Справа № 163/754/17
Головуючий у 1 інстанції: Павлусь О.С.
Провадження № 22-ц/773/118/18 Категорія: 2
Доповідач: Бовчалюк З. А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 лютого 2018 року
місто Луцьк
Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалю З.А.,
суддів Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Галицької І.П.,
позивача ОСОБА_1,
відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника відповідачів ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на нерухоме майно за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22 листопада 2017 року ,
В С Т А Н О В И В:
20 березня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до відповідачів про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на нерухоме майно.
Вимоги позивача були уточнені заявами від 02 червня 2017 року та 17 серпня 2017 року. Стверджувала, що з вересня 1998 року по 07 серпня 2001 року вона перебувала з ОСОБА_5 у фактичних шлюбних відносинах. З останнім вони спільно проживали, вели спільне господарство та мали спільний сімейний бюджет. У період проживання однією сім'єю вони побудували житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. При будівництві докладалися спільні трудові зусилля, в той час коли вона ходила роботу та отримувала заробітну плату, ОСОБА_5 спільно з робочими та родичами виконував будівельні роботи. 05 березня 2001 року ОСОБА_5 оформив на себе право власності на вказаний житловий будинок, а 08 серпня 2001 року вона з останнім зареєстрували шлюб. Вказує, що враховуючи вищевказані обставини, є достатні підстави вважати, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності, і її частка, виходячи з принципу рівності частин, становить 1/2. ІНФОРМАЦІЯ_2 року її чоловік ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилась спадщина на 1/2 частину зазначеного домоволодіння. Спадкоємцями першої черги за законом є вона, як дружина, донька -ОСОБА_2 та син - ОСОБА_3 Однак останній, на відміну від неї та дочки, спадщину не прийняв, оскільки з заявою про прийняття спадщини звернувся з пропущенням 6-ти місячного строку, а вона згоди на прийняття ним спадщини не давала. Інших спадкоємців немає.
Просила суд встановити факт їх спільного з ОСОБА_5 проживання, як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу з вересня 1998 року по 07 серпня 2001 року; встановити факт, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом їх з ОСОБА_5 спільної сумісної власності, як такий, що побудований внаслідок спільної праці, шляхом ведення спільного господарства, побуту та бюджету; та визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку як на частку в спільній сумісні власності та на 1/4 частину житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 22 листопада 2017 року позов в дані справі задоволений.
Ухвалено встановити факт спільного проживання ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу з вересня 1998 року по 07 серпня 2001 року. Встановлено факт, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1, як такий, що побудований внаслідок їх спільної праці, шляхом ведення спільного господарства, побуту та бюджету.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 як на частку в спільній сумісні власності.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції , відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу в якій, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Заслухавши учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду - скасувати та ухвалити нове рішення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з вересня 1998 року по 07 серпня 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та набуття за спільні кошти у спільну сумісну власність житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою : АДРЕСА_1 Відкриття після смерті ОСОБА_5 спадщини на 1/2 частину спірного будинку, яку у передбачений строк та спосіб прийняли по 1/4 частині відповідач ОСОБА_2, як донька спадкоємця та ОСОБА_1 - дружина спадкодавця.
Однак погодитись з висновками суду першої інстанції не можна, оскільки такі висновки зроблені з порушенням норм матеріального права та з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 Любомльського районного відділу ДРАЦС ГТУЮ у Волинській області ( а.с. 9).
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).( ст.1216 ЦК України).
Статтями 1217,1218,1220,1221,1222 передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Позивач ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги , як дружина та діти померлого.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано 08 серпня 2001 року, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 ( а.с 8).
З заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, який включений до кола спадкоємців за згодою ОСОБА_2.
26 червня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя: на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1
Постановою приватного нотаріуса Любомльського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_6 відмовлено у вчинені нотаріальних дій - видачі свідоцтва ОСОБА_1 про право власності на частку у спільному майні подружжя, після смерті чоловіка ОСОБА_5, оскільки право власності на даний житловий будинок спадкодавцем набуто до шлюбу з ОСОБА_1.
З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_5 перебував в зареєстрованому шлюбі з першою дружиною ОСОБА_7 з 28 серпня 1976 року по листопад 1999 року. Шлюб було розірвано відповідно до рішення Любомльського районного суду Волинської області від 13 квітня 1999 року та видано свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 05 листопада 1999 року.
Шлюб ОСОБА_5 та позивача ОСОБА_7 був зареєстрований 08 серпня 2001 року ( а.с. 8).
Відповідно до рішення Любомльської міської ради від 25 червня 1999 року № 6/44 ОСОБА_5 надана земельну ділянку площею 1000 м. кв. за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Рішенням виконавчого комітету Любомльської міської ради № 30 від 27 лютого 2001 року затверджено акт прийому в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом індивідуального житлового будинку в місті Любомль по вул. Ветеранів, 4 який належав ОСОБА_5, оформлено право власності на житловий будинок.
05 березня 2001 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1
Тобто будівництво спірного житлового будинку та реєстрація права власності на нього відбулась до реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_1.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом вказувала, що вона проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1998 року по 2001 року, а тому спірний будинок є спільною сумісною власністю та їй належить 1/2 частини будинку.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 13 та ст. 44 Кодексу про шлюб та сім'ю (далі - КпШС) України, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав та обов'язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Кодекс про шлюб та сім'ю не передбачав інституту цивільного шлюбу.
Чинним на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачалося можливість набуття у спільну власність майна жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, а виникнення такого права стало можливим з 1 січня 2004 року, коли набрав чинності Сімейний кодекс України.
За таких обставин вимоги позовної заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та ведення спільного господарства з вересня 1998 року по 07 серпня 2001 року включно не ґрунтуються на вимогах закону, не мають правового значення для визначення статусу спірного будинковолодіння, як спільної сумісної власності.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи у період, який охоплюється вимогами позивача про встановлення факту проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу , а саме з вересня 1998 року по 07.08 2001 року, ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, по 05.11.1999 року ( дата реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану), що само по собі виключало можливість встановленнях такого факту.
Висновки суду першої інстанції про те, що діючим на той час законодавством не передбачалось заборони встановлення факту проживання однією сім'єю у разі знаходження будь-кого в іншому шлюбі є безпідставними, оскільки суперечать принципам встановленим Кодексом про шлюб та сім'ю, який був чинним на час виникнення спір правовідносин.
Жінка та чоловік можуть одночасно бути лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб виникає лише після припинення попереднього шлюбу.
Визнається тільки шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. ( ст. 6 КпШС України )
Фактичне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу не породжує для них прав та обов'язків подружжя.
Наявність зареєстрованого шлюбу особи сама по собі виключає можливість набуття прав та обов'язків, які б ґрунтувались на Законі, у фактичних шлюбних відносинах з іншою особою, оскільки це не узгоджується ні з нормами моралі, ні з нормами законів України, які визначають що на території України дозволено одношлюбність, тобто сім'я складається з одного чоловіка та однієї дружини.
Згідно з частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містять пункти 1, 2 частини першої статті 57 СК України).
Разом з тим відповідно до ст. 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір часток кожного визначається ступенем його трудової участі.
Розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України "Про власність") тощо.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 01 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно було встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю.
Задовольняючи вимоги позивача про встановлення факту постійного проживання, як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_5, суд першої інстанції взяв до уваги лише пояснення позивача та свідків, що були допитані за її клопотанням. Зокрема, допитані в судовому засіданні ОСОБА_8, ОСОБА_9, стверджували, що ОСОБА_1, ОСОБА_5 з 1999 року проживали та спільно будували спірний будинок, позивач готувала їсти, прибирала. При цьому судом першої інстанції питання вкладення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 коштів на будівництво даного будинку не з'ясовувалось та не обговорювалось. При цьому свідок ОСОБА_9 вказував, що ОСОБА_5 був заможною людиною, оскільки заробляв поїздками в Республіку Польща.
В свою чергу відповідачі, кожен зокрема, свідки ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12 вказували, що ОСОБА_5, постійно проживав в сім'ї до 1999 року ( розірвання шлюбу з першою дружиною), однак вони не заперечували , що він мав зв'язок з позивачем іноді залишався у неї ночувати. Вказували, що спірний будинок ОСОБА_5 побудував , виключно за особисті кошти, які ним були зароблені.
Доводи відповідачів про вкладення ОСОБА_5 виключно особистих коштів на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 позивачем не спростовані.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази ведення спільного господарства, побуту, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в період , який передував офіційній реєстрації шлюбу та періоду реєстрації права власності на спірний житловий будинок.
Фотографії, на яких сторони зображені разом в колі друзів, під час відпочинку, показання свідків, що вони вважали їх сім'єю, не свідчать про спільне проживання, як сім'ї у спірний період.
Крім того, для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про власну участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.
На обґрунтування наявності коштів для будівництва спірного будинку позивач надала довідку про отримувану нею заробітну плату за період з 1998 року по 2002 року за змістом якої розмір сукупного доходу за означений період склав 6742,41 гривень. Інформація про розмір прибутків, які отримані позивачем за 1999 рік ( період будівництва) відсутня.
На думку колегії суддів розмір прибутків, що вказані у даній довідці, не свідчить про можливість ОСОБА_1 станом на 1999 рік вносити грошові кошти на будівництво, з врахуванням того, що на її утриманні було двоє неповнолітніх дітей. Доказів, про наявність інших джерел прибутку, які б надавали можливість вносити кошти для будівництва спірного будинку, позивачем не подано.
ОСОБА_1 повинна була довести не лише факт спільного проживання, а і ступінь її участі у придбанні спірного майна.
Між тим, матеріали справи не містять доказів щодо участі ОСОБА_1 у набутті спірного будинку (внесення власних грошових коштів).
Проте, вирішуючи спір, суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, як не звернув увагу і на те, що станом на час набуття у власність ОСОБА_5 житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не була членом сім'ї власника, письмової угоди про створення спільної сумісної власності між ними також не укладалося.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 не доведено факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини з ОСОБА_5 в період починаючи з 1998 року, не було надано беззаперечних доказів того, що спірний будинок побудована за рахунок грошових вкладень ОСОБА_5 та ОСОБА_1.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права (п. 2 Постанов, Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009, № 14 "Про судове рішення у цивільній справі")
Оскільки висновки суду першої інстанції зроблені з порушенням норм матеріального права, та при не повному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, що згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Спадкоємці, якими є учасники даної справи, не позбавлені можливості оформити свої спадкові права на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_5, шляхом отримання свідоцтв у нотаріальній конторі.
Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Станом на 1 січня 2017 року становить 1600 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого ОСОБА_4. здійснює представництво ОСОБА_2 в усіх судах України по даній цивільний справі. Аналогічний договір був укладений 26 червня 2017 року з відповідачем ОСОБА_3.
21 листопада 2017 року ОСОБА_2 сплатили 2500 гривень та 21 листопада 2017 року ОСОБА_3 сплатив 2500 гривень на оплату правової допомоги за договорами про надання правової допомоги від 25 квітня 2017 року та 26 червня 2017 року, що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткового касового ордеру (а.с.118а, 120).
В матеріалах справи міститься розрахунки витрат на правову допомогу, відповідно до яких представництво інтересів ОСОБА_2, та ОСОБА_3 в Любомльському районному суді Волинської області за 4 години складає по 2560 гривень з кожного ( 4 год. * 640 гривень ( 1600 гривень * 40%) ( а.с. 119, 121).
З журналу судових засідань вбачається, що участь адвоката ОСОБА_4 здійснювалось сумарно протягом 4 годин 44 хвилин в суді першої інстанції. З огляду на те, що адвокатом представлялись інтереси відповідачів одночасно, та з врахуванням квитанцій про прибуткового касового ордеру, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідно з позивача на користь відповідачів слід стягнути 2500 гривень витрат на правничу допомогу ( 5000: 2) по 1250 гривень кожному.
Крім того відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_2 1056 гривень судового збору за подання апеляційної скарги по 528 гривень кожному.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 382,384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 22 листопада 2017 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на нерухоме майно відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 по 1250 гривень кожному витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 1056 гривень судового збору за подання апеляційної скарги по 528 гривень кожному.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий :
Судді :
