Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/1523/16-ц
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19.01.2018 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючий-суддя Рішко Г.І., секретар судового засідання Стрижак О.М., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2, представника відповідачки ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2, інтереси якої представляє ОСОБА_3, до ОСОБА_4 про визнання розписки недійсною,
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 19.09.2015 р. між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики за умовами якого позивач передав у власність відповідачці грошові кошти в сумі 25000,00 євро, а остання зобов’язалася повернути суму позики до 25.12.2015 року. В порушення умов договору позики ОСОБА_2 не сплатила борг у встановлений строк до 25.12.2015 року. Позивач неодноразово звертався до відповідачки з вимогою повернути борг, однак вона не бажає повертати кошти в добровільному порядку, уникає контактів з позивачем. Посилаючись на ст.625 та ст.1050 ЦПК України позивач вказує на зобов’язання сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Відтак, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 основний борг за договором позики від 19.09.2015 року в розмірі 703250,00 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 10056,48 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 23200,00 грн. та понесені судові витрати на сплату судового збору.
22.11.2016 року представник відповідача ОСОБА_3 звернулася в суд із зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання боргової розписки недійсною. Ухвалою суду від 22.11.2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання розписки недійсною об’єднано в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Вимоги зустрічної позовної заяви мотивовано наступним. Позивачка ОСОБА_2 ніколи гроші у відповідача не позичала, ніяких зобов’язань перед ОСОБА_4 не мала, розписка була написана під диктовку, під впливом погроз та психологічним тиском зі сторони ОСОБА_4, який разом зі своїми знайомими переслідував позивачку, погрожував розправою над нею та членами її сім’ї. В правоохоронні органи позивачка не зверталася, оскільки переживала за життя та здоров’я членів родини. Позивачка за зустрічним позовом просить суд постановити рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2, визнати недійсною боргову розписку від 19.09.2015 року про позику 25000,00 євро.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 підтримав заявлені вимоги первісного позову та просив його задовольнити. Повністю заперечив відносно заявлених позовних вимог за зустрічним позовом. Пояснив, що був знайомий з ОСОБА_2, яка звернулася до нього з проханням позичити грошові кошти. Він позичав ОСОБА_2 спочатку 20000,00 євро, про що складалася розписка, а через деякий час ще 5000,00 євро. У вересні 2015 року ОСОБА_2 було власноручно написано боргову розписку про отримання нею коштів в розмірі 25000,00 євро, а попередню розписку на суму 20000,00 євро ОСОБА_2 розірвала. Кошти передавалися в м.Виноградів біля спортивного комплексу, який належить ОСОБА_2 Жодних погроз з його боку в адрес ОСОБА_2 не було. Просив суд стягнути з ОСОБА_2 736506,48 грн., яка складається з суми боргу по розписці, витрат на правову допомогу та судовий збір.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги первісного позову та просив такі задовольнити з підстав, які наведені у позові. Повністю заперечив відносно заявлених позовних вимог за зустрічним позовом.
Позивачка ОСОБА_2 в судовому засіданні повністю заперечила відносно вимог первісного позову та просила задовольнити вимоги зустрічного позову. Пояснила, що ніяких грошових коштів ані від ОСОБА_5, ані від його друзів вона не отримувала. Дійсно брала грошові кошти в борг у 2013 році від свого хорошого знайомого, який вже 20 років проживає у Празі. Позичала кошти у розмірі 180 тисяч грн. на відкриття спортивного комплексу, зокрема тенісних кортів, і повернула з них 60 тис. грн. Позивач ОСОБА_4 почав їй телефонувати, в розмові згадував про її грошовий борг і називав суму 20000,00 євро. У січні 2014 року до неї приїхав ОСОБА_4 зі своїми друзями. Вона попросила свого знайомого ОСОБА_6, щоб той був присутній при їхній розмові. Позивач із своїми друзями принесли в кафе “Геліос” готовий текст розписки, яку вона мала переписати, однак грошей вона не отримувала. У розписці йшлося про суму 20000,00 євро. Другу розписку вона писала в м.Хуст у присутності тим самих людей, що і вперше. Будучи у важкому моральному стані вона підписувала розписки, однак грошові кошти жодного разу від ОСОБА_4 не отримувала. Позивач бажав стати співвласником спортивного комплексу, відбулася зустріч у нотаріуса в м.Хуст, однак нотаріус відмовилася від вчинення нотаріальних дій. Неодноразово приїздив до м.Виноградів, заходив до її комплексу, нахабно поводився із тренерами та дітьми. Просила суд визнати боргову розписку від 19.09.2015 року недійсною, оскільки така була написана під тиском.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 показав, що відповідачка ОСОБА_2 є власницею сауни, яку він разом з друзями відвідував. У січні 2014 року ОСОБА_2 зателефонувала йому і повідомила, що до неї приїхали троє чоловіків з м.Хуст, які вимагають написати розписку про грошовий борг. ОСОБА_2 боялася, що від неї заберуть спорткомплекс в м.Виноградів. Розповіла, що позичала грошові кошти, однак винна кошти не позивачу і не в такій сумі. Текст розписки диктував ОСОБА_4 При ньому ніякі грошові кошти не передавалися, він був з самого початку до кінця разом з ОСОБА_2 Першу розписку вона порвала, потім написала іншу. У нього вдома вони зробили копію розписки. Погроз з боку ОСОБА_4 під час складання розписки не було, однак була напружена емоційна обстановка і розмова. Він пропонував ОСОБА_2 про даний випадок повідомити працівників поліції, однак остання бажала вирішити ситуацію самостійно.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 показав, що вперше він разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_8 приїздили у м.Виноградів до ОСОБА_2 десь у січні 2014 року. Як йому стало відомо ОСОБА_2 позичала у ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 20000,00 євро, про що треба було скласти розписку. Забравши ОСОБА_2 із дому, вони всі четверо поїхали в кафе, де сиділи на другому поверсі. Коли вдруге приїздили вже не пам’ятає, однак було вже тепло. ОСОБА_4 пояснив, що у ОСОБА_2 знову виникли труднощі і їй треба дозичити гроші. В цей раз ОСОБА_4 позичив ОСОБА_2 5000,00 євро, остання сама перераховувала кошти. Він бачив як передавалися кошти. Ніяких погроз з їхнього боку не лунало, ОСОБА_2 не мала ніяких претензій і не заперечувала щодо написання розписки. Перша розписка на суму 20000,00 євро була розірвана, потім склалася ще одна вже на загальну суму 25000,00 євро.
Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 показав, що два роки тому взимку він разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_4 прямували до м.Мукачева, однак заїхали до м.Виноградів, оскільки ОСОБА_2 позичала у ОСОБА_4 грошові кошти на суму 20000,00 євро, про що треба було скласти розписку. Текст розписки їй диктував адвокат. Друга розписка складалася таким самим чином як і перша. ОСОБА_2 власноручно перераховувала кошти в розмірі 5000,00 євро. Жодних погроз не було.
Заслухавши доводи сторін, їх представників, свідків, допитаних у судовому засіданні, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 19.09.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір позики грошей (боргова розписка) в присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_8 Згідно боргової розписки ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 25000,00 євро, що на момент підписання розписки еквівалентно 625000,00 грн., та зобов’язалася повернути вказану суму до 25.12.2015 року.
Станом на дату звернення до суду та прийняття рішення існуюча заборгованість відповідача перед позивачем за невиконання грошового зобов’язання становить 703250,00 грн.
Проценти за користування грошовими коштами договором не встановлені.
На даний час відповідач суму боргу за розпискою не повернув, чим порушив взяті на себе зобов'язання.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, якщо інше не встановлено судом.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Так, у матеріалах справи наявна боргова розписка від 19.09.2015 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_4 в м.Виноградів в присутності свідків грошових коштів у розмірі 25000,00 євро, що еквівалентно 625000,00 грн.
Отже, надана суду розписка за своєю природою є підтвердженням укладання договору позики та отримання від позивача грошових коштів в розмірі 25000,00 євро, із зобов'язанням повернення до 25.12.2015 року.
Оскільки у розписці зазначені: сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається, та особистий підпис позичальника, то між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й розписка свідчать про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.
Статтею 1051 ЦК України встановлено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Посилання відповідачки та її представника за первісним позовом на покази свідка ОСОБА_6 в обґрунтування своїх вимог щодо не укладення договору позики та не одержання коштів від ОСОБА_4 є неприйнятними, з огляду на положення норм частини 2 статті 218 ЦК України, якою встановлено засоби доказування заперечень факту вчинення правочину та визначено недопустимість ґрунтування рішення суду на показах свідків.
Така позиція узгоджується з роз'ясненнями, наданими у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за №9, відповідно яких не може доводитися свідченнями свідків заперечення факту вчинення між сторонами правочину, який належить вчиняти у письмовій формі, а також оспорювати виконання зобов'язань, що виникли з цього правочину.
Факт передачі коштів в даному конкретному випадку підтверджується розпискою (борговою розпискою) від 19.09.2015 року і не може ґрунтуватись ані на показах свідків, ані на відносинах, які існували між сторонами з приводу позики інших коштів при аналогічних обставинах.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Матеріали справи не містять доказів щодо повернення грошових коштів позичальника позикодавцю.
Відсутність доказів повернення коштів, свідчить, що ОСОБА_2 ні в строк передбачений договором, ні на час розгляду справи грошові кошти позивачу не повернула.
Суд бере до уваги також ту обставину, що ОСОБА_2 не скористалася правом оспорити спірний договір позики на підставі статті 1051 ЦК України, до моменту звернення ОСОБА_4 з вимогами про стягнення заборгованості.
Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України установлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Крім основної суми боргу боржник, на підставі ч.2 ст.625, ч.1 ст.1050 ЦК України, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, три проценти річних від простроченої суми за період з 25.12.2015 року по 14.06.2016 року складають 10056,48 грн., (3%:365)х173 днів=1,42%; 703250х1,42%=10056,48 грн.
Доводи та заперечення відповідача за первісним позовом щодо тієї обставини, що нею від позивача не отримано будь-яких грошових коштів, крім того що вона перебувала у пригніченому психологічному стані та під моральним тиском позивача за первісним позовом, відповідачем за первісним позовом так і не було доведено, адже належних та допустимих доказів, які суд повинен врахувати виходячи із положень ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України, ним на протязі всього часу розгляду справи не було надано.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судом встановлена обґрунтованість та доведеність позовних вимог за первісним позовом, оскільки факт отримання грошей відповідачем та порушення ним своїх зобов“язань підтверджується належними та допустимими доказами. А отже, з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості за борговою розпсикою в розмірі 703250,00 грн., 3% річних від простроченої суми в розмірі 10056,48 грн.
Щодо зустрічних позовних вимог про визнання боргової розписки недійсною, суд приходить до наступного.
В обгрунтування своїх заперечень проти вимог первісного позову, а також на підтвердження вимог зустрічного позову про визнання договору недійсним, сторона відповідача посилається на написання спірної боргової розписки від 19.09.2015 року під впливом погроз та психологічним тиском зі сторони ОСОБА_4
Звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання розписки від 19.09.2015 року недійсною, ОСОБА_2 посилається на вимоги статей 203, 215, 231 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним, тобто він є оспорюваним.
Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, що встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися у незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.
Доводи ОСОБА_2 щодо застосування до неї з боку ОСОБА_4 психологічного насилля не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Обов'язок доказування зазначених обставин покладено на особу, яка оспорює договір, при цьому докази повинні бути належними та допустимими, як того вимагають положення статтей 77 і 78 ЦПК України, з урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідач ОСОБА_2 належних та допустимих доказів написання вказаної розписки під психологічним тиском та погрозами не надала.
Відповідно до висновку №1510 від 30.05.2017 року комплексної судово-психологічної та криміналістичної експертизи з дослідження підписів та почерку, проведеної на підставі ухвали суду в даній справі, рукописні записи в борговій розписці (окрім записів і підписів в графі “Свідок 1.2.”) та підпис від імені ОСОБА_2, розташований в графі “Позичальник” після запису “Любка Богдана Бертолонівна” в борговій розписці про позику 25000,00 євро від 19.09.2015 року, виконані самою ОСОБА_2. Ознак, які б свідчили про виконання боргової розписки про позику 25000,00 євро від 19.09.2015 року у незвичайному стані чи навмисно зміненим почерком експертом не виявлено.
Крім того, згідно висновку №1511 від 22.11.2017 року комплексної судової психоло-почеркознавчої експертизи, в момент написання боргових розписок від 30.01.2014 року та 19.09.2015 року ОСОБА_2 перебувала в стані емоційного напруження, в якому зберігається свідома реалізація та мотивація вчинків, був присутній контроль за ними, зберігається здатність прогнозувати результат своїх дій. В матеріалах, наданих на дослідження відсутні дані, які б вказували на чинення на підекспертну психологічного впливу та примусу в момент написання нею боргових розписок від 30.01.2014 року та 19.09.2015 року.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В судовому засіданні не встановлено та в матеріалах справи відсутні переконливі дані про те, що відповідач за зустрічними вимогами вчинив неправомірні дії, які б здійснили безпосередній вплив на формування волі ОСОБА_2 на укладення договору та написання боргової розписки.
Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору позики недійсним з підстав, передбачених статтею 231 ЦК України.
Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
З огляду на наявні у матеріалах докази понесених витрат позивачем ОСОБА_4 на правничу допомогу, зокрема, договору про надання послуг захисника у цивільній справі від 18.05.2016 року, акту прийому-передачі виконаних робіт по наданню правової допомоги від 14.06.2016 року та квитанції про сплату 23200,00 грн.
Відтак, суд вважає повністю підтвердженими витратами ОСОБА_4 на правничу допомогу у сумі 23200,00 гривень, яка і підлягає стягненню на його користь з відповідача.
У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні первісного позову до суду сплачено судовий збір у сумі 6890,00 грн., що підтверджено квитанцією №0411520036 від 15.06.2016 року. Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у сумі 6890,00 грн.
У зв’язку з відмовою у задоволенні зустрічної позовної заяви, суд керуючись ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати пов'язані із розглядом справи покладає на позивача за зустрічним позовом, тобто розмір судового збору, витрати за надання правової допомоги та витрати на проведення експертизи не підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом.
Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 43, 49, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОК НОМЕР_1, паспорт серії ВР 159717, виданий Виноградівським РВ УМВС України в Закарпатській області 19.06.2004 року, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОК НОМЕР_2, паспорт серії ВО 265487, виданий Рахівським РВ УМВС 28.10.1997 року, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, суму боргу за договором позики від 19.09.2015 року в розмірі 713306,48 (сімсот тринадцять тисяч триста шість грн. 48 коп.) грн., з яких 703250,00 (сімсот три тисячі двісті п'ятдесят грн. 00 коп.) грн. - сума основного боргу та 10056,48 (десять тисяч п'ятдесят шість грн. 48 коп.) грн. - три проценти річних від простроченої суми.
Стягнути з ОСОБА_2, РНОК НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4, РНОК НОМЕР_2, витрати на правову допомогу в розмірі 23200,00 (двадцять три тисячі 200 грн. 00 коп.) грн.
Стягнути з ОСОБА_2, РНОК НОМЕР_1 на користь ОСОБА_4, РНОК НОМЕР_2, судовий збір в розмірі 6890,00 (шість тисяч вісімсот дев'яносто грн. 00 коп.) гривень.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОК НОМЕР_1, паспорт серії ВР 159717, виданий Виноградівським РВ УМВС України в Закарпатській області 19.06.2004 року, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОК НОМЕР_2, паспорт серії ВО 265487, виданий Рахівським РВ УМВС 28.10.1997 року, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5,
вул.Львівська, 163 Закарпатської області про визнання розписки недійсною - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Головуючий
ОСОБА_11
