Номер провадження: 22-ц/785/731/18
Номер справи місцевого суду: 522/9562/16-ц
Головуючий у першій інстанції
ОСОБА_1
Доповідач Вадовська Л. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.05.2018 року м. Одеса
Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів:
головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,
суддів - Колеснікова Г.Я., Сєвєрової Є.С.,
при секретарі - Сідлецькій Ю.С.,
за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:
позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4,
від третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5– не з’явились,
переглянувши цивільну справу №522/9562/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 16 серпня 2017 року у складі судді Тарасова А.В., -
в с т а н о в и в :
Позивач ОСОБА_2, звернувшись 30 травня 2016 року до суду з вищеназваним позовом, вказала, що їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. У 2011 році перебувала на лікуванні, після проходження якого вирішила перевести право власності на квартиру на сина ОСОБА_3, останній наполягав на укладенні договору дарування та був проти складення заповіту. Позивач зазначила, що погодилась за умови набуття договором дарування сили після смерті її чоловіка ОСОБА_7 та збереження за нею та ОСОБА_7 права проживати в квартирі, обов’язку ОСОБА_3 допомагати та утримувати їх. Посилаючись на невиконання ОСОБА_3 домовленостей, його небажання розірвати договір, позивач ОСОБА_2 просила визнати на підставі статті 230 ЦК України недійсним укладений між нею ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 26 липня 2011 року, зареєстрований в реєстрі за №311 (а.с.1-5).
Ухвалю судді Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2016 року відкрито провадження у справі (а.с.22).
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав за безпідставністю вимог, крім того подав заяву про застосування позовної давності (а.с.35, 41-44).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року позов задоволено, на підставі частини 1 статті 203, частин 1,3 статті 215, частини 1 статті 229 ЦК України визнано недійсним укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 26 липня 2011 року, зареєстрований в реєстрі за №311 (а.с.123-125).
В апеляційній скарзі представник в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає у не доведенні позивачем належними та допустимими доказами наявності обставин, які вказують на помилку, у не встановленні, що помилка дійсно була і така має істотне значення, у не застосування наслідків спливу позовної давності.
В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового рішення з огляду на наступне.
Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є матір’ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.90, 91, 92).
ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 23 січня 1952 року, шлюб розірвано 7 березня 1978 року (а.с.91, 92).
ОСОБА_2 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 22 квітня 2008 року (а.с.16).
ОСОБА_7 помер 22 березня 2016 року у віці 88 років (а.с.10).
Згідно Свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 червня 2001 року відкритим акціонерним товариством «Одеський комбінат покрівельних матеріалів» на підставі розпорядження органу приватизації від 26 червня 2001 року №275, ОСОБА_2 на праві приватної власності належала однокімнатна квартира №43 житловою площею 18,3 кв.м загальною площею 36,50 кв.м в будинку №13 по вулиці Армійській в м. Одесі; державна реєстрація права власності на підставі вказаного Свідоцтва проведена бюро технічної інвентаризації 23 липня 2001 року (а.с.83, 84, 85-86, 87).
Відповідно до довідки (форма №1) від 21 липня 2011 року в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані з 4 вересня 2000 року ОСОБА_2, з 23 травня 2008 року ОСОБА_7 (а.с.9, 88).
Відповідно до довідки (форма №1) від 6 жовтня 2016 року в квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована з 4 вересня 2000 року ОСОБА_2 (а.с.118).
Згідно Договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 26 липня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №311, ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_3. За змістом Договору дарувальник та обдарований стверджували, що однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладенні, а також те, що він не має характеру фіктивного та удаваного правочину (п.8 Договору); сторони також стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору (п.9 Договору); сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованого вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру (п.10 Договору); згідно статті 722 Цивільного кодексу України право власності у обдарованого на відчужувану квартиру виникає з моменту її прийняття; прийняттям дарунка вважається одержання обдарованим примірника цього договору після його нотаріального посвідчення (п.12 Договору) (а.с.82).
Згідно інформації приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 при посвідченні Договору дарування квартири від 26 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були здійснені всі дії відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, діючій на час посвідчення договору; Договір дарування квартири було посвідчено поза приміщенням, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, що передбачено пунктом 11 глави П Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій; місце вчинення та причина, з якої нотаріальна дія була вчинена поза вказаним приміщенням, зазначено в посвідчувальному написі правочину та реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; Договір дарування квартири був підписаний особисто ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у присутності нотаріуса; до вчинення правочину нотаріусом було встановлено дійсні наміри кожної із сторін, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині (а.с.79).
За даними реєстру для реєстрації нотаріальних дій у реєстрі зазначено, зокрема, дата і час виклику нотаріуса («26.07.2011»), особа, яка зробила виклик («ОСОБА_3Б.»), особа, для якої вчинялась нотаріальна дія та адреса, за якою було вчинено нотаріальну дію («ОСОБА_2 та ОСОБА_3; АДРЕСА_4»), підстава з якої нотаріальна дія вчинялася поза робочим місцем приватного нотаріуса («похилий вік, хвороба») (а.с.80-81).
У посвідчувальному написі на Договорі дарування квартири від 26 липня 2011 року нотаріусом зазначено «У зв’язку з похилим віком та хворобою ОСОБА_2 договір посвідчено удома за адресою: АДРЕСА_5» (а.с.82).
Позовні вимоги заявлено з посиланням на статтю 230 ЦК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману). Суд першої інстанції відповідно до встановлених між сторонами обставин виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини, врегульовані частиною 1 статті 203, частинами 1,3 статті 215, частиною 1 статті 229 ЦК України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки). ОСОБА_2 рішення суду не оскаржено, відтак, слід виходити з того, що ОСОБА_2 погодилась з висновком суду першої інстанції в тому, що заявлені нею позовні вимоги обґрунтовано наявністю помилки (ч.1 ст.229 ЦК), а не обману (ст.230 ЦК) і суд, не змінюючи предмету спору, керуючись положеннями частини 1 статті 214 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи, правильно застосував до спірних правовідносин правову норму частину 1 статті 229 ЦК України, яка передбачає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.
За таких обставин, переглядаючи справу в апеляційному порядку апеляційний суд виходить з частини 1 статті 229 ЦК України як правової норми заявлених вимог про визнання правочину (договору дарування) недійсним.
Так, частиною 1 статті 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка – це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов’язків сторін. Правочин, укладений внаслідок помилки, належить до оспорюваних правочинів. Як правило, позивачем виступає особа, яка діяла під впливом помилки. Основним наслідком визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок помилки, є двостороння реституція – повернення сторін до первісного стану.
Спірним є договір дарування нерухомого майна.
У сенсі положень частини 1 статті 717 ЦК України договір дарування опосередковує безоплатну передачу майна у власність від однієї особи (дарувальника) до другої особи (обдарованого). Характерною особливістю договору дарування є його безоплатний характер, тобто за договором дарування відсутній зустрічний еквівалент у вигляді майна або грошових коштів.
В договорі дарування не може бути встановлено обов’язку обдарованого вчинити на користь дарувальника дій майнового або немайнового характеру, бо інакше таку угоду не можна буде тлумачити як дарування. Консенсуальний характер договору дарування покладає певні обов’язки на дарувальника, основним є передача дарунка обдарованому.
Зібрані в справі докази вказують на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є матір’ю та сином, інших дітей у ОСОБА_2, крім сина ОСОБА_3, не має. Мати та син проживають обоє в м. Одесі, відносини між ними у певні періоди були складними. ОСОБА_2П, має похилий вік та обумовлені таким віком захворювання. За змістом заявлених вимог перехід права власності на квартиру від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 був узгоджений домовленістю між ними, ОСОБА_2 розуміла, що таке заповіт, а що таке дарування, дане підтверджено не лише викладенням в позовній заяві обставин, що передували укладенню правочину, а й діями, які ОСОБА_2 бажала вчинити за спливом певного часу, а саме розірвати договір, та поясненнями ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції в тій частині, що заповіт вона могла б скасувати, а дарування ні. В справі відсутні докази на спростування направленості волевиявлення ОСОБА_2 на укладення саме договору дарування. ОСОБА_2 не обґрунтовує недійсність договору недотриманням нотаріусом вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, відтак, слід виходити з того, що все прописане в договорі було прочитано, їй зрозуміло та бажано на час посвідчення договору.
ОСОБА_2 не зазначає, які ж саме фактичні обставини неправильно нею були сприйняті, що спотворило її справжню волю, за відсутності яких обставин можна було б вважати, що правочин дарування не був би вчинений. Так, ОСОБА_2 має похилий вік, квартиру дарувала єдиному сину, відносини з яким були різними, при тому кожна зі сторін звинувачує один одного у непорозуміннях; ОСОБА_2 й надалі проживає у квартирі, її право проживання ніким не обмежено. Обов’язок повнолітніх сина (дочки) надавати допомогу непрацездатним матері (батьку) передбачено Сімейним кодексом України, відтак, посилання на те, що дарування квартири було під умовою надання догляду, допомоги зі сторони сина є безпідставним, оскільки в силу закону син має надавати матері посильну допомогу, догляд тощо. Погіршення між сторонами стосунків, яке настало потому, бажання ОСОБА_2 на даний час по іншому розпорядитися квартирою не є підставою для визнання правочину недійсним, так як це не є помилкою у розумінні частини 1 статті 229 ЦК України щодо обставин, які мають істотне значення, а саме помилкою щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін тощо, помилка щодо мотивів правочину істотного значення не має.
Оцінка зібраних у справі доказів вказує на відсутність підстав для визнання договору дарування вчиненим під впливом помилки.
Таким чином, приймаються доводи апеляційної скарги щодо відмови в позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги про визнання договору дарування недійсним на підставі частини 1 статті 229 ЦК України як правочину, вчиненого під впливом помилки.
Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). У сенсі даної норми матеріального права передбачено два загальних правила початку перебігу позовної давності: 1)позовна давність починає свій перебіг від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права; 2)перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про особу, яка порушила право. Тобто, законодавець не вимагає від особи, право якої порушено, вжиття якихось спеціальних активних дій, спрямованих на встановлення факту порушення її права; особі достатньо довести, що за вказаних обставин вона не могла дізнатися про порушення свого права.
Договір дарування нотаріально посвідчено 26 липня 2011 року, відтак, перебіг загальної позовної давності тривалістю у три роки за визначеним частиною 1 статті 261 ЦК України загальним правилом починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, а саме з 26 липня 2011 року, іншого не встановлено, ОСОБА_2 як сторона договору дарування (правочину) не довела існування обставин, з огляду на які вона не могла дізнатися про порушення свого права в межах позовної давності, тобто до 26 липня 2014 року.
Таким чином, не приймаються як доводи ОСОБА_2, так і висновки суду першої інстанції щодо початку перебігу позовної давності не з 26 липня 2011 року, а з березня 2016 року, оскільки посилання на розмову з ОСОБА_3 та на звернення до нотаріуса за роз’ясненнями про розірвання договору не є тими обставинами, через які вона не могла дізнатися про порушення права, за захистом якого звернулась до суду. Судом не встановлено обставин, які б об’єктивно завадили б як розмові матері з сином, зверненню до нотаріуса, адвоката тощо за роз’ясненнями, так і зверненню до суду у строк до 26 липня 2014 року з вимогою про захист свого цивільного права, якщо ОСОБА_2 вважала право порушеним. За таких обставин, звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним 30 травня 2016 року є зверненням до суду з пропуском строку позовної давності.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у порі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України).
Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб’єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимогу, і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб’єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Таким чином, не приймаються доводи апеляційної скарги щодо відмови в позові з підстав спливу позовної давності, оскільки в силу не доведення існування суб’єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимогу, і факту його порушення, в позові ОСОБА_2 необхідно відмовити за безпідставністю матеріально-правової вимоги, а не через пропущення позовної давності.
Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ОСОБА_2 не довела обставини недійсності укладеного нею договору дарування, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскільки відмова в позові одночасно з двох взаємовиключних підстав як то за безпідставністю вимог та за спливом позовної давності не є неправильним, так як до не порушеного права правила позовної давності не застосовуються.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд –
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2017 року – скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним – відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 травня 2018 року.
Головуючий Л.М.Вадовська
Судді Г.Я.Колесніков
ОСОБА _9
