У Х В А Л А
04 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 524/7927/16-ц
Провадження № 14-565цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Кременчуцька міська рада Полтавської області (далі - Кременчуцька міськрада), про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
за касаційною скаргою Кременчуцької міськради на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І.,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона єчленом сім'ї наймача кімнати АДРЕСА_1, в якій зареєстрована та постійно проживає разом з малолітньою дочкою. Наймач - ОСОБА_4 зареєстрований за вказаною адресою, проте з 2006 року не проживає, жодним чином не піклується про утримання жилого приміщення, не сплачує комунальних послуг, які обраховуються з урахуванням його реєстрації, у зв'язку з чим на підставі статей 71, 72 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) просила визнати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивачки, яка є членом сім'ї наймача кімнати в гуртожитку, відсутні правові підстави для звернення з позовом про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням гуртожитку.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргуОСОБА_3 задоволено. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 червня 2017 року скасовано, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - кімнатою гуртожитку АДРЕСА_1.
Рішення апеляційного суду мотивовано доведеністю позовних вимог, оскільки відповідач відсутній за місцем реєстрації без поважних причин більше строку, визначеного статтею 71 ЖК УРСР.
У листопаді 2017 року Кременчуцька міськрада подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірне житло - кімната в гуртожитку перебуває у власності територіальної громади міста, тому позивачка не може заявляти вимог про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, правові підстави для цього відсутні.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У січні 2018 року справа надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 24 жовтня 2018 року - передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 ЦПК України, якою встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині п'ятій статті 403 цього Кодексу.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що спір у цій справі виник з приводу визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, що належить до комунальної власності територіальної громади, і на спірні правовідносини поширюються положення статей 71, 72 ЖК УРСР, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15. При цьому зазначила, що чинним законодавством не передбачено, що виключно підприємство, установа, організація як наймодавець може бути стороною у спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробила висновок, що член сім'ї наймача жилого приміщення у гуртожитку має право звертатись до суду з позовом до наймача цього приміщення про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку.
Обґрунтовуючи зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що практика свідчить про те, що правом на звернення з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в гуртожитку, який належить до комунальної власності, наділена міська рада як власник майна, або житлово-експлуатаційна організація чи інше підприємство, організація як наймодавець (балансоутримувач). Посилаючись на вказане, вважала, що вирішення цього правового питання з урахуванням наведеної вище правової позиції Верховного Суду України у подібних правовідносинах містить виключну правову проблему для забезпечення передбачуваності судової практики, сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
ВеликаПалата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на розгляд згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України передчасними та недостатньо обґрунтованими.
Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити наступні обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка у застосуванні норм процесуального права, в тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов'язує з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень.
При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені, якщо так, то чи були вони ефективні.
В ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року відсутні посилання на кількісні й якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Оскільки відсутні кількісний та якісний показники щодо вирішення подібних правовідносин, як і відсутні відомості про наявність проблеми невизначеності у вирішенні правового питання, то підстави для прийняття та розгляду Великою Палатою Верховного Суду указаної справи згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України відсутні.
За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття справи до розгляду та повертає її на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Кременчуцька міська рада Полтавської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою Кременчуцької міськради на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 14 вересня 2017 року - повернути на розгляд до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко
С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л.І. Рогач
Д. А. Гудима І.В. Саприкіна
В. І. Данішевська О.С. Ткачук
О. Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
В. С. Князєв О.Г. Яновська
Л.М. Лобойко
