22.02.2018 Справа № 756/2072/18
Справа пр. №2-о/756/121/18
ун. №756/2072/18
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 лютого 2018 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
за участю секретаря судового засідання - Субіна М.О.,
учасники справи:
представник заявника - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
представник заінтересованої особи - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису, -
в с т а н о в и в:
Заявник ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку окремого провадження з заявою, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису.
Свої вимоги заявник обгрунтовувала тим, що з 02 лютого 2011 року вона та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
У шлюбі з ОСОБА_2 у ОСОБА_2 народилися син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Заявник зазначила, що 23 вересня 2017 року ОСОБА_2 вчинив домашнє насильство: 10 грудня 2017 року, в той час, коли заявник знаходилась в м. Херсоні, ОСОБА_2 забрав малолітніх дітей на прогулянку, не повідомивши про це заявника, відвіз дітей до м. Києва та у період з 10 грудня 2017 року до 19 грудня 2017 року переховував їх.
ОСОБА_2 вказала, що 19 грудня 2017 року вона знайшла дітей у матері ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, батька з дітьми не було, діти були хворі та знаходились в пригніченому психологічному стані.
19 грудня 2017 року заявник забрала дітей, проте особисті речі індивідуального користування залишились у ОСОБА_2 11 січня 2018 року адвокатом заявника ОСОБА_2 було надіслано вимогу про добровільну передачу особистого одягу, майна дружини та дітей. Однак, на даний час ОСОБА_2 продовжує вчиняти економічне насильство стосовно неї та дітей та відмовляється передати особисті речі.
Також ОСОБА_2 зазначила, що 04 січня 2018 року ОСОБА_2 в присутності представників Служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації своєю протиправною поведінкою вчинив фізичне насильство в присутності малолітніх дітей, без дозволу та з застосуванням фізичної сили увірвався разом з двома чоловіками до квартири заявника та намагався забрати дітей, застосував до ОСОБА_2 фізичне насилля, а діти зазнали психологічної травми, внаслідок чого стали погано спати, бояться приходу батька, а також бояться виходити на вулицю з квартири.
Крім того, 25 січня 2018 року адвокат заявника разом із ОСОБА_2 перебувала в приміщенні Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, де також перебував ОСОБА_2, який почав чіплятися до заявника, психологічно на неї тиснути, поводив себе агресивно, висловлювався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою адвокату заявника.
Таким чином, заявник вважає, що ОСОБА_2 жорстоко поводиться з дітьми, не забезпечує їх матеріально, переслідує та погрожує фізичною розправою, створює умови, які негативно впливають на інтереси дітей, вживає спиртні напої, поводить себе агресивно, неодноразово здійснював фізичне та психологічне насильство в сім'ї.
З цих підстав, заявник просила суд видати обмежувальний припис, спрямований на забезпечення безпеки постраждалих осіб, строком на шість місяців, яким визначити наступні заходи тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, та покладення на неї обов'язків: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2; заборонити ОСОБА_2 перебувати в місцях перебування ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_5; зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні особистою приватною власністю (особистими речами індивідуального користування) ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_5; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань, меншу ніж 100 м до місця перебування та навчання малолітнього ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_5; заборонити ОСОБА_2 переслідувати та у будь-який спосіб спілкуватися з ОСОБА_2, малолітніми ОСОБА_5 та ОСОБА_5; заборонити ОСОБА_2 вести листування та телефонні переговори з ОСОБА_2
У судовому засіданні представник заявника заяву ОСОБА_2 підтримала, просила суд її задовольнити.
У судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник проти задоволення заяви ОСОБА_2 заперечували, пояснили суду, що звинувачення ОСОБА_2 у застосуванні насильства щодо заявника та дітей є безпідставними та необґрунтованими.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, приходить до такого висновку.
З матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім'ї, актовий запис №97 (а. с. 21).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року у подружжя народився син ОСОБА_5 (а. с. 22), а ІНФОРМАЦІЯ_2 року - донька ОСОБА_5 (а. с. 23).
На сьогодні ОСОБА_2 з дітьми мешкає окремо від чоловіка за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 17).
Звертаючись до суду з заявою про застосування обмежувального припису, ОСОБА_2 покликалась на те, що її чоловік систематично застосовує насильство до неї та їх дітей (23 вересня 2017 року, 10 грудня 2017 року, 19 грудня 2017 року, 04 січня 2018 року, 25 січня 2018 року), у зв'язку з чим вона просила застосувати обмежувальний припис до ОСОБА_2
П. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
П. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (ч. 4 ст. 26 Закону).
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (ч. 3 ст. 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
З'ясовуючи наявність підстав для видачі обмежувального припису стосовно ОСОБА_2, суд виходить з такого.
Заявник стверджувала, покликаючись на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у справі №755/15109/17 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що ОСОБА_2 23 вересня 2017 року вчинено домашнє насильство.
Однак, як вбачається зі змісту указаної постанови Дніпровського районного суду м. Києва, ОСОБА_2 не було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення вказаного правопорушення, натомість адміністративний матеріал було скеровано до Управління патрульної поліції м. Києва для усунення недоліків, зазначених у постанові суду. Серед іншого судом було зазначено, що у справі, окрім протоколу про адміністративне правопорушення, відсутні будь-які докази на підтвердження вчинення ОСОБА_2 адміністративного проступку, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а. с. 24).
Також заявник вважала випадком домашнього насильства, що ОСОБА_2 10 грудня 2017 року без дозволу матері вивіз дітей з м. Херсона до м. Києва, не дбав про них, унаслідок чого малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_5 захворіли.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_5 не досягли десяти років, їх батьки мешкають окремо, вони не дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати діти.
Ст. 51 Конституції України кожному з подружжя гарантовані рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Отже, зважаючи на те, що спір щодо місця проживання дітей не вирішений уповноваженим органом, підстави стверджувати, що ОСОБА_2 не мав права повернути дітей до місця їхнього постійного проживання, відсутні. Крім цього, надані заявником докази не засвідчують, що малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_5 захворіли на гостру респіраторну вірусну інфекцію унаслідок дій чи бездіяльності ОСОБА_2
Твердження заявника з приводу того, що ОСОБА_2 вчинив економічне насильство, відмовляючись передати ОСОБА_2 її особисті речі та речі дітей, зазначені у вимозі від 11 січня 2018 року, надісланій представником заявника адвокатом ОСОБА_1 ОСОБА_2, суд відхиляє, позаяк не доведено факту перебування цих речей у заінтересованої особи. Також суд звертає увагу, що, надсилаючи вимогу про повернення речей, у адвоката ОСОБА_1 були відсутні повноваження на вчинення будь-яких дій в інтересах ОСОБА_2, оскільки договір про надання професійної правничої допомоги був укладений між ними лише 01 лютого 2018 року (а. с. 13, 14), а інших документів на підтвердження існування правовідносин представництва між ОСОБА_2 та адвокатом ОСОБА_1 заявником суду на час розгляду справи не надано.
Також заявник, стверджувала, покликаючись на наданий суду відеозапис, що 25 січня 2018 року у приміщенні Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_2 вчинив щодо неї домашнє насильство, однак на указаному відео не зафіксовано протиправної поведінки заінтересованої особи.
У судовому засіданні встановлено, що 04 січня 2018 року при обстеженні комісією Служби у справах дітей Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації матеріально-побутових умов у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_2 зайшов до цієї квартири з метою поспілкуватись з з малолітніми ОСОБА_5 та ОСОБА_5 Заявник категорично заперечувала проти присутності у її житлі заінтересованої особи, унаслідок чого між ними виник конфлікт.
Відеозапис згаданої події, наданий заявником, не дозволяє достовірно з'ясувати факт застосування ОСОБА_5фізичного насильства чи словесних образ, погроз, принижень чи інших дій, які свідчать про вчинення психологічного насильства щодо ОСОБА_2 та дітей.
Не свідчать про доведеність вчинення ОСОБА_2 насильства в сім'ї внесення за заявами ОСОБА_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальні правопорушення. Так, за приписами ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.
Таким чином, отримавши заяву, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення слідчий або прокурор не здійснює оцінку такої заяви (повідомлення) на предмет наявності ознак складу злочину для того, щоб вчинити процесуальну дію, яка полягає у внесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Наведене підтверджується імперативними положеннями ч. 4 ст. 214 КПК України, згідно з якою відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.
Отже, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про наявність ознак кримінального правопорушення та доведеність винуватості особи у вчиненні злочину, а є підставою для початку досудового розслідування у справі та перевірки обставин, наведених у повідомленні про кримінальне правопорушення.
Протоколи психоконсультативного дослідження ОСОБА_5 та ОСОБА_5 (а. с. 46-49), інформаційна довідка за результатами роботи з психологом ОСОБА_5 та ОСОБА_5 від 22 січня 2018 року №25-10-25 (а. с. 66-67) засвідчують конфліктні взаємовідносини їх батьків, проте не підтверджують конкретних фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у будь-якій формі.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність відмовити ОСОБА_2 у задоволенні її заяви про видачу обмежувального припису.
Керуючись ст. ст. 1, 3, 24, 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", ст. ст. 350-1 - 350-8 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
У задоволенні заяви ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, заінтересована особа - ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Андрейчук
