У х в а л а
іменем україни
22 листопада 2017 року
м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мостової Г.І.,
суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,
Писаної Т.О., Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути на його користь з ОСОБА_4 суму ринкової вартості відсудженої у нього квартири АДРЕСА_1 у розмірі 772 440 грн та 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилався на те, що 04 листопада 2011 року він придбав у ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу вказану вище квартиру, проте рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2014 року, ця квартира була вилучена у нього та визнано право власності на неї за ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Позивач вказував, що на момент укладення договору купівлі-продажу з відповідачем йому не було відомо про те, що вказана квартира вибула з володіння власників не з їх волі.
Посилаючись на те, що ринкова вартість вилученої квартири станом на 18 серпня 2015 року (дату проведення оцінки) становила 772 440 грн, які відповідач відмовляється в добровільному порядку сплатити йому, а також зазначаючи, що такими діями відповідачем була завдана йому й моральна шкода, ОСОБА_3 просив задовольнити позов.
Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2015 року позов частково задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 у розмірі 772 440 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Київського районного суду міста Харкова від 20 листопада 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення коштів та судових витрат змінено,стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 78 832 грн збитків.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалось.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_4, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини щодо відповідальності продавця у разі відсудження товару у покупця, до яких підлягає застосуванню положення ст. 661 ЦК України, а тому дійшов висновку, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається згідно до ст. 1192 ЦК України відповідно до реальної вартості втраченого майна на час розгляду справи, яка станом на 18 серпня 2015 року визначена в розмірі 772 440 грн без ПДВ.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині та стягуючи з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 78 832 грн збитків, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04 листопада 2011 року позивач придбав вказану квартиру саме за 78 832 грн, а після її придбання й до часу її витребування за рішенням суду від 14 червня 2014 року він в квартиру не вселявся, будь-яких коштів на поліпшення її стану не витрачав.
Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 листопада 2011 року за нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. договором купівлі-продажу ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_3 прийняв (купив) у власність за 78 832 грн квартиру АДРЕСА_1, яка належала продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2010 року.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 липня 2014 року, яке набрало чинності, визнано нікчемними довіреності, оформлені від імені ОСОБА_8: від 09 серпня 2010 року на ім'я ОСОБА_9 та від 22 березня 2011 року на ім'я ОСОБА_4, а також довіреність від 09 серпня 2010 року, оформлену від імені ОСОБА_6 на ОСОБА_9
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 21 серпня 2010 року, укладений від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за довіреністю ОСОБА_9 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу СлоневськоюД.В.
Витребувано вказану квартиру з незаконного володіння ОСОБА_3
Приведено сторони до первісного стану, який існував станом на 21 серпня 2010 року, з анулюванням правової реєстрації на спірну квартиру за ОСОБА_10 та ОСОБА_4
Визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - по 1/2 частині за кожною.
Зобов'язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_11 повернути ОСОБА_5 та ОСОБА_6 документи, на підставі яких було укладено договір купівлі-продажу від 21 серпня 2010 року (а. с. 5-9, 10-14).
Цим же рішенням суду встановлено, що вироком Київського районного суду міста Харкова від 05 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 12 вересня 2013 року, ОСОБА_9 визнана винною та засуджена за ч. ч. 3, 4 ст.190, ч. ч. 2, 3 ст. 358 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією належного їй майна, а також, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_5 та її сестри ОСОБА_6 не з їх волі.
При цьому апеляційним судом вмотивовано зазначено, що вказані рішення судів не містять як висновків про те, що на час укладення між ОСОБА_4 як продавцем і ОСОБА_3 як покупцем договору купівлі-продажу від 04 листопада 2011 року, ОСОБА_4 були відомі обставини щодо незаконних дій ОСОБА_9 і що він при відчуженні квартири діяв свідомо з наміром спричинити збитки ОСОБА_3 або припускав їх спричинення, так і не містять ці рішення висновків про те, що вищевказані обставини були відомі ОСОБА_3 як покупцю.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
За вимогами ч. 1 ст. 661 Цивільного кодексу України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
При цьому відповідно до ст. 660 Цивільного кодексу України, якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця.
Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця.
Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем.
Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до договору купівлі-продажу від 04 листопада 2011 року позивач придбав вказану квартиру за 78 832 грн, після її придбання й до часу її витребування у квартиру не вселявся, будь-яких коштів на поліпшення її стану не витрачав, а ринкова вартість квартири у розмірі 772 440 грн, визначена висновком товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Калина» станом на 18 серпня 2015 року, була визначена порівняльним підходом, без дослідження спірної квартири та за відсутністю вихідних даних щодо її ринкової вартості на час придбання позивачем (а. с. 16-25), у зв'язку із чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачеві збитків на підставі ст. ст. 661, 1192 ЦК України, оскільки стягненню з відповідача на користь позивача підлягають саме 78 832 грн, отримані за договором купівлі-продажу від 04 листопада 2011 року.
Разом з тим, відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено, що, вирішуючи питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Відповідно до 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.
Зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). З'ясовується правильність об'єднання кількох однорідних вимог, наявність у позивача інших вимог до відповідача, які можуть бути пов'язаними між собою, для вирішення питання про їх об'єднання або роз'єднання (стаття 126 ЦПК). У відповідача суд з'ясовує суть заперечення проти позову та характер такого заперечення (процесуальний чи матеріально-правовий).
З урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню (предмет доказування; стаття 179 ЦПК).
Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відсутність підстав для звільнення відповідача від відшкодування позивачу збитків на підставі ст. 661 ЦК України, проте стягнувши на користь позивача отримані відповідачем за договором купівлі-продажу грошові кошти у сумі 78 832 грн, не зазначив будь-якої норми матеріального права, на підставі якої ним стягнуто вказану грошову суму, та не врахував, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору, тобто суд не визначився з тим, яка норма матеріального права підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому згідно зі ст. 338 ЦПК Україниухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 12 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді: І.М. Завгородня
Л.М. Мазур
Т.О. Писана
О.В. Попович