Центральний районний суд м. Миколаєва
_____________________________________________________________________________________
Справа № 490/1765/18
Провадження № 1-кс/490/5125/2018
У Х В А Л А
« 20» серпня 2018 року слідчий суддя Центрального районного суду міста Миколаєва Алєйніков В.О., за участі секретаря Ворожцової О.С., прокурора Зінич Р.В., слідчого Чуб Д.І., підозрюваного ОСОБА_1, захисника Жосан В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 42018150000000014 від «13» березня 2018 року за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 382 Кримінального Кодексу України, -
В С Т А Н О В И В :
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається.
02 серпня 2018 року захисник Жосан В.М. звернулась до слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва із клопотанням про зміну запобіжного заходу відносно
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві, є громадянином України, не є одруженим, неповнолітніх дітей не має, є інвалідом ІІІ групи, мешкає за адресою: АДРЕСА_1,
з цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю на особисте зобов'язання.
В обґрунтування послалась про те, що рівень обґрунтованості підозри, що пред'явлена ОСОБА_1, є занадто низьким та вочевидь не відповідає характеру та ступеню обмежень, застосованих до її підзахисного.
До того ж, ризики, що були враховані під час обрання відносно нього запобіжного заходу, наразі зменшились настільки, що таке не дозволяє застосовувати до нього настільки суворий запобіжний захід, як домашній арешт.
До того ж, наразі стан здоров'я її підзахисного погіршився та він потребує лікування, яке не є сумісним з перебуванням під домашнім арештом.
17 серпня 2018 року прокурор відділу прокуратури Миколаївської області Зінич Р.В. звернулась до слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю, що застосовується відносно ОСОБА_1
В обґрунтування клопотання послалась про те, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, відповідно до ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 18 травня 2018 року відносно нього був обраний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю, наразі ризики, що були враховані слідчим суддею, не зникли та не зменшились.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 18 серпня 2018 року судові провадження з розгляду цих клопотань об'єднані в одному, оскільки вони стосуються одного провадження, одного питання в цьому провадженні, та мають єдиний предмет доказування.
Під час судового розгляду питання щодо подальшого застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 прокурор стверджувала, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого частиною 3 статті 382 Кримінального Кодексу України.
При цьому як на момент обрання відносно нього запобіжного заходу, так й на теперішній час наявними є низка ризиків, а саме:
-ризик того, що підозрюваний може переховуватись від слідства та суду, адже він раніше оголошувався у розшук в зв'язку із виконанням судових рішень, декілька разів не з'являвся на виклик слідчого;
-ризик того, що підозрюваний може впливати на свідків та потерпілих у справі;
-ризик того, що він може іншим чином перешкоджати кримінального провадженню;
-ризик того, що він може продовжувати вчиняти злочин або вчинити інший злочин, адже він неодноразово, будучи позбавленим права керування транспортним засобом, сідав за кермо, до того ж, у стані наркотичного сп'яніння, чим створював небезпеку для інших осіб.
При цьому прокурор зазначала, що наразі усі слідчі дії виконані, фактично залишилось лише отримати висновок судово-психіатричної експертизи.
Вказувала прокурор й про те, що, на думку державного обвинувачення, запобігти цим ризикам інакше, ніж шляхом застосування цілодобового домашнього арешту, не є можливим.
Зокрема, щодо можливості застосування до ОСОБА_1 особистого зобов'язання прокурор зауважила, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється в умисному невиконанні судових рішень, що само по собі доводить, що відсутність постійного контролю та примусу /що, власне, передбачається умовами такого запобіжного заходу, як особисте зобов'язання/ не дозволить належним чином забезпечити його процесуальну поведінку, адже він може так само, як й раніше, ухилятись від виконання приписів суду.
Стосовно необхідності застосування електронних засобів контролю прокурор зауважила, що таке є необхідним для належного контролю за діями ОСОБА_1 та для перевірки повідомлень засобів масової інформації про те, що він продовжує керувати транспортним засобом.
З огляду на таке прокурор просила її клопотання задовольнити, а у задоволення клопотання захисту відмовити.
Слідчий під час судового розгляду позицію прокурора підтримав. При цьому він вказував, що у період, коли відносно ОСОБА_1 не застосовувались електронні засоби контролю, до органів досудового розслідування надходили повідомлення від засобів масової інформації та громадян про те, що він керує транспортними засобами.
Захисник у судовому засіданні стверджувала, що наполягає на тому, що висунута ОСОБА_1 підозра не є обґрунтованою.
Окрім того, вона наполягала на тому, що ризики, про які йшлось раніше, на цій стадії кримінального провадження вже відпали або істотно зменшились.
Зокрема:
-ризик того, що підозрюваний може переховуватись від слідства та суду, якщо й існував раніше, то наразі повністю зник, адже ОСОБА_1 довів у встановленому законом порядку, що порушень приписів суду щодо заборони керування транспортними засобами /яких, як стверджувала захисник, ніколи не висувалось/; при цьому цю обставину він доводив саме у суді, але - не шляхом ухилення від судових засідань. До того ж, наразі він повністю погасив борг перед потерпілими по виконавчим листам. Таке у сукупності, як стверджує захисник, не створює жодних передумов, які могли б спонукати ОСОБА_1 до вчинення дій щодо ухилення від слідства або суду;
-ризик того, що підозрюваний може впливати на свідків та потерпілих у справі, якщо й існував раніше, то наразі повністю вичерпаний. Так, як стверджувала захисник, відносини ОСОБА_1 з потерпілими наразі повністю вичерпані, при чому - шляхом сплати їм боргу. За такого підстави для вчинення впливу на них вочевидь є відсутніми. Що ж стосується свідків, то свідки у справі є працівниками поліції, через що навіть припущення про те, що вони можуть піддатись впливу ОСОБА_1 не є доречним. До того ж, оцінка їх свідченням наразі надана апеляційним судом Миколаївської області, надана оцінка відповідає позиції захисту. Таке у сукупності, як стверджує захисник, не створює жодних передумов, які могли б спонукати ОСОБА_1 до вчинення дій щодо тиску на потерпілих або свідків;
-ризик того, що він може іншим чином перешкоджати кримінального провадженню, якщо й існував раніше, то наразі є повністю вичерпаним, проти чого, як підкреслила захисник, наразі не заперечує й прокурор;
-ризик того, що він може продовжувати вчиняти злочин або вчинити інший злочин, як вказувала захисник, взагалі є надуманим. В обґрунтування такого захисник зазначала, що протягом свого життя ОСОБА_1 вчинив один ненавмисний злочин, за який поніс передбачене законом та визначене судами покарання, після цього протягом семи років ніяких злочинів не вчиняв, за цей час вчинив лише одне адміністративне правопорушення, яке полягає ні в чому іншому, як у небажанні спілкуватись з працівниками правоохоронних органів, а висунута йому наразі підозра не є обґрунтованою. Таке у сукупності, як стверджує захисник, не дає підґрунтя для обґрунтованого припущення про те, що ОСОБА_1 може вчинити нові злочини.
При цьому захисник зазначала, що наразі стан здоров'я ОСОБА_1 істотно погіршився, він потребує лікування в умовах стаціонару та проходження низки процедур, що, з огляду на їх специфіку, не є можливим в умовах обмежень, що наразі до нього застосовані.
З огляду на таке захисник просила її клопотання задовольнити, а у задоволення клопотання прокурора відмовити.
Підозрюваний у суді підтримав позицію свого захисника та проти задоволення клопотання прокурора заперечував.
Встановлені судом обставин із посиланням на докази
1. Як встановлено вироком суду від 26 січня 2012 року, 21 лютого 2011 року близько 10:45 години ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем "Mercedes-Benz E 280" /державний реєстраційний номер НОМЕР_1/, рухався по сухій асфальтованій проїжджій частині вул. 9 Військової /на той час - Маршала Василевського/ з боку вулиці Чкалова у бік вулиці Степової.
В той же час проїжджу частину вулиці 9 Військової в районі її перетину з проспектом Центральним /на той час - Леніна/ по лінії тротуару з права наліво по ходу руху вказаного автомобіля переходила пішохід ОСОБА_4
При цьому ОСОБА_1, рухаючись вулицею 9 Військовою, при наближенні до регульованого перехрестя з проспектом Центральним, зустрічні смуги руху по якому розділені газоном, з метою швидкого проїзду перехрестя не зупинився, але - збільшив швидкість, виїхав на перехрестя зі смугою руху зліва на право по ходу його руху на забороняючий "жовтий" сигнал світлофора, потім - не зупиняючись, виїхав на перехрестя зі смугою руху з права на ліво по ходу його руху на забороняючий "червоний" сигнал світлофора, після чого виїжджаючи з перехрестя, на лінію продовження тротуарів збив ОСОБА_4, провіз її близько 50 метрів на капоті свого автомобіля, далі не зупиняючи автомобіль, зкинув потерпілу з капоту, після чого з місця ДТП зник.
Таким чином ОСОБА_1 порушив п.п. 1.3, 1.5, 2.3"б", 8.7.3"г", 8.7.3 "е", 8.10, 12.3, 12.4 Правил Дорожнього Руху України та вимоги дорожнього знаку 5.62 /згідно Правил Дорожнього Руху/.
Внаслідок такого потерпілій ОСОБА_4 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталась її смерть.
2. Вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 26 квітня 2012 року, в зв'язку із вчиненням вказаних дій ОСОБА_1 був визнаний винуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 135, частиною 2 статті 286 Кримінального Кодексу України, та за сукупністю цих злочинів йому було призначене покарання у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 3 роки.
Цим же вироком з ОСОБА_1 було стягнуто:
-на користь ОСОБА_5 - 49.460,59 грн. на відшкодування витрат на поховання та 50.000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а загалом - 99.460,59 грн.;
-на користь ОСОБА_6 - 50.000 грн. на відшкодування моральної шкоди;
-на користь ОСОБА_7 - 50.000 грн. на відшкодування моральної шкоди;
-на користь ОСОБА_8, діючої в інтересах малолітньої ОСОБА_8 - 50.000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, вказаним вироком суду встановлено, що:
-21 лютого 2011 року ОСОБА_1 вчинив суспільне-небезпечне діяння, яке містить склади злочинів, передбачених частиною 1 статті 135, частиною 2 статті 286 Кримінального Кодексу України, через що в той же момент в нього виник обов'язок зазнати державного осуду у формі кримінального покарання /зазнати кримінальної відповідальності/;
-в той же день він заподіяв шкоду фізичним особам (вчинив цивільно-правовий делікт), через що в той же момент в нього виник обов'язок зазнати визначених судом майнових обтяжень на користь фізичних осіб з метою поновлення порушеного права.
3. Щодо обставин реалізації кримінальної відповідальності ОСОБА_1 суд відзначає таке.
Постановою Білозерського районного суду Херсонської області від 20 липня 2012 року ОСОБА_1 було звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі в зв'язку із захворюванням на тяжку хворобу.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 червня 2014 року ОСОБА_1 було звільнено від покарання /як основного, так й додаткового/, призначеного вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 січня 2012 року на підставі пункту "г" статті 1 Закону України "Про амністію у 2014 році".
Таким чином, заходи примусу, що застосовувались від імені держави до ОСОБА_1 в зв'язку із вчиненням ним злочину були вичерпані.
Далі , у липні 2017 року судимість ОСОБА_1 була погашеною.
Таким чином, обов'язок ОСОБА_1 бути відповідальним за вчинений ним злочин /його кримінальна відповідальність/ у липні 2017 року також був вичерпаний.
4. Щодо обставин реалізації цивільної відповідальності ОСОБА_1 суд відзначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2018 року ОСОБА_1 виплатив кожному з потерпілих від вчинених ним 21 лютого 2011 року дій визначені судом суми.
Таким чином, обов'язок ОСОБА_1 зазнати майнових обтяжень /його цивільно-правова відповідальність/ 18 травня 2018 року також був вичерпаний.
5. Окрім того, як свідчать надані суду матеріали, вказаний вирок суду в частині, зокрема, майнового стягнення, був звернутий до примусового виконання.
Та саме з моменту звернення цього вироку до виконання між ОСОБА_1 та органами та особами, які здійснюють примусове виконання рішення, виникли взаємні права та обов'язки щодо виконання судового рішення.
При цьому на ОСОБА_1 були покладені права та обов'язки, прямо вказані у відповідних нормативно-правових актах, що регулювали порядок примусового виконання судового рішення у певний період, але не обов'язки щодо перерахування коштів конкретним громадянам.
З пояснень учасників кримінального провадження вбачається, що наразі ці виконавчі провадження також закриті.
6. Окрім того, 26 грудня 2016 року о 01.20 год. ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом "Мерседес" /реєстраційний номер НОМЕР_2/, рухався по вулиці Кузнечній в м. Миколаєві.
Біля будинку 185 він був зупинений працівниками поліції.
Оскільки у працівників поліції виникли підстави вважати, що ОСОБА_1 перебуває у стані наркотичного сп'яніння - спостерігались порушення мови, координації рухів, зіниці ока не реагували на світло - йому було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння.
ОСОБА_1 ж в присутності двох свідків /ОСОБА_9 та ОСОБА_10./ відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння в установленому законом порядку.
7. Постановою судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 січня 2017 року, залишеною без змін постановою судді судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 09 березня 2017 року, ОСОБА_1 був визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення /у відмові від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння/, та на нього було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в сумі 10.200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Таким чином, вказаною постановою суду встановлено, що 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 вчинив адміністративний проступок, через що в той же момент в нього виник обов'язок зазнати державного осуду та понести адміністративне стягнення у вигляді, зокрема, позбавлення спеціального права /зазнати адміністративної відповідальності/.
8. Відомостей про те, що ОСОБА_1 не здав посвідчення водія, матеріали справи не містять.
9. 13 березня 2018 року за матеріалами правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень до Єдиного Реєстру Досудових Розслідувань були внесені відомості про те, що
ОСОБА_1, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, умисно не виконує рішення суду, що набрало законної сили, і систематично продовжує керувати транспортними засобами, в тому числі і в стані наркотичного сп'яніння, створюючи реальну загрозу життю і здоров'ю учасників дорожнього руху, чим заподіює істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам.
Кримінальному провадженню щодо перевірки цих відомостей був присвоєний номер 420181500000000014
24 квітня 2018 року до Єдиного Реєстру Досудових розслідувань були внесені відомості про те, що
ОСОБА_1 умисно не виконує вирок Центрального районного суду міста Миколаєва № 1-608/11 від 26.01.2012, що набрав законної сили.
В подальшому кримінальне провадження щодо перевірки цих відомостей було об'єднане з кримінальним провадженням № 420181500000000014
10. 25 квітня 2018 року старшим слідчим в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Миколаївській області майором поліції Полторак Г.А. в межах цього кримінального провадження ОСОБА_1 була пред'явлена підозра у вчиненні злочинів за таких обставин.
вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2012 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки, водійське посвідчення вилучено відповідно.
Постановою Білозерського районного суду Херсонської області від 20.07.2012 ОСОБА_1, у зв'язку із захворюванням на тяжку хворобу, звільнено, на підставі ст. 84 КК України, від подальшого відбування покарання на весь строк, що залишився та становить 05 років 03 місяці 22 дні.
Відповідно до вказаної вище ухвали суду, ОСОБА_1 встановлено діагноз: гліальна пухлина базальних відділів лівої гемісфери головного мозку, продовжений ріст, з ураженням підкоркових структур, проростанням Варолієіва моста з ліва, здавленням та проростанням лівого шлуночка мозку, правобічна пірамідна недостатність, правобічна гемігіпестензія, геміанопсія справа, синдром внутрішньочерепної гіпертензії, стан після операції вентрікулошунтування зліва, часткова атрофія дисків зорових нервів обох очей.
У подальшому, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.06.2014 ОСОБА_1 звільнено від покарання, призначеного за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2012 на підставі ст. 1 п. г.. Закону України «Про амністію у 2014 році».
Відповідно до ст. 3, 6, 8, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави, що реалізується через органи місцевого самоврядування та органи законодавчої, виконавчої і судової влади.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Так, достеменно знаючи про відсутність водійського посвідчення, яке надає право керування транспортними засобами, ОСОБА_1, розуміючи, що був засуджений за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть людини, перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння та створюючи при цьому небезпеку для інших учасників дорожнього руху, 26.12.2016 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. За вказаним фактом, стосовно ОСОБА_1 26.12.2016 складено протокол про адміністративне правопорушення, серії АП2 № 007769, який передано на розгляд до Заводського районного суду м. Миколаєва.
Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.01.2017, яка ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09.03.2017 залишена без змін, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 10.200 грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 (один) рік.
Однак, ОСОБА_1 будучи належним чином ознайомленим з постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.01.2017, що набрала законної сили 09.03.2017 , ігноруючи вимоги вказаного рішення суду та усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи з прямим умислом, вказану постанову не виконував.
Так, ОСОБА_1, не зважаючи на вказану вище заборону суду, з метою ухилення від призначеного йому покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на три роки, усвідомлюючи протиправність своїх дій. проявляючи зухвалість, демонструючи зневагу до встановленого порядку правосуддя та існуючих правил поведінки в суспільстві, з метою підриву авторитету та престижу органів правосуддя, діючи з прямим умислом на відверту відмову від виконання судового акту від 15.05.2017, 06.03.2018 о 13 год. 40 хв. здійснював керування автомобілем «Mercedes-Benz Е-320 CDI», д.н. НОМЕР_3 (Грузія), в м. Миколаєві, по вул. Соборна, 1-А, з ознаками наркотичного сп'яніння (порушення мови, тремтіння пальців рук), створюючи при цьому небезпеку для інших учасників дорожнього руху, зупинений працівниками патрульної поліції.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані працівниками поліції за ч. 2 ст. 130 КУпАП, оскільки він повторно протягом року вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім цього, працівниками поліції винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовано не в автоматичному режимі, серії БД № 656369 від 06.03.2018, згідно з якою ОСОБА_1, будучи особою позбавленою права керування, керував транспортним засобом «Mercedes-Benz Е-320 CDI», д.н. НОМЕР_3 (Грузія), не маючи на це законного права, за що передбачена відповідальність за ч. 4 ст. 126 КУпАП.
Таким чином, ОСОБА_1, діючи із прямим умислом на відверту відмову від виконання судових рішень постановлених щодо нього, усвідомлюючи протиправність своїх дій, проявляючи зневагу до встановленого порядку правосуддя та існуючих правил поведінки в суспільстві, всупереч приписів судових актів про заборону керування транспортними засобами та покладені на нього обов'язки постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.01.2017, яка набрала законної сили 09.03.2017, перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння та створюючи при цьому небезпеку для інших учасників дорожнього руху, здійснив керування 06.03.2018 автомобілем марки «Mercedes-Benz Е-320 CDI», д.н. НОМЕР_3 (Грузія), чим проявив особливий цинізм та явну неповагу до правової системи держави, заподіявши суспільно-небезпечні наслідки нематеріального характеру - завдання істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам у вигляді підриву авторитету та престижу органів правосуддя, що з огляду на обставини стало способом скоєння ОСОБА_1 суспільно-небезпечних адміністративних правопорушень та як наслідок відчуття безкарності.
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2012 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки, водійське посвідчення вилучено відповідно.
Також, вказаним вироком суду на ОСОБА_1 накладено стягнення на користь ОСОБА_5 матеріальної шкоди, пов'язаної із витратами на поховання загиблої у розмірі 49.460,59 грн. та моральної шкоди у розмірі 50.000 грн., а також на користь ОСОБА_6 50.000 грн., на користь ОСОБА_7 50.000 грн., на користь ОСОБА_8, діючої в інтересах малолітньої ОСОБА_8 50.000 грн., що становить загальну суму 249.460, 59 грн.
Постановою Білозерського районного суду Херсонської області від 20.07.2012 ОСОБА_1, у зв'язку із захворюванням на тяжку хворобу, звільнено, на підставі ст. 84 КК України, від подальшого відбування покарання на весь строк, що залишився та становить 05 років 03 місяці 22 дні.
У подальшому, ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.06.2014 ОСОБА_1 звільнено від покарання, призначеного за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2012 на підставі ст. 1 п. г Закону України «Про амністію у 2014 році».
Відповідно до ст.3, 6, 8, 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави, що реалізується через органи місцевого самоврядування та органи законодавчої, виконавчої і судової влади.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Проте, ОСОБА_1, достеменно знаючи про вищевказаний вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.01.2012, що набрав законної сили, усвідомлюючи реальну можливість та обов'язок виконати судовий акт щодо відшкодування матеріальної так і моральної шкоди, маючи умисел на відверту та свідому відмову від його виконання, демонструючи зневагу до встановленого порядку правосуддя, ухиляється від його виконання, чим порушує охоронювані Конституцією України права і свободи людини і громадянина, а саме ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та малолітньої ОСОБА_8, чим спричинив останнім матеріальну істотну шкоду у сумі 249.460, 59 грн.
Таким чином, ОСОБА_1 підозрюється у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, тобто в умисному невиконанні вироку суду, який набрав законної сили, яке заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян.
Ці дії ОСОБА_1 органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням кваліфіковані за частиною 3 статті 382 Кримінального Кодексу України - як два епізоди умисного невиконання рішення (постанови та вироку) суду, що набрало законної сили, яке заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам.
11. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 18 травня 2018 року відносно ОСОБА_1 був обраний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю.
При цьому на нього були покладені такі обов'язки:
-прибувати за кожним викликом слідчого, прокурора, слідчого судді, суду;
-не відлучатись із населеного пункту, в якому він зареєстрований та проживає - м. Миколаїв, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
-повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання;
-у разі наявності, здати на зберігання до СУ ГУ НП в Миколаївській області закордонний паспорт/інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
-носити електронний засіб контролю
Під час обрання цього запобіжного заходу слідчий суддя виходив з того, що:
-ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні вказаних у повідомленні про підозру злочинів;
-ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину, тому з огляду на те покарання, що йому загрожує в разі визнання його винуватим, він може ухилятись від органу досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
12. Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 22 червня 2018 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 02 липня 2018 року, строк тримання ОСОБА_1 під цілодобовим домашнім арештом з носінням електронного засобу контролю та покладенням інших раніше встановлених обов'язків був продовжений до 20 серпня 2018 року включно.
Під час продовження цього запобіжного заходу слідчий суддя виходив з того, що:
-ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні вказаних у повідомленні про підозру злочинів;
-раніше встановлені ризики не зникли та не зменшились.
13. Постановою виконуючого обов'язки прокурора Миколаївської області від 16 серпня 2018 року строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні був продовжений до 25 вересня 2018 року включно.
Органами досудового розслідування та державним обвинуваченням для завершення досудового розслідування планується провести такі дії:
-отримати висновок раніше призначеної судово-психіатричної експертизи;
-проаналізувати отриману таким чином інформацію;
-провести інші слідчі дії;
-виконати вимоги ст.290 КПК України;
-виконати вимоги ст.291 КПК України.
14. Матеріали справи до теперішнього часу не містять допустимих та достовірних відомостей про те, що ОСОБА_1 будь-коли вживав наркотичні засоби або був причетним до їх незаконного обігу.
Наявні в матеріалах кримінального провадження відомості є припущеннями певних осіб, які за період досудового розслідування як по цьому кримінальному провадженню, так й за попередньою справою не знайшли належного підтвердження.
15. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 має постійне місце проживання, яке ніколи не залишав, страждає на ряд важких хронічних захворювань.
Наразі в зв'язку із станом після оперативного лікування пухлинної кісти (2006 рік) потребує негайного лікування в умовах стаціонару.
Положення закону, якими керувався суд при постановленні ухвали.
Відповідно до статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені дії.
При цьому відповідно до частини 3 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має переконатись, що жоден більш м'який, ніж запропонований слідчим, запобіжний захід не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Відповідно до статті 199 Кримінального Процесуального Кодексу України строк тримання під вартою може бути продовженим у разі наявності вказаних вище обставин та додаткового доведення того, що завершити досудове розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали не є можливим, а раніше заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
1. Відповідно до правової позиції, що міститься у Постанові Верховного Суду від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16, підозра є обґрунтованим припущенням про вчинення особою кримінального правопорушення, повідомлення про яке складається на певному етапі досудового розслідування, коли є підстави для формулювання підозри (частина перша статті 276 КПК). Повідомлення про підозру персоніфікує кримінальне провадження, є юридичним фактом, що породжує виникнення кримінальних процесуальних правовідносин, та етапом, з якого починає реалізовуватися кримінальна відповідальність /пункт 4 Постанови/.
Відповідно до визначеного Європейським судом з прав людини поняттям під час вирішення питання щодо запобіжного заходу під обґрунтованою підозрою слід розуміти добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на об'єктивних відомостях, які:
-можна перевірити у судовому розгляді;
-спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з'ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.
Добросовісним можна вважати припущення, яке висунуте компетентним органом у встановленому законом порядку та ґрунтується на підході до справи, що характеризується правдивістю, сумлінністю та ретельністю.
При цьому відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка є джерелом права, кожен, кого звинуватили у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього
2. Диспозиція частини 3 статті 382 Кримінального Кодексу України передбачає кримінальну відповідальність, зокрема, за умисне невиконання вироку, постанови суду, що набрали законної сили якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.
Вона може полягати у навмисних діях чи бездіяльності, що свідчать про невиконання особою своїх передбачених законом обов'язків, передбачених у відповідних нормативно-правових актах, що передбачають порядок примусового виконання судового рішення.
3. Норми глави 30 розділу V Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають, що постанова про позбавлення спеціального права, зокрема - права керування транспортним засобом - підлягає виконанню шляхом лише вилучення посвідчення водія; розширеному тлумаченню види адміністративного покарання не підлягають.
Мотиви , з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Наведені вище фактичні обставини, встановлені судом під час розгляду цього питання, та вимоги діючого законодавства дозволяють дійти такого.
І…… .Аналізуючи пред'явлену ОСОБА_1 підозру, суд відзначає таке.
1. На теперішній час текст наявного у справі повідомлення про підозру дозволяє інтерпретувати її сутність таким чином.
1.ОСОБА_1., керував транспортним засобом впродовж року з моменту винесення Заводським районним судом міста Миколаєва постанови, якою до нього було застосоване адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом строком на один рік.
2.До того ж, він маючи обов'язок щодо відшкодування ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 шкоди у розмірі, визначеному вироком Центрального районного суду міста Миколаєва від 26 січня 2012 року, фактичне відшкодування не здійснює.
Проте , жодна з цих дій сама по собі складу будь-якого злочину не утворює, адже:
1)керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування ним, відповідно до прямих вказівок у частині 4 статті 126 КУпАП є адміністративним правопорушенням;
2)невиконання цивільних зобов'язань складу злочину не утворює.
2. При цьому суд відзначає, що ця підозра здебільшого побудована на підміні понять, тобто, пред'являючи її, органи досудового розслідування та державного обвинувачення при оперуванні певними термінами не надають чітко визначеного смислу, внаслідок чого термін в підозрі набуває певного суб'єктивного змісту і його підміняють іншим.
а . Так, термін "позбавлення права керування транспортним засобом" в підозрі підмінений терміном "заборона керування транспортним засобом".
Між цим, ці терміни не є тотожними, в дійсності в певних випадках вони співвідносяться, як причина /позбавлення права/ та наслідок /заборона права керування/.
Використовуючи результати такої підміни, органи досудового розслідування та публічного обвинувачення в пред'явленій підозрі виду адміністративного стягнення у вигляді "позбавлення права керування транспортним засобом" безпідставно надають зміст "заборона керувати транспортним засобом", хоча адміністративного стягнення з таким змістом в дійсності не існує.
Далі, органи досудового розслідування та державне обвинувачення в пред'явленій ОСОБА_1 підозрі підміняють термін адміністративну відповідальність яка полягає в обов'язку понести адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, терміном судове рішення по справі про адміністративну відповідальність. В дійсності ж ці терміни не є тотожними, адже судове рішення лише встановлює вид та міру адміністративної відповідальності.
Використовуючи результати такої підміни, органи досудового розслідування та державного обвинувачення надають постанові судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 січня 2017 року хибного змісту, безпідставно стверджуючи, ніби цією постановою ОСОБА_1 був позбавлений водійських прав замість дійсного - що цією постановою були визначені вид та міра його адміністративної відповідальності.
Зрештою, використовуючи результати перелічених підмін понять, органи досудового розслідування та публічне обвинувачення у підозрі стверджують, ніби ОСОБА_1, продовжуючи керування транспортним засобом, навмисно не виконує постанову Заводського районного суду міста Миколаєва від 24 січня 2017 року.
В дійсності ж:
1)цією постановою його дії не визначались взагалі, через що він й не мав її виконувати;
2)адміністративного стягнення у вигляді заборони керування транспортними засобом не існує, та таке стягнення до ОСОБА_1 не застосовувалось;
б . Термін "обов'язок щодо відшкодування шкоди" в підозрі підмінений терміном "вирок, яким ухвалено про стягнення коштів на відшкодування шкоди". Між цим, ці терміни не є тотожними, адже ухвалення судового рішення (вироку) є лише способом захисту прав, який полягає у примусі до виконання обов'язку.
Використовуючи результати такої підміни, органи досудового розслідування та публічного обвинувачення в пред'явленій підозрі підмінили поняття "цивільно-правова відповідальність" поняттям "вирок суду"
Зрештою використовуючи результати перелічених підмін понять, органи досудового розслідування та публічного обвинувачення у підозрі стверджують, ніби ОСОБА_1, не виконуючи свої цивільно-правові зобов'язання, навмисно не виконує вирок суду. Підтвердженням цієї обставини, зокрема, може слугувати той факт, що про невиконання ОСОБА_1 обов'язків боржника під час виконавчого провадження /що, власне, й становить об'єктивну сторону стверджуваного злочину за певних умов/ в наданому суду та ОСОБА_1 повідомленні про підозру не йдеться взагалі.
3. Також слід відзначити, що повідомлена ОСОБА_1 підозра буяє невиправданими перебільшеннями.
Так , автор повідомлення про підозру постійно вживає слова, як то: "ігнорує", "зухвалість", "демонструючи зневагу до встановленого порядку правосуддя та існуючих правил поведінки в суспільстві, з метою підриву авторитету та престижу органів правосуддя". Між цим, ці вислови не мають жодного відношення ані до предмету кримінального провадження, ані до елементів складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального Кодексу України та в даному випадку вносять лише емоційне забарвлення до повідомлення про підозру.
Більше того, автор повідомлення про підозру стверджує, що 26 грудня 2016 року ОСОБА_1: "вчинив адміністративне правопорушення. передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП" тим, що керував транспортним засобом: "перебуваючи у стані наркотичного сп'яніння та створюючи при цьому небезпеку для інших учасників дорожнього руху", про що було "складено протокол про адміністративне правопорушення серії АП2 № 007769"
Проте, це твердження є перебільшенням.
Так, як зазначалось вище, 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 дійсно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 КУпАП, але - лише тим, що відмовився від проходження медичного огляду на стан сп'яніння. При цьому, як свідчить додана до матеріалів справи копія постанови судді апеляційного суду Миколаївської області, 26 грудня 2016 року ОСОБА_1 пройшов медичний огляд, який довів, що він був тверезим.
Наведене у сукупності доводить, що висунута ОСОБА_1 підозра є наслідком маніпуляції термінами та невиправданих перебільшень, що у сукупності дозволило надати певним подіям, що мали місце у дійсності, вигляду кримінального правопорушення.
ІІ……Вирішуючи питання про доведеність обґрунтованості висунутої ОСОБА_1 підозри, суд враховує таке.
1. Припущення, що ґрунтується на маніпуляції термінами та перебільшеннях, а не на об'єктивних даних, неможливо вважати добросовісним.
2. Водночас суд враховує, що, як свідчать пояснення прокурора, версія, викладена у цьому припущенні, не є остаточною. Зокрема, прокурор зазначала, що органи досудового розслідування та публічного обвинувачення вважають, що злочин ОСОБА_1 вчинив тим, що протягом тривалого часу не повідомляв органи державної виконавчої служби про наявність в його доходу в зв'язку з отриманням виплат по інвалідності.
Зібрані ж на цей час відомості містять об'єктивні данні, що можуть бути покладеними у підґрунтя версії про те, що ОСОБА_1 вчиняв дії, що становлять елементи об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтею 382 Кримінального Кодексу України.
Так, матеріали кримінального провадження свідчать, що під час існування в ОСОБА_1 обов'язку щодо відшкодування шкоди він також був боржником у виконавчому провадженні з виконання вироку суду в частині цивільного позову про стягнення з нього грошових коштів.
При цьому тривалість строку виконавчого провадження /а воно тривало загалом біля шести років/ дозволяє, незалежно від змісту повідомлення про підозру, припустити, що ОСОБА_1 вчиняв дії щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по виконавчому провадженню.
3. При цьому наразі є наявною можливість вчинення практичних дій задля перевірки цього припущення, адже для такого необхідно лише належним чином вивчити матеріали виконавчого провадження, які долучені до матеріалів цього кримінального провадження.
4. Та обставина, що до теперішнього часу таке не зроблене, свідчить про відсутність сумління в органів досудового розслідування
При цьому суд відзначає, що на цій стадії кримінального провадження, а саме - за спливом п'яти місяців досудового розслідування, з огляду на предмет розслідування, така відсутність сумління додатково свідчить про недобросовісність органів досудового розслідування під час пред'явлення підозри.
Сукупність виявлених ознак пред'явленої ОСОБА_1 підозри, а саме:
-недобросовісність під час її висунення;
-недобросовісність під час досудового розслідування;
-наявність об'єктивних відомостей для обґрунтування припущення про вчинення ним злочину;
-наявність практичної можливості перевірити таке припущення
дозволяють на цій стадії кримінального провадження прийти до висновку про те, що наразі досягнута лише найменша межа стандарту обґрунтованості висунутої ОСОБА_1 підозри.
ІІІ…… .Оцінюючи наявні відомості про особу підозрюваного задля вирішення питання про наявність ризиків, передбачених у статті 177 Кримінального Кодексу України, суд відзначає таке.
1. Отримані під час розгляду цих клопотань відомості поза розумним сумнівом доводять, що:
-ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом, ставиться до своїх обов'язків водія безвідповідально;
-також безвідповідально ставиться до своїх обов'язків зазнати державного осуду та адміністративного стягнення;
-так само безвідповідально ставиться він й до свого обов'язку зазнавати майнових втрат в зв'язку із заподіянням шкоди іншим особам;
З огляду ж на те, що ОСОБА_1, маючи низку тяжких хронічних хвороб, вчиняє дії, пов'язані з необхідністю належної концентрації на них та ризиками зазнавати обмежень, що не є сумісними з його станом здоров'я /зокрема - вдається до керування транспортними засобами/, суд вважає доведеним, що так само безвідповідально ставиться ОСОБА_1 й до стану свого здоров'я.
Таке у сукупності дозволяє охарактеризувати ОСОБА_1 як надмірно безвідповідальну особу.
2. Оцінюючи стан здоров'я ОСОБА_1, суд відзначає, що надані у матеріали справи документи поза розумним сумнівом доводять, що він потребує постійного доступу до кваліфікованої медичної допомоги, надання якої не є можливим без наявності в нього легальних зв'язків, постійного місця проживання та належним чином виданих документів.
3. Суд повторює, що будь-яких відомостей, що давали б підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 вживає наркотичні засоби, матеріали справи не містять.
4. Під час винесення попередніх ухвал слідчі судді враховували "негативну репутацію" ОСОБА_1 серед мешканців міста Мколаєва.
З цього приводу суд відзначає, що, по-перше, мова в цьому випадку може йти не про усіх мешканців міста, але - лише про певну їх групу, яка /група/, як встановлено рішенням Вищої Ради Правосуддя від 07 серпня 2018 року, вдалась до дій, що посягають на незалежність судової влади. З огляду на таке, думка цієї групи не може бути покладеною у підґрунтя судового рішення.
По-друге, ця "негативна репутація" не ґрунтується на об'єктивних обставинах, але - на припущеннях та певних перебільшеннях, як то - на непідтверджених твердженнях, ніби ОСОБА_1 вживає наркотичні засоби, керує автомобілями /що, згодом, спростовується постановою суду/ та тому подібних плітках. Відомості ж, отримані з такого джерела, не можуть бути покладеними у підґрунтя судового рішення.
І V…….Вирішуючи, з огляду на наведені вище чинники, питання про наявність в цьому випадку ризиків, передбачених у статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України, суд відзначає таке.
1. Прокурор стверджує, що в цьому випадку наявним є ризик того, що ОСОБА_1 може перешкоджати кримінальному провадженню.
Та наявні відомості про особу ОСОБА_1, зокрема - про його надмірну безвідповідальність - доводять, що він цілком здатний не виконувати належним чином свої процесуальні обов'язки, що може зашкодити кримінальному провадженню, зокрема - його здійсненню у відповідності до потреб розслідування злочину та своєчасного виконання усіх необхідних для кримінального провадження дій.
Таке доводить існування ризику, передбаченого пунктом 4 частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України.
2. Попередніми ухвалами судів встановлена наявність ризику того, що ОСОБА_1 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду.
Проте, наведені вище відомості доводять, що стан здоров'я ОСОБА_1 не дозволяє йому протягом певного часу перебувати поза суспільними зв'язками, що само по собі унеможливлює його переховування від органів досудового розслідування та суду.
До того ж, наразі підозра обґрунтована лише на рівні найменшої межі відповідного стандарту, що не створює передумов для переховування від органів досудового розслідування, навпаки - спонукає розумну людину вчинити дії щодо доведення своєї невинуватості, та таким, між іншим, покращити свою репутацію.
Таке доводить, що на цій стадії кримінального провадження цей ризик є відсутнім.
3. Попередніми ухвалами слідчих суддів встановлена наявність ризику того, що ОСОБА_1 може продовжити вчиняти злочини або вчинити нові злочини.
Але наразі ОСОБА_1 у встановленому законом порядку виконав усі наявні в нього зобов'язання, пов'язані як із вчиненням ним злочину, так й з вчиненням ним адміністративного правопорушення та цивільного делікту.
Суд також відзначає, що наявні матеріали кримінального провадження не дають підстав стверджувати, що ОСОБА_1 систематично вчиняє кримінальні правопорушення.
Так, у 2011 році ним був вчинений ненавмисний злочин, подальші випадки керування ним транспортним засобом складу злочину не утворюють, а в межах цього кримінального провадження ступінь обґрунтованості підозри є настільки незначною, що таке не дозволяє стверджувати про спрямованість його особи на вчинення злочинів.
Посилання про те, що ОСОБА_1 може продовжити керувати транспортним засобом без прав свідчить про можливість вчинення ним адміністративного правопорушення, але - не про можливість вчинення ним злочину, на запобігання чому спрямоване застосування запобіжного заходу.
Посилання про те, що ОСОБА_1, керуючи автомобілем, може знов виявити злочинну недбалість, чим вчинити новий злочин, в цьому випадку не випливають з сутності пред'явленої йому підозри, зміст якої в будь-якому випадку полягає в навмисних діях щодо спеціального об'єкту, яким є порядок виконання судових рішень, але - не правил дорожнього руху.
При цьому суд наголошує, що метою запобіжного заходу зрештою є забезпечення виконання підозрюваним своїх процесуальних обов'язків, але - не його належна поведінка у суспільстві чи профілактика вчинення правопорушень.
Таке доводить, що на цій стадії кримінального провадження цей ризик також є відсутнім.
4. Прокурор стверджує, що ОСОБА_1 може вчиняти вплив на потерпілих та свідків.
Але вкрай незначний ступень обґрунтованості підозри не створює передумов для такого тиску.
Більше того, правовідносини між підозрюваним та потерпілими та свідками є зафіксованими у відповідних судових актах, що робить спробу впливу на них позбавленими будь-якого сенсу.
Таке доводить, що на цій стадії кримінального провадження цей ризик також є відсутнім.
Наведене у сукупності доводить наявність передбачених законом підстав для застосування відносно ОСОБА_1. запобіжного заходу.
V…….Обираючи конкретний запобіжний захід відносно ОСОБА_1, суд враховує:
-те, що органами досудового розслідування та державним обвинуваченням досягнута лише найнижча межа обґрунтованості підозри;
-сутність ризику, на запобігання якого має бути спрямований запобіжний захід;
-відомості про особу ОСОБА_1
1. З огляду на таке суд вважає, що найнижчій межі обґрунтованості підозри відповідає найменш суворий запобіжний захід, яким є особисте зобов'язання.
2. При цьому суд вважає за необхідне покласти на нього низьку обов'язків, пов'язаних з забезпеченням його належної процесуальної поведінки.
3. З огляду ж на особу підозрюваного з метою контролю за виконанням ним процесуальних обов'язків суд вважає за необхідне покласти на підозрюваного обов'язок носити електронний засіб контролю.
Заперечення ж підозрюваного проти такого суд вважає нічим іншим, як проявом його безвідповідальності, оскільки вказані ним незручності у носінні електронного засобу контролю є наслідком його неналежного поводження з цим пристроєм.
Отже , заявлені клопотання підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. 369 - 371, 376 КПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Клопотання прокурора та захисника - задовольнити частково.
Обраний відносно
ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві, є громадянином України, не є одруженим, неповнолітніх дітей не має, є інвалідом ІІІ групи, мешкає за адресою: АДРЕСА_1
запобіжний захід - змінити з цілодобового домашнього арешту на особисте зобов'язання.
Покласти на ОСОБА_1 обов'язки:
-прибувати до слідчого, прокурора або суду /в залежності від стадії кримінального провадження/ за першою вимогою;
-прибувати дослідчого із встановленою ним періодичністю;
-не відлучатися з міста Миколаєва без дозволу слідчого, прокурора або суду /залежно від стадії кримінального провадження/;
-повідомляти слідчого, прокурора чи суд /в залежності від стадії кримінального провадження/ про зміну свого місця проживання та/або перебування, а також - про зміну засобу зв'язку;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
-носити електронний засіб контролю.
Строк дії вказаних обов'язків встановити до 25 вересня 2018 року включно.
Ухвала може бути оскарженою до апеляційного суду Миколаївської області протягом 5 днів шляхом подання апеляційної скарги безпосереднього до апеляційного суду.
СЛІДЧИЙ СУДДЯ =АЛЄЙНІКОВ В.О.=
