АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа
№ 524/7927/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2154/17
Головуючийу 1-й інстанції Андрієць Д.Д. Доповідач ап. інст. Бондаревська С. М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2017 року
м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді: Бондаревської С.М.
суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І.
при секретарі: Радько О.М.
за участі представника позивача - ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
В С Т А Н О В И Л А :
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Свої позовні вимоги обгрунтовувала тим, що вона є членом сім'ї наймача кімнати АДРЕСА_1.
Також зазначала, що вона зареєстрована та мешкає за вказаною адресою разом з малолітньою донькою - ОСОБА_5. Крім того, в кімнаті АДРЕСА_1 зареєстрований її /позивача/ батько - ОСОБА_4, який не проживає за вказаною адресою з 2006 року. Мотивуючи тим, що відповідач жодним чином не піклується про утримання жилого приміщення, не сплачує вартість комунальних послуг, які обраховуються з урахуванням його реєстрації, просила на підставі ст. ст. 71, 72 ЖК України, визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 березня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Кременчуцьку міську раду Полтавської області.
Заочним рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.
Не погодившись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційном порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.
На зазначену апеляційну скаргу своє заперечення надав представник Кременчуцької міської ради Полтавської області - Коробов Д.В., який спростовуючи доводи апелянта, просив апеляційну скаргу - відхилити, а рішення суду - залишити без змін.
Судове засідання проводилось за участі представника позивача, за відсутності інших осіб, які будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, і це вбачається з матеріалів спраи, що житловий будинок №9 по вул. Молодіжній перебуває на балансі КГЖЕП «Автозаводське» та відноситься до житлового фонду м. Кременчука, що підтверджується зокрема відповіддю КГЖЕП «Автозаводське» від 29 травня 2017 року.
Згідно рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 19 березня 2010 року «Про впорядкування статусу житлових будинків, формування та використання фондів житла соціального призначення та для тимчасового проживання громадян у м. Кременчуці» будинку 9 по вул. Молодіжній надано статус гуртожитку.
У вказаному будинку в кімнаті №17 зареєстрована позивач, ОСОБА_3, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1, виданого 10 серпня 2009 року Автозаводським РВ КМУ ГУМВС України в Полтавській області, а також довідкою ТОВ «Житлорембутсервіс» від 22 вересня 2016 року. Згідно довідки ТОВ «Житлорембутсервіс» від 22 вересня 2016 року у вказаній кімнаті зареєстрований також відповідач - ОСОБА_4, який є наймачем.
Також судом встановлено, що відповідач за місцем реєстрації не проживає. Факт тривалого не проживання відповідача у кімнаті АДРЕСА_1 підтверджується актом ТОВ «Житлорембутсервіс» №24 від 14 березня 2012 року, згідно з яким свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили факт не проживання ОСОБА_4, за вказаною адресою з 2006 року, а також актом ТОВ «Житлорембутсервіс» №1835 від 05 жовтня 2016 року, згідно якого свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили факт не проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 - з 2006 року.
Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3, суд послався на те, що положення Житлового кодексу України не передбачають права наймача та членів сім'ї наймача звертатись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду з наступних підстав.
Так, за нормами ч. ч. 1, 2 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Згідно ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Згідно ст. 163 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його родини за ними зберігається займане житлове приміщення у випадках та в межах строків передбачених діючим законодавством.
Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.
За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст. 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Главою 4 ЖК УРСР визначено порядок користування гуртожитками. Нормами цієї глави не передбачено підстав для визнання громадян такими, що втратили право користування жилими приміщеннями в гуртожитку.
Законом України від 04 вересня 2008 року №500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» внесено зміни до Закону України від 19 червня 1992 року №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» та дозволено приватизувати житло в гуртожитках, що перебуває у власності територіальних громад.
Оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняний до правового режиму жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР.
З урахуванням подібності правовідносин щодо користування жилою площею в гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ч. 1 ст. 71 ЖК УРСР щодо відсутності осіб, які мають право користування жилим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутнім права на жиле приміщення протягом шести місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалася жила площа для проживання в таких гуртожитках (за відсутності підстав для виселення).
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року №6-1166цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.
При вирішенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, судом першої інстанції встановлено, що зазначений спір виник з приводу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - кімнатою №17 у будинку АДРЕСА_1, що належить до комунальної власності Кременчуцької міської ради Полтавської області та має статус гуртожитку.
При цьому поза увагою суду залишився той факт, що будинок АДРЕСА_1, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» має правовий режим гуртожитку, житлові приміщення якого підлягають приватизації
В свою чергу, оскільки правовий режим гуртожитків, жилі приміщення яких підлягають приватизації, прирівняно до правового режиму житлових приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням наведеного, позивач наділена правом на звернення до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, виходячи з порушення її прав та охоронюваних законом інтересів, про які зазначено в позовній заяві, а також наголошено її представником у суді першої та апеляційної інстанцій, зокрема в частині приватизації кімнати, в якій вона проживає; отримання субсидії по сплаті комунальних послуг; необхідності нести витрати по оплаті комунальних послуг, які нараховуються з урахуванням реєстрації відповідача.
Таким чином, помилковим є висновок суду про те, що Положення ЖК УРСР не передбачають права наймача та членів сім'ї наймача звертатись до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а також, що даний спір має вирішуватись відповідно до норм Цивільного Кодексу України.
Так, за змістом ч. 3 ст. 810 ЦК України, до договору найму житла, застосовуються положення цього Кодексу, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності.
Належність спірного жилого приміщення - кімнати АДРЕСА_1 до об'єкту права комунальної власності, - виключає можливість регулювання спірних правовідносин положеннями Глави 59 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, та вірно встановлено судом першої інстанції, що відповідач ОСОБА_4 є наймачем кімнати АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою виданою ТОВ «Житлорем-бутсервіс» від 22 вересня 2016 року.
Відповідно до інформації довідки ТОВ «Житлорембутсервіс» від 22 вересня 2016 року за вказаною адресою зареєстрована також позивач - ОСОБА_3 та її неповнолітня донька - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно з актом ТОВ «Житлорембутсервіс» №24 від 14 березня 2012 року, зі слів свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, підтверджено факт не проживання ОСОБА_4, 1956 року народження, за адресою: АДРЕСА_1, з 2006 року по дату складення акту (а. с. 5).
Відповідно до акту від 05 жовтня 2016 року, затвердженого заступником генерального директора з правових питань ТОВ «Житлорембутсервіс» О.С. Осика, зі слів громадян ОСОБА_9, ОСОБА_10 підтверджено факт не проживання ОСОБА_4, 1956 року народження, за адресою: АДРЕСА_1, з 2006 року по дату складення акту (а. с. 4).
Нормами ч. 3 ст. 71 ЖК України визначено вичерпний перелік випадків, за яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членом його родини у строк понад шість місяців.
В той же час даних про наявність поважних причин відсутності відповідача за місцем реєстрації, матеріали справи не містять. Перешкод в користуванні жилим приміщенням позивач, або хтось інший відповідачу не чинили. Він добровільно визначив собі інше місце проживання і спірними жилим приміщенням не користується понад 6 місяців без поважних причин та не виконує обов'язків по його утриманню, оплаті комунальних послуг, що обраховуються з урахуванням його реєстрації, чим порушує права позивача.
За наведених обставин, оскільки відповідач за місцем реєстрації відсутній без поважних причин більше строку, визначеного ст. 71 ЖК України, - позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
З урахуванням наведеного, відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржуване судове рішення, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи - підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовної заяви та визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.
Керуючись ст. ст. 303, 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
Заочне рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення.
Позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : /підпис/ Бондаревська С.М.
Судді: /підписи/ Кривчун Т.О.
Пилипчук Л.І.
З оригіналом згідно:
Суддя: Бондаревська С.М.
