ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"31" липня 2018 р. Справа № 922/391/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - Коваль Г.Ю., за довіреністю від 08.02.2018 року №08-21/443/2-18;
відповідача - адвокат Кубар А.В., посвідчення від 11.02.2010 року №726; ордер серії ХВ №000077 від 30.07.2018 року; договір від 30.07.2018 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків (вх. № 1302Х/1-18)
на рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2018р. у справі №922/391/18, ухваленого в приміщенні господарського суду Харківської області (суддя Жельне С.Ч.), повний текст якої складено 04.06.2018р.
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Приватного підприємства "Приватна фірма "Ізобіліє", м. Харків
про стягнення коштів у сумі 856 582,34 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.05.2018р. у справі №922/391/18 в позові відмовлено повністю.
Харківська міська рада з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2018 року у справі №922/391/18 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на наступне.
Відповідач набувши право власності на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2000 року №2067 на нежитлову будівлю літ. "М-1" загальною площею 1203,2 кв.м по вул. Морозова, 11 у м.Харкові, яка розташована на земельній ділянці комунальної форми власності всупереч ст.206 ЗК України, ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України у період з 01.02.2015 року по 31.01.2018 року не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі та використовував земельну ділянку без укладення відповідного договору оренди землі.
Вибуття із володіння Харківської міської ради предмета спору - грошових коштів у розмірі орендної плати, безпідставно збережених відповідачем свідчить факт використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, належної на праві власності відповідачу, без здійснення плати за землю у розмірі та формі, встановленому податковим законодавством та рішенням Харківської міської ради, які стосуються регулювання даного питання.
Відповідач належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, хоча з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно, у нього виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, втім даного обов'язку він не виконав.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами повинні кваліфікуватися як бездоговірні та безделіктні.
Відсутність укладеного між Харківською міською радою та відповідачем договору оренди земельної ділянки виключає договірні зобов'язання.
Відсутність неправомірних дій відповідача означає відсутність цивільного правопорушення (протиправних дій), і як наслідок виключає деліктні зобов'язання.
А отже, на думку апелянта, спірні правовідносини повинні регулюватися статтями 1212-1214 ЦК України, оскільки вказані норми матеріального права підлягають до застосування, в тому числі у відносинах, які не містять ознак делікту.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2018 року, суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2018р. у справі №922/391/18; встановлено строк до 24.07.2018 року відповідачу на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 31.07.2018 року.
24.07.2018 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№5744), який долучений до матеріалів справи.
Відповідач в обґрунтування своєї правової позиції вказує про те, що не погоджується з правовою позицією щодо застосування до спірних правовідносин ст. ст. 1212-1214 ЦК України, які здійснюють регулювання інституту безпідставнго отримання чи збереження майна, оскільки в даному випадку неодержана орендна плата є упущеною вигодою, яку особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Відповідач не погоджується з визначеним розміром коефіцієнту Км3, коефіцієнтом Кф, що використовувався при розрахунку розміру безпідставно збережених коштів, у розмірі орендної плати, періодом нарахування, з розміром ставки орендної плати, що були використані при розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Також, позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, надано Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 11 від 06.02.2018 року, складений головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради; інженером-геодезистом; інженером-землевпорядником.
У вказаному Акті позивач стверджує, що відповідач, в період з 26.06.2003 р. по день складання акту використовує земельну ділянку по вул. Морозова, 11 у місті Харкова, площею 0,1575 га без виникнення права власності / користування та без державної реєстрації цих прав. На підставі Акту позивач розрахував упущену вигоду у формі неотриманої орендної плати - в сумі 856 582,34 грн.
Втім, в порушення вимог Порядку, Акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки - як передбачено п. 2 Порядку.
31.07.2018 року на адресу суду від позивача надійшли письмові пояснення (вх.№5963), в яких останній вказує на те, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, які долучені до матеріалів справи.
Також, позивач просить долучити до матеріалів справи копію постанови Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц, де викладено висновки про те, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розтошований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
У судовому засіданні 31.07.2018 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 31.07.2018 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач є власником нежитлової будівлі "М-1", загальною площею 1203,2 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, б.11, на підставі договору купівлі-продажу від " 05" червня 2000 р.
З урахуванням реконструкції (декларація про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрована ДАБК у м. Харкові від 02.02.2017 р. № ХК 143170321920) ПФ "ІЗОБІЛІЄ" є власником нежитлової будівлі літ. "М-1", загальною площею 1398,8 кв.м. в м. Харків, вул. Морозова, б.11.
Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 117706053 від 20 березня 2018 р.
11.04.2001р. рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради №599 відповідачу було надано у спільне тимчасове користування строком до 01.04.2026р. земельну ділянку площею 424,8 кв.м.
Після проведення реконструкції об'єкта нерухомості в 2017р. відповідач звернувся до Харківської міської ради з заявою до міського голови про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2300 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі "М-1", що знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Морозова, б.11.
21.06.2017р. рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання №680/17 було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою ПФ "ІЗОБІЛІЄ" на земельну ділянку із земель територіальної громади м.Харкова, площею, орієнтовано 0,2300 га для експлуатації та обслуговування будівлі літ. "М-1", за адресою: м.Харків, вул.Морозова, б.11.
Зі змісту п. 4 вказаного рішення вбачається, що відповідач був попереджений, що земельна ділянка для експлуатації та обслуговування будівлі літ. "М-1", за адресою: м.Харків, вул.Морозова, б.11. буде надана в користування окремим рішенням після надання документації із землеустрою, погодженої у встановленому законодавством порядку.
При цьому будь-яких строків виготовлення та погодження проекту землевідведення рішенням міської ради встановлено не було.
06.02.2018 р. Відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки по вул. Морозова, 11 у м. Харкові та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку площею 0,1575 га по вул. Морозова, 11 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "М-1" комерційного використання (магазин-склад).
За результатами обстеження складено Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, Морозова, 11, в якому вказано, що ПФ "ІЗОБІЛІЄ" з 26.06.2003 р. та по день складання акту використовує земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 856 582,34 грн.
Позивач в обгрунтування своєї правової позиції вказує на те, що відповідач набувши право власності на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.2000р. №2067 на нежитлову будівлю літ. "М-1" загальною площею 1203,2 кв.м по вул. Морозова, 11 у м.Харкові, яка розташована на земельній ділянці комунальної форми власності всупереч ст.206 ЗК України, ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України у період з 01.02.2015р. по 31.01.2018р. не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі та використовував земельну ділянку без укладення відповідного договору оренди землі.
24.04.2018 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Предметом спору у даній справі є вимога Харківської міської ради щодо стягнення з відповідача 856 582,34 грн., що є сумою безпідставно збережених коштів.
Позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог, надано Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Морозова, 11 від 06.02.2018 року, складений головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради; інженером-геодезистом; інженером-землевпорядником.
У вказаному Акті позивач стверджує, що відповідач, в період з 26.06.2003 р. по день складення акту використовує земельну ділянку по вул. Морозова, 11 у місті Харкова, площею 0,1575 га без виникнення права власності / користування та без державної реєстрації цих прав.
Обґрунтованого розрахунки суми, що стягується матеріали справи не містять.
Так, як вже зазначалось, відповідачу на праві власності належить нежитлова будівля "М-1", загальною площею 1203,2 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, б.11, на підставі договору купівлі-продажу від " 05" червня 2000 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
З моменту виникнення права користування на нерухоме майно у відповідача виник обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нерухомим майном, оскільки право власності або користування виникає з моменту його реєстрації відповідно до приписів ст.125 ЗК України.
Згідно частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Норми права відображають загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. У випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти.
Таким чином, за загальним правилом, зазначеним у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі 6-253цс16.
Набуття земельної ділянки відповідачем обумовлюється набуттям права власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці, без якої існування будівель та їх використання є неможливим. Наявність на земельній ділянці об'єктів нерухомості, належних на праві власності відповідачу, свідчить про те, що у нього виникло право на користування частиною земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
Відповідно до статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Правовою підставою заявлених вимог позивач визначає статті 1212 - 1214 ЦК України; обґрунтованого розрахунку суми, що підлягає до стягнення позивач не надав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Визначальною підставою для застосування положень статей 1212, 1214 ЦК України є той факт, що майно набуте особою без достатньої правової підстави повинно в обов'язковому порядку вибути з його володіння.
Колегія суддів враховує висновки викладені у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №629/4629/16-ц щодо того, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розтошований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Разом з тим, як було зазначено вище, на спірній земельній ділянці знаходиться будівля належна відповідачу на праві власності.
Вказана будівля не є самочинним будівництвом, була збудована на земельній ділянці, яка була призначена саме для цієї мети.
Набуття відповідачем у власність нежитлової будівлі є лише тим правовим фактом, який породжує у відповідача цивільний обов'язок оформлення правових підстав користування даною земельною ділянкою.
Отже, відповідач набув земельну ділянку за існуванням належних правових підстав, у спосіб, що не прямо передбачений цивільним законодавством, з метою його зберігання та використання, та з наміром оформити право користування земельною ділянкою у порядку визначеному законом. Наявність наміру оформити право користування свідчать активні дії відповідача щодо такого оформлення.
Так, відповідачем подано відповідну заяву до Харківської міської ради, а Харківською міською радою прийнято рішення від 27.06.2017 року № 680/17 «Про надання дозволу на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним особам та фізичним особам для експлуатації та обслуговування будівель і споруд», яким відповідачу було надано дозвіл на розроблення проекту відведення земельної ділянки по вулиці Морозова, 11 у місті Харкові, відповідачем укладено відповідний договір з проектною організацією.
Пунктом 3.7. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 N 284.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 28.02.2018р. в справі № 922/1340/17 та у постанові Верховного Суду України від 17.02.2016р. у справі № 904/5857/14, недоотримання доходу з неукладенням договору оренди на спірну земельну ділянку за своєю правовою суттю є збитками, які слід доводити у загальному порядку і для застосування якого слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).
Відповідно до п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 ЗК України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами ЦК України та ГК України.
Згідно статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема є: "договори та інші правочини.
Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 ЗУ "Про оренду землі).
Тобто, підставою для виникнення орендної плати є підписаний сторонами договір оренди.
З вказаного вище випливає, що оренда плата, як майно виникає з моменту укладення договору оренди і не існує самостійно без нього. До укладення договору оренди власник земельної ділянки наділений тільки правом на відшкодування збитків в порядку передбаченому статтями 152, 156 ЗК України та ст. 22 ЦК України та за умови доведення ним в діях відповідача складу господарського правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між: протиправною поведінкою та збитками і вини).
Таким чином, неодержана орендна плата є упущеною вигодою, яку особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Упущеною вигодою за змістом ст. 22 ЦК і ч. 2 ст. 224, ст. 225 ГК вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.
Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.
Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК).
За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, у відповідності до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Так, протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи і спричинила заподіяння позадоговірної шкоди. Поведінка визнається протиправною незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки.
Вирішуючи питання наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення, колегія суддів враховує наступне.
З метою належного оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою ПФ "ІЗОБІЛІЄ" звернулося до Харківської міської ради з відповідною заявою, на підставі якої рішенням від 27.06.2017 року № 680/17 відповідачу надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі; попереджено відповідача, що земельна ділянка буде надана в користування після надання документації з землеустрою; будь-яких строків виготовлення та погодження проекту землевідведення рішенням міської ради встановлено не було.
На виконання вказаного рішення міської ради відповідач уклав із розробником - ПП "АРТ'ЛАММА" договір від 13.12.2017р. на проведення робіт розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель і споруд.
Строк виконання робіт з розгляду та затвердженню проекту визначено червень 2018 р.
Також, відповідач протягом 2015- 2018 років вносив плату за землю у формі земельного податку, що підтверджується відповідними, наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями про сплату земельного податку.
Оскільки відповідач упродовж спірного періоду додержувався правил здійснення господарської діяльності, вжив необхідних заходів для оформлення правовідносин щодо користування земельною ділянкою, вносив плату за землю у формі земельного податку, а позивачем не надано доказів ухилення відповідачем від укладення договору оренди або перешкоджання позивачеві отримати доходи від оренди земельної ділянки, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність у діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на останнього обов'язку з виплати збитків у виді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки) відповідно до положень статті 22 ЦК України і частини 2 статті 224 ГК України.
Вказаний висновок господарського суду першої інстанції узгоджується з аналогічною правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 року у справі № 922/1340/17, у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №922/2973/17, постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справі № 3-210гс14, від 18.05.2016 року у справі № 3-194гс16, від 18.05.2016 року у справі № 3-271гс16, від 09.11.2016 року у справі № 3-1071гс16, від 30.11.2016 року у справі № 3-1271гс16.
Отже, позивачем в даному випадку не доведено належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-77 ГПК України розміру безпідставно збережених коштів, заявлених до стягнення.
Як було зазначено вище, обґрунтованого розрахунку суми, що підлягає до стягненню, як того вимагає п. 3 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява не містить.
Також, відповідно до п.41.1 ст.41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушенням під час застосування податкового та митного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (ДФС), його територіальні органи.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. ( п.1.1. ст.1 ПК).
Згідно п.265.1, ст.265 ПК України плата за землю входить до складу податку на майно. Поряд із цим,здійснення функцій з адміністрування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати віднесені до повноважень органів ДФС.
Таким чином, органами стягнення є виключно конролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах їх повноважень, а не органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосбі, що передбачений Конституцією та законами України.
Як вже зазначалося, згідно ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Харківської міської ради від 24.06.2009 року №130/09 затверджено Порядок визначення та відшкодування територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради збитків, заподіяних порушенням вимог земельного законодавства.
Згідно п. 3 вказаного Порядку, він встановлює єдину процедуру відшкодування збитків, заподіяних Харківській міській раді внаслідок порушення вимог земельного законодавства.
Фізичні та юридичні особи, у разі використання ними земель міста з порушеннями вимог статей 125,206 ЗК України, ст. 2 Закону України «Про плату за землю» повинні відшкодовувати Харківській міській раді збитки, спричинені їх діями або бездіяльністю.
Збитки відшкодовуються внаслідок невикористання земельної ділянки, використання земельної ділянки без оформлення документів, що посвідчують право на земельну ділянку відповідно до закону; самовільного зайняття земельної ділянки, в інших випадках, коли особа використовує земельну ділянку з порушення земельного законодавства та законодавства про плату за землю.
У п. 4.1 Порядку вказано, що підготовку матеріалів на засідання комісії по визначенню збитків здійснює Управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин ХМР.
У п. 4.2 Порядку визначений значний перелік документів, які готуються на засідання комісії по визначенню збитків для розгляду.
Втім, вказані документи в порушення вимог Порядку відсутні в матеріалах справи.
П. 6.1. Порядку визначає, що визначення сум збитків покладається на комісію по визначенню збитків власникам землі та землекористувачам.
Проте, матеріали справи не містять доказів того, що питання визначення збитків було розглянуто комісією, а також відсутній документ, складений за результатами розгляду цієї комісії.
П. 6.14 Порядку визначає, що акти про визначення збитків затверджуються рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради.
Матеріали справи не містять рішення виконавчого комітету Харківської міської ради про затвердження акту про визначення збитків.
Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
Згідно з п. 2 вказаного Порядку, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.
До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.
Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.
Втім, в порушення вимог Порядку, Акт та розрахунок збитків складено позивачем, а не комісією в складі представників районної державної адміністрації, власника земельної ділянки, представника відповідача, представників територіальних органів Держгеокадастру, Держекоінспекції, фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки - як передбачено п. 2 Порядку.
Колегією суддів приймаються аргументи відповідача щодо визначення розміру коефіцієнтів Км3 та Кф, оскільки коефіціенти стосовно визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, ставка розміру орендної плати та період нарахування застосовані невірно.
Так, земельна ділянка по вул. Морозова, 11 в місті Харкові застосовується відповідачем в промислових цілях, а тому, при розрахунку суми нормативної грошової оцінки значення КФ повинно бути застосовано на рівні 1,2, а не 2,5, як зазначено позивачем.
Виходячи з Порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів від 05.04.2006 року за №388/12262, значення коефіціенту Км3 повинно бути зазначено десятковими дробами з розрядом до сотих в межах, визначених цими нормативними актами, а не до стотисячних як вказано позивачем.
Таким чином, значення Км3 повинно бути округлено і до розрахунку прийнято дестяковий дріб з розрядом до сотих - 0,92.
Окрім того, порядок розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності на території міста Харкова визначено Положенням про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування у місті Харкові, затвердженим рішенням ХМР від 27.02.2008 р. №41/08.
Пунктом 2.5 цього Положення визначено розмір поточної базової ставки орендної плати, який становить 0,08.
Пунктом 4.1 Положення визначені землі, для яких встановлено особливий режим розрахунку орендної плати. До вказаних земель відносяться землі промисловості для яких встановлена ставка в розмірі 4%.
Таким чином, ставка розміру орендної плати повинна бути в розмірі 4% (0,04), як для земель промисловості.
Отже, позивачем застосовані невірні коефіценти при розрахунку нормативної грошової оцінки, завищена ставка орендної плати, вказаний невірний період розрахунку, оскільки відповідач звернувся до позивача з клопотанням щодо оформлення земельної ділянки 03.04.2017 року, а тому період нарахування повинен закінчуватися саме цією датою, так як подальші дії вже не залежать від нього, а пов'язані з прийняттям Харківською міською радою відповідних рішень.
Колегія суддів вважає, що належне юридичне і формальне обґрунтування мають всі зазначені судові рішення Верховного Суду, тому вирішення питання щодо необхідності застосування до даних правовідносин певних норм права тільки шляхом сприйняття апеляційним судом тієї чи іншої правової концепції є недовершеним, невірним способом вирішення колізії.
Тому, вирішуючи будь-яку правову колізію, колегія суддів опирається не тільки на суперечливі і взаємовиключні юридичні обґрунтування у конкретних спорах, а перш за все на базовий правовий принцип - принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними у справі ЄСПЛ Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі Суд зазначає, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, очевидно відноситься і судова практика.
У справі Steel and others v. The United Kingdom Суд наголосив: Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту.
Разом з тим, самостійною підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги є непропорційність (відсутність справедливого балансу) того втручання у право мирного володіння майном, яке вимагає здійснити позивач.
Грошові кошти, які просить стягнути позивач, безумовно, є майном в аспекті ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, однак належними та допустимими доказами в розумінні ст. 76-77 ГПК України позивачем не доведено підстав для стягнення з відповідача розміру 856 582,34 грн. ані як безпідставно збережених коштів, ані як упущеної вигоди (збитків).
Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2018р. у справі №922/391/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06.08.2018 року.
Головуючий суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.
Суддя Слободін М.М.
