У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 травня 2016 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;
секретар судового засідання Пиляй І.С.,
з участю представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 24 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського державного гуманітарного університету та Голови комісії по трудових спорах Рівненського державного гуманітарного університету про скасування догани та визнання рішення комісії по трудових спорах незаконним,
в с т а н о в и л а :
ОСОБА _1 звернулася в суд з позовом до Рівненського державного гуманітарного університету та Голови комісії по трудових спорах Рівненського державного гуманітарного університету про скасування догани та визнання рішення комісії по трудових спорах незаконним.
Рішенням Рівненського міського суду від 24 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 посилався на те, що відмовляючи позивачці у задоволенні її позову з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції не надав належної оцінки клопотанню ОСОБА_1 від 16 січня 2016 року про поновлення строку звернення до суду, в якому було зазначено поважність причин його пропуску.
Наказом Рівненського державного гуманітарного університету № 119-п від 7 липня 2015 року ОСОБА_1 була притягнута до дисциплінарної відповідальності за систематичне порушення трудової дисципліни й їй було оголошено догану, незважаючи на те, що позивачка трудової дисципліни не порушувала.
16 липня 2015 року ОСОБА_1 написала скарги на ім’я коменданта гуртожитку, директора студмістечка та ректора університету.
7 грудня 2015 року наказ про оголошення догани позивачка оскаржила до комісії по трудових спорах Рівненського державного гуманітарного університету, проте її скарга не була комісією розглянута по суті.
Такі дії відповідача свідчать про ігнорування будь-яких її звернень.
ОСОБА_1 не могла у передбачений законом строк оскаржити наказ про оголошення їй догани, оскільки у зв’язку з протиправними діями відповідача у неї погіршився стан здоров’я, через що вона вимушена була звернутися за медичною допомогою та перебувала на лікуванні, що підтверджується копією сигнальної картки, копією листків непрацездатності № 104306 і № 741904 та копією епікризу № 14232.
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Оскільки ОСОБА_1 16 липня 2015 року звернулася зі скаргами до керівництва університету, а в подальшому перебувала на лікарняному, строк, встановлений ст. 233 КЗпП України, ОСОБА_1 пропустила з поважних причин.
Покликаючись на ці обставини, представник позивачки рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.
Відповідачем рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено.
В запереченні на апеляційну скаргу РДГУ рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими, проте відмовив в їх задоволенні у зв’язку із пропуском ОСОБА_1 без поважних причин передбаченого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Колегія суддів із таким висновком місцевого суду погоджується.
Судом установлено, що позивачка працювала у відповідача черговою гуртожитку № 5.
Наказом ректора Рівненського державного гуманітарного університету № 119-п від 7 липня 2015 року їй за систематичне порушення трудової дисципліни було оголошено догану (а. с. 3, 24, 47).
Підставою для видання такого наказу послужила доповідна записка юрисконсульта ОСОБА_3 від 26 червня 2015 року, яка була складена на підставі доповідних і пояснювальних записок студентів і працівників університету про допущені позивачкою порушення трудової дисципліни (а. с. 48-60).
Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Проте відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
З доповідних та пояснювальних записок зазначених вище осіб вбачається, що відповідачу про допущені позивачкою порушення трудової дисципліни (які виражалися у самовільному залишенні робочого місця, порушенні правил перебування у гуртожитку сторонніх осіб, зловживанні службовим становищем з мотивів особистої вигоди шляхом вимагання грошей за пропуск окремих осіб у гуртожиток, включаючи сторонніх осіб, тощо) будо відомо більше одного місяця з дня їх виявлення (а. с. 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60). Крім того, з часу скоєння окремих проступків і до видання відповідачем наказу № 119-п від 7 липня 2015 року пройшло понад шість місяців (а. с. 55, 58, 59, 60).
Помимо цього, постановою Рівненського міського суду від 7 грудня 2015 року було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Постанову Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради № 107 від 7 липня 2015 року про накладення на позивачку штрафу у сумі 119 грн. за адміністративне правопорушення, скоєне 11 червня 2015 року і передбачене ст. 186 КУпАП, було скасовано як незаконну (а. с. 16).
Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови № 13 від 24 грудня 1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз’яснив, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Розглядаючи трудові спори після їх попереднього розгляду в КТС, суд з'ясовує і обговорює додержання і причини пропуску як для десятиденного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, так і тримісячного строку звернення до КТС (ст. 225 КЗпП), якщо останньою він не був поновлений. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Таким чином, пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду за в рішенням трудового спору є самостійною підставою для відмови в позові.
Судом безспірно встановлено, що з наказом № 119-п від 7 липня 2015 року про оголошення догани позивачка під розписку була ознайомлена та отримала його витяг 9 липня 2015 року, в суд із даним позовом до відповідачів звернулася лише 7 грудня 2015 року, а в КТС її відповідна скарга надійшла тільки у січні 2016 року (а. с. 2-3, 24, 47, 98-99), що свідчить про пропуск ОСОБА_1 встановленого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Пояснюючи причини недотримання тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, позивачка посилалася на те, що перед зверненням до суду вона наказ № 119-п від 7 липня 2015 року про оголошення їй догани оскаржувала коменданту гуртожитку, директору студмістечка, ректору та в КТС університету. Крім того, у зв’язку з протиправними діями відповідача у неї погіршився стан здоров’я, через що вона вимушена була звертатися за медичною допомогою та перебувала на лікуванні, що підтверджується медичними документами (а. с. 40-45).
Проте з копії сигнальної картки надання швидкої і невідкладної меддопомоги (виклик № 176) вбачається, що така допомога позивачці надавалася лише 17 липня 2015 року (а. с. 43).
З листків непрацездатності № 104306 і № 741904 та епікризу № 14232 видно, що позивачка була на лікарняному у період з 23 липня по 1 серпня 2015 року (а. с. 44-45).
Тому з урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до цілком обґрунтованого висновку про те, що позивачка передбачений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору пропустила без поважних причин, та у зв’язку з цим відмовив їй у задоволенні пред’явлених позовних вимог.
Доводи поданої представником ОСОБА_1 апеляційної скарги правильності зробленого місцевим судом висновку не спростовують.
Відповідачем рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржено.
Зважаючи на наведене, підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, колегія суддів не вбачає.
Оскільки позивачкою не було сплачено судовий збір при поданні позовної заяви та апеляційної скарги, він підлягає стягненню на підставі судового рішення апеляційного суду у розмірі 1 023, 12 грн. (487, 2 + 535, 92).
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 308, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 24 березня 2016 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України для Апеляційного суду Рівненської області 1 023 (одну тисячу двадцять три) грн. 12 коп. судового збору.
Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді:
