ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
=======================================================================
УХВАЛА
"15" квітня 2013 р. Справа № 4/69/07
Стягувач Державне підприємство «Енергоринок»,
вул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032
Боржник Публічне акціонерне товариство «Миколаївобленерго»,
(заявник) вул. Громадянська, 40, м. Миколаїв, 54017
Орган , дії якого оскаржуються:
Державна виконавча служба України,
вул. Артема, 73, м. Київ, 04053
Суддя Дубова Т.М.
ПРИСУТНІ:
Від стягувача - Калінін М.В. довіреність № 01/71-454Д від 24.12.2012 року
Від боржника - Троян О.О. довіреність № 01/33-400 від 26.12.2012 року
Від органу ДВС - Романчук С.М. довіреність № 2.7.4.4/1753 від 17.12.2012 року
СУТЬ СПОРУ: розгляд скарги на неправомірні дії ДВС щодо винесення постанови від 11.03.2013 року, ВП № 5576151 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 15780310,83 грн. та визнання недійсною постанови від 11.03.2013 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та органу ДВС, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Боржник звернувся до господарського суду зі скаргою на неправомірні дії органу ДВС щодо виконання наказу господарського суду Миколаївської області від 31.07.2007 року по справі № 4/69/07 і просив визнати:
неправомірними дії державної виконавчої служби України щодо винесення постанови від 11.03.2013 року по виконавчому провадженню № 5576151 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 15 780 310,83 грн.
недійсною постанову від 11.03.2013 року по виконавчому провадженню № 5576151 про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 15 780 310,83 грн.
Свої вимоги боржник обґрунтував тим, що незважаючи на те, що ухвалою від 04.07.2011 року господарський суд Миколаївської області відстрочив та розстрочив виконання рішення по справі № 4/69/07, починаючи з грудня 2015 року по жовтень 2017 року, орган ДВС 28.01.2013 р. поновив виконавче провадження та 11.03.2013 р. виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 15 780 310,83 грн.
Стягувач надав письмові пояснення, якими просив відмовити в задоволенні скарги, посилаючись на те, що згідно ч. 4 ст. 36, п. 13 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», надання судом відстрочки виконання рішення суду є обставиною, що зумовлює обов'язкове зупинення виконавчого провадження.
Представник органу ДВС надав клопотання про припинення провадження у справі, з огляду на те, що п. 7 ч. 2 ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження», постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження.
З огляду на це, зазначений спір підлягає розгляду в адміністративних судах України.
Крім того, орган ДВС надав пояснення, згідно яких дії органу ДВС узгоджуються з положеннями ст.ст. 25, 28 ЗУ «Про виконавче провадження» (детальніше викладено в поясненнях).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та органу ДВС, суд дійшов висновку, що скарга боржника обґрунтована належним чином, тому підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст. 181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Зі змісту ст. 121-2 ГПК України вбачається, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором та розглядаються господарським судом, який прийняв відповідне рішення, ухвалу, постанову, про що визначено в п. 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.12 р., згідно якого: «За змістом цієї статті ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).
Оскільки прийняття органами Державної виконавчої служби, їх посадовими особами будь-яких рішень (постанов тощо) в процесі здійснення виконання судових рішень господарських судів підпадає в розумінні статті 121-2 ГПК під ознаки дій цих органів та осіб, то відповідні рішення також підлягають оскарженню до названих судів».
Виходячи з викладеного, клопотання органу ДВС про припинення провадження розгляду справи задоволенню не підлягає, а скаргу належить розглянути по суті.
31.07.2007 р. на виконання рішення господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 року, господарським судом був виданий наказ про стягнення з боржника на користь стягувача суму 121 271 022,23грн. - основного боргу, 7 403 880,22грн. - 3% річних, 28 580 017,97 грн. - збитків від інфляції, 515 396,00 грн. - пені, 7 173.93 грн. - 7% штрафу, 25 500,00 грн. держмита та 118,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
06.12.07 року органом ДВС відносно боржника було відкрите виконавче провадження № 5576151.
17.12.2007 р. органом ДВС була винесена постанова про зупинення виконавчого провадження на підставі п.15 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом України № 2711-ІУ від 23 червня 2005 року "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (далі - Закон).
Згідно п. 15 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (ст.34 в редакції, що діяла на той час), внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону є обставиною, що зумовлює обов'язкове зупинення виконавчого провадження.
Пунктом 3.7 статті 3 Закону було передбачено, що на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п.3.4 ст.3 Закону, процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діяла до 1 січня 2013 року.
З цих підстав та ч.5 ст.39 Закону «Про виконавче провадження», згідно якої після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець протягом трьох днів з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або за заявою стягувача, постановою від 28.01.13 органом ДВС було поновлено виконавче провадження. Одночасно направлена вимога боржнику в триденний термін з моменту отримання вимоги, надати інформацію, щодо наявності або відсутності обставин, що зумовлюють припинення або завершення виконавчого провадження та повідомити про залишок заборгованості за вищезазначеним виконавчим документом.
Проте, листом від 28.12.2012 року вих. 01/11-8272, тобто до закінчення дії Закону, боржник повідомив орган ДВС про те, що господарським судом Миколаївської області винесена ухвала від 04.07.2011 р. про відстрочку та розстрочку виконання рішення , а також надіслав визначену ухвалу суду, про що свідчать квитанція кур'єрської пошти № 4571943 про отримання органом ДВС 29.12.2012р.та акт виконаних робіт (т.4 а.с.14) .
Відповідно до п. 4 ст. 36, п. 13 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.
З огляду на те, що ухвалою суду від 04.07.2011 р., виконання рішення від 19.07.2007 р. було відстрочено до грудня 2015 р., орган ДВС повинен був зупинити виконавче провадження, відповідно до вимог п. 4 ст. 36, п. 13 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» і поновити його не раніше грудня 2015 р.
В цій же ухвалі визначено залишок несплаченої заборгованості в сумі 135 273 249,05 грн., листом № 1/71-1060 від 05.02.2013 р. стягувач повідомив орган ДВС про залишок боргу в сумі 135 273 249,05 грн.
Пунктом 3.7.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом № 512/5 від 02.04.2012, зареєстрованої в Мін'юсті України від 02.04.2012 р. за № 489/20802, передбачено, якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.
14.02.13 року боржник повторно повідомив орган ДВС про наявність ухвали про розстрочку та відстрочку виконання рішення та про необхідність зупинення виконавчого провадження на підставі ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», та повторно направило копію відповідної ухвали за вих. № 01/28-1044 від 08.02.2013 р.
Натомість, 11.03.13 р. органом ДВС винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 15 780 310,83 грн., згідно ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження».
Між тим, ч.3 ст.25 ЗУ «Про виконавче провадження» унормовано, що виконавчий документ, виданий на підставі рішення, яким надано відстрочку виконання, приймається державним виконавцем до виконання після закінчення строку відстрочки в межах строку, встановленого для його пред'явлення.
Отже, посилання органу ДВС на те, що його дії відповідають вимогам ст.ст. 25, 28 ЗУ «Про виконавче провадження» не заслуговують на увагу.
Згідно ч.1 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ст. 4 Закону України „Про державну виконавчу службу" державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу Службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно ст. 7 Закону України «Про державну виконавчу службу», працівник органу державної виконавчої служби зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та Законами України.
За таких обставин, скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю.
Керуючись ст.ст. 86, 121-2 ГПК України, господарський суд -
УХВАЛИВ:
Скаргу задовольнити, визнати доводи публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» правомірними.
Визнати неправомірними дії Державної виконавчої служби України щодо винесення постанови від 11.03.2013 року по виконавчому провадженню № 5576151 про стягнення з публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (вул. Громадянська, 40, м. Миколаїв, код 23399393) виконавчого збору в сумі 15 780 310,83 грн.
Визнати недійсною постанову від 11.03.2013 року по виконавчому провадженню № 5576151 про стягнення з публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» (вул. Громадянська, 40, м. Миколаїв, код 23399393) виконавчого збору в сумі 15 780 310,83 грн.
Ухвалу може бути оскаржено.
Суддя Т.М.Дубова