ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2013 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Григор'євої Л.І.,
Патрюка М.В.,
Гуменюка В.І.,
Романюка Я.М.,
Онопенка В.В.,
Сеніна Ю.Л.,-
Охрімчук Л.І.,
за участі: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» - Рівного Є.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа - ОСОБА_3, про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року,
в с т а н о в и л а :
У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (з 4 лютого 2011 року - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»)), третя особа - ОСОБА_3, про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що працював на посаді начальника відділу аналізу ефективності навчання Управління розвитку персоналу Департаменту управління персоналом ПАТ «КБ «Надра». У січні 2009 року відповідачем були порушені встановлені статтею 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та частиною першою статті 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) строки виплати заробітної плати. Упродовж останніх перед його звільненням місяців відповідач, виплачуючи заробітну плату, припинив виконувати вимоги статті 100 КЗпП України та статті 30 Закону № 108/95-ВР щодо повідомлення загальної суми заробітної плати з розшифруванням за видами виплат, розміру й підстав відрахувань із заробітної плати та суми заробітної плати, що належить до виплати. Також ПАТ «КБ «Надра» було порушено чинне законодавство України в частині надання основної оплачуваної відпустки повної тривалості, не дотримано встановленої КЗпП України 40-годинної норми тривалості робочого часу, а також не обліковувалось і не оплачувалось згідно з існуючими вимогами залучення працівників до роботи у вихідні та святкові дні.
Крім того, позивач указував на те, що від нього вимагали звільнення з роботи за власним бажанням, мотивуючи це потребою у скороченні чисельності працівників у зв'язку з проведенням антикризових дій та оптимізацією витрат роботодавця. За таких обставин 13 лютого 2009 року він подав заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю. Однак наказом від 13 лютого 2009 року № 79-п його було звільнено із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України з 13 лютого 2009 року без зазначеної в заяві підстави звільнення - невиконання роботодавцем законодавства про працю.
Посилаючись на те, що звільнення є незаконним, оскільки не відповідає змісту його заяви, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд: визнати, що розірвання трудового договору між сторонами відбулося 13 лютого 2009 року з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, а саме внаслідок невиконання відповідачем вимог законодавства про працю; визнати незаконним його звільнення наказом від 13 лютого 2009 року № 79-п за статтею 38 КЗпП України без застосування частини третьої цієї статті; визнати недійсним внесений відповідачем запис до трудової книжки про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України; зобов'язати відповідача змінити внесений ним до трудової книжки запис про звільнення з роботи за власним бажанням; стягнути з ПАТ «КБ «Надра» на його користь 15 097 грн 60 коп. - суму вихідної допомоги, передбаченої статтями 38, 44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який станом на 1 лютого 2010 року складав 28 953 грн 28 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.
У січні 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «КБ «Надра», третя особа - ОСОБА_3, про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року.
Ухвалами судді Верховного Суду України від 18 березня 2013 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до пункту 1 частини другої статті 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 32, статті 38, пункту 1 частини першої статті 40 та статей 44, 49-2, 110, 115 КЗпП України, частини першої статті 24, статті 30 Закону № 108/95-ВР, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня, 5 жовтня, 14 листопада, 19 грудня 2012 року та від 16 січня 2013 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представника ПАТ «КБ «Надра» - Рівного Є.О., дослідивши матеріали справи та доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:
1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.
У справі, яка переглядається, судом установлено, що з 12 грудня 2005 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ПАТ «КБ «Надра». 13 лютого 2009 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з роботи у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю (частина третя статті 38 КЗпП України).
Наказом від 13 лютого 2009 року № 79-п його було звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з відсутності правових підстав для звільнення позивача згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки порушення умов виплати заробітної плати носило разовий характер, було викликано поважними причинами й не потягло істотного порушення трудових прав позивача, а порушення ПАТ «КБ «Надра» інших норм законодавства про працю та вимог колективного договору ОСОБА_1 не доведено.
При цьому суди не врахували, що істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені. Судами також не враховано й того, що роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи.
За таких обставин рішення суду не можна визнати законним.
З наданої для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року, убачається, що суд висловив позицію, відповідно до якої для визначення правової підстави розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукав працівника припинити трудові відносини з відповідачем, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та його істотність.
Касаційний суд у справах, ухвали в яких також додано ОСОБА_1 до заяви, дійшов висновку, що відсутність волевиявлення особи на звільнення за власним бажанням позбавляє роботодавця законних підстав для звільнення працівника згідно зі статтею 38 КЗпП України без зазначення частини третьої цієї статті.
Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції і передачі справи на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а :
Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року задовольнити.
Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
Головуючий
А.Г. Ярема
Судді:
Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук
М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін
