Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 жовтня 2026 року
у справі № 990/268/25[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо обов’язку ВРП перевіряти процедурну правомірність подання ВККС про звільнення судді незалежно від доводів учасників провадження
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся через свою представницю - адвокатку до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, ВККС, Комісія), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням у задоволенні позову відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
ВРП не може легітимно обґрунтовувати власне рішення поданням, ухваленим неповноважним складом Комісії, з порушенням процедури дослідження висновку ГРД або без посилання на визначені законом підстави: таке подання апріорі не може вважатися обґрунтованим, оскільки встановлення процесуальної правомірності акта, покладеного в основу рішення, є неодмінною логічною передумовою оцінки цього акта по суті.
Поняття «обґрунтованість подання» не є вужчим за поняття «підстави та мотиви ухвалення рішення» в розумінні пункту 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII, а поглинає його. Так само встановлений законом повноважний склад суб`єкта ухвалення рішення (пункт 1 частини третьої статті 88) є передумовою для того, щоб відповідний акт взагалі міг вважатися «поданням Комісії» в розумінні статей 109, 110 Закону № 1402-VIII. У разі якщо відповідне подання ухвалене неуповноваженим складом Комісії ВРП, встановивши цю обставину ex officio, зобов`язана відмовити в його задоволенні саме з цієї підстави, а не залишати її без оцінки, вважаючи, що така виходить за межі її повноважень.
Якщо суд, розглядаючи «процедурний» позов, підтвердить повноваження складу Комісії й додержання нею процедури, а ВРП під час розгляду подання дійде протилежного висновку (наприклад, установить, що висновок ГРД долучено з порушенням процедури), виникне ситуація існування взаємовиключних оцінок того самого юридичного акта, встановлених різними органами в межах того самого кваліфікаційного провадження, з ризиком множинності проваджень і суперечливих результатів. Саме уникнення такої конкуренції юрисдикцій, а не абстрактна економія часу становить справжню суть принципу єдності процедури кваліфікаційного оцінювання, яка підлягає судовому контролю після її завершення.
Позбавлення судом ВРП повноважень щодо оцінки процесуальних порушень, допущених під час проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання судді, фактично означає втручання суду у сферу дискреційних повноважень ВРП як незалежного державного органу України.
Законодавець передбачив не ізольоване здійснення ВРП повноважень після завершення відповідного етапу діяльності Комісії, а взаємопов`язаність повноважень ВРП і Комісії в межах єдиної процедури кваліфікаційного оцінювання. Повноваження ВРП визначити стадію, з якої Комісія має продовжити оцінювання, за своєю природою передбачає можливість встановлення обставин, що зумовлюють необхідність продовження провадження з попередньої стадії, у тому числі пов'язаних із недодержанням установленої законом процедури на попередніх етапах.
Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої ВРП наділена законом повноваженням визначити стадію продовження кваліфікаційного оцінювання, але позбавлена можливості оцінити обставини, які зумовлюють необхідність такого продовження.
Розмежування доводів позову на «процесуальні» та «змістовні» саме по собі не може бути підставою для виключення останніх із предмета судової оцінки. Практично будь-яке заперечення щодо результатів кваліфікаційного оцінювання може бути сформульоване як довід про неповноту дослідження інформації, неналежне мотивування чи інше процесуальне порушення.
ВИСНОВКИ: жодна норма ані Закону № 1402-VIII, ані Закону № 1798-VIII чи регламентних актів ВРП не містить прямої або опосередкованої заборони ВРП перевіряти, чи мала Комісія повноваження на проведення кваліфікаційного оцінювання певним складом, чи додержано процедуру дослідження висновку ГРД, чи підписано рішення належним складом членів Комісії. Навпаки, ухвалюючи власне рішення про звільнення судді на підставі подання Комісії, ВРП реалізує самостійне дискреційне конституційне повноваження (стаття 131 Конституції України) і зобов`язана, як і будь-який орган державної влади, діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Здійснюючи це повноваження, ВРП має ex officio встановити юридичні передумови для ухвалення власного рішення, у тому числі перевірити повноважність суб`єкта, який ухвалив подання, та дотримання встановленої законом процедури його прийняття, незалежно від того, чи ставилися відповідні питання перед нею учасниками провадження.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: оскарження рішень ВККС, спори за участю ВККС, суддівська кар'єра