Справа № 346/432/16-ц
Провадження № 22-ц/779/1375/2017
Категорія 21
Головуючий у 1 інстанції Беркещук Б. Б.
Суддя-доповідач Мелінишин
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 серпня 2017 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.,
за участю секретаря Мельник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, який діє самостійно та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Коломийської міської ради, приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Трачук Людмила Владиславівна, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору дарування та усунення перешкод у користуванні житлом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 7 липня 2017 року,
в с т а н о в и л а :
У січні 2016 року ОСОБА_1, який діє самостійно та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Коломийської міської ради, про визнання недійсним договору дарування частки в квартирі та усунення перешкод в користуванні житлом.
Позовні вимоги мотивував тим, що 4 березня 2015 року між відповідачами укладено договір дарування 3/4 часток квартири АДРЕСА_1. Однак, такий договір не відповідає вимогам законодавства, оскільки порушує житлові права його та неповнолітньої дитини. Вони проживають у вказаній квартирі, по місцю проживання дитина відвідує садок та перебуває на обліку у міській поліклініці. Відтак, для здійснення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Разом з тим, оспорюваний договір вчинений без згоди органу опіки і піклування, чим порушено положення ст.224 ЦК України.
Також вказував, що після укладення договору дарування відповідач ОСОБА_3 поміняв замок на вхідних дверях, встановив охоронну сигналізацію та вселив у квартиру посторонніх осіб, чим чинить перешкоди йому з дочкою у користуванні квартирою.
Посилаючись на вказані обставини просив задовольнити позов.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 23 листопада 2016 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору залучено приватного нотаріуса Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л.В. та ОСОБА_6
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 7 липня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування 3/4 часток квартири АДРЕСА_2, укладений 4 березня 2015 року між ОСОБА_4, в інтересах якого діяла ОСОБА_8, та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріально округу Трачук Л.В. та зареєстрований в реєстрі за №319. Також усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_1 та малолітньою дочкою ОСОБА_2 даною квартирою шляхом надання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доступу для користування нею. Вирішено питання розподілу судових витрат.
На вказане рішення представник ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вважає помилковим висновок суду щодо порушення прав малолітньої дитини ОСОБА_2 внаслідок укладення спірного договору дарування. При цьому судом не враховано, що позивач не був ні наймачем, ні власником спірної квартири. Реєстрація в цій квартирі його дитини від другого шлюбу відбулася без згоди та відома власників квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_6
Поза увагою суду залишилася і та обставина, що позивач з дочкою на час посвідчення договору не проживали та не були зареєстровані у квартирі, що підтверджується довідками про споживання газу та електроенергії, актом обстеження умов проживання від 8 грудня 2015 року, відповіддю заступника міського голови від 20 лютого 2013 року, тощо. Не підтвердили факту їх проживання на час укладення правочину і допитані в суді першої інстанції свідки.
Не взято судом до уваги також того, що малолітня ОСОБА_2 не набула самостійного права на житло з підстав, передбачених законом. Так, остання не була членом сім'ї власників ОСОБА_4 та ОСОБА_6, не проживала з ними у спірній квартирі та не вела спільного господарства, а відповідно не набула права користування спірною квартирою. Не мав законних підстав і позивач для вирішення питання реєстрації дитини в чужій квартирі, власником та/або наймачем якої він не був станом на серпень 2012 року.
Крім того, вказує, що відповідно до положень ст. 29, ч.6 ст. 203, ч. 1 ст.215,ст. 383 ЦК України, ст. 117 СК України, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст.17, ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про нотаріат» попередня згода органу опіки та піклування необхідна для укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина. В той же час спірний договір укладено не батьками дитини, а ОСОБА_4 Відтак, отримувати рішення (дозвіл) органу опіки та піклування не було потреб.
Про відсутність порушення будь-яких прав дитини свідчить і факт наявності житла у матері ОСОБА_2 по АДРЕСА_3
Необґрунтованим, на думку апелянта, є також висновок суду щодо зобов'язання відповідачів не чинити ОСОБА_1 та його дитині перешкоди в користуванні спірною квартирою. Оскільки ОСОБА_3 восени 2015 року набув права власності на 3/4 частки квартири, відповідно з цього часу мав всі законні підстави для захисту свого нерухомого майна.
Оскільки всім цим обставинам суд не дав належної правової оцінки, тому безпідставно задовольнив позов.
Посилаючись на вказані обставини апелянт просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав, а ОСОБА_3 - визнав, з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_1, який діє самостійно та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, його представник, а також представник Служби у справах дітей Коломийської міської ради доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л.В. та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розглядові справи в їх відсутності.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 4 березня 2015 року між ОСОБА_4 (дарувальник), від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_8, та ОСОБА_3 (обдаровиний) укладено договір дарування 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 (а.с.8-9 т.1).
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1, діючи в своїх та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, покликався на те, що вони зареєстровані в спірній квартирі, там проживають і користуються всіма її приміщеннями. А відтак, на вчинення правочину потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Однак, всупереч інтересам дитини спірний правочин укладено без дозволу органу опіки та піклування.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що 3/4 часток спірної квартири відчужено без згоди органу опіки та піклування, хоча в ній проживали позивач із неповнолітньою дочкою, а відповідно користувалися нею. Тому оспорюваний правочин порушує їх права та законні інтереси.
Проте, погодитися з такими висновками колегія суддів не може з огляду на наступне.
Відповідно до положень статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час укладення договору) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Відтак, правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» необхідно в кожному конкретному випадку:
1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;
2) враховувати добросовісність поведінки відчужувача щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом відчуження при укладенні оспорюваного договору;
3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення правочину.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що ані позивач ОСОБА_1, ані його малолітня дочка ОСОБА_2 не були власниками чи користувачами спірної квартири.
Встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 19 жовтня 1998 року квартири АДРЕСА_1 на праві приватної власності належала ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 у рівних долях (а.с. 78 т.1).
З матеріалів справи видно, що 13 грудня 2002 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Коломия Коломийського міського управління юстиції зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_9 на підставі рішення Коломийського міського суду.
В подальшому згідно договору дарування від 1 жовтня 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_9 подарували ОСОБА_4 1/2 частину спірної квартири (кожен свою частку відповідно).
Відтак, власниками спірної квартири був ОСОБА_4, якому належало 3/4 частин на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 19 жовтня 1998 року і договору дарування від 1 жовтня 2010 року, та ОСОБА_6, якій належить 1/4 квартири на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 19 жовтня 1998 року.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник житлового будинку, квартири, згідно зі ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім?ї, інших осіб.
Власник майна, згідно зі ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, яка є обов'язковою для всіх судів.
За таких обставин із припиненням права власності ОСОБА_1 втратив право користування жилим приміщенням в спірній квартирі. Відповідно не набула права користування спірною квартирою і дочка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Крім того, договір дарування був укладений не батьками малолітньої дитини, тому для його укладення дозвіл органу опіки та піклування не вимагається.
Твердження ОСОБА_1 про те, що в спірній квартирі вони з дочкою ОСОБА_10 проживали на підставі усної домовленості із власниками - своїми дітьми від першого шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_6, є голослівними та будь-якими належними і допустимими доказами не підтверджуються.
Згідно з п.п. 1.9, 1.10 гл. 2 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, з метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, недієздатних чи обмежено дієздатних осіб на користування відчужуваними житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною нотаріус вимагає подання йому довідки про склад сім'ї житлово-експлуатаційної організації, квартального комітету або іншого уповноваженого органу з питань реєстрації місця проживання. У разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні чи неповнолітні діти або недієздатні чи обмежено дієздатні особи, нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Матеріалами справи підтверджується, що при укладенні оспорюваного договору відповідачами надано ряд документів, зокрема і довідку КП «Коломиятеплоенергія» від 4 березня 2015 року, згідно якої ОСОБА_4 зареєстрований АДРЕСА_1 і має наступний склад сім'ї: ОСОБА_6 (сестра), ОСОБА_9 (мати) (а.с. 84, а.с. 1).
П. 3.13. договору сторони зазначили, що у відчужуваній квартирі не проживають і не користуються правом на проживання в ній неповнолітні та малолітні діти, внаслідок дарування квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких дарувальник зобов'язаний утримати за законом чи договором і даний договір не суперечить нормам Закону України « Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 та його неповнолітня дочка ОСОБА_10 дійсно зареєстровані у АДРЕСА_1 з 13 листопада 1982 року та з 18 серпня 2012 року відповідно. З'ясовано, що їх реєстрація була поновлена 20 жовтня 2015 року за заявою ОСОБА_1 від 6 жовтня 2015 року на підставі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №346/182/13-ц від 23 жовтня 2013 року. Цією ухвалою було скасовано рішення Коломийського міськрайонного суду від 22 квітня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_9, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки і піклування Коломийської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В подальшому ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 20 листопада 2014 року позов залишено без розгляду (а.с. 23-27,29, 30,109 т.1).
За змістом ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Разом з тим, Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.
Отже, місцем проживання неповнолітньої або малолітньої особи є фактичне місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона дійсно проживає. Крім того, місце проживання дитини за фактичним місцем проживання батьків не є безумовним, якщо суд установить інше постійне місце проживання дитини.
Як вбачається зі змісту листа Коломийської міської ради від 20 лютого 2013 року ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_2 не проживають за місцем реєстрації - АДРЕСА_4. Реєстрація місця проживання батька з дитиною в даному житлі є формальною (а.с.35 т.1).
Факт непроживання позивача з дочкою за вказаною адресою підтверджується і актом обстеження умов проживання, складеним комісією у справах дітей від 8 грудня 2015 року. При цьому комісією встановлено, що на момент обстеження позивача та малолітньої ОСОБА_2 не виявлено. А також не виявлено слідів тривалого проживання (постільної білизни, дитячого одягу, порожній та вимкнений холодильник, в дитячих засобах гігієни вийшов термін придатності тощо) (а.с. 36 т.1).
Крім того, згідно довідки Коломийської ЦРЛ від 27 листопада 2012 року новонароджена ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, АДРЕСА_1 з пологового будинку на дану адресу не виписувалась, документи в дитячу поліклініку не поступали і на даний час під наглядом медичного персоналу Коломийської дитячої поліклініки не знаходиться (а.с. 40, т.1 ).
Не підтвердили факту проживання ОСОБА_1 з дочкою у квартирі на момент укладення оспорюваного договору і допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15
Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що при укладенні спірного договору право неповнолітньої дитини на користування житлом порушено не було, відсутність згоди органу опіки та піклування при укладенні зазначеного договору не призвело до погіршення житлових прав дитини. Відтак, відсутні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору дарування 3/4 часток квартири.
Відповідно не підлягає до задоволення і позовна вимога про усунення перешкод у користуванні житлом. Оскільки на підставі договору дарування ОСОБА_3 набув права власності на 3/4 частки квартири, то мав законні підстави для володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Вирішуючи даний спір суд першої інстанції на порушення статей 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення, що призвело до неправильного вирішення справи, не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 7 липня 2017 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1, який діє самостійно та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Коломийської міської ради, приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу Трачук Людмила Владиславівна, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору дарування та усунення перешкод у користуванні житлом відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий Г.П. Мелінишин
Судді: Л.В. Василишин
І.О. Максюта
