Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 жовтня 2026 року
у справі № 990/268/25
Адміністративна юрисдикція
Щодо умов судового оскарження рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді з мотивів порушення процедури кваліфікаційного оцінювання
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся через свою представницю - адвокатку до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням у задоволенні позову відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, а рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Аналіз змісту частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII свідчить, що в цій нормі йдеться про те, що рішення ВККС, яке містить рекомендацію з пропозицією здійснити певні дії та ухвалити певне рішення, може бути оскаржене, але за обов`язкових умов - тоді, коли буде ухвалене рішення за відповідною рекомендацією та разом з таким рішенням.
За результатами кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться на виконання вимог підпункту 4 пункту 16-1 Розділу XV Перехідних положень Конституції України, ВККС може ухвалити рішення про відповідність судді займаній посаді, та рішення, якими встановлюється його невідповідність займаній посаді.
Рішення про відповідність судді займаній посаді засвідчує позитивний результат проведеного кваліфікаційного оцінювання та підтверджує його (її) здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Натомість рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді має інше процедурне та юридичне значення, оскільки виявлення такої невідповідності є лише підставою для подальшої самостійної оцінки ВРП такої підстави для звільнення судді відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
За своєю правовою природою рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про його звільнення є не остаточним рішенням про процедурі кваліфікаційного оцінювання, яке є самодостатньою підставою для звільнення, а актом, який містить висновок Комісії та пропозицію до компетентного органу - ВРП - вирішити питання про звільнення судді.
Саме тому таке рішення має рекомендаційний характер у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII. Воно не породжує автоматичного припинення повноважень судді, а лише ініціює наступну стадію єдиної процедури оцінювання - розгляд ВРП подання Комісії та прийняття за його результатами власного рішення.
Отже, правова природа рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді визначається не самим формулюванням резолютивної частини цього рішення, а його місцем у передбаченій законом процедурі та юридичними наслідками: остаточне вирішення питання про звільнення судді внесенням подання до ВРП, до виключних повноважень якої належить остаточне вирішення питання про звільнення судді.
Саме існування передбаченої законом стадії розгляду ВРП подання ВККС має реальне, а не формальне значення. До ухвалення рішення ВРП не виникають, не змінюються і не припиняються права позивача, оскільки на цьому етапі ВККС не вирішує питання щодо подальшого виконання суддею професійних обов`язків. Водночас рішення ВРП може мати юридичні наслідки для судді.
Частину восьму статті 101 Закону № 1402-VIII належить застосовувати з урахуванням того, що межі судового контролю не можуть визначатися підставами позовних вимог чи класифікацією наведених у них доводів.
Визнання передчасним оскарження рішення ВККС про невідповідність судді займаній до розгляду ВРП не применшує гарантованого статтею 55 Конституції України права особи на судовий захист, а визначає належну послідовність його реалізації з урахуванням стадійності процесу кваліфікаційного оцінювання та участі у ньому у визначених законом випадках як ВККС, так і ВРП.
Жодна з обставин, на які позивач посилається у «процедурній» частині позову, не втрачає свого значення до розгляду ВРП відповідного подання. Такі доводи можуть бути наведені перед ВРП під час розгляду подання, а у разі незгоди з оцінкою відповідних обставин - бути предметом судового розгляду під час оскарження рішення ВККС одночасно з рішенням ВРП. Такий підхід не звужує обсяг судового контролю, а забезпечує його здійснення після завершення передбаченої законом процедури та щодо остаточного результату кваліфікаційного оцінювання.
Рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді є результатом однієї стадії процедури кваліфікаційного оцінювання, за якою закон передбачає наступну стадію - розгляд ВРП подання Комісії.
Отже, сама наявність проміжної, позасудової стадії вирішення питання не суперечить праву на доступ до суду за умови, що законодавчо передбачено реальну можливість подальшого судового контролю щодо остаточного рішення у відповідній процедурі оцінювання.
Особа не позбавляється можливості поставити перед судом питання про процедурну правомірність проведеного кваліфікаційного оцінювання, натомість судовий контроль здійснюється щодо остаточного результату відповідної стадії провадження та з урахуванням оцінки, наданої цим питанням ВРП.
Ризик того, що ВРП може не надати належної оцінки процедурному порушенню, сам по собі не є підставою для перенесення судового контролю на попередню стадію провадження. Такий ризик усувається можливістю оскарження рішення ВРП та перевірки судом, зокрема, повноти й належності оцінки ВРП обставин, що мають значення для вирішення питання за поданням Комісії.
ВИСНОВКИ: оскарження рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, або таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП за відповідним поданням Комісії, і лише разом із рішенням, ухваленим ВРП за наслідками такого розгляду.
Це правило застосовується незалежно від того, чи ґрунтується позов на незгоді з мотивами (обґрунтованістю) рішення Комісії, чи на доводах про порушення Комісією процедури кваліфікаційного оцінювання, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, оскільки ВРП не позбавлена повноважень оцінити такі доводи в межах розгляду подання Комісії.
Виняток становлять випадки, коли подальше проходження передбаченої законом процедури кваліфікаційного оцінювання є юридично неможливим або втрачає предмет унаслідок обставин, які виключають можливість розгляду ВРП подання Комісії по суті. Зокрема, такий виняток має місце, коли предметом оскарження є не процедурний недолік у межах розпочатого й незавершеного кваліфікаційного оцінювання, а обставина, що виключає саму можливість проведення або продовження такого оцінювання (остаточне завершення щодо судді відповідного кваліфікаційного провадження, зокрема у зв`язку з безстроковим призначенням на посаду судді), а також коли після ухвалення рішення Комісії подання не може бути розглянуте ВРП по суті, а рішення ВРП за наслідками розгляду цього подання не буде ухвалене (зокрема через припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням ним граничного віку перебування на посаді).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: оскарження рішень ВККС, спори за участю ВККС, суддівська кар'єра