"22" лютого 2013 р.
Справа №2024/2-1027/11; 2/642/109/2013
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2013 р. Ленінський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді Проценко Л.Г.
при секретарі Зінченко А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1, правонаступника ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-тя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору недійсним та про визнання права власності, -
ВСТАНОВИВ :
Позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору недійсним та про визнання права власності, зазначивши, що між відповідачкою та 3-ю особою ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 за яким ОСОБА_3 передала в дар ОСОБА_1 зазначену квартиру. Згідно із розпискою ОСОБА_3 від 25.01.2011р., остання за підписання на ім'я ОСОБА_1 договору дарування зазначеної квартири отримала гроші від ОСОБА_1 у розмірі вартості, вказаної у витязі КП «Харківське міське БТІ». Просив визнати договір дарування зазначеної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, вчиненим для приховування договору купівлі-продажу квартири, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на зазначену квартиру.
В подальшому позов уточнено, позивач просив визнати договір дарування зазначеної квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 недійсним, визнати що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі продажу квартири за 55 тис. грн., застосувати правила переводу прав та обов'язків покупця та визнати за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, у зв'язку з чим ОСОБА_3 була залучена до участі у справі в якості відповідача.
Позивач допитаний в якості свідка зазначив, що спірна квартира була куплена ним після продажу гаражу, квартири на «Горизонті» та дарування ј частини квартири АДРЕСА_2. У 2008р. він однособово забезпечував родину, сплачував комунальні послуги за 2 квартири, і вони у родині домовилися оформити на відповідачку квартиру, за яку він сплачував тещі щомісячно по 2-3 тис. грн., заплативши взагалі у 2011р. 55 тис. грн., про що є розписка ОСОБА_3 Тобто договір дарування був їм оплачений, про що знала відповідачка. До укладання договору дарування всі домовилися про те, що квартира буде належати дитині і яка буде мешкати у ній. Він з травня 2010р. не мешкає разом з відповідачкою, а в листопаді 2010р. відповідачка вигнала сина та стала проживати з співмешканцем. Син став мешкати у бабусі, відповідачка не займалась його вихованням. Вся родина, в т.ч. і ОСОБА_3 була зареєстрована по АДРЕСА_1 не було зареєстрованих осіб, хоча в ній вони мешкали всією сім'єю з 2000р.
Представник позивача ОСОБА_6 позов підтримав в повному обсязі та зазначив, що між позивачем та ОСОБА_3 було укладено фактично договір купівлі продажу, який було приховано, а не дарування, т.я. були сплачені гроші, тому вказаний договір дарування є удаваним і недійсним.
Представник позивача ОСОБА_7 позов підтримав в повному обсязі та зазначив, що між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі продажу, який було приховано. Між позивачем та ОСОБА_3 була домовленість що квартира надійде у власність онука, який буде мешкати в АДРЕСА_1
Відповідачка позов не визнала, зазначила, що її мати продала будинок у Миколаївській області та купила спірну квартиру у 2000 р. в якій до травня 2010 р. мешкала її родина: вона, позивач та їх син, а мати весь час проживала по АДРЕСА_3 Мати яка страждала діабетом, перенесла 2 інсульта, 3 інфаркти та яка знаходилася після коми, у нотаріальній конторі подарувала їй квартиру та договір дарування було зареєстровано у ХМБТІ. Після дарування квартири вони також мешкали за зазначеною адресою, а після конфлікту з позивачем вона стала проживати з сином. Кошти за комунальні послуги по спірній квартирі сплачувались її матір'ю, але з їх з сімейного бюджету, а після смерті матері - нею. Син бажав проживати з бабусею та переїхав до неї у січні 2011р., а після крадіжки коштовностей у її квартирі вона відібрала ключі у сина. Розписка надана позивачем не підроблена, але написана під тиском та надана у 2011р. Її мати заради онука була готова на все.
Представник відповідача ОСОБА_8 заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що підстави недійсності правочину передбачені 203, 215 ЦК України, відповідно до ст.727 ЦК України ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру, договір укладений у письмовій формі та посвідчений нотаріально, а також зареєстрований у БТІ. Відповідно до ст.728 ЦК України договір не оскаржено у річний термін, тому пропущені строки позовної давнини. Розірвання договору і недійсність договору це тотожні поняття і застосовується позовна давність в один рік. Розписка про сплату коштів за квартиру надана позивачем після сплину 2,5 років не має відношення до договору дарування і не може бути підставою для визнання права власності. Між ОСОБА_3 та відповідачкою склалися напружені відносини, т.я. ОСОБА_1 стала проживати з іншим чоловіком. До міліції подавалася заява, щодо зговору позивача та ОСОБА_3, але в порушенні кримінальної справи було відмовлено, постанову відповідачка не оскаржила. Сім'я ОСОБА_1 не мешкала в АДРЕСА_1, до 03.05.2010р. і квартира пустувала, але після конфлікту з позивачем відповідачка стала мешкати там у цивільному шлюбі з іншим чоловіком. Відповідачка сплачує комунальні послуги з моменту права власності на квартиру і не знала про сплату позивачем грошей ОСОБА_3 за вказану квартиру.
Представник відповідача ОСОБА_9 заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що при визнанні договору недійсним застосовується реституція, що унеможливлює визнання права власності за позивачем і ці вимоги є взаємовиключними. Крім того, неможливо визначитися з строками позовної давнини, т.я. при розірванні договору застосовується строк 1 рік. Розписка ОСОБА_3 з'явилася лише у 2011р., а між ОСОБА_3 та відповідачкою був конфлікт. Якщо мова йде про громадське зобов'язання щодо купівлі продажу квартири, то позивач уклав нікчемний правочин, та має право повернути гроші.
Відповідачка ОСОБА_3 за свого життя позов визнала, зазначила, що дійсно отримала від позивача суму, зазначену у розписці за договір дарування квартири і розпис у розписці її. У 2000р. після продажу гаражу вони купили 3-х кімнатну квартиру по АДРЕСА_1, де позивач зробив ремонт та вони всією сім'єю переїхали жити, але були зареєстровані по вул.С.Борзенко. В подальшому зять купив землю та почав будувати будинок в присутності всіх зазначивши, що квартира буде належати його сину. Вона домовилася з позивачем, що останній буде сплачувати вартість квартири щомісячно по 2 тис. грн., а вона перепише квартиру на доньку. В нотаріальній конторі вона була після тяжкого захворювання, під час якого перебувала в комі та знала, що в подальшому квартира буде належати онукові. Вона мешкала по вул.С.Борзенко, а родина ОСОБА_1 по АДРЕСА_1, де онук ходив до школи. Після укладання договору дарування вона продовжувала сплачувати комунальні послуги за квартиру, за гроші які надавав позивач. У травні 2010р. між подружжям сталася сварка, дитина зосталась мешкати з матір'ю, а в листопаді 2010р. прийшов онук який плакав та просив прийняти його, т.я. його матір, відповідачка по справі, вигнала його.
Відповідач ОСОБА_4, який є правонаступником ОСОБА_3 допитаний в якості свідка позов визнав та зазначив, що його бабуся, яка придбала спірну квартиру за кошти його батька, ОСОБА_1, підписала договір дарування на ім'я його матері ОСОБА_1, за якою не було зареєстровано будь якого права власності, та що її сильно бентежило, та яка зазначала що квартира в подальшому буде належати йому. В подальшому між батьком та матір'ю почалися сварки, батьки розійшлись і він залишився проживати з матір'ю. Через кілька тижнів мати привела співмешканця, вони почали пиячити, до квартири постійно приходили та ночували незнайомі люди. Він прохав мати це припинити, але вона зазначила, що коли щось не подобається він може йти геть. Ключі від квартири мати відібрала і він не мав можливості забрати навіть свої речі. Він почав мешкати з бабусею з 2010 р. Батько повністю сплачував його утримання, допомагав бабусі, а мати будь якої участі в цьому не приймала. Бабуся сплачувала комунальні послуги за спірну квартиру, кошти на це завжди надавав батько і ніколи - мати. Він знав що батько сплачував бабусі щомісячно різні суми та про розписку бабусі про сплату батьком вартості квартири за оцінкою БТІ. Бабуся на його ім'я залишила заповіт, однак будь якої власності після смерті бабусі не має, тому у нотаріальній конторі йому було відмовлено у видачі свідоцтва.
3-я особа нотаріус ХМНО ОСОБА_5 покладалася на розсуд суду та зазначила, що у 2008р. на підставі правовстановлюючих документів, витягу з БТІ, довідки про реєстрацію осіб та відсутності заборони, після встановлення волевиявлення сторін вона посвідчила договір дарування. Зміст правочину сторонам роз'яснювався, кошти при ній не передавалися.
Суд, вислухавши пояснення і доводи позивача його представника, відповідачку та її представників, 3-ю особу, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 та ОСОБА_1 уклали шлюб 25.06.1988р., про що вчинено відповідний запис за №32. Прізвища сторін після укладання шлюбу: ОСОБА_1. (а.с.108)
Згідно договору купівлі-продажу від 23 вересня 2003р., посвідченого приватним нотаріусом ХРНО ОСОБА_11 у р. за №2098, ОСОБА_12 продала, а ОСОБА_1 купив житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку розміром 0,1546 га що знаходяться у АДРЕСА_4 (а.с.31,32)
Як вбачається з договору купівлі-продажу від 27.11.2000р. посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_13 у р.№6752 ОСОБА_14 продав, а ОСОБА_3 купила трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яку зареєструвала в ХМБТІ на своє ім'я 29.11.2000р. у р.59789.(а.с.102,103)
Відповідно до договору дарування від 11.11.2008р. посвідченого нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 у р.№8316 ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 41,1 кв.м., загальною площею 69,5 кв.м. Вказана квартира належала дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.11.2000р. посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_13 за реєстром №6752 та зареєстрованої в КП «ХМБТІ» 29.11.2000р. Зазначена квартира зареєстрована в КП «ХМБТІ» 25.11.2008 р. на ім'я ОСОБА_1 (а.с.26,65,66)
Як вбачається з розписки від 25.01.2011р. ОСОБА_3 за підписання на ім'я ОСОБА_1 договору АДРЕСА_1 в м. Харкові отримала від ОСОБА_1 гроші, у розмірі зазначеному у витягу КП «ХМБТІ» на нерухоме майно.(а.с.70)
Як вбачається з квитанцій про сплату комунальних послуг відносно АДРЕСА_1 ОСОБА_3, яка вже не була власником квартири, сплачувала зазначені послуги протягом 2008-2010р. (а.с.84-88)
Відповідно довідки житлового кооперативу «Магістраль-х90» від 15.08.2011р. ОСОБА_1 мешкав у АДРЕСА_1 з 15.09.2000р. по 02.05.2010р. Сумісно з ним мешкав його син з 15.09.2000р. по 25.11.2010р. Також за вказаною адресою з 15.09.2000р. до наступного часу мешкає його дружина ОСОБА_1.(а.с.89)
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що вчинено відповідний запис за №16368. (а.с.149)
Як вбачається з заповіту від 17.03.2009р. посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_16 в р.№1614 ОСОБА_3 на випадок своєї смерті все своє майно заповідала ОСОБА_4. (а.с.151)
Згідно листа 2-ї ХДНК від 28.11.2012р. ОСОБА_4 звернувся до нотконтори щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на нерухоме майно після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 При цьому ОСОБА_4 було роз'яснено що видача свідоцтва проводиться нотаріусом після надання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцю та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. (а.с.206)
Оцінюючи представлені суду і досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що позивачем частково доведені обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог і тому позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч.1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно п.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ЦК України.
Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа яка вчиняє право чин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Право чин має вчинятися у формі, встановленій законом і має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно вимог ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Строк позовної давності передбачений в один рік при розірванні договору дарування (п.5 ч.2 ст.258 ЦК України ) не може бути застосовано, оскільки ОСОБА_1 ставить вимоги не про розірвання договору дарування, а про визнання його недійсним, де відповідно до ч.1 ст.257 ЦК України застосовується строк позовної давності у 3 роки. Тому позов подано в межах строку позовної давності.
Відповідно до ст.235 ЦК України правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторонни насправді вчинили.
Згідно ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Суд вважає, що договір дарування є удаваним, оскільки відповідач ОСОБА_3 визнала обставини, на які посилався ОСОБА_1 щодо укладення договору дарування, що підтверджується також сукупністю доказів наданих сторонами.
Як позивач ОСОБА_1 так і ОСОБА_3 зазначили, що метою укладення договору дарування був перехід права власності на спірну квартиру саме до сім'ї ОСОБА_1, для забезпечення житлом на той час неповнолітнього ОСОБА_4
ОСОБА_3 вказувала, що фактично була угода про відчуження квартири на певних умовах, зобов'язання за якими взяв на себе та фактично виконав ОСОБА_1, який перебував у шлюбі з ОСОБА_1, - набувачкою за договором дарування, що підтверджується розпискою ОСОБА_3, яка визнана судом належним і допустимим доказом і не спростована відповідачем ОСОБА_1 та його представником.
Зазначена угода підтверджується і наступними діями ОСОБА_3, яка 17.03.2009р. склала заповіт, за яким усе своє майно заповідала онуку ОСОБА_4
Показами ОСОБА_4 також підтверджуються обставини укладання договору, який за своєю природою був оплатний, т.я. його батько ОСОБА_1 сплачував його бабі за життя останньої, кошти за вказану квартиру, а метою укладення договору було саме забезпечення у майбутньому його, онука, а не його матері, житлом.
Згідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За ч.1 ст.61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
Відповідно до ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Жодних доказів того, що між подружжям ОСОБА_1 встановлена інша, ніж це передбачено ст.63 СК України, домовленість щодо права власності на майно, матеріали справи не містять.
Доказами по справі підтверджується, що між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 замість договору дарування було вчинено договір купівлі-продажу квартири.
Позивач мав право звернутися з таким позовом, оскільки його право, яке витікає з ч.1 ст.60 СК України порушено. При цьому суд виходить з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі на момент 11.11.2008р., тобто на час укладання договору і ОСОБА_1 сплачував кошти за вказану квартиру.
Дарувальник ОСОБА_3, яка є матір'ю ОСОБА_1 пояснила, що фактично між нею та сім'єю її доньки було укладено договір купівлі-продажу квартири, однак договір у нотаріуса було посвідчено як договір дарування, оскільки вартість квартири їй була сплачена частинами, крім того всі вважали, що квартира є власністю подружжя ОСОБА_1, незалежно від того, який договір укладено і на кого з подружжя оформлено право власності.
Доказом того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбулася угода купівлі - продажу є і розписка ОСОБА_3 про отримання від ОСОБА_1 коштів за квартиру. Вказані докази є належними та допустимими в контексті ст.59 ЦПК України.
Оскільки сторони, позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_3 визнали обставини відчуження квартири АДРЕСА_1 та надали докази, а відповідачка ОСОБА_1 та її представник вказані докази не спростували, суд приходить до переконання, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбулася не угода дарування (за якою одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність відповідно ч.1 ст.717 ЦК України), а був укладений договір купівлі-продажу квартири, оскільки сторони дійшли усіх істотних його умов, а саме передбачених ч.1 ст.655 ЦК України, тобто спірна 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3 передана у власність сім'ї ОСОБА_1 за умови сплати за неї 54997 грн. у розстрочку.
На 25.01.2011р. ОСОБА_3 зазначила, що кошти за квартиру вона отримала від позивача ОСОБА_1 у повному обсязі. Тобто сторонами виконано умови договору купівлі-продажу. Суд вважає за можливе визнати, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу. Оскільки майно ОСОБА_1 набувалося за кошти чоловіка ОСОБА_1 в інтересах сім'ї, то відповідно до ч.3 ст.61 СК України, вказане майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч.1 ст.70 СК України частки майна дружини і чоловіка є рівними.
Оскільки суд визнав, що 11.11.2008р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбулася угода купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, вказане житло було придбане за кошти позивача ОСОБА_1, ОСОБА_1 і ОСОБА_1 було придбано в період шлюбу, то ОСОБА_1 належить право власності на Ѕ частину вказаної квартири.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про переведення на нього прав покупця за договором купівлі-продажу квартири та визнання його власником всієї спірної квартири суд не вбачає можливості, та задовольняє частково, т.я. з показань ОСОБА_3 вбачається, що вона передала спірну квартиру у власність сім'ї ОСОБА_1, тобто як ОСОБА_1 та і ОСОБА_1, тому суд вважає, що покупцем АДРЕСА_1 в контексті ст.65 СК України є як ОСОБА_1, так і ОСОБА_1, як співвласники, які набули майно у спільну сумісну власність.
Враховуючи час звернення ОСОБА_1 з позовом 16.03.2011р., відповідно до ст.88 ЦПК України, та Постанови Кабінету України "Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та № 1258 від 21 грудня 2005 р., з відповідними змінами, суд вважає, що на користь позивача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, необхідно стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 грн.50 коп. по немайновим вимогам, 274 грн. 98 коп. по вимогам майнового характеру (549,97грн. : 2), та 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 57, 59, 60, 209, 212-215, 256, 294, 296 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 235, 257, 258, 655, 717 ЦК України, ст.61, 65, 70 СК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 11 листопада 2008р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 у р.№8316.
Визнати, що 11 листопада 2008р. між ОСОБА_3 з одного боку та ОСОБА_1 і ОСОБА_1 з другого боку, було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, вартістю 54997 грн., яка належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_13 27.11.2000р. у р.№6752.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 283 грн. 48 коп. судового збору та 60 грн. на відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
