Справа № 163/754/17
Провадження № 2/163/190/17
ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 листопада 2017 року Любомльський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді – Павлуся О.С.,
за участю секретаря Семенюк К.М.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника відповідачів ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Любомль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на нерухоме майно,-
В С Т А Н О В И В :
20 березня 2017 року позивач звернулась в суд з позовом до відповідачів про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на нерухоме майно.
Вимоги позивача були уточнені заявами від 02 червня 2017 року та 17 серпня 2017 року.
Свої уточнені вимоги позивач мотивує тим, що з вересня 1998 року по 07 серпня 2001 року вона перебувала з ОСОБА_6 у фактичних шлюбних відносинах. З останнім вони спільно проживали, вели спільне господарство та мали спільний сімейний бюджет. У період проживання однією сім’єю вони побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по вулиці Ветеранів, 4 в місті Любомль Волинської області. При будівництві докладалися спільні трудові зусилля, в той час коли вона ходила роботу та отримувала заробітну плату, ОСОБА_6 спільно з робочими та родичами виконував будівельні роботи. 05 березня 2001 року ОСОБА_6 оформив на себе право власності на вищевказаний житловий будинок, а 08 серпня 2001 року вона з останнім зареєстрували шлюб. Вказує, що враховуючи вищевказані обставини, є достатні підстави вважати, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вулиця Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області є об'єктом спільної сумісної власності, і її частка, виходячи з принципу рівності частин, становить ?. 02.05.2016 року її чоловік ОСОБА_6 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на ? вищезазначеного домоволодіння. Спадкоємцями першої черги за законом є вона, як дружина, донька –ОСОБА_3 та син – ОСОБА_4 Однак останній, на відміну від неї та дочки, спадщину не прийняв, оскільки з заявою про прийняття спадщини звернувся з пропущенням 6-ти місячного строку, а вона згоди на прийняття ним спадщини не давала. Інших спадкоємців немає. Просить суд встановити факт їх спільного з ОСОБА_6 проживання, як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу з вересня 1998 року по 07 серпня 2001 року; встановити факт, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вулиця Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області є об'єктом їх з ОСОБА_6 спільної сумісної власності, як такий, що побудований внаслідок спільної праці, шляхом ведення спільного господарства, побуту та бюджету; та визнати за нею право власності на ? частину спірного житлового будинку як на частку в спільній сумісні власності та на ? частину житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6
Позивач та її представник – ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Додатково пояснили, що позивачкою надано достатньо доказів того, що протягом тривалого періоду часу вони з ОСОБА_6 перебували у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство та за рахунок спільної праці та спільно зароблених коштів придбали спірне майно.
Відповідачі, кожен зокрема, та їх представник ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечили. Зазначали, що у позивачки немає жодного документального підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_6 з 1998 року, як і доказів того, що спірний будинок будувався за спільні кошти і спільною працею, тому позов є надуманим і безпідставним.
Приватний нотаріус ОСОБА_7 в судовому засіданні 12 вересня 2017 року підтвердила ту обставину, що 19 липня 2016 року до неї звернулася ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_6, який помер 02.05.2016 року. В подальшому, 08.11.2016 року з такою ж заявою, який за згодою ОСОБА_3 був включений в коло спадкоємців, звернувся ОСОБА_4 На момент подачі вказаної заяви, нотаріусу не було відомо про ще одного спадкоємця – ОСОБА_1, і тому заяву ОСОБА_4 було прийнято без її згоди.
Заслухавши думку сторін, їх представників, свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Судом встановлено, що 02 травня 2016 року помер чоловік позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_6, що доводиться копією свідоцтва про смерть серії І-ЕГ №187783 (а.с. 9).
Шлюб між ними було укладено 08 серпня 2001 року, що слідує з свідоцтва про одруження серії І-ЕГ №048035 (а.с.8).
Згідно свідоцтва про право власності серії АБ №12825, Волинським бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_6 05 березня 2001 року було зареєстровано право власності на житловий будинок в місті Любомль по вулиці Ветеранів, 4 (а.с.7).
З матеріалів спадкової справи №61/2016 вбачається, що після смерті ОСОБА_6 з заявами про прийняття спадщини, яка складається зокрема з вищевказаного житлового будинку, звернулися діти спадкодавця, відповідачі по справі – ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також із заявою про видачу свідоцтва про право власності на ? частки майна пережилого подружжя звернулася позивач ОСОБА_1
Постановою приватного нотаріуса Любомльського районного нотаріального округу ОСОБА_8 від 27.06.2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на ? частку в спільному майні подружжя на житловий будинок № 4 по вулиці Ветеранів в місті Любомль. В обґрунтування відмови у вчиненні нотаріальної дії зазначалося, що свідоцтво про право власності на житловий будинок видане 05 березня 2001 року, тобто до реєстрації шлюбу, а тому житловий будинок в місті Любомль по вулиці Ветеранів, 4 є особистим майном померлого ОСОБА_6
Однак, позивач стверджує, що вона з ОСОБА_6 спільно проживали, як чоловік та дружина, ще з вересня 1998 року по 07 серпня 2001 року, та упродовж цього періоду спільно заробляли кошти, мали спільний бюджет та побудували спірний будинок.
Відповідно до п.5 ч.1, ч.2 ст.256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
За змістом ч.6 ст.235 ЦПК України та з врахуванням абз.3 п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року №5, справи щодо встановлення юридичного факту, якщо це пов’язано з вирішенням спору, розглядаються судом в порядку позовного провадження.
Спір у справі порушений з майнових прав подружжя.
Згідно ст.74 СК України якщо жінка та чолові проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Відповідно до розділу VІІ „Прикінцеві положення Сімейного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності одночасно із набранням чинності Цивільним кодексом України. В свою чергу, ЦК України (в ред. 2003 року) набрав чинності з 01.01.2004 року.
Враховуючи, що спірні правовідносини мали місце в 1998-2001 роках, до них слід застосовувати положення КпШС України (в ред. 1969 року).
Згідно ч.ч.2, 3 ст.13 КпШС, права і обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав та обов’язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану. А відповідно до ст.44 КпШС, шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.
Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов’язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону Про власність, статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України Про власність"), тощо.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв’язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.
Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим.
Така сама по суті позиція висловлена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-66цс13.
Так, в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала, що працювала разом із ОСОБА_1 в кафе «Волинянка», а також проживала з останньою в її будинку по провулку Коновальця в місті Любомль з лютого 1998 року, за що сплачувала їй орендну плату. І саме у той період, коли вона проживала разом з ОСОБА_1, а саме у вересні 1998 року, у будинок ОСОБА_1 переїхав ОСОБА_6. Останній з собою мав лише одяг. Марія з ОСОБА_6 відразу почали проживати як сім’я, а через деякий час вирішили побудувати і спільний будинок. Коли вже була зведена коробка, ОСОБА_1 з ОСОБА_6 офіційно оформили свої відносини. На протязі всього часу будівництва робітники, які виконували на об’єкті роботу, обідали в кафе «Волинянка». Оплачувала обіди – ОСОБА_1.
Свідок ОСОБА_10 зазначила, що жила по сусідству із позивачкою у місті Любомль по вулиці Коновальця, що межує з провулком Коновальця. Вказала, що десь на початку осені 1998 року до ОСОБА_10 прийшов жити ОСОБА_6. Вона часто приходила у гості до сусідів та бачила, що останні проживали як сім’я.
Для визначення моменту початку проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (дошлюбне – Хвіц) М.Є. однією сім'єю, суд враховує, що діючим на той час законодавством, не передбачалося заборони встановлення факту проживання однією сім'єю у разі знаходження будь-кого з них у будь-якому іншому шлюбі.
Із тексту рішення Любомльського районного суду Волинської області від 23 квітня 1999 року в справі №2-81 про розірвання шлюбу вбачається, що ОСОБА_6 в період з 28.08.1976 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_11. Ініціатором розірвання шлюбу був ОСОБА_6, який зазначав, що подружні стосунки з відповідачкою припинилися ще за два роки до подачі вказаного позову.
Отже, у матеріалах справи та у показах свідків, які володіють достовірними даними про фактичне спільне проживання, спільний побут та взаємні права і обов'язки, містяться дані про фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_6 (дошлюбне – Хвіц) ОСОБА_12 та ОСОБА_6, які мали місце починаючи з вересня 1998 року.
Разом з тим, суд вважає доведеним ту обставину, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вулиця Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області був побудований в період 1999-2001 роках внаслідок спільної праці ОСОБА_6 (дошлюбне – Хвіц) ОСОБА_12 та ОСОБА_6, шляхом ведення спільного господарства, побуту та бюджету, виконання взаємних прав та обов’язків.
Так, як вбачається з рішення Любомльської міської ради Волинської області №6/44, ОСОБА_6 25.06.1999 року було надано в постійне користування земельну ділянку №4 згідно проекту кварталу житлової забудови для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку в місті Любомль по вулиці Ветеранів площею 1000 кв.м.
В той же час, 25.06.1999 року було затверджено генеральний план забудови вищевказаної земельної ділянки.
Згідно акту прийомки в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і господарських будівель індивідуального забудовника, забудова земельної ділянки в місті Любомль по вулиці Ветеранів, 4 розпочата в 1999 році та закінчена в 2001 році.
Із трудової книжки на ім’я ОСОБА_6 слідує, що 28.10.1992 року останній був переведений на посаду тракториста «Любомль-агрохім», а 24.12.1999 року, тобто через близько шість місяців після початку будівництва, був звільнений за згодою сторін.
В свою чергу, трудовою книжкою на ім’я ОСОБА_6 (дошлюбне – Хвіц) ОСОБА_12 доводиться та обставина, що остання в період з 1995 року по 2005 рік працювала в Любомльському комбінаті громхарчу – буфетником.
З довідки про заробітну плату Любомльського об’єднання підприємства ресторанного господарства №11 від 19.06.2017 року вбачається, що дохід ОСОБА_1 в 1998 році склав – 1158, 65 грн., а в період з 2000 року по 2001 рік – 3248,75 грн.
Свідок ОСОБА_13 суду показав, що на протязі 18 років був сусідом ОСОБА_6 та ОСОБА_1 по вулиці Ветеранів в місті Любомль Волинської області. Вказує, що будівництво будинку №4 від початку, що мало місце в 1999 році, і до кінця проводилося спільно ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (дошлюбне – Хвіц) ОСОБА_1. Допомагали також діти останньої та племінник ОСОБА_6 - ОСОБА_14. Будівництво тривало десь близько одного року. Він часто приходив у гості до сусіда та бачив, що позивач ОСОБА_6 (дошлюбне – Хвіц) ОСОБА_1 готувала робітникам обіди, проводила прибирання. ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (дошлюбне – Хвіц) ОСОБА_1 він сприймав як повноцінну сім’ю, з усіма обов’язками. Колишня дружина ОСОБА_6, ОСОБА_11, на будівництві жодного разу не з’являлася.
Свідок ОСОБА_14 зазначив, що ОСОБА_6 доводився йому рідним дядьком. За його проханням, він допомагав йому при будівництві будинку №4 по вулиці Ветеранів в місті Любомль Волинської області. Йому достовірно відомо, що зазначений будинок ОСОБА_15 будував для себе та ОСОБА_12, з якою він проживав однією сім’єю. За зазначеною адресою ОСОБА_12 з ОСОБА_15 вели спільне господарство. ОСОБА_1 готувала робітникам обіди, проводила прибирання. Також остання проводила в будинку внутрішні роботи. У будівництві брали участь сини ОСОБА_12, а також час від часу син ОСОБА_15 - ОСОБА_4. ОСОБА_15 був заможною людиною, мав багато техніки, землі. Кошти заробляв поїздками в ОСОБА_16. Останній, ще за рік до будівництва будинку, почав проживати з ОСОБА_12 в її будинку. Колишня дружина ОСОБА_6, ОСОБА_11, на будівництві жодного разу не з’являлася.
Щодо даних в судовому засіданні показань відповідача: ОСОБА_3, а також показань свідків: ОСОБА_17, ОСОБА_18 та ОСОБА_11, які доводилися ОСОБА_6: свояком, найманим робітником та колишньою дружиною, відповідно, то до них суд відноситься критично та до уваги не приймає з огляду на наступне.
Так, відповідач ОСОБА_3, як зокрема і свідки ОСОБА_11, ОСОБА_18 та ОСОБА_17 вказали, що ОСОБА_6 до жовтня 1999 року проживав разом із своєю попередньою дружиною ОСОБА_11 та їх спільними дітьми, хоча про те, що в останнього є стосунки з іншою жінкою їм на той момент уже було відомо. Саме наявність другої жінки і стало причиною їх розлучення. Спірний будинок ОСОБА_6 будував власними силами та за кошти, які він заощадив ще будучи у шлюбі. Будинок по вулиці Ветеранів в місті Любомль призначався для його сина та доньки, тобто відповідачів по справі.
Такі доводи відповідача та покази свідків суд відхиляє, оскільки вони об’єктивно спростовуються показаннями свідків: ОСОБА_14, ОСОБА_9, ОСОБА_13 та ОСОБА_19, а також доводами відповідача ОСОБА_4, який вказував, що батько – ОСОБА_6 пішов з їх сім’ї у 1998 році. Будівництво спірного будинку батько розпочав для проживання у ньому уже з новою сім’єю. Коли бував на будівництві то бачив, що ОСОБА_12 готувала робітникам.
Крім цього, свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні зазначала, що їй нічого не було відомо про те, що ОСОБА_6 узяв земельну ділянку та мав намір на останньому будувати будинок.
Суд критично відноситься до показів ОСОБА_11 в тій частині, що коли ОСОБА_6 залишив їх сім’ю, то взяв з собою 50000 тисяч доларів, оскільки це лише припущення, яке виходило з того, що ОСОБА_6 часто їздив в ОСОБА_16 і тому міг мати саме таку суму.
Отже, набуте ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (дошлюбне – Хвіц) М.Є. майно під час їх спільного проживання, без реєстрації шлюбу, а саме спірний будинок по вулиці Ветеранів, 4 в місті Любомль, будівництво якого було розпочато в 1999 році, та метою будівництва якого було проживання у ньому останніх, є об'єктом їх спільної сумісної власності, незважаючи на те, що останнє зареєстроване на ім'я ОСОБА_6
Разом з тим, на підставі наявних доказів та положень чинного на той час законодавства, якими, зокрема статтею 112 ЦК Української РСР 1963 року, передбачено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток, суд дійшов висновку про те, що як ОСОБА_6, який помер 02.05.2016 року, так і позивачу ОСОБА_1, кожному, належить на праві власності по половині, тобто по ?, житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: вулиця Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.
Отже, після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на ? житлового будинку з господарськими будівлями, які знаходяться по вулиці Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області.
Статтею 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадкодавець ОСОБА_6 заповіту на випадок своєї смерті не залишив.
Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив.
Статтею 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Крім цього, з ст. 1268 ЦК України слідує, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Як вбачається з матеріалів спадкової справи №61/2016, 19 липня 2017 року, в межах 6-ти місячного строку, з заявою про прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_6 звернулася його дочка ОСОБА_3. В подальшому, ОСОБА_4, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою ОСОБА_3, 08.11.2017 року також подав заяву про прийняття спадщини.
Суд звертає увагу, що згідно ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Разом з тим, з вищевказаної статті слідує, що спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може за письмовою згодою усіх спадкоємців, які прийняли спадщину подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
В судовому засіданні приватний нотаріус ОСОБА_7 повідомила, що на момент подачі заяви ОСОБА_4, нотаріусу не було відомо про ще одного спадкоємця – ОСОБА_1, яка прийняла спадщину, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, і тому заяву ОСОБА_4 було прийнято без її згоди.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що ОСОБА_4 вважається таким, що не прийняв спадщину, оскільки пропустив строк для прийняття спадщини, а письмову згоду на прийняття спадщини надали не усі спадкоємці, які її прийняли. При цьому суд звертає увагу, що ОСОБА_4, який мав в цій справі захисника, на протязі усього часу розгляду справи в суді із заявою про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не звертався, будь-яких заяв чи клопотань не подавав.
Таким чином, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_3 відповідно як донька спадкоємця, що доводиться копією свідоцтва про народження серії І-ЕГ №407393 та ОСОБА_1, відповідно як дружина, що стверджується копією свідоцтва про одруження серії І-ЕГ №048035. З матеріалів спадкової справи №61/2016 вбачається, що інших спадкоємці немає.
Оскільки, як було встановлено, спадкуванню підлягає ? житлового будинку з господарськими будівлями, які знаходяться по вулиці Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області, та враховуючи наявність двох спадкоємців, частка ОСОБА_1 в спадковому майні буде становити ? (?:2) житлового будинку.
Статтею 16 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 328 ЦК України вказує на те, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом.
Таким чином, проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що слід визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вулиця Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області як на частку в спільній сумісні власності та на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вулиця Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 02 травня 2016 року.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Згідно ч.1, п.2 ч.3 ст.79, ч.ч.1, 2 ст.84 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема: витрат на правову допомогу. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Як вбачається з роз'яснень викладених в п.48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" № 10 від 17.10.2014 року, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п.2 ч.3 ст.79, ст.ст.84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно квитанції від 22.06.2017 року та акту прийому - передачі виконаних робіт, ОСОБА_1 сплатила фахівцю у галузі права ОСОБА_2, з якою було укладено договір про надання правової допомоги №2/17, 2000 гривень.
З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що заперечення представника відповідачів ОСОБА_20, в частині відсутності правових підстав для стягнення витрат на правову допомогу, не заслуговують на увагу, вищевказані витрати, а також судовий збір підлягають стягнення з відповідачів.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 58, 60, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В:
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_6, який помер 02 травня 2016 року, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу з вересня 1998 року по 07 серпня 2001 року.
Встановити факт, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вулиця Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_1, як такий, що побудований внаслідок їх спільної праці, шляхом ведення спільного господарства, побуту та бюджету.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вулиця Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області як на частку в спільній сумісні власності.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: вулиця Ветеранів, 4 в місті Любомлі Волинської області в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, який помер 02 травня 2016 року.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 960 (дев’ятсот шістдесят) гривень, тобто по 480 (чотириста вісімдесят) гривень.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень, тобто по 1000 (одній тисячі) гривень.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Любомльський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у
справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Любомльського районного суду Павлусь О.С.
