Справа № 345/2844/16-ц
Провадження № 22-ц/779/561/2018
Категорія 48
Головуючий у 1 інстанції Якимів Р.В.
Суддя-доповідач Томин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2018 року м. Івано-Франківськ
Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Возняк В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Калуського міськрайонного суду, постановлену суддею Якимів Р.В. 14 березня 2018 року в м. Калуші, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Калуської міської ради, про визнання місця проживання дитини, -
в с т а н о в и в:
У січні 2016 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Калуської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що з липня 2007 року по липень 2015 року вона проживала та вела спільне господарство з ОСОБА_3, громадянином Італії, на території Республіки Італія. За час спільного проживання з відповідачем в них народилась донька - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є громадянкою України.
В липні 2015 року в зв'язку із постійними конфліктами та аморальною поведінкою зі сторони відповідача, позивач була змушена переїхати разом з дочкою до України. На даний момент вони з дочкою проживають у власній квартирі у АДРЕСА_1, де створені всі умови для належного проживання та виховання дитини. Дочка навчається в Калуській загальноосвітній школі І ступеня №11.
Зазначає, що ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.
Отже, спір щодо визначення місця проживання дочки - ОСОБА_4 повинен вирішуватись відповідно до законодавства України.
Зазначає, що відповідач жодної участі у вихованні та утриманні дитини не бере.
На підставі наведеного просить визначити місце проживання ОСОБА_4 з матір'ю ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1).
Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 14 березня 2018 року провадження у даній справі закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
На її думку,суд першої інстанції безпідставно вважав, що з прийняттям Апеляційним судом Івано-Франківської області постанови від 30.01.2018 року спір між сторонами вирішено, оскільки не врахував, що справа №345/2844/16-ц про визначення місця проживання дитини та справа №344/12248/16-ц про повернення її до місця постійного проживання є різними та не містять тотожних підстав та предмету позову.
При цьому, як вбачається з постанови Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.01.2018 року, останній застосував ст. 162 Сімейного кодексу України, а відповідно до ч. 1 ст. 162 СК України повернення дитини за її попереднім місцем проживання відбувається тільки тоді, коли один з батьків, без згоди другого з батьків, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить місце її проживання. Таким чином, вищезазначені позовні вимоги по вказаних справах, за своєю суттю не є тотожними та різні за змістом щодо предмета і підстав позову.
Для повернення дитини до місця її постійного проживання та визначення місця її проживання необхідно встановити різні за своїм змістом обставини, відповідно, у справах різні предмет та підстави позову.
Зазначає також, що наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України та з постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.01.2018 року, в якій зазначено, що надалі батьки дитини не обмежені у праві визначення місця проживання дитини.
Крім того, вважає, що постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд не зазначив мотивів, з яких він виходив, вважаючи, що справи є тотожними.
Просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України. Відповідно до п. 9 ст. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» вказаного Кодексу справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до п. 8 ст. 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017 року) до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У судовому засіданні апелянт та її представники доводи апеляційної скарги підтримали.
Відповідач та його представник, представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися належним чином про час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта та її представників, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд проходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що 30.01.2018 року набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Однак, апеляційний суд не може погодитися з таким висновком місцевого суду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Як зазначено в правовій позиції Верховного Суду України, для застосування передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України (в редакції 2004 року, п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, в редакції, яка діє з 15.12.2017 року) підстави закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову. Зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави закривати провадження у справі (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року №6-342цс15).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, з нею.
Предметом позову у цій справі є визначення місця проживання дитини, а підставою позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві (постійне місце проживання позивача в м. Калуші Івано-Франківської області, дитина є громадянкою України, проживає з матір'ю, навчається в ЗОШ №11 м. Калуша). Дані правові відносини регулюються ст. 161 Сімейного кодексу України.
Підставою для зупинення провадження у справі став факт ухвалення 30.01.2018 року Апеляційним судом Івано-Франківської області постанови у справі №344/12248/16-ц за позовом Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про повернення малолітньої дитини до Італійської Республіки, якою позов задоволено, визнано незаконним утримання ОСОБА_2 малолітньої доньки ОСОБА_4 на території України, зобов'язано повернути малолітню ОСОБА_4 в супроводі її матері ОСОБА_2 до місця її постійного проживання в Італійську Республіку за адресою: АДРЕСА_2 (т. 2, а.с. 79).
Однак, із вказаної постанови суду вбачається, що предметом позову є повернення дитини до місця її постійного проживання, а підставою - незаконність дій відповідача по переміщенню та утриманні дитини в Україні. Розгляд даного питання передбачено в ст. 162 Сімейного кодексу України.
Таким чином, проаналізувавши предмет спору та обставини, на які посилається позивач, апеляційний суд вважає помилковим висновок місцевого суду про тотожність вказаних справ, відповідно, у суду не було підстав для задоволення клопотання про закриття провадження у справі.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали.
Отже, ухвала місцевого суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, перешкоджає подальшому провадженню по справі, а тому не може бути залишена в силі.
Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Калуського міськрайонного суду від 14 березня 2018 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 25 квітня 2018 року.
Головуюча : Томин О.О.
Судді: Мелінишин Г.П.
Пнівчук О.В.
