22-ц/775/291/2018(м)
266/240/17
Єдиний унікальний номер 266/240/17
Номер провадження 22-ц/775/291/2018(м)
Головуючий у 1-й інстанції Курбанова Н.М.
Доповідач Биліна Т.І.
Категорія 53
ПОСТАНОВА
І м е н е м У к р а ї н и
12 липня 2018 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючої Биліни Т.І.,
суддів Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П.,
при секретарі Сидельніковій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», треті особи Маріупольська первинна профспілкова організація №141-5 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», Всеукраїнська профспілка «Народна солідарність» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати, -
в с т а н о в и л а :
20 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати. Позов обґрунтовано тим, що з 1995 року до 17 січня 2017 року вона працювала в Азовському судноремонтному заводі, нині ТОВ «СРЗ», останнім часом на посаді обліковця ділянки автомобільного транспорту (гараж) служби транспорту. 17 січня 2017 р. відповідач видав наказ № 13 про її звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України», за скороченням штату працівників. З наказом вона не згодна, бо її звільнили без обґрунтованої згоди первинної та вищестоящої профспілкової організації. Позивач просила з урахуванням уточнених позовних вимог визнати незаконним та скасувати наказ №13 від 17.01.2017 р. «Про звільнення робітника ОСОБА_1 за п.1 ст. 40 КЗпП України», поновити її на роботі з дня звільнення, стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату в розмірі 26182, 80 гривень за весь час вимушеного прогулу, тобто за період з 18.01.2017 р. по день винесення рішення суду, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати в розмірі 103,90 грн.
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 січня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора ТОВ «СРЗ» № 13 від 17.01.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади обліковця дільниці автомобільного транспорту (гаражу) Служби транспорту Департаменту логістики та забезпечення. Поновлено ОСОБА_1 на посаді з 18.01.2017 року. Стягнуто з ТОВ «СРЗ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26 182,80 грн. Вирішено питання щодо судового збору.
З вказаним рішенням суду не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив рішення скасувати, постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Скарга обґрунтована тим, що 17.01.2017 року ОСОБА_1 була звільнена з посади у зв’язку із скороченням діючого штатного розпису ділянки автомобільного транспорту (гараж) служби транспорту Департаменту з логістики та забезпечення ТОВ «СРЗ», внаслідок автоматизації виробничого процесу. ТОВ «СРЗ» тричі надавало перелік вакансій ОСОБА_1, проте вона тричі відмовлялась від переходу на іншу посаду. Суд не взяв до уваги, що скорочення штату, відбулося за погодженням з ППО «СРЗ», членом якої була позивач.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив їх задовольнити.
У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - ОСОБА_3 та представник третьої особи ОСОБА_4 просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася про час, місце та дату розгляду справи повідомлена належним чином.
Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю – доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення профспілок про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 є обґрунтованим, а відповідач, звільняючі ОСОБА_1, не виконав вимог законодавства щодо проведення попередніх консультацій з профспілкою, не надав документів в обґрунтування скорочення штатної посади ОСОБА_1 з відповідними розрахунками, а також не надав доказів, які б підтверджували проведення, передбачених ст.ст. 42, 43 КЗпП України дій відносно ОСОБА_1 перед прийняттям рішення про її звільнення.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що в повній мірі відповідають встановленим обставинам та узгоджуються із нормами закону, які регулюють спірні відносини.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За правилами частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики від 21 травня 2012 року № 80/06/187-12 «Про переважне право на залишення на роботі» на практиці для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі робиться порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, у процесі якого, як правило, враховуються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.
Згідно з частинами першою-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Відповідно до правового висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 6-1723цс17, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Крім того, суд, розглядаючи справу про поновлення на роботі, має належним чином з'ясувати, чи не користувався позивач переважним правом на залишення на роботі.
Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1(крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).
Відповідно до частини восьмої статті 43 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Судом першої інстанції було встановлено обставини з якими погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що відповідачем не дотримано процедури звільнення позивача, зокрема щодо строків повідомлення профспілкового органу, врахування відмови профспілкового органу стосовно можливого вивільнення працівника, а також звернення до профспілкового органу за погодженням звільнення позивача, яка є членом виборного профспілкового органу. Наведені обставини, встановлені судом першої інстанції, виключають можливість визнання дотриманою процедури вивільнення позивача із займаної посади та є підставою для безумовного поновлення її на займаній посаді.
Доводи апеляційної скарги, що скорочення штату, відбулося за погодженням з ППО «СРЗ», членом якої була позивач непереконливі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є членом виборного органу Первинної профспілкової організації №141-5 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», а саме заступником голови профспілкового комітету, створеного 07 листопада 2016 року. Про створення вказаної первинної організації відповідачу було доведено до відома шляхом направлення повідомлень від 25 листопада 2016 року за №048-16 та від 30.11.2016 року за №2/11/2016 НС.(а.с.87, 91-93)
Доводи апеляційної скарги, що вище зазначені повідомлення суд першої інстанції помилково сприйняв, як легалізацію первинної профспілкової організації непереконливі.
Рішенням Конституційного Суду України від 18.10.2000 року №11-рп/2000 щодо положень ст..16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині встановлення умов легалізації профспілок зазначено, що початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників організації як профспілки пов’язують з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки, визнано такими, що не відповідають частині третій статті 36 Конституції України.
Профспілка набуває права юридичної особи з моменту затвердження статуту. Статусу юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту. Статус організацій всеукраїнської профспілки чи профспілки іншого статусу визначається статутом цієї профспілки. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.
Таким чином, закон пов'язує початок діяльності профспілки з моменту затвердження статуту профспілки та набуття нею прав юридичної особи, а статус організації профспілки є похідним від статусу спілки, за статутом якої вони діють.
З наведеного вбачається, що первинна профспілкова організація почала діяти на ТОВ «СРЗ» з 07 листопада 2016 року, про що роботодавець був письмово повідомлений, крім того він був повідомлений, що позивач є членом її виборного органу.
На запит відповідача, щодо отримання згоди від первинної профспілкової організації ТОВ «СРЗ» на звільнення ОСОБА_1 була отримана відповідь, що остання стала членом профспілкової організації «Народна солідарність», а як наслідок, на підставі ст. 23 Уставу ПРМУ: «членство в Профспілці автоматично зупиняється при вступі члена профспілки до іншої профспілки», а тому профспілковий комітет не має повноважень на розгляд вказаного питання.(а.с.101,102)
Доводи представника відповідача, що Первинна профспілкова організація №141-5 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» була створена саме з метою захисту інтересів відповідача непереконливі, оскільки на момент створення профспілка мала десять членів.
Клопотання представника відповідача про стягнення з відповідача грошових коштів, які вона отримала від Маріупольського міського центру зайнятості в сумі 14791,11 грн. колегія суддів вважає необхідним відхилити внаслідок його безпідставності.
Відповідно до положень ст.235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі , орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повний текст постанови складено 13 липня 2018 року.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» - залишити без задоволення .
Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 січня 2018 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення суду.
Головуючий: Т.І. Биліна
Судді: М.Ю. Лопатіна
ОСОБА_5
