Справа № 404/8636/15-ц
Номер провадження 2/404/855/16
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 листопада 2016 року Кіровський районний суд м. Кіровограда
у складі: головуючого – судді Галагана О.В.,
при секретарі – Туровської О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому справу за позовною заявою ТОВ «Рубантранс» до ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків в порядку регресу, -
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «РУБАНТРАНС» звернулося до суду з вище вказаним позовом, відповідно до якого просило:
- стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму понесених збитків, у зв’язку із сплатою штрафів у розмірі 43 732 грн. та судові витрати у сумі 1 218 грн.
На обґрунтування позову зазначено, що 21.10.2015 року під час виконання відповідачем своїх прямих службових обов’язків, а саме перевезення вантажу в міжнародному сполученні між Україною та Республікою Білорусь, на території Республіки Білорусь, у місті Бобруйськ, був зупинений посадовою особою Транспортної інспекції Міністерства транспорту і комунікації Республіки Білорусь для перевірки документів, під час якої виявилось, що він не сплатив збір за проїзд територією Республіки Білорусь в розмірі 55 Євро. За результатами перевірки складено акт серії СБ № 60002 від 21.10.2015 року, яким накладено штраф за проїзд без сплати дорожнього збору у 20 кратному розмірі збору, тобто 1 100 Євро та затримано автомобіль до сплати штрафу.
22.10.2015 року ОСОБА_1 сплатив штраф у розмірі 29 952 грн. корпоративною картою ТОВ «РУБАНТРАНС», яка йому видавалася для оплати витрат пов’язаних з відрядженням.
16.10.2015 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «РУБАНТРАНС» з заявою про звільнення, 26.10.2015 року було винесено наказ №17-к, яким ОСОБА_1 звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, з вказаним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис.
Крім того, ОСОБА_1 21.10.2015 року перебуваючи у відрядженні на території Республіки Білорусь був зупинений 21.10.2015 року посадовими особами Транспортної інспекції Міністерства транспорту і комунікації Республіки Білорусь, під час якого було складено акт №000000612069, яким встановлено, що автомобіль, яким керував ОСОБА_1 здійснив проїзд відрізками державних автошляхів Республіки Білорусь без оплати вартості проїзду на даних відрізках, а саме 15.12.2014 року та 16.12.2014 року здійснив проїзд без оплати 2 відрізків, що зафіксовано спеціальними пристроями, які проводять зняття інформації з бортового пристрою розташованого на лобовому склі автомобіля, та автоматично збирають плату за проїзд, у зв’язку з тим, що оплата на місцях зчитування не відбулася, за кожний такий випадок накладено штраф у розмірі 260 Євро, в сумі за 2 відрізки 520 Євро.
Як наслідок, ОСОБА_1 наніс матеріальні збитки роботодавцю в особі ТОВ «РУБАНТРАНС» в сумі 1 620 Євро, що еквівалентно на день сплати штрафів 43 732 грн., згідно довідки №055-153/1860 від 17.11.2015 року виданою філією ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».
В зв’язку з цим, позивач вважає, що винна у вчинено правопорушення відповідача доведена, оплату штрафів проводило ТОВ «РУБАНТРАНС», як роботодавець, тому за підприємством збереглося право регресивної вимоги.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити посилаючись на обґрунтування зазначеного у позові. 28.11.2016 року надав заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечили, вказали, що відповідача було двічі оштрафовано при перетині кордону республіки Беларусь : перший раз за не оплату збору за проїзд автомобільними дорогами Білорусії за ставками зазначеними на звороті дозволу, оскільки йому не роз’яснили що потрібно здійснювати таку оплату, раніше їздив без оплати, а бланк «Дозволу» не містить Української мови(а.с.16); другий раз оштрафували за неправильне закріплення пристрою електронної оплати, проте цей пристрій ставили в Беларусії і при русі коли виникли сумніви в його роботі він зателефонував до відповідної організації та йому повідомили, що кошти надійшли проблем не має, він може продовжувати рух, чому ці проплати не відобразились в електронній системі транспортної міліції він не знає, вважає, що позивач мав би оскаржити рішення про його притягнення до адміністративної відповідальності. Просили відмовити у позові в повному обсязі.
Суд заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення.
Судом встановлено, що згідно наказу № 3-к від 08.04.2013 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ТОВ «РУБАНТРАНС» на посаду водія вантажного автомобіля автотранспортного цеху, що винесений на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття на роботу (а.с. 10).
03.09.2013 року ОСОБА_1 був ознайомлений з посадовою інструкцією водія – експедитора, оскільки вона підписана ним власноруч (а.с. 12).
Згідно до пунктів 5, 21, 22 розділу 2 посадової інструкції водія-експедитора затвердженої директором ТОВ «Рубантранс» ОСОБА_2 від 03.09.2013 року, штрафи, пов’язані з порушенням Правил дорожнього руху, оплачувати із своїх коштів водій зобов’язаний контролювати та забезпечувати коректну роботу бортових пристроїв оплати автомобільних доріг в межах країн, де передбачено таку оплату, здійснювати та контролювати оплату додаткових зборів та платежів за проїзд територією інших держав у визначених випадках (а.с. 12).
09.12.2014 року на підставі наказу № 639 про відрядження відповідача для виконання вантажних автоперевезень направлено у відрядження з 09.12.2014 року по 18.12.2014 рік по маршруту: м. Кіровограда – м. Миколаїв – м. Южний – м. Б. Церква – м. Свіслоч – м. Дніпропетровськ – м. Кіровоград (а.с. 66).
Згідно пояснювальної записки відповідача від 02.11.2015 року на ім’я директора ТОВ «РУБАНТРАНС», зазначено, що він не знав про необхідність сплати збору та не має можливості сплатити штраф власним коштом (а.с. 13).
26.10.2015 року ТОВ «РУБАНТРАНС» на підставі наказу №17-к про звільнення з роботи, ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням, на підставі його заяви (а.с. 14, 15).
Згідно дозволу серії П № 5174361 від 19.10.2015 року, ОСОБА_1 здійснив оплату збору за проїзд на територію Республіки Білорусь (а.с. 16).
Відповідно до акту серії СБ № 60002 від 21.10.2015 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 1 100 Євро (а.с. 17). В поясненнях до акту відповідачем зазначено, що він не знав про необхідність здійснення оплати оскільки раніше їздив безкоштовно.
Згідно квитанції про внесення плати за проїзд автотранспорту по платним дорогам Республіки Білорусь та акту порушення порядку оплати за проїзд по платним автомобільним дорогах Республіки Білорусь № 000000612069 заборгованість на ім’я ОСОБА_1 становить 520 Євро (а.с. 19, 20-21).
22.10.2015 року банківською картою сплачено 520 Євро (а.с. 22).
Згідно довідки Філії ПАТ Державний експортно-імпортний банк України в м. Кіровограді № 055-153/1860 від 17.11.2015 року, по корпоративній картці ТОВ «РУБАНТРАНС», відкритій на ім’я ОСОБА_1, 22.10.2015 року відбувалися наступні операції по оплаті: 520 Євро ( 13 780 грн.) та 21 556 700 Білоруських рублів (29 952 грн.) (а.с. 23).
17.11.2015 року позивачу направлено претензію від іноземної спілки з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 Сервисиз», відповідно до якої встановлено, що оператором системи Bel Toll була проведена детальна перевірка порушень, в ході якої встановлено, що 15.12.2014 року та 16.12.2014 року транспортний засіб при проїзді контрольних станцій збору оплати не було ідентифіковано системою електронного збору оплати. В зв’язку з цим, фіксація оплати проїзду по платній дорогі не було здійснена, тому що прилад електронної оплати на лобовому склі транспортного засобу було встановлено з порушенням порядку технічної експлуатації (а.с. 44-45).
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
Згідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві
Відповідно до п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 134 КЗпП України між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
Згідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 135-3 КЗпП України встановлено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Згідно до ч. 3 ст. 136 КЗпП України покриття шкоди проводитись шляхом подання власником позову до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Статтею 138 КЗпП України визначено. що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
За положеннями ст.ст. 10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Перелік посад і робіт з працівниками (що досягли 18-річного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей (далі - Перелік), затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28.12.77 р. N 447/24, і діє на території України відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР".
Відповідно до зазначеної вище статті договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися за наявності одночасно двох умов: 1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, яку він виконує, у Переліку; 2) виконання обов'язків згідно з посадою, виконання роботи згідно професії мають бути безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей. Тому наявність посади або роботи в Переліку не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов'язки.
Договори, укладені з працівниками, які не обіймають вказаних посад (не виконують робіт), є нікчемними і не тягнуть юридичних наслідків. Так, у переліку немає такої посади, як водій, проте зазначена посада експедитора з перевезення вантажів.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 14 від 29.12.1992 р. роз'яснив наступне: у разі встановлення судом, що відповідач не належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП укладається договір про повну матеріальну відповідальність, на такого працівника може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність (крім винятків, передбачених у ст. 134 КЗпП). При цьому ВССУ у справах даної категорії неодноразово наголошував, що якщо посада у Переліку посад відсутня, але працівник виконував роботи аналогічні таким посадам роботи є правові підстави укладення договору про повну матеріальну відповідальність в розумінні статті 135-1 КЗпП.
Згідно з "Загальних положень" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, які містяться в Випуск 1 "Професії працівників, які є загальними для всіх видів економічної діяльності", затвердженому наказом Мінпраці від 29.12.2004 р. N 336, конкретний перелік посадових (робочих) обов'язків визначається посадовими (робочими) інструкціями працівників усіх категорій, які розробляють і затверджують на основі типової кваліфікаційної характеристики роботодавці, враховуючи конкретні завдання та обов'язки, функції, права, відповідальність працівників цих груп та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації.
Тобто зміст трудової функції працівника визначається розділом "Завдання та обов'язки" посадової (робочої) інструкції.
Як зазначалось вище, у пунктах 5, 21, 22 розділу 2 посадової інструкції водія-експедитора затвердженої директором ТОВ «Рубантранс» ОСОБА_2 від 03.09.2013 року, штрафи, пов’язані з порушенням Правил дорожнього руху, оплачувати із своїх коштів водій зобов’язаний контролювати та забезпечувати коректну роботу бортових пристроїв оплати автомобільних доріг в межах країн, де передбачено таку оплату, здійснювати та контролювати оплату додаткових зборів та платежів за проїзд територією інших держав у визначених випадках (а.с. 12).
Таким чином, відповідач виконує роботу за сумісництвом посад за одну з яких передбачена повна матеріальна відповідальність, а за іншу ні.
З аналізу вищезгаданих пунктів посадової інструкції водія-експедитора, видно що вони відносяться до обов’язків водія, при цьому не вбачається, що обов’язок оплати штрафів пов’язаних з порушенням правил дорожнього руху розповсюджується не лише на територію України. За таких підстав у відповідача відсутня повна матеріальна відповідальність з обов’язків притаманних водію. За наведеного, в межах обґрунтування позову та наданих доказів суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно статті 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З урахуванням цієї норми та того, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачеві не відшкодовуються.
На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214 -215, 218 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ТОВ «Рубантранс» до ОСОБА_1 про відшкодування завданих збитків в порядку регресу – відмовити в повному обсязі.
Судові витрати залишити по фактично понесеними позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Кіровського О. В. Галаган
районного суду
м.Кіровограда
