КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 357/14346/17 Головуючий у 1 інстанції: Ярмола О.Я.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2018 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Суддів За участю секретаря
Вівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Борейко Д.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області та Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, третя особа: Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення в частині, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" звернувся до суду з позовом до Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, третя особа: Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення в частині.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2018 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано пункт 2.3 рішення від 11.07.2017 року, прийнятого на ХІХ сесії VІІ скликання Узинської міської ради Білоцерківського району «Про встановлення місцевих податків і зборів на 2018 рік».
Не погодившись з рішенням суду, Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області та Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області звернулися з апеляційними скаргами, просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Узинський цукровий комбінат" на території Узинської міської ради використовує земельні ділянки на праві постійного користування та орендна плата за використання земельних ділянок була встановлена на рівні 1% від нормативно-грошової оцінки землі, згідно рішення Узинської міської ради від 31.12.2014 року №31-340.
11.07.2017 року Узинська міська рада на XIX сесії VII скликання прийняла рішення за №19-118/2017 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2018 рік» яким, серед іншого, було затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Узин на 2018 рік (додаток № 2.3).
Відповідно до п. 4.4 Положення, Узинською міською радою було встановлено ставку земельного податку за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб'єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) в розмірі 12 (дванадцять) відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
Позивач вважає, що дії відповідача та оскаржуване рішення в цій частині є незаконними, такими, що порушують права позивача, оскільки суперечать вимогам пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, яким встановлено спеціальний порядок набрання чинності рішень рад щодо затвердження ставок податку за земельні ділянки.
Позивач, не погоджуючись із прийнятим рішенням, звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР).
Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно ст. 269 Податкового кодексу України (далі ПК України) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками земельного податку є: власники земельних ділянок; земельних часток (паїв); землекористувачі.
Пунктом 270.1 статті 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 статті 10 ПК України, до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
У відповідності до п. 24 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України (пункт 24 частини першої статті 26 в редакції Закону № 2756-VI від 02.12.2010).
Аналіз повноважень ради в галузі планування та в бюджетно-фінансовій сфері, закріплених у частині першій статті 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме: встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених Законом (п. 24); прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах (п. 28); встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету (п.29); затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад (п.35) - дає підстави стверджувати, що місцева рада має право скасовувати місцеві податки та змінювати їх розміри, а отже, - скасовувати чи змінювати свої раніше прийняті рішення із зазначених питань.
Відповідно до п.п.12.3 ст. 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективний планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Згідно з пп. 12,5.1, 12.3.2 та 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційні оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Таким чином, місцеві податки і збори та їх ставки повинні встановлюватися місцевими радами не пізніше, ніж за шість місяців до початку бюджетного року, тобто не пізніше 30 червня, а відповідне рішення ради має бути офіційно оприлюднено до 15 липня року, що передує бюджетному періоду.
Для застосування рішення Про встановлення місцевих податків у 2018 році, у тому числі плати за землю, оскаржуване рішення мало бути офіційно оприлюднене місцевою радою до 15 липня 2017 року, що узгоджується з нормами Бюджетного та Податкового кодексів України.
Так, як зазначалося, 11.07.2017 року Узинська міська рада на XIX сесії VII скликання прийняла рішення за №19-118/2017 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків і зборів на території міста Узин на 2018 рік» яким, серед іншого, було затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Узин на 2018 рік (додаток № 2.3).
Відповідач звертав увагу суду на те, що оскаржуване рішення було оприлюднено Узинською міською радою Білоцерківського району Київської області на офіційному веб-сайті, що, на їх думку, підтверджує законність прийняття даного рішення. Таким чином, на думку відповідача, Узинська міська рада виконала вимоги чинного законодавства щодо офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до ч. 1 ст. 57 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Згідно ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11.09.2003 року № 1160-1V (далі - Закон № 1160-1V), регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання.
Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону, регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.
Крім того, згідно ст. 21 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" від 23.09.1997 № 539/97-ВР, діяльність місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування висвітлюється в друкованих засобах масової інформації регіональної та місцевої сфери розповсюдження на умовах, визначених у договорах між цими органами і редакціями зазначених друкованих засобів масової інформації.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача за №19-118/2017 від 11.07.2017 року є регуляторним актом, у розумінні ст. 1 Закону № 1160-ІV, та підлягає офіційному оприлюдненню саме в друкованих ЗМІ, що, в даному випадку, відповідачем здійснено не було, а отже, його не доведено до відома населення у порядку, передбаченому законодавством, та порушено законодавчо визначену процедуру його прийняття.
Посилання відповідача на приписи ст. 13 Закону № 1160-1V, колегія суддів вважає помилковими, оскільки дана стаття регулює питання підготовки проектів регуляторних актів та змін до них.
Згідно ст. 36 Закону України № 1160-1V, регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.
У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.
Також, колегія суддів враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі "Рисовський проти України", в якому Суд зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційних скарг відповідача та третьої особи про те, що рішення ради про встановлення місцевих податків було оприлюднено на офіційному веб-сайті, що, на їх думку, підтверджує законність дій при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки відповідач не звільняється від обов'язку виконувати вимоги Закону № 1160-ІV.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено, що спірне рішення було належним чином та в строки, встановлені законодавством, офіційно оприлюднене та доведене до відома платників податку.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, відповідач не надав суду жодних доказів того, що оскаржуване рішення приймалося ним на підставі експертних висновків та аналізу регуляторного впливу, відповідно до вимог ст. 34 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області судового збору, який не в повному розмірі було сплачено за подання апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п.п.2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, судовий збір справляється у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній на час подання адміністративного позову), за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розмір мінімальної заробітної плати.
Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2017 року встановлено в розмірі 1 600 грн.
Виходячи з цього, сума судового збору за подання апеляційної скарги, що підлягає сплаті, становить 2400,00 грн. (1 600 х 150% = 2400).
При зверненні до суду апеляційної інстанції апелянтом сплачено 1000,00 грн. судового збору, згідно квитанції від 04.04.2018 року.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1400,00 грн. (2400 - 1000 =1400).
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області та Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 лютого 2018 року залишити без змін.
Стягнути з Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області судовий збір у розмірі 1400,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Судді
Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В.
Повний текст постанови виготовлено 11.06.2018 року
