АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
ПрПровадження № 22ц/790/5679/13 Головуючий 1 інст. - Проценко Л.Г.
Справа № 2024/2-1071/2011 Доповідач - Кісь П.В.
Категорія: договірні
РІШЕННЯ
іменем України
23 жовтня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого, судді - Кіся П.В.,
суддів: - Макарова Г.О.,
- Котелевець А.В.,
при секретарі - Прийміч А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_7 про визнання договору недійсним та визнання права власності, -
ВСТАНОВИВ:
16 березня 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вище зазначеним позовом, який неодноразово уточнював і остаточно просив: визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 11.11.2008р., посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_3; визнати, що між ОСОБА_5 і ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 55000 грн.; застосувати правила переводу прав та обов'язків покупця та визнати за ним, ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 3-4, 112, 127).
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 20 лютого 2013 року позов задоволено частково.
Суд вирішив:
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 11.11.2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 у р.№8316;
визнати, що 11.11.2008 року між ОСОБА_8 з одного боку та ОСОБА_3 і ОСОБА_5 з другого боку, було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вартістю 54 997 грн., яка належала ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_9 27.11.2000 року у р.№6752. ;
визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині позову ОСОБА_5 судом вирішив відмовити.
В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить рішення скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і ухвали нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи скаргу, апелянт вказує, що суд помилково визнав належним доказом укладення договору купівлі-продажу квартири розписку, складену від імені ОСОБА_8 25.11.2011 року, тобто через три роки після укладення ос пореного договору дарування, зміст якої неоднозначний, не містить даних про узгодження суттєвих умов. Також суд надав неправильно оцінку доказам у справі і невірно застосував закон, який регулює спірні правовідносини.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_5 та його син ОСОБА_6, залучений судом у якості правонаступника відповідача ОСОБА_8 після її смерті 14.12.2011 року, проти апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.
Приватний нотаріус ОСОБА_7 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилася, згідно наказу начальнику Головного управління юстиції в Харківській області №59/3 від 22.01.2013р. приватну нотаріальну діяльність ОСОБА_7 припинено з 25.01.2013 року згідно її письмової заяви.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Судом встановлено, а сторонами, та іншими особами, які беруть участь у справі, не заперечується, що 11 листопада 2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі по тексту - ХМНО) ОСОБА_7 було посвідчено договір дарування за умовами якого ОСОБА_8 подарувала, а її донька ОСОБА_3 прийняла в дар трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
28.11.2008 року комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі по тексту - КП «ХМБТІ») зареєстровано право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру, набуте на підставі договору дарування.
16.03.2011р. ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 11.11.2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, за яким ОСОБА_8 передала в дар ОСОБА_3 зазначену квартиру. Згідно з розпискою від 25.01.2011 року ОСОБА_8 за підписання договору дарування зазначеної квартири на ім'я ОСОБА_3 отримала гроші від нього у розмірі вартості, вказаної у витязі КП «Харківське міське БТІ». Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_5 просив визнати указаний договір удаваним, як такий, що приховує договір-купівлі продажу, перевести на нього права покупця за указаним договором та визнати за ним право власності. При цьому він посилався на те, що вони у родині домовились оформити на відповідачку квартиру, за яку він сплачував тещі щомісячно по 2-3 тис. грн., заплативши в цілому станом на 2011 рік 55 тис. грн., про що є розписка ОСОБА_8 Вважає, що договір дарування був їм оплачений, про що знала відповідачка. до складання договору всі домовились про те, що квартира буде належати їх сину ОСОБА_6 і який в ній буде мешкати.
14.12.2011 року ОСОБА_8 померла, її правонаступником до участі у справі залучений ОСОБА_6
Приймаючи 20.02.2013 року рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між ним і ОСОБА_8 договору купівлі-продажу квартири, що на сімейній нараді всі прийшли до єдиного висновку про те, що вказана квартира в майбутньому повинна належати сину ОСОБА_5 і ОСОБА_3 - ОСОБА_6, що її вартість ОСОБА_5 сплатив своїй тещі ОСОБА_8 і підтвердженням цього є розписка від 25.01.2011р. , а договір дарування оформили лише для виду та з тою метою, щоб зменшити витрати на переоформлення. Оскільки станом на 11.11.2008р. позивач ОСОБА_5 і відповідач ОСОБА_3 перебували у шлюбі, суд вирішив, що квартира ОСОБА_5 куплена у ОСОБА_8 в інтересах сім'ї, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.
Однак з таким рішенням колегія суддів погодитися не може, оскільки воно прийнято судом першої інстанції при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права до спірних правовідносин та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного рішення.
Так, згідно ст.235 ЦК України, на яку посилався позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги і якою керувався суд при ухваленні рішення (а.с.127, 219), удаваним є право чин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилам щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
З огляду на вимоги ст.ст.10, 59, 60 ЦПК України щодо обов'язку сторони доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а також положення ст.235 ЦК України, позивач ОСОБА_5 та його представники мали б довести шляхом надання суду належних і допустимих доказів: факт укладання правочину, що за їх думкою є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином; відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Однак матеріали справи свідчать, що перелічені обставини позивачем та його представниками не доведені.
Так, відповідач ОСОБА_3, яка є стороною оспореного договору дарування, в поданих суду першої інстанції письмових запереченнях від 11.04.2011р. на позов ОСОБА_5, вказувала, що 11.11.2008 року між ОСОБА_8 і нею був укладений саме договір дарування квартири, а не купівлі-продажу, як стверджує позивач, ніяких грошей ОСОБА_5 не платив, такої умови вона йому не висувала. А розписка від 25.11.2011р. про те, що ОСОБА_8, начебто, отримала від ОСОБА_5 гроші за підписання договору дарування, появилася через 2,5 роки після укладення договору дарування. Поява цієї розписки обумовлено судовим спором між нею і чоловіком ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, неприязне ними відносинами між ними, її звернення до міліції та проходженням судово-медичного огляду за наслідками якого буде вирішуватися питання про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності.
При цьому у ОСОБА_5 склалися довірительні відносини з її матір'ю ОСОБА_8 у зв'язку з тим, що вона /ОСОБА_3./ проживає і бажає створити нову сім'ю з іншим чоловіком. Як наслідок цього і стала поява розписки від 25.01.2011р. та вказаного позову. (а.с.16-17).
На підтвердження цих заперечень ОСОБА_3 надала лист начальника Харківського РВ ГУМВС України в Харківській області від 12.05.2010р. про наслідки перевірки матеріалу ЖРЗПЗ №438/2084 від 03.05.2010р. по факту отримання нею в ніч 03.05.2010 року тілесних ушкоджень під час сварки з чоловіком ОСОБА_5 (а.с.18).
ОСОБА_8 в судовому засіданні 25.07.2011 року позов ОСОБА_5 підтримала і пояснила, що бажає розірвати договір дарування квартири дочці ОСОБА_3, оскільки та відмовляється її утримувати, не піклується долею свого сина ОСОБА_6, а зять ОСОБА_5 несе весь тягар матеріального забезпечення сім'ї. Також ОСОБА_8 підтвердила, що підписала на прохання ОСОБА_5 розписку від 25.01.2011року, оскільки дійсно він весь цей час надає їй гроші по 2-3 тисячі щомісячно, вважає, що він розрахувався з нею за квартиру, яку вона подарувала дочці 11.11.2008 року(а.с.71-76, 223).
Разом з тим, незважаючи на наводящі питання представників позивача, ні позивач ОСОБА_3, а ні ОСОБА_8 так і не змогли надати головуючому по справі в суді першої інстанції обґрунтованого пояснення причини, яка заважала укласти їм у 2008 році між собою договір купівлі-продажу квартири з розстрочкою платежу, як це вони просять суд встановити шляхом ухвалення відповідного рішенням.
Крім того, розписка, на яку посилається позивач, не містить даних про узгодження ОСОБА_5 і ОСОБА_8 при укладенні вказаного ними договору купівлі-продажу квартири, суттєвих умови такої угоди, ціни, порядку і строків розрахунку та інших умов, притаманних договору купівлі-продажу нерухомого майна.
Суд першої інстанції не звернув увагу на ці обставини, які є суттєвими для правильної оцінки, у відповідності з вимогами ст.ст.10, 59, 212 ЦПК України, наданих доказів та щодо виконання позивачем і його представниками процесуальних обов'язків з огляду на засадами змагальності, і дійшов до помилкового висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_5
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 2,4 ст.309, ст.ст. 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 20 лютого 2013 року скасувати.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_10, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу - ОСОБА_7 про визнання договору недійсним та визнання права власності.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий -
Судді :
