Ухвала
іменем україни
21 серпня 2017 року
м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
СтупакО.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» на рішення апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що за кредитним договором, укладеним 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (далі - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_5, останній отримав кредит у розмірі 2 644 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 25 грудня 2012 року. На забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 09 червня 2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок по АДРЕСА_1 від 11 вересня 2009 року вказаний договір іпотеки визнано недійсним й запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек. У період чинності вказаного рішення квартира АДРЕСА_2 була відчужена відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2009 року. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано й запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна відновлено. Оскільки позичальник ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, виникла заборгованість, яку рішенням суду стягнуто на користь банку в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у розмірі 1 664 543,02 грн та 2 630 252,33 доларів США.
Посилаючись на те, що до теперішнього часу рішення суду не виконано, кредитна заборгованість не погашена, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило у рахунок погашення такої заборгованості, розмір якої становить 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн - пеня, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 власником якої є ОСОБА_4, яка відповідно вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» набула статусу іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2015 року позов задоволено.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 у загальному розмірі 3 664 801,99 доларів США та 23 800 945,13 грн - пеня, яка складається з пені за прострочення погашення кредиту у сумі 16 956 872,78 грн, пені за прострочення погашення процентів у сумі 6 844 072,35 грн, непогашеного кредиту у сумі 2 382 796,72 доларів США та простроченої заборгованості за процентами у сумі 1 282 005,27 доларів США за кредитним договором від 26 грудня 2007 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. 19 листопада 2009 року за реєстровим № 3581, із початковою ціною продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90 % від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Останнім рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року скасовано заочне рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено.
У касаційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції з відповідними змінами резолютивної частини рішення суду згідно з рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 березня 2016 року, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.
Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав, передбачених ст. 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У зв'язку з цим суд вважав, що дія вищевказаного іпотечного договору розповсюджується на спірну квартиру АДРЕСА_1 як складову вказаного квартирного житлового будинку.
Однак із вказаними висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд виходячи з наступного.
Судами встановлено, що 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_5 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банком надано кредит у розмірі 2 644 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних строком до 25 грудня 2012 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 09 червня 2008 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та банком укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передали в іпотеку належний їм на праві власності житловий будинок, в якому розташовано АДРЕСА_1
Відомості про іпотеку були внесені до Державного реєстру іпотек, накладено заборону на відчуження нерухомого майна.
Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року договір іпотеки визнано недійсним, запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.
19 листопада 2009 року квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу відчужено ОСОБА_4
04 квітня 2012 року апеляційним судом Харківської області заочне рішення суду від 11 вересня 2009 року скасовано, запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна відновлено.
У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 травня 2010 року з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Укргазбанк» в солідарному порядку стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 664 543,02 грн та 2 630 252,33 доларів США.
Рішення суду не виконано.
Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть, у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
Разом із тим відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній станом на час укладення договору), частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом; іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд виходив із того, що за вищевказаним договором № 16/08 Б предметом іпотеки визначено не окремі квартири, а будинок № 31 загалом, який складається із 123-х квартир; встановлено вартість предмета іпотеки житлового будинку в цілому у розмірі 17 070 000 грн (п. 2.2 договору іпотеки).
Також установлено, що за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки було виключено 26 квартир, розташованих у спірному житловому будинку, при цьому попередня вартість предмета іпотеки не змінювалась. Отже, така вартість визначена з тим розрахунком, що предмет іптеки містить 123 квартири.
Відповідно до п. 3.3.14 вказаного договору іпотеки, у разі проведення іпотекодавцем реконструкції, у результаті якої зміниться назва предмета іпотеки, функціональне призначення, загальна площа, правовстановлюючі документи на предмет іпотеки та інше, іпотекодавці зобов'язані повідомити про це іпотекодержателя в 5-денний строк з моменту проведення реконструкції та внести відповідні зміни до цього договору іпотеки шляхом укладення з іпотекодержателем нотаріально посвідченого додаткового договору. Проте, як зазначив суд, у справі відсутні відомості про укладення такого додаткового договору.
Крім того, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано суду доказів про існування будь-яких інших договорів, якими б вносилися відповідні зміни до договору іпотеки у зв'язку з виділенням окремих квартир у вказаному вище будинку № 31 в натурі і реєстрації права власності на них як на окремі об'єкти нерухомості.
Посилаючись на вказане, апеляційний суд правильно вважав, що спірна квартира на момент укладення договору № 16/08-Б була невідокремленою складовою частиною предмета іпотеки і на теперішній час немає правових підстав вважати, що ця квартира стала самостійним предметом іпотеки.
При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що витяги з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 14 травня 2012 року, на які посилався суд першої інстанці та в яких відображено, що об'єктом обтяження є квартири, розташовані в житловому будинку АДРЕСА_1, не є належними доказами на підтвердження того, що спірна квартира набула статусу самостійного предмета іпотеки, оскільки відповідні зміни до договору іпотеки сторонами договору не вносилися.
Разом із тим апеляційний суд належно оцінив ту обставину, що умовами договору іпотеки передбачено право банку звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки (п. 6.1 договору іпотеки), але не передбачено процедури звернення стягнення на квартиру як складову частину предмета іпотеки.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, із врахуванням норм процесуального права, а саме: ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, а також із посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 03 лютого 1016 року у справі № 6-2026цс15, правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні вищевказаного позову банку у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю заявлених позовних вимог, адже позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що на момент передачі спірного багатоквартирного будинку в іпотеку він був введений в експлуатацію у встановленому законом порядку, та доказів, які б встановлювали співвідношення предмета іпотеки зі спірною квартирою, яка є його частиною, та вартості предмета іпотеки (будинку) із вартістю спірної квартири.
При цьому апеляційним судом враховано висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких було скасовано попереднє рішення апеляційного суду у справі, що передбачено ч. 4 ст. 338 ЦПК України.
Апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213-215, 316 ЦПК України.
Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме: неврахування наданих позивачем пояснень і доказів, порушення принципу всебічності та повноти розгляду справи, спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного рішення апеляційного суду, яке містять обґрунтування, мотиви і висновки по суті заявлених позовних вимог та по суті вирішеного спору.
Статтею 212 ЦПК України установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам ст. ст. 213-215, 316 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.
Підстав вважати, що оскаржуване рішення апеляційного суду є незаконним, необґрунтованим та несправедливим, ухваленими із порушенням норм матеріального права без з'ясування всіх обставин справи, колегія суддів не вбачає.
Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» відхилити.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О.В. Ступак
Ю.Г.Іваненко
А.В.Маляренко
