Справа № 523/14489/15-ц
Провадження №2/523/544/16
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" грудня 2016 р.
Суворовський районний суд міста ОСОБА_1, в складі:
головуючого - судді Малиновського О.М.,
при секретарях - Шевчук М.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 15, в м. Одеса, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4– про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання майно спільною сумісною власністю, поділ майна, -
ВСТАНОВИВ
ОСОБА _5 звернувся до суду з позовними вимогами. Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог в яких зазначив, що починаючи з вересня 2008р. по 01 квітня 2014р. він разом з ОСОБА_3 проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу в належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_1. У 2012р. у них народився син. Згодом, 02 квітня 2014р. вони зареєстрували шлюб. Під час спільного проживання без реєстрації шлюбу ними за спільні грошові кошти були придбані об’єкти нерухомості, які оформлені на ім’я ОСОБА_3, а саме: квартира АДРЕСА_2, квартира АДРЕСА_3, а також меблі та побутова техніка. На даний час між ними стали виникати суперечки, щодо володіння та користування спільним майном. При розгляді даної справи позивачу стало відомо що ОСОБА_3 без його згоди продала квартиру АДРЕСА_4, яка на його думку, є їх спільною сумісною власністю. Також, ОСОБА_3 у червні 2014р. зареєструвалася як суб’єкт підприємницької діяльності та по вересень 2015р. отримувала дохід в розмірі 600 000,00 грн., який використала в своїх інтересах. Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_5 просить:
встановити факт його проживання однією сім’єю з ОСОБА_3, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з вересня 2008р. по 01 квітня 2014р.;
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 посвідченого в нотаріальному порядку 27 грудня 2013р., скасувавши державну реєстрацію права власності;
в порядку поділу спільного майна, просить визнати спільним сумісним майном та визнати за ним та відповідачкою право власності в рівних частках на квартиру АДРЕСА_5, квартиру АДРЕСА_6;
стягнути з ОСОБА_3 на його користь 300 000,00 грн., як половину доходу отриманого ОСОБА_3 від заняття підприємницькою діяльністю за період з червня 2014р. по вересень 2015р.
В судовому засіданні ОСОБА_5 та його представники ОСОБА_1, ОСОБА_6 пред’явлені позовні вимоги підтримали, просять задовольнити.
ОСОБА_3, її представник ОСОБА_7, позовні вимоги не визнали в повному обсязі. В своїх запереченнях ОСОБА_3 зазначила, що восени 2009р. познайомилася з ОСОБА_5 З січня 2011р. вони почали періодично зустрічатися. В 2012 р. від спільних зустріч у них народився син. Проте, вони продовжували періодично зустрічатися. Шлюб був укладений у 2014р. з метою виїзду на постійне місце проживання у Чехію. Як стверджує ОСОБА_3 вона не проживала постійно з ОСОБА_5 однією сім’єю. Бюджет був окремий. Квартири вона придбавала за свої грошові кошти та позичені кошти в розмірі 55 тис. дол. США. ОСОБА_3 стверджує, що з 2008р. по 2010р. вона проживала ІНФОРМАЦІЯ_1, потім по 2013р. в придбаної нею квартирі по вулиці Комітетській, а з восени 2013р. в придбаній квартирі по вулиці Дніпропетровська дорога в м. Одесі. Посилаючись на зазначені обставини просить відмовити в задоволені позовних вимог.
ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася направив до суду заяву про розгляду справи у її відсутність.
Суд, заслухавши сторін та їх представників, допитавши свідків, відтворивши відеозаписи, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.
Матеріалами справи встановлено, що 02 квітня 2014р. був укладений шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-ЖД №205642 (а.с.15т.1). До укладання шлюбу у сторін від спільного проживання 30.10.2012р. народився син - ОСОБА_8 (а.с.16 том.1).
Факт сумісного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу однією сім’єю, ведення ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, а також взаємних прав та обов’язків починаючи з вересня 2008 року по 02 квітня 2014р., тобто до реєстрації шлюбу, підтверджується зібраним по справі доказами.
Згідно відомостей отриманих з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 станом на вересень 2008р. в зареєстрованому шлюбі з іншими особами не перебували (а.с.60-61 т.1).
Так, судом встановлено, та підтверджено показами допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_9, який є знайомий ОСОБА_3 з 1999р. та ОСОБА_5 з 2000р., а згодом хрещений батька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, показав, щоФендик С.С. працюючі на ТОВ «Форес», де працювала ОСОБА_3 влітку 2008р. познайомився з останньою, а згодом, з осені того ж року вони почали спільно проживати в квартирі, належної на праві власності ОСОБА_5, № 191, в будинку 25, по вулиці Марсельській, в м. Одесі, при цьому ОСОБА_3 проживала в квартирі ОСОБА_5 постійно. У 2012р. у них народився син, якого він у грудні 2013р. христив. ОСОБА_9 зазначав, що з 2008р. вони дружили сім’ями та спільно святкували празники та свята. Відношення, які склалися між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вказували на те, що вони є сім’єю. Крім того, свідок зазначив, що ОСОБА_3 зверталася до нього з проханням дати неправдиві свідчення про нібито позичання їй у 2015р. 10000,00 доларів США, на що він відмовив.
Свідок ОСОБА_10, сусід ОСОБА_5 в будинку №25 по вулиці Марсельській в м. Одесі, в судовому засіданні зазначив, що постійно, приблизно з 2009-2014р.р., зустрічав ОСОБА_3, як саму так і з ОСОБА_5 разом. Автомобіль, яким керувала ОСОБА_3, щодня бачив припаркований на площадці. У 2014р. бачив як вони переїжджали з квартири в іншу квартиру.
Аналогічні покази надав свідок ОСОБА_11, який з 2002р. проживає в квартирі №192 в будинку №25 Марсельській в м. Одесі, тобто сусід ОСОБА_5, та показав, що з кінця 2008р. постійно, майже два рази на тиждень, бачив ОСОБА_3, яка поверталася до квартири №195 з продуктами. У 2013 р. у ОСОБА_5 та ОСОБА_3 народився син, з яким вони постійно гуляли на вулиці. У 2014р. бачив як вони виїжджали з квартири.
Свідок ОСОБА_12, сусід по тамбуру показав, що з ОСОБА_3 познайомився приблизно у 2007-2008р.р. коли вона переїхала проживати в квартиру ОСОБА_5, де вони разом проживали 6-7 років. ОСОБА_5 представляв її як свою дружину.
Свідок ОСОБА_13 сусідка ОСОБА_5 , також показала, що з осені 2008р. в квартирі ОСОБА_5 почала проживати ОСОБА_3, вона разом з ОСОБА_5 приходила до квартир, постійно бачила їх як вони гуляли. Вважала їх чоловіком та дружиною. Згодом вони разом переїхали до іншого місяця проживання.
Допитана свідок ОСОБА_14, знайома ОСОБА_5, пояснила, що познайомилася з ОСОБА_3 наприкінці 2008р. початку 2009р. Вона постійно приходила в квартиру ОСОБА_5 для надання послуг манікюру. Приходила і вранці і ввечері. Виходячи з побуту в квартирі та спільних розмов між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вона вважала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживають, як чоловік та дружина. В наступному у них народився син, та вони продовжували проживати разом однією сім’єю.
Допитані в якості свідків батьки ОСОБА_5 – ОСОБА_15, ОСОБА_16, показали, що влітку 2008р. їх син познайомив з ОСОБА_3 З осені 2008р. ОСОБА_3 почала проживати в квартирі сина. Вони, як батьки постійно приходили в гості до сина та ОСОБА_3 та навпаки для святкування празників, днів народжень тощо. При цьому ОСОБА_3 займалася господарством, готувала їжу, займалася впорядкуванням квартири. ОСОБА_15 зазначала, що разом з ОСОБА_3 у 2009р. їздила до Чехії. В той же рік вони познайомилися з батьками ОСОБА_3 Вважає, що ОСОБА_3 та її син – ОСОБА_5 проживали , як чоловік та дружина.
Рідна сестра ОСОБА_5С, - ОСОБА_5 та її чоловік ОСОБА_17 в судовому засіданні, як свідки, зазначили, що наприкінці 2008р. вони познайомилися з ОСОБА_3, як з співмешканкою ОСОБА_5 Свідки зазначили, що ОСОБА_3 постійно проживала з ОСОБА_5 однією сім’єю в квартирі №195, як до народження їх сина ОСОБА_18 так і після. У 2014р. вони переїхали до придбаної квартири по вулиці Дніпропетровська дорога, в м. Одесі, де продовжували проживати разом. Свідки вказують, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був спільний побут, вони разом придбавали їжу, готували, займалися впорядкуванням та спільно виховували сина.
Свідки ОСОБА_19, ОСОБА_20, продавці АДРЕСА_7 показали, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5, до укладання договору купівлі-продажу вказаної квартири, проходили 2-3 рази для її огляду. Зі слів сторін по справі, їм стало відмово, що вони є чоловіком та дружиною та спільно виховують сина. Під час укладання договору купівлі-продажу грошові кошти за продану квартиру передавав ОСОБА_5, який був присутній при укладанні договору, якому і передали ключі від проданої квартири.
Слід зазначити, що у судовому засіданні свідок ОСОБА_20 вказувала на те, що до її виклику у судове засідання до неї приходила ОСОБА_3 і просила щоб вона надала інші свідчення суду ніж вона повідомила суду.
ОСОБА_21, сусід, у судовому засіданні зазначив, що у 2013р. він познайомився з ОСОБА_5 під час виконання ним ремонту в АДРЕСА_8. В 2014р. до вказаної квартири переїхали ОСОБА_3 та ОСОБА_5, яких він бачив разом та по їх поведінці вважав їх чоловіком та дружиною. Аналогічні показання дала в судовому засіданні свідок ОСОБА_22, яка також є сусідкою в будинку №72 по вулиці Дніпропетровська дорога в м. Одесі, та також додатково зазначила, що постійно бачила ОСОБА_5 в кв. № 92 під час виконання ним ремонтних робіт в квартирі.
Свідки ОСОБА_23, ОСОБА_24 в судовому засіданні вказували, що за проханням ОСОБА_5 у 2013р. виконували ремонт в гаражі, який відноситься до квартири АДРЕСА_9 (а.с.127 т.2). При цьому свідок ОСОБА_23 зазначав, що йому телефонувала ОСОБА_3 та наполягала на тому щоб він не приходив до суду в якості свідка.
Той факт, що ОСОБА_3 постійно проживала в кв. № 191, в будинку 25, по вулиці Марсельській, в м. Одесі разом з ОСОБА_5 підтверджується відповіддю КУ «Пологовий будинок №4» від 06.11.2015р., з якої убачається, що ОСОБА_3, яка 30.10.2012р. народила хлопчика, повідомляла про фактичне місце свого проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.143,144 т.1).
В наданих поясненнях оперуповноваженому Суворовського РВ міліції від 10.05.2011р., ОСОБА_3 зазначала, що вона на постійно протязі 4-х років проживає разом з співмешканцем за адресою: АДРЕСА_10 (а.с.161 т.1).
Зазначення свого місце проживання в кв. №191 в будинку №25, по вулиці Марсельській, в м. Одесі ОСОБА_3 вказувала у зверненнях до міліції, страхової компанії у 2011р. та у своїх поясненнях (а.с.149,150-151, 159,160 т.1, а.с.7).
Згідно відомостей отриманих з жіночої консультації №12 КУ «Житловий будинок №4» відносно ОСОБА_3 заводилася медична карта за адресою її проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.169 т. 1).
КУ «Одеська обласна клінічна лікарня» повідомила, що 13.03.2010р. о 16.00 г. до лікарні зверталася ОСОБА_3 за медичною допомогою та вказувала місце свого проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.114 т. 2).
З представлених копій платіжних документів вбачається, що у 2014-2015р.р. ОСОБА_5 разом з ОСОБА_3 придбавала будівельні матеріли та предмети побуту в АДРЕСА_11 (а.с.82-87 т.2).
Згідно довідка ф-1 від 21.09.2015р. ОСОБА_3 з 09.04.2014р. зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.93 т1.).
В силу ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” № 1382-ІУ від 11.12.2003року реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Зазначені вище обставини спростовують доводи викладені ОСОБА_3 проте, що вона з 2008р. по 2010р. проживала ІНФОРМАЦІЯ_7, з 2010р. по 2013р. за адресою: АДРЕСА_12. Не проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 також допитана свідок ОСОБА_25, яка є свекрухою ОСОБА_3, яка зазначила, що остання жодного дня не проживала у вказаній квартирі. ОСОБА_26, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_9 показала, що у квартирі №12 приблизно з 2010-11р.р.до весни 2013р. проживали квартиранти. Свідок стверджує, що у вказаній квартирі, ані ОСОБА_5, ані ОСОБА_3 не проживали, проте вона бачила ОСОБА_5, який у 2013р. здійснював ремонт в квартирі та гаражі.
Не приймаються судом до уваги показання свідків ОСОБА_27, ОСОБА_28,ОСОБА_29, оскільки їх покази суперечать іншим зібраним по справі доказам та є необ’єктивні. Їх покази не спростовують доводи викладені ОСОБА_5С.З тих же підстав суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_28 До показів свідка ОСОБА_30, яка представилася двоюрідною сестрою ОСОБА_3, суд відноситься критично, так як вказаний свідок давала свої пояснення заздалегідь із заготовленого листка, в якому були зазначені всі фактичні обставини. Даний лист був приєднаний до матеріалів справи (а.с.137 т.3).
Судом приймається до уваги представлені з боку ОСОБА_5 фотознімки, які були оглянути судом за участю сторін та свідків, на яких зображені разом ОСОБА_5. та ОСОБА_3, які спільно проводили часи свого відпочинку, святкування празників тощо, які вказують на близькі відношення між ними (а.с.284-288 т.1, 35-36 т.3,164-184).
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Отже, зважаючи на викладене, оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, слід дійти висновку, що ОСОБА_5 довів той факт, що він з вересня 2008р. по 01.04.2014р. проживав однією сім’єю, без реєстрації шлюбу, як чоловік та жінка з ОСОБА_3,оскільки на протязі вказаного часу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Відтак, до правовідносин, які виникли між ними, застосовуються положення ст. 74 СК України, якою передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Спільне проживання жінки та чоловіка породжує спільну сумісну власність лише при наявності сім'ї, а сім'ю згідно із ст.3 СК України складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно із ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В той же час стаття 57 СК України, визначає, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Аналіз зазначених норм, вказує на те, що придбане майна особами під час їх зареєстрованого шлюбу презюмується його належністю дружині та чоловікові в рівних частках, якщо інше не буде доведено в судовому порядку (ч.1 ст. 57 СК України). Тобто, у випадку наявності спору між подружжя щодо належності майна на праві особистої власності, придбаного під час шлюбу, тягар доведеності такого факту покладається на сторону, яка не визнає факту його належності подружжю. В зв’язку з чим, суд вважає помилковою позицію представника відповідача в цій частині щодо обов’язку доведеності таких обставин позивачем.
У відповідності з вимогами ст.ст.10 та 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як було встановлено судом за період спільного проживання сторонами по справі на ім’я ОСОБА_3 було придбане майно, яке є їх спільною сумісною власністю та яке підлягає поділу між ними, а саме:
квартира АДРЕСА_5 (договір купівлі-продажу від 07.08.2010р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_31, реєстровий номер 1807 ) (а.с.264 т.2);
квартира АДРЕСА_13 (договір купівлі-продажу від 07.08.2010р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_32, реєстровий номер 712) (а.с.34 т.2).
Разом з тим, квартира АДРЕСА_5 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 27 грудня 2013р., реєстровий номер 4455, (приватний нотаріус ОСОБА_33В.), була продана ОСОБА_3 без письмової згоди ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4
Суд вважає, що такий договір слід визнати недійсним з наступних підстав.
Пунктом 6 ст.3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено серед іншого, добросовісність.
Згідно ч.2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
Відповідно до ч.2 ст. 65 СК України, при укладанні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору про розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто уклав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (правовий висновок ВСУ у справі № 6-727цс16).
Як було встановлено судом ОСОБА_4 є знайомою ОСОБА_3 з 1999року. У 2012р. вона стала хресною матір’ю народженого ОСОБА_3 сина ОСОБА_18. З представлених фотознімків та пояснень свідків убачається, що ОСОБА_4 26.06.2010р. була присутня на святкуванні на дні народженні ОСОБА_3 де був присутній і ОСОБА_5 З урахуванням встановленого судом факту спільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_3 однією сім’єю, як чоловіка та жінки, ОСОБА_4, як близька знайома ОСОБА_3, не могла не знати про такий факт. В той же час спірна квартира АДРЕСА_5 була придбана ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором 07.08.2010р. Тобто, на час придбання ОСОБА_3 вказаної квартири ОСОБА_4 була обізнана про спільне проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 однією сім’єю. Відтак, на час укладання договору купівлі-продажу від 27.12.2013р. як ОСОБА_4 так і ОСОБА_3 діяли недобросовісно, без отримання обов’язкової письмової згоди ОСОБА_5. на продаж спірної квартири, що є безумовною підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Визнавши недійсним договір купівлі-продажу суд вважає, що в силу ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення про державну реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_4, проведений за номером 4101575 від 27.12.2013р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_33, підлягає скасуванню.
Статтями 70 та 71 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Як зазначено в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст.71 СК щодо обов’язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Сторонами по справі не заявлялися вимоги та не вчинялися дії про отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя грошової суми на депозитний рахунок, або з іншими вимогами у спосіб та порядок визначений ЦК України.
При таких обставинах, в силу ст.ст. 60, 70, 71 СК України, ч.2 ст. 372 ЦК України, квартира АДРЕСА_5 та квартира АДРЕСА_13 підлягають поділу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 шляхом визнання за ними права власності, з визначенням їх ідеальних часток в рівних частках. В силу ч. 3 ст. 372 ЦК України право сумісної власності сторін на вказаним квартирам підлягає припиненню.
Вирішуючи спір, судом приймається до уваги той факт, що ОСОБА_5 за період з 13.12.2001р. по 14.06.2005р. був зареєстрований, як суб’єкт підприємницької діяльності та здійснював її шляхом сплати єдиного додатку та його валовий дохід за вказаний період склав 1593210,36грн., що підтверджується актом перевірки ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 09.11.2005р. №3132/17-01/НОМЕР_1 (а.с.127-131 т.1). Судом відхиляються посилання відповідача та її представника на п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, який визначає об’єкти оподаткування, оскільки такий набув чинність з 01.01.2011р., та не регулював податкових відносин за період здійснення ОСОБА_34 підприємницької діяльності. При цьому слід зазначити, що СПД ОСОБА_5 здійснював підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування шляхом сплати єдиного податку та його діяльність в цій частині регулювалася Законом України «Про оподаткування доходів підприємств і організації» яким визначене поняття валового доходу (ст.4).
Крім того, згідно відомостей трудової книжки, ОСОБА_5 з 01.06.2005р. по 08.04.2014р. працював на посаді директора ТОВ «Блейд Н».
В свою чергу ОСОБА_3 не надала будь-яких відомостей про її роботу та отримання постійних доходів за період з 2008р. по 2012р., тобто на період придбання квартири по вул. Комітетській в м. Одесі. Згідно довідок про доходи, ОСОБА_3 працюючі на посаді менеджера відділу продажів в ТОВ «ОСОБА_26 ведмеді» отримала заробіток за 2012р. в розмірі 7165,54грн. та за 2013р. в розмірі 9385,90 грн. (а.с.4,5). Отже, станом на 11.03.2013р. ОСОБА_3 не мала власних коштів, достатніх для придбання квартири АДРЕСА_14, яка була придбана 11.03.2013р. за 263 900 грн. (а.с.34 т.2).
Суд ставиться критично та не приймає до уваги представлену з боку ОСОБА_35 розписку про позичання нею 55тис дол. США, нібито витрачених на придбання квартири №92, з наступних підстав.
Згідно ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Належність грошових коштів до об’єкту права сумісної власності подружжя при укладанні договору одним із подружжя в інтересах сім’ї визначено в ч.3 ст. 61 СК України.
Як було зазначено та встановлено даним рішенням суду ОСОБА_3 та ОСОБА_5 станом на 11.03.2013р. проживали однією сім’єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу. Свідком – ОСОБА_20, продавцем вказаної квартири, було підтверджено, що грошові кошти за продану квартиру передавав ОСОБА_5 Такий спосіб розрахунку та оформлення квартири лише на ім’я ОСОБА_3 не викликає у суду сумніви чи застережень, які відповідають принципам довіри та добросовісності сім’ї. Судом встановлено, що сторони по справі після придбання квартири №92 проводили в ній ремонт, а згодом вселилися до неї разом з сином ОСОБА_18 де проживали певний час. Тобто, квартира придбавалася сторонами для спільного проживання, а отже витрачені грошові кошти на купівлю квартири, витрачалися в інтересах сім’ї. В свою чергу, ОСОБА_3 не надала суду доказів, які б безпосередньо доводили той факт, що позичена сума грошових коштів в розмірі 55 тис. дол. США була витрачена саме на придбання спірної квартири №92. Вказана сума грошових коштів в гривневому еквіваленті на той час за курсом НБУ складала 439 615,00 грн., що майже в два рази більше ніж сума, яка була витрачена на купівлю самої квартири. Таку суперечність ОСОБА_3 не довела в судовому засіданні та з цього приводу не надала відповідних доказів.
При таких обставинах, навіть припустити позичання ОСОБА_3 грошових коштів на придбання квартири, остання у відповідність до ч.4 ст. 65, ч.3 ст.61 СК Українидіяла в інтересах сім’ї, створив обов’язки для другого подружжя.Проте такого доведено не було.
Судом відхиляються посилання ОСОБА_3 на те, що укладений 02.04.2014р. між нею та ОСОБА_5 шлюб є фіктивним, так як така фіктивність не встановлена рішенням судом, відтак такий шлюб породжував для сторін про справі відповідні правові наслідки (ч.2 ст.40 СК України).
Суд критично відноситься до дійБекшанової Ю.В, яка на протязі розгляду справи постійно змінювала свої пояснення щодо фактичних обставин справи, здійснювала тиск на свідків, ставлячи на меті отримати бажаного результату, який не відповідає дійсним обставинам, встановлених судом.
Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 300 000,00 грн., як половину доходу отриманого нею від підприємниць кої діяльності, суд погоджується з запереченнями відповідача, та вважає, що то такі вимоги є безпідставні та задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Шлюб між сторонами по справі був розірваний рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19.11.2015р. (справа №523/12146/15-ц). Даним рішенням не було встановлено час фактичного припинення шлюбних відносин.
Кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст.42 Конституції України). Це право закріплено і в ст. 50 ЦК України. При цьому зазначається, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, юридичний статус «фізична особа – підприємець» сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності (ст. ст.1,3 Закону України «Про підприємство»).
Статтею 5 вказаного закону визначені принципи підприємницької діяльності серед яких проголошений принцип вільного розпорядження прибитком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством.
Отже, за своєю правовою природою правосуб’єктність фізичної особи та фізичної особи – підприємця є відмінними.
З урахуванням зазначеного та виходячи зі змісту ст. 61 СК України слід дійти висновку, що другий подружжя має право на отримання доходу від підприємницької діяльності при доведеності факту отримання доходу внаслідок залучення спільних коштів подружжя, до такої діяльності.
Разом з тим, ОСОБА_5 не довів та не надав жодного доказу, який би вказував на залучення грошових коштів до діяльності ОСОБА_3, як суб’єкта підприємницької діяльності. При таких обставинах пред’явлені позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Згідно ст. 88 ЦПК України, пропорційно задоволеним позовним вимогам суд стягує з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати, які складаються з сплаченого судового збору в розмірі 6090,00 грн.
Керуючись ст.ст. 10,11,57,64,209,212-215,218 ЦПК України, -
ВИРІШИВ
Позовні вимоги ОСОБА_2 – задовольнити частково.
Встановити факт спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, як чоловіка та жінки, які не перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вересня 2008 року по 01 квітня 2014 року.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_33, 27 грудня 2013р., реєстровий номер 4455, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Визнати, що квартира АДРЕСА_5, квартира АДРЕСА_13, є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Поділити спільне сумісне майно, визнавши за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в рівних частках, по ? частині за кожним, право власності на квартиру АДРЕСА_5, квартиру АДРЕСА_13.
Припинити право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_5, квартиру АДРЕСА_13.
В решті заявлених позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 6090,00 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня отримання копії рішення суду.
Суддя –
