у пленарному складі задоволено клопотання судді та відкладено співбесіду на 9 квітня 2025 року. ОСОБА_1 на засідання Комісії повторно не з`явився, надіславши клопотання про відкладення розгляду питання у зв`язку з перебуванням на лікарняному. Комісією задоволено клопотання судді та відкладено співбесіду на 28 квітня 2025 року.
45. 28 квітня 2025 року Комісією у пленарному складі проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено рішення ВККС, ухвалене у складі колегії, висновок ГРД, пояснення судді, інші обставини, документи, матеріали, за результатами якої ухвалено рішення № 50/ко-25, яким суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді.
46. Цим самим рішенням Комісія внесла подання до ВРП про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади.
47. Не погоджуючись із цим рішенням Комісії від 28 квітня 2025 року № 50/ко-25, а також її діями щодо оцінювання на відповідність займаній посаді судді, вважаючи їх протиправними, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування
48. За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
49. Згідно з частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
50. Підпунктом 4 пункту 16-1 Розділу XV Перехідних положень Конституції України встановлено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
51. У статті 115 Закону № 1401-VIII серед іншого встановлено, що виявлена невідповідність судді займаній посаді є підставою для звільнення судді з посади відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
52. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
53. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
54. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
55. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності ВККС.
56. Процесуальні особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 КАС України.
57. Згідно зі статтею 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.
58. Наведені положення Закону № 1402-VIII про кваліфікаційне оцінювання застосовні і до процедури оцінювання, яка проводиться на виконання вимог підпункту 4 пункту 16-1 Розділу XV Перехідних положень Конституції України, щодо встановлення відповідності судді займаній посаді.
59. Частинами другою, четвертою статті 84 Закону № 1402-VIII визначено, що за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.
60. Згідно із частинами першою, другою статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді (про відповідність/невідповідність займаній посаді у справі, що переглядається).
61. Зокрема, суддя, який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
62. Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: склад членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; рішення не підписано будь-ким зі складу членів Комісії, який провів кваліфікаційне оцінювання; суддя не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків (частина третя статті 88 Закону № 1402-VIII).
63. Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
64. Аналіз змісту частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII свідчить, що в цій нормі йдеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням.
65. За результатами кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться на виконання вимог підпункту 4 пункту 16-1 Розділу XV Перехідних положень Конституції України, ВККС може ухвалити рішення про відповідність судді займаній посаді, та рішення, якими встановлюється його невідповідність займаній посаді.
66. Рішення про відповідність судді займаній посаді засвідчує позитивний результат проведеного кваліфікаційного оцінювання та підтверджує його (її) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.
67. Натомість рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді має інше процедурне та юридичне значення, оскільки виявлення такої невідповідності є лише підставою для подальшої самостійної оцінки ВРП такої підстави для звільнення судді відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
68. Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у первинній редакції було передбачено, що виявлення невідповідності судді займаній посаді є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії Комісії. Отже, законодавець не наділяв рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді самостійною здатністю припиняти повноваження судді.
69. Таке рішення є необхідною передумовою подальшого розгляду питання про звільнення судді ВРП, яка, здійснюючи передбачене Конституцією України дискреційне повноваження, не зобов`язана автоматично погоджуватись з висновком Комісії та має самостійно вирішити питання про наявність підстав для звільнення судді.
70. Це підтверджується і чинним законодавчим регулюванням. Пунктом 20-1 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII, у редакції з 30 грудня 2023 року, передбачено, що в разі відмови ВРП у задоволенні подання Комісії про звільнення судді у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді суддя вважається таким, чию відповідність займаній посаді не оцінено, а оцінювання продовжується Комісією в пленарному складі із стадії, визначеної ВРП (або самою Комісією, якщо ВРП таку стадію не визначила).
71. Отже, за своєю правовою природою рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про його звільнення є не остаточним рішенням про процедурі кваліфікаційного оцінювання, яке є самодостатньою підставою для звільнення, а актом, який містить висновок Комісії та пропозицію до компетентного органу - ВРП - вирішити питання про звільнення судді.
72. Саме тому таке рішення має рекомендаційний характер у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII. Воно не породжує автоматичного припинення повноважень судді, а лише ініціює наступну стадію єдиної процедури оцінювання - розгляд ВРП подання Комісії та прийняття за його результатами власного рішення.
73. Отже, правова природа рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді визначається не самим формулюванням резолютивної частини цього рішення, а його місцем у передбаченій законом процедурі та юридичними наслідками: остаточне вирішення питання про звільнення судді внесенням подання до ВРП, до виключних повноважень якої належить остаточне вирішення питання про звільнення судді.
74. Цей висновок узгоджується з наведеною нижче в цій постанові практикою Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді не має самостійних правових наслідків, а є підставою для самостійної оцінки ВРП питання щодо обґрунтованості висновку ВККС щодо невідповідності судді займаній посаді та наявності у зв`язку з цим підстав для звільнення судді.
75. Отже встановлення у частині восьмій статті 101 Закону № 1402-VIII такої умови, як оскарження рішень-рекомендацій ВККС тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією, не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак вказує на можливість звернення до суду за захистом своїх прав тоді, коли рішення Комісії як суб`єкта владних повноважень створить відповідні наслідки для особи.
76. Таке тлумачення наведених положень закону відповідає суті гарантованого Конституцією України права на судовий захист, яке передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, та вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи.
77. Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Частиною першою статті 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених статтею 238 цього Кодексу.
78. Як видно з матеріалів справи, Комісія під час розгляду справи в суді першої інстанції зверталася до суду з клопотаннями про закриття провадження у справі, у зв`язку з необхідністю першочергового оскарження її рішення до ВРП. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне першочергово вирішити у цій справі чи взагалі може рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, бути самостійним предметом судового оскарження до того, як відповідне подання Комісії буде розглянуте ВРП у випадку, коли позивач посилається не лише на необґрунтованість висновків Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання, а й на порушення процедури його проведення (крім пунктів 1-3 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII) та ухвалення рішення.
79. Для відповіді на це питання необхідно визначити правову природу рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді, його місце у процедурі кваліфікаційного оцінювання, співвідношення повноважень ВККС та ВРП, а також межі судового контролю на відповідних стадіях процедури кваліфікаційного оцінювання (додатково див. пункти 58-60 цієї постанови).
Обґрунтування правової позиції
80. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 9901/637/18 вперше дійшла висновку, що рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді не має самостійних правових наслідків, а є лише підставою для звільнення судді за рішенням ВРП. Оскарження рішення Комісії можливе лише після того, як воно було предметом розгляду у ВРП, оскільки в протилежному випадку дублюються функції щодо його перегляду Верховним Судом та ВРП, що є неприпустимим. У підсумку це мало наслідком висновок про неможливість самостійного судового оскарження рішення Комісії до його розгляду ВРП, а також закриття Великою Палатою Верховного Суду провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої стаття 238 КАС України.
81. Важливо зауважити, що цей правовий висновок сформульовано без будь-якого застереження щодо підстав оскарження рішення ВККС і послідовно відтворено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/672/18, від 8 вересня 2021 року у справі № 9901/396/19, від 2 лютого 2022 року у справі № 9901/39/19, від 7 березня 2024 року у справі № 9901/541/18, від 27 червня 2024 року в справі № 990/48/24, від 11 липня 2024 року у справі № 990/14/24, від 7 листопада 2024 року у справі № 990/115/24, від 27 лютого 2025 року в справі № 990/127/24 та інших.
82. Водночас зазначена практика Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, у тому числі, на тому, що таке рішення Комісії має рекомендаційний характер для ВРП, за наслідками якої остання має прийняти власне рішення, яке у свою чергу може містити як згоду, так і незгоду з позицією ВККС. Водночас рекомендаційний характер такого рішення Комісії не може змінюватись в залежності від обраних позивачем підстав його оскарження та може бути оскаржене виключно разом з рішенням ВРП, прийнятим за наслідком розгляду відповідної рекомендації, з огляду на таке.
83. Частина восьма статті 101 Закону № 1402-VIII встановлює основоположне та безумовне правило: рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
84. Зазначена норма не містить і ніколи не містила жодного застереження на кшталт «крім випадків, коли рішення оскаржується з процесуальних підстав» у будь-якій редакції Закону № 1402-VIII. Виняток із процесуального правила, що визначає момент виникнення права на судове оскарження, має випливати з чіткого й недвозначного законодавчого формулювання, а не виводитися шляхом розширеного тлумачення лаконічної норми.
85. Положення ж статті 88 Закону № 1402-VIII, яка має назву: «Рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», визначають підстави для скасування рішення ВККС.
86. Як зазначено в цій постанові вище, за формою, змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про його звільнення є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення Комісії у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII.
87. Зокрема такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року в справі № 990/14/24: «за формою, видовою ознакою, юридичним змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про її звільнення з посади є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення Комісії, позаяк містить опис перебігу кваліфікаційного оцінювання, за наслідками якого позивачку визнано такою, що не відповідає займаній посаді. Таке визнання є формою первинного вираження Комісією свого негативного письмового відзиву (припущення, бачення) на те, чому суддя не може бути суддею (або не відповідає займаній посаді). За законом таке рішення Комісії не призводить до автоматичної втрати суддею своєї посади судді, а лише стає підставою (властиво, рекомендацією) для компетентного органу - ВРП визначитися, чи висновки про невідповідність займаній посаді є законними, обґрунтованими, мотивованими і справедливими для звільнення судді з «рекомендаційних» причин».
88. Отже, рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, з одночасним внесенням до ВРП подання про звільнення, за своєю правовою природою є рекомендацією у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII незалежно від того, з яких підстав суддя не згоден (не згодна) з цим рішенням і його оскаржує (процедурних порушень, чи мотивів).
89. Правова кваліфікація акта суб`єкта владних повноважень визначається його об`єктивними ознаками - місцем у процедурі та його наслідками, а не тим, на яку з обставин ухвалення цього акта позивач вирішив послатися в позові. Отже, один і той самий документ не може одночасно бути «рекомендацією», що не підлягає самостійному оскарженню без попереднього рішення ВРП коли оспорюється його обґрунтованість по суті, і «остаточним рішенням із самостійними правовими наслідками», коли оспорюється додержана під час його прийняття процедура.
90. Створення можливості різноспрямованої правової оцінка акта [з підстав оскарження по суті (мотивам) чи з процедурних аспектів], що змінюється залежно від обраних позивачем підстав оскарження рішень Комісії, не узгоджується з вимогою об`єктивного визначення юрисдикції та принципом правової визначеності.
91. Те, що рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді має рекомендаційний, а не остаточний характер, підтверджується і практикою ВРП, яка неодноразово не погоджувалася з висновками Комісії та відмовляла у задоволенні подань про звільнення суддів за результатами кваліфікаційного оцінювання.
92. Так, рішенням ВРП від 18 серпня 2020 року № 2403/0/15-20 щодо судді К. ВРП відмовила у задоволенні подання ВККС про її звільнення, встановивши недостатність обґрунтування висновку Комісії про невідповідність судді займаній посаді. ВРП надала цим обставинам власну оцінку та не погодилася з висновком Комісії.
93. Рішенням ВРП від 21 травня 2026 року № 959/0/15-26 відмовлено у задоволенні подання ВККС про звільнення судді Ч. ВРП, дослідивши рішення Комісії, дійшла висновку, що воно в окремих частинах не містить належного мотивування, зокрема щодо оцінки ефективності здійснення правосуддя та обставин, пов`язаних із декларуванням, а тому є немотивованим та необґрунтованим.
94. Аналогічний підхід застосовано ВРП у своєму рішенні від 11 березня 2025 року № 480/0/15-25 щодо судді Ш. за поданням ВККС. ВРП встановила, що наведені Комісією обставини не були достатніми для висновку про невідповідність судді займаній посаді, зокрема врахувала, що частина відповідних обставин уже була предметом дисциплінарного розгляду, а рішення ВККС не містило належного аналізу їх впливу на відповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності. У зв`язку з цим ВРП відмовила у задоволенні подання про звільнення.
95. Подібний висновок міститься і в рішенні ВРП від 13 серпня 2026 року № 1657/0/15-26 щодо судді С.
96. Так само ВРП відмовляла у задоволенні подань ВККС, коли вважала недостатнім обґрунтування висновків Комісії про невідповідність судді займаній посаді, зокрема у рішеннях ВРП від 9 червня 2020 року № 1759/0/15?20 щодо судді М., від 24 лютого 2026 року № 259/0/15-26 щодо судді Г. та багатьох інших.
97. Наведені приклади мають істотне значення та підтримують висновки, які сформовано у цій справі, оскільки демонструють, що розгляд ВРП подання Комісії не є формальним. ВРП здійснює власну оцінку матеріалів кваліфікаційного оцінювання та може не погодитися з висновком Комісії про невідповідність судді займаній посаді.
98. Отже, саме існування передбаченої законом стадії розгляду ВРП подання ВККС має реальне, а не формальне значення. До ухвалення рішення ВРП не виникають, не змінюються і не припиняються права позивача, оскільки на цьому етапі ВККС не вирішує питання щодо подальшого виконання суддею професійних обов`язків. Водночас рішення ВРП може мати юридичні наслідки для судді.
99. Жодна норма ані Закону № 1402-VIII, ані Закону № 1798-VIII чи регламентних актів ВРП не містить прямої або опосередкованої заборони ВРП перевіряти, чи мала Комісія повноваження на проведення кваліфікаційного оцінювання певним складом, чи додержано процедуру дослідження висновку ГРД, чи підписано рішення належним складом членів Комісії. Навпаки, ухвалюючи власне рішення про звільнення судді на підставі подання Комісії, ВРП реалізує самостійне дискреційне конституційне повноваження (стаття 131 Конституції України) і зобов`язана, як і будь-який орган державної влади, діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
100. Здійснюючи це повноваження, ВРП має ex officio встановити юридичні передумови для ухвалення власного рішення, у тому числі перевірити повноважність суб`єкта, який ухвалив подання, та дотримання встановленої законом процедури його прийняття, незалежно від того, чи ставилися відповідні питання перед нею учасниками провадження.
101. ВРП не може легітимно обґрунтовувати власне рішення поданням, ухваленим неповноважним складом Комісії, з порушенням процедури дослідження висновку ГРД або без посилання на визначені законом підстави: таке подання апріорі не може вважатися обґрунтованим, оскільки встановлення процесуальної правомірності акта, покладеного в основу рішення, є неодмінною логічною передумовою оцінки цього акта по суті.
102. Поняття «обґрунтованість подання» не є вужчим за поняття «підстави та мотиви ухвалення рішення» в розумінні пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а поглинає його. Так само встановлений законом повноважний склад суб`єкта ухвалення рішення (пункт 1 частини третьої статті 88) є передумовою для того, щоб відповідний акт взагалі міг вважатися «поданням Комісії» в розумінні статей 109, 110 Закону № 1402-VIII. У разі якщо відповідне подання ухвалене неуповноваженим складом Комісії ВРП, встановивши цю обставину ex officio, зобов`язана відмовити в його задоволенні саме з цієї підстави, а не залишати її без оцінки, вважаючи, що така виходить за межі її повноважень.
103. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обґрунтування, покладене в основу висновку, викладеного в вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18 про неприпустимість дублювання функцій судового контролю та контролю ВРП, - стосується однаковою мірою оцінки як процедурної, так і змістовної складової рішення Комісії.
104. Якщо суд, розглядаючи «процедурний» позов, підтвердить повноваження складу Комісії й додержання нею процедури, а ВРП під час розгляду подання дійде протилежного висновку (наприклад, установить, що висновок ГРД долучено з порушенням процедури), виникне ситуація існування взаємовиключних оцінок того самого юридичного акта, встановлених різними органами в межах того самого кваліфікаційного провадження, з ризиком множинності проваджень і суперечливих результатів. Саме уникнення такої конкуренції юрисдикцій, а не абстрактна економія часу становить справжню суть принципу єдності процедури кваліфікаційного оцінювання, яка підлягає судовому контролю після її завершення.
105. Позбавлення судом ВРП повноважень щодо оцінки процесуальних порушень, допущених під час проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання судді, фактично означає втручання суду у сферу дискреційних повноважень ВРП як незалежного державного органу України.
106. Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/51/24 викладено висновок, згідно якого до 30 грудня 2023 року відмова ВРП у задоволенні подання Комісії мала наслідком втрату юридичного значення рішення Комісії. Натомість відповідно до пункту 20-1 розділу XII Закону № 1402-VIII у редакції, чинній із зазначеної дати, ВРП уповноважена визначати стадію, з якої Комісія має продовжити кваліфікаційне оцінювання судді.
107. Отже, законодавець передбачив не ізольоване здійснення ВРП повноважень після завершення відповідного етапу діяльності Комісії, а взаємопов`язаність повноважень ВРП і Комісії в межах єдиної процедури кваліфікаційного оцінювання. Повноваження ВРП визначити стадію, з якої Комісія має продовжити оцінювання, за своєю природою передбачає можливість встановлення обставин, що зумовлюють необхідність продовження провадження з попередньої стадії, у тому числі пов`язаних із недодержанням установленої законом процедури на попередніх етапах.
108. Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої ВРП наділена законом повноваженням визначити стадію продовження кваліфікаційного оцінювання, але позбавлена можливості оцінити обставини, які зумовлюють необхідність такого продовження.
109. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що розмежування доводів позову на «процесуальні» та «змістовні» саме по собі не може бути підставою для виключення останніх із предмета судової оцінки. Практично будь-яке заперечення щодо результатів кваліфікаційного оцінювання може бути сформульоване як довід про неповноту дослідження інформації, неналежне мотивування чи інше процесуальне порушення.
110. Водночас поділ доводів, які суд вправі розглядати, на «процесуальні» та такі, що нібито стосуються виключно змісту оцінювання і тому не підлягають розгляду судом до ухвалення відповідного рішення ВРП, призводить до однобічного визначення підстав позову та фактичного позбавлення учасника справи можливості на власний розсуд обґрунтовувати свою позицію щодо оскаржуваного рішення, що не узгоджується з принципом змагальності судового процесу.
111. Частину восьму статті 101 Закону № 1402-VIII належить застосовувати з урахуванням того, що межі судового контролю не можуть визначатися підставами позовних вимог чи класифікацією наведених у них доводів.
112. Визнання передчасним оскарження рішення ВККС про невідповідність судді займаній до розгляду ВРП не применшує гарантованого статтею 55 Конституції України права особи на судовий захист, а визначає належну послідовність його реалізації з урахуванням стадійності процесу кваліфікаційного оцінювання та участі у ньому у визначених законом випадках як ВККС, так і ВРП.
113. Жодна з обставин, на які позивач посилається у «процедурній» частині позову, не втрачає свого значення до розгляду ВРП відповідного подання. Такі доводи можуть бути наведені перед ВРП під час розгляду подання, а у разі незгоди з оцінкою відповідних обставин - бути предметом судового розгляду під час оскарження рішення ВККС одночасно з рішенням ВРП. Такий підхід не звужує обсяг судового контролю, а забезпечує його здійснення після завершення передбаченої законом процедури та щодо остаточного результату кваліфікаційного оцінювання.
114. Інше тлумачення створювало б передумови для фрагментації єдиного процесу кваліфікаційного оцінювання, паралельного розгляду пов`язаних між собою питань та повторного оцінювання судом обставин, які в подальшому можуть бути предметом розгляду ВРП. Водночас можливість оскарження кожного окремого процесуального питання до завершення передбаченої законом процедури може створювати умови для зловживання процесуальними правами та штучного затягування провадження.
115. Таке тлумачення, зокрема, враховує концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, та яким має усталено керуватися Велика Палата Верховного Суду.
116. До того ж такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини щодо співвідношення попередньої адміністративної процедури та подальшого судового контролю.
117. У справах «Овчаренко та Колос проти України», «Albert and Le Compte проти Бельгії», «Tsfayo проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини розглядав питання про відповідність статті 6 Конвенції процедури, яка передбачала прийняття рішення позасудовим органом із подальшим судовим переглядом. Суд зазначив, що навіть у разі, якщо орган, який на попередній стадії приймає рішення щодо цивільних прав та обов`язків, не відповідає усім вимогам статті 6 Конвенції, порушення цієї статті може бути відсутнім, якщо провадження перед таким органом підлягає подальшому контролю судового органу, який має достатню юрисдикцію та забезпечує необхідні гарантії справедливого суду. При визначенні достатності такого контролю ЄСПЛ враховує, зокрема, предмет спору, процесуальні гарантії, наявні на адміністративній стадії, а також характер і обсяг фактично здійсненого судового контролю.
118. Цей підхід має значення і для правовідносин, що виникають у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді. Рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді є результатом однієї стадії процедури кваліфікаційного оцінювання, за якою закон передбачає наступну стадію - розгляд ВРП подання Комісії.
119. Отже, сама наявність проміжної, позасудової стадії вирішення питання не суперечить праву на доступ до суду за умови, що законодавчо передбачено реальну можливість подальшого судового контролю щодо остаточного рішення у відповідній процедурі оцінювання.
120. У справах подібній справі, що переглядається судом, такий механізм забезпечується можливістю викласти відповідні доводи перед ВРП під час розгляду подання ВККС України, а після ухвалення ВРП рішення - оскаржити його до адміністративного суду разом із рішенням Комісії, що відповідає передбаченій законом послідовності проходження процедури кваліфікаційного оцінювання.
121. ВРП не позбавлена повноважень і, більше того, зобов`язана враховувати процесуальну правомірність подання Комісії як необхідну передумову оцінки його обґрунтованості. Відсутність окремої, вужчої за змістом норми, яка б прямо передбачала таке повноваження, не означає відсутності самого повноваження, яке випливає із загальних засад здійснення дискреційних повноважень органом державної влади та вимоги діяти на підставі, у межах повноважень і у спосіб, визначені законом.
122. Такий підхід не виключає судового контролю за процедурними порушеннями, допущеними Комісією, а визначає належну послідовність його здійснення. Відповідні обставини можуть бути предметом розгляду ВРП під час вирішення питання за поданням Комісії, а у разі незгоди з рішенням ВРП - предметом судового контролю під час оскарження загального очевидно негативного для судді результату кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, яке має своїм наслідком звільнення судді.
123. Отже, особа не позбавляється можливості поставити перед судом питання про процедурну правомірність проведеного кваліфікаційного оцінювання, натомість судовий контроль здійснюється щодо остаточного результату відповідної стадії провадження та з урахуванням оцінки, наданої цим питанням ВРП.
124. Ризик того, що ВРП може не надати належної оцінки процедурному порушенню, сам по собі не є підставою для перенесення судового контролю на попередню стадію провадження. Такий ризик усувається можливістю оскарження рішення ВРП та перевірки судом, зокрема, повноти й належності оцінки ВРП обставин, що мають значення для вирішення питання за поданням Комісії.
125. Отже, оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, або таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП за відповідним поданням Комісії, і лише разом із рішенням, ухваленим ВРП за наслідками такого розгляду.
126. Це правило застосовується незалежно від того, чи ґрунтується позов на незгоді з мотивами (обґрунтованістю) рішення Комісії, чи на доводах про порушення Комісією процедури кваліфікаційного оцінювання, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, оскільки ВРП не позбавлена повноважень оцінити такі доводи в межах розгляду подання Комісії.
127. Виняток становлять випадки, коли подальше проходження передбаченої законом процедури кваліфікаційного оцінювання є юридично неможливим або втрачає предмет унаслідок обставин, які виключають можливість розгляду ВРП подання Комісії по суті. Зокрема, такий виняток має місце, коли предметом оскарження є не процедурний недолік у межах розпочатого й незавершеного кваліфікаційного оцінювання, а обставина, що виключає саму можливість проведення або продовження такого оцінювання (остаточне завершення щодо судді відповідного кваліфікаційного провадження, зокрема у зв`язку з безстроковим призначенням на посаду судді, як у справі № 990/51/24), а також коли після ухвалення рішення Комісії подання не може бути розглянуте ВРП по суті, а рішення ВРП за наслідками розгляду цього подання не буде ухвалене (зокрема через припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування на посаді, як у справі № 990/243/25).
Щодо розгляду апеляційної скарги та застосування сформульованого підходу
128. У справі, що розглядається, наведені адвокаткою підстави позову пов`язані одночасно як із процедурними порушеннями (відсутністю у пленарного складу ВККС повноважень на проведення оцінювання відповідності судді займаній посаді та прийняття оскаржуваного рішення, порушенням принципу правової визначеності у зв`язку із завершенням процедури кваліфікаційного оцінювання відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді ухваленням ВРП рішення від 9 червня 2020 року № 1760/0/15-20 про відмову у звільненні його з посади судді, а також недотриманням пленарним складом ВККС при прийнятті оскаржуваного рішення вимог частини першої статті 101 Закону № 1402-VIII), так і безпосередньо з незгодою позивача з обґрунтуванням та мотивами оскаржуваного рішення.
129. Водночас обставини, що виключали б можливість розгляду ВРП подання ВККС у цій справі відсутні, а всі доводи позивача стосуються ходу кваліфікаційного оцінювання.
130. За таких обставин жоден з доводів позивача не міг бути предметом самостійного судового розгляду до розгляду ВРП відповідного подання Комісії. Із матеріалів справи не встановлено, що станом на час ухвалення цієї постанови ВРП розглянула подання Комісії і ухвалила за його наслідками рішення.
131. Суд першої інстанції, розглянувши доводи позивача по суті та відмовивши у задоволенні позову, а не визнавши позов у повному обсязі передчасним, застосував підхід, від якого Велика Палата Верховного Суду відступила, і тим самим неправильно застосував норми матеріального права (частину восьму статті 101 Закону № 1402-VIII) та порушив норми процесуального права (статтю 2, пункт 1 частини першої статті 238 КАС України), що є підставою для скасування його рішення.
132. Оскільки предметом спору в цій справі є оспорюване визнання протиправним та скасування рішення Комісії, яке ще не було предметом розгляду ВРП, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, без ухвалення рішення по суті заявлених вимог. Це не позбавляє позивача права на судовий захист: усі наведені ним доводи можуть бути подані до ВРП під час розгляду останньою подання Комісії, а в разі ухвалення ВРП рішення, з яким позивач не погодиться, - стати предметом оскарження до адміністративного суду разом із рішенням ВРП.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
133. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
134. Велика Палата Верховного Суду вважає, що поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» потрібно тлумачити у широкому розумінні у світлі частини третьої статті 124 Конституції України, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
135. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених статтею 238 цього Кодексу.
136. З огляду на те, що ВРП не переглядала оспорюване рішення Комісії, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі № 990/268/25 - закриттю.
Щодо судових витрат
137. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
138. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 238, 241 - 243, 266, 308, 311, 315, 319, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Коломацька Олена Сергіївна, задовольнити частково.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 990/268/25 скасувати.
Провадження у справі № 990/268/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідачкаН. М. МартинюкСудді:О. О. БанаськоМ. В. МазурО. В. БілоконьК. М. ПільковО. Л. БулейкоТ. Г. СтрелецьМ. М. ГімонО. В. СтупакО. А. ГубськаМ. Ю. ТітовА. А. ЄмецьІ. В. ТкачВ. В. КорольО. С. ТкачукС. І. КравченкоВ. Ю. УркевичО. В. Кривенда