Справа № 307/2148/16-ц
Провадження № 2/307/1245/16
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 жовтня 2016 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого
судді Гримут В.І.
при секретарі Тиводар В.І.
з участю: представника позивача ОСОБА_1
відповідачки ОСОБА_2
адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права власності на частину нерухомого майна за набувальною давністю,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. 22.08.2016 р. позивач надав суду заяву про зміну предмета позову та просив визнати житловий будинок 60 «а» по вул. 50 р. Жовтня у с. Грушово, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на ? частину вищевказаного будинку.
Позивач посилається на те, що з 1990 р. до 2001 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 Проживаючи у будинку його батьків, № 60, по вул. 50 р. Жовтня, в с. Грушово, вони поряд з цим будинком почали будувати новий. Будівництво здійснювалося з допомогою їхніх спільних родичів і тривало з 1994 по 1996 рік. У зв’язку з неможливістю проживання з колишньою дружиною в одному будинку він був змушений перейти жити до своїх батьків. У 2014 році, від своїх батьків, йому стало відомо, що ОСОБА_2, на підставі рішення Грушівської сільської ради,отримала свідоцтво про право власності на цей будинок в цілому. Вважає, що має право бути власником половини будинку, так як він був побудований під час їхнього з відповідачкою перебування в шлюбі і будувався за спільні кошти.
Відповідачка позов визнала. Подала до суду зустрічний позов у якому просить визнати за нею право власності на належну ОСОБА_4 ? частину будинку № 60 «а» по вул. 50 р. Жовтня у с. Грушово за набувальною давністю. Посилається на те, що спірний будинок був дійсно побудований нею та позивачем у період з 1994 по 1996 рік. У 2001 р. вони розірвали шлюб і з того часу ОСОБА_4 жодного дня у цьому будинку не жив. Він також не приймав ніякої участі в утриманні будинку в належному стані, не сплачував комунальні платежі. З 2001 р. по 2016 р. вона відкрито, добросовісно та безперервно володіє частиною будинку належною ОСОБА_4
Ухвалою суду від 03.10.2016 р. обидва позови було об’єднано в одне провадження.
Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 слід задовольнити повністю, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити виходячи з наступного.
За правилами ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону, та не порушує прав, свобод чи інтереси інших осіб.
Так як порушення вимог закону, а також порушення прав свобод чи інтереси інших осіб у визнанні позову відповідачкою відсутні суд приходить до висновку, що первісний позов підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Статтею 11 цього ж кодексу передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.ст. 57-59 доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст.ст. 60, 61 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У статті 64 ЦПК вказано, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.
В судовому засіданні встановлено, що після укладення шлюбу в 1990 році, поряд із житловим будинком № 60, по вул. 50 р. Жовтня, у с. Грушово, який належав батькам позивача, сторони побудували спірний будинок, який згідно рішення Грушівської сільської ради від 15.04.2010 р. був зареєстрований за ОСОБА_2 в цілому, і йому було присвоєно №. 60 «а». Отже, із моменту його спорудження, 1996 р., до моменту реєстрації, спірний будинок був не зареєстрований у встановленому законом порядку.
У 2001 р. між сторонами було розірвано шлюб і ОСОБА_4 перейшов жити у інший будинок батьків по вул. Підгірній 5, у с. Грушово, хоча залишався зареєстрованим ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_2 разом із дітьми залишилася у новому будинку, якому лише у 2010 році було присвоєно № 60 «а».
Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 328 передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 331 право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У статті 344 ЦК зазначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Як зазначено вище, Державна реєстрація будинку відбулася у 2010 р., тому підстави вважати, що для ОСОБА_2, щодо будинку № 60 «а», по вул. 50 р. Жовтня, у с. Грушово, настали умови для визнання за нею права власності на будинок передбачені статтею 344 ЦК відсутні, так як з моменту його реєстрації не минуло 10 років.
Крім того, суд враховує і те, що обидві сторони визнають наявність між батьками позивача та ОСОБА_2 судових спорів з приводу спірного будинку. Батьки оспорювали рішення сільської ради від 22.01.2002 р. про визнання за відповідачкою права власності на будинок, а також просили суд знести цей будинок (літню кухню). Останнє рішення по цих спорах було винесено у 2007 році, що також підтверджує відсутність однієї з підстав передбачених статтею 344, тобто десятирічного добросовісного володіння будинком.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають до задоволення, оскільки вона не довела, що ОСОБА_4 утратив право власності, а вона набула право власності на спірний будинок у передбаченому законом порядку.
Тому, керуючись ст.ст. 61, 174, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 182, 328, 331, 344 ЦК України суд,
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_4 задовольнити повністю.
Визнати житловий будинок № 60 «а» по вул. 50 р. Жовтня у с. Грушово Тячівського району, об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частину житлового будинку № 60 «а» по вул. 50 р. Жовтня у с. Грушово Тячівського району.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 дві тисячі сто двадцять дві гривні 48 коп. судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову відмовити.
Судові витрати по зустрічному позову покласти на ОСОБА_2
Ухвалу суду від 09.08.2016 р. про забезпечення позову скасувати.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особою, яка брала участь у справі, але не була присутня у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Головуючий: Гримут В.І.
