Справа № 463/579/18
Провадження № 2/463/1049/18
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 серпня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді - Жовніра Г.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Прошляк В.-А.П.,
представника позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, третя особа: Четверта Львівська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,
в с т а н о в и в :
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, третьої особи про визнання недійсним заповіту, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Ухвалою суду від 27 лютого 2018 року задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 05.03.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду від 21 травня 2018 року закрито підготовче провадження.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_7 року помер його батько - ОСОБА_7. Відкрилась спадщина на все належне йому майно, зокрема на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. Про наявність заповіту ОСОБА_7 від 07 вересня 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Фурман Л.А., позивачу стало відомо після ознайомлення 10.01.2018 р. представником позивача ОСОБА_1 з матеріалами цивільної справи №2/463/595/14.
Відповідач спадщину прийняв, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14.06.2012 та відповідно зареєстрував право власності на 5/6 частини будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Вважає заповіт ОСОБА_7 нікчемним, тобто таким, що був посвідчений з порушенням вимог щодо його форми та таким, що не відповідав внутрішній волі заповідача, а відтак просить суд визнати його недійсним.
Тому з врахуванням того, що про своє порушене право позивач дізнався лише після ознайомлення його представника з матеріалами цивільної справи №2/463/595/14, а саме 10.01.2018 року, просить суд поновити строк позовної давності. Вважає, що успадкування відповідачем майна після померлого ОСОБА_5 згідно заповіту, який був посвідчений з порушенням вимог щодо його форми та не відображав дійсну волю покійного, порушує його право, як спадкоємця за законом після смерті його батька ОСОБА_7 та з метою реалізації захисту своїх прав та інтересів просить визнати недійсним заповіт, скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
03 квітня 2018 року надійшли письмові пояснення від представника третьої особи -Четвертої Львівської державної нотаріальної контори. Проти заявленого позову заперечує, додатково зазначає, що жодного порушення щодо форми заповіту не було, оскільки дотримано вимоги ст.1247 ЦК України, а також зазначає, що заповіт складений відповідно до вимог ст. 1244 ЦК України враховуючи волю заповідача. Щодо технічної описки, яка допущена нотаріусом при друкуванні тексту, то зазначає, що така описка не впливає на тлумачення заповіту та посилається на п. 3 ст. 1257 ЦК України.
На адресу суду 27 квітня 2018 надійшов відзив відповідача на позовну заяву. Відповідач позовні вимоги не визнає та вважає їх безпідставними. Підтверджує, що дійсно в тексті оскаржуваного заповіту наявне виправлення, однак вважає, що таке виправлення мало технічний характер та не вплинуло на волевиявлення спадкодавця. Крім того, станом на день складання заповіту ОСОБА_7 мав необхідний обсяг дієздатності, що підтверджується також письмовими пояснення нотаріуса та змістом самого заповіту з якого вбачається, що останній турбувався також про свою матір ОСОБА_9 Зазначає, що волевиявлення ОСОБА_7 при складанні даного заповіту було вільним і відповідало його внутрішній волі. Щодо клопотання позивача про поновлення строку позовної давності заперечив, зазначивши, що позивачу було достовірно відомо про смерть свого батька ОСОБА_7, а відтак позивач не вжив жодних заходів, спрямованих на прийняття спадщини в строк, передбачений законодавством, і лише після спливу більше ніж восьми років звернувся до суду з позовом про визнання заповіту ОСОБА_7 недійсним. З цих підстав відповідач вважає строк позовної давності пропущеним без поважних причин, просить в задоволенні позову відмовити та застосувати строки позовної давності.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Вважає заповіт нікчемним з підстав ч. 1 ст. 1257 ЦК, тобто таким, що був посвідчений з порушенням вимог щодо його форми та таким, що не відповідав внутрішній волі заповідача. Зазначила, що як вбачається з тексту заповіту ОСОБА_7 від 07.09.2009 року, такий є заповітом з підпризначенням в розумінні статті 1244 ЦК України. У ньому було зазначено, що «Я, ОСОБА_7,… належний мені на праві власності будинок № АДРЕСА_1, заповідаю гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на якого покладаю обов'язок надати право пожиттєвого безкоштовного користування цим будинком моїй матері ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, а у випадку смерті ОСОБА_7 («ОСОБА_7» закреслено та виправлено на «ОСОБА_2») до відкриття спадщини або неприйняття ним спадщини або відмови від її прийняття, вказане майно заповідаю своєму сину - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, на якого покладаю обов'язок надати право пожиттєвого безкоштовного користування цим будинком моїй матері ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2». Вважає, що вказане виправлення має суттєве значення, оскільки фактично змінює особу після якої, при настанні певних обставин, мав право успадкувати майно ОСОБА_7 його син - ОСОБА_10. Крім цього, відсутність виправлення могла вплинути на невірне трактування заповіту самим заповідачем.
Вказує, що здійснене виправлення не відповідає нормам спеціального законодавства, яке діяло на момент посвідчення спірного заповіту, а саме - Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року та Наказу Міністерства юстиції України від 31.12.2008 року № 2368/5 Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства (втратив чинність 01.01.2011 року). Крім цього, представник позивача вказує і на ту обставину, що оскільки біля виправлення не було застережувального запису ОСОБА_7, а також нотаріуса, яка посвідчила спірний заповіт, та не вказано дати здійснення виправлення, як цього вимагало законодавство, це дає підстави вважати, що на момент складання заповіту і підписання його ОСОБА_7, такого виправлення не існувало, а відтак ОСОБА_7 не міг знати про його наявність.
Також, представник позивача звертає увагу на те, що нотаріус, яка посвідчувала заповіт, жодних обґрунтованих пояснень з приводу відповідного виправлення не надала, не пояснила чому не було складено новий заповіт, якщо дану описку було виявлено у момент, коли текст заповіту було роздруковано. Додатково зазначає, що при відсутності виправлення у тексті заповіту такий був би спірним, оскільки з його тексту не можливо було б встановити дійсну волю спадкодавця - ОСОБА_7 щодо призначення спадкоємця після його смерті. Представник Позивача припустила, що можливо текст заповіту без виправлення мав на меті ввести в оману спадкодавця щодо змісту заповіту, а з внесеними виправленнями заповіт не відповідав його дійсній волі. Враховуючи наведене вважає, що внаслідок виправлення, яке здійснено всупереч вимогам чинного на момент посвідчення спірного заповіту законодавства, порушено форму заповіту, а зміст заповіту не відповідає дійсній волі спадкодавця, внаслідок чого просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі.
Щодо пропущеного строку позовної давності, то представник позивача пояснила, що позивач із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звертався, оскільки він знав про волю батька заповісти своє майно його брату - ОСОБА_5. Про смерть батька позивач знав, але йому не було відомо про наявність заповіту батька на користь ОСОБА_2. Позивач вважав, що саме брат успадкував майно після смерті батька. Однак, у листопаді 2017 року позивач дізнався про те, що майно батька було успадковано не братом, а ОСОБА_2, внаслідок чого ним було прийнято рішення звернутись з відповідним позовом до суду з метою оспорення заповіту, оскільки йому було достеменно відомо з численних телефонних розмов з батьком про його волю заповісти майно брату - ОСОБА_5. Участі у попередніх судових справах, в яких позивачем виступав його брат - ОСОБА_5, а предметом являлось - визнання недійсним заповіту від 07.09.2009 року, не брав, так як не знав про їх наявність, оскільки не був стороною процесів. Відтак, представник позивача просила поновити строк позовної давності, оскільки зазначила, що позивач не знав та не міг знати про своє порушене право як спадкоємця, оскільки з 2002 року на територію України не приїжджав та не мав об'єктивної можливості знати про існування спірного заповіту.
Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги заперечив у повному обсязі. Підтримав пояснення, викладені у відзиві та вказав, що у спірному заповіті відображено волю його двоюрідного брата. Додатково зазначив, що у день складання заповіту він був разом з покійним ОСОБА_7 та його товаришем - ОСОБА_12. Оскільки ОСОБА_5 самостійно пересуватись не міг, його занесли на інвалідному візку на другий поверх Четвертої Львівської нотаріальної контори. При складанні та посвідченні спірного заповіту він присутній не був, однак вказав, що після посвідчення такого нотаріус роз'яснювала йому обов'язок, щодо утримання ОСОБА_7 та його матері. Виправлення у заповіті бачив, але жодних сумнівів у нього вони не викликали. Вважає, що ОСОБА_7 заповідав йому своє майно тому, що бажав щоб саме він доглядав за його мамою. Також відповідач підтвердив, що у нього із спадкодавцем була домовленість про передачу в майбутньому успадкованого будинку ОСОБА_5, однак, оскільки останній не належним чином піклувався про свою бабцю ОСОБА_9 він вирішив залишити успадкований будинок собі, вважає, що це відповідає волі ОСОБА_7
Внаслідок зазначених обставин вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Додатково відповідач вказав, що йому відомо що позивач виїхав в ОСОБА_13 приблизно у 2000 році, однак вони не підтримували жодних контактів, не спілкувались та жодного разу не бачились, і, наскільки йому відомо, в Україну позивач не приїжджав.
Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечив, послався на ч. 3 ст. 1257 ЦК України, в якій зазначено, що недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. Зазначив, що зі змісту заповіту фактично вбачається певна черговість, тобто спершу спадкує ОСОБА_2 і лише у випадку неприйняття ним спадщини, чи відмови від спадщини або ж у випадку його смерті наступили б інші умови, в яких і має місце описка. Припущення представника позивача про можливе неправильне розуміння заповіту спадкодавцем не відповідає дійсності оскільки з тексту чітко вбачається хто успадковує майно ОСОБА_7 в першу чергу. На його думку наявне виправлення є звичайною технічною опискою і не впливає на вираження волі спадкодавця.
Додатково послався на наявні в матеріалах справи письмові пояснення державного нотаріуса про належне виправлення описки. Крім цього вважає, що жодних прав позивача не порушено, оскільки такий не претендував на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_5, у зв'язку з чим просив застосувати строк позовної давності у відповідності до поданої ним заяви.
Третя особа - ОСОБА_5, який був допитаний в якості свідка, пояснив, що з 2000 по 2010 рік постійно проживав в ОСОБА_13, бачився з батьком особисто два рази на рік, приїжджав в Україну. Додатково ОСОБА_5 пояснив, що з 2007 року по момент смерті батька - до 2010 року не міг приїхати в Україну, оскільки разом з ним в ОСОБА_13 проживала мати, яка хворіла на онкологічне захворювання з 2007 року і проходила лікування в ізраїльській клініці, та яка померла у листопаді 2009 року, за 40 днів до смерті батька. Крім цього, ОСОБА_5, як громадянин ОСОБА_13, був військовозобов'язаним і таким чином, для того, щоб отримати дозвіл на виїзд за межі країни, йому необхідно було довести поважність причини, з якою такий виїзд пов'язано. Так, як ОСОБА_5 постійно спілкувався з батьком по скайпу то неодноразово просив, щоб той вислав йому виписку про свою хворобу та стан здоров'я, щоб мати можливість приїхати в Україну, на що батько відповідав, що буде просити когось зі знайомих, щоб переслали йому необхідні документи, оскільки самостійно він уже пересуватись не міг, постійно був на інвалідному візку та потребував стороннього догляду. Однак, до смерті батька так ніхто і не вислав необхідних документів. Лише на 3-ій день після смерті ОСОБА_7 йому вислали копію свідоцтва про смерть, внаслідок чого ОСОБА_5 зміг приїхати до Львова 10.01.2010 року.
ОСОБА_5 також зазначив, що під час телефонних розмов з батьком той неодноразово йому говорив, що коли він приїде, то будинок, який належав ОСОБА_7, залишиться йому, а усі необхідні документи оформити допоможе його двоюрідний брат - ОСОБА_2 Про складання заповіту батько нічого не повідомляв.
По приїзді в Україну ОСОБА_5 зустрівся з ОСОБА_2, який пообіцяв, що допоможе йому переоформити будинок та зробить все як хотів батько.
Через кілька місяців ОСОБА_5, ОСОБА_2 та мати покійного ОСОБА_7 - ОСОБА_9 приїхали в Четверту Львівську державну нотаріальне контору з метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_7 Зі слів ОСОБА_5 в нотаріальній конторі державний нотаріус повідомила про наявність спірного заповіту ОСОБА_7 відповідно до якого ОСОБА_5 жодних прав на спадщину не має, зазначила, що спадкоємцем є ОСОБА_2 і навіть у випадку якщо ОСОБА_2 відмовиться від прийняття спадщини, то ОСОБА_5, у зв'язку з тим, що є громадянином ОСОБА_13, зобов'язаний буде сплатити 30 % від ринкової вартості будинку (приблизно 30 000 доларів США, як зазначила нотаріус). Таким чином нотаріус відрадила його від подання заяви про прийняття спадщини. В свою чергу відповідач сказав не хвилюватись з приводу зазначених перешкод та спільно було вирішено відновити ОСОБА_5 паспорт громадянина України, щоб він мав можливість успадкувати майно після відмови ОСОБА_2 від спадщини.
05.07.2010 року ОСОБА_2 повідомив, що ним було подано заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, що він оформляє на себе успадкований будинок по АДРЕСА_2, і черговий раз запевнив, що не претендує на спадкове майно, а як тільки ОСОБА_5 отримає паспорт громадянина України - то одразу переоформить цей будинок на нього.
Через рік, а саме 24.02.2011 року, коли ОСОБА_5 було отримано паспорт громадянина України, він звернувся до ОСОБА_2 з проханням переоформити будинок батька на його ім'я, але той відмовився.
Щодо брата ОСОБА_6 (позивача) ОСОБА_5 повідомив, що він також проживає в ОСОБА_13 з 2002 року по теперішній час. Після смерті батька в розмові з ОСОБА_6 він повідомив, що живе у батьківському будинку та запевнив, що будинок буде переоформлено на нього. Про відмову відповідача виконати свої зобов'язання щодо переоформлення та про судові процеси, які він ініціював з метою оспорення заповіту від 07.09.2009 року, він брату не повідомляв, оскільки було соромно розповідати про таку ситуацію. Зазначає, що брат дізнався про наявність спірного заповіту батька, про фактичного власника батьківського будинку та минулі судові процеси з телефонної розмови у листопаді 2017 року.
Заслухавши пояснення сторін, третіх осіб, допитавши свідків, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, суд ухвалює рішення про наступне.
Згідно із свідоцтвом про смерть (а.с.5), ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 року у місті Львові.
07 вересня 2009 року, ОСОБА_7 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, а саме - склав заповіт (а.с.6), відповідно до якого належний йому на праві власності будинок № АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_2, на якого поклав обов'язок надати право пожиттєвого безкоштовного користування цим будинком його матері ОСОБА_9, а у випадку смерті ОСОБА_2 до відкриття спадщини, або неприйняття ним спадщини або відмови від її прийняття, вказане майно заповів своєму сину - ОСОБА_5, на якого поклав обов'язок надати право пожиттєвого безкоштовного користування цим будинком його матері ОСОБА_9.
Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті і у відповідності до ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Допитана в якості свідка нотаріус Фурман Л.А., в судовому засіданні пояснила, що в день посвідчення заповіту до неї звернулись громадяни які повідомили, що привезли людину яка бажає скласти заповіт. Даною особою був ОСОБА_7, який самостійно пересуватись не міг та був на інвалідному візку. Нотаріус зазначила, що спілкувалась із ОСОБА_7 на одинці впродовж години, обговорюючи можливі варіанти заповіту. Він сказав, що бажає скласти заповіт на користь двоюрідного брата, а про дітей повідомив, що вони проживають в ОСОБА_13. Спадкодавцем також було визначено умову щодо забезпечення місця проживання його матері в належному йому будинку. Щодо підпризначення спадкоємцем сина - ОСОБА_5, нотаріус пояснила, що такий варіант був прописаний у випадку, якщо син ОСОБА_14 (третя особа) повернеться в Україну і захоче тут жити.
Додатково пояснила, що наявне виправлення у імені та по-батькові зроблено лише внаслідок технічної помилки, яку вона зауважила в момент, коли заповіт було видрукувано. На запитання представника Позивача чому нею не було вжито заходів до скасування такої нотаріальної дії, в якій була наявна помилка, та не сформовано текст заповіту на новому нотаріальному бланку без помилки, нотаріусом було зазначено, що вона прийняла рішення виправити описку, а не скасовувати дію. Щодо невідповідності здійснення зазначеного виправлення нормам діючого на момент посвідчення заповіту законодавства нотаріус повідомила, що незадовго до посвідчення спірного заповіту було внесено зміни в Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусам України від 03.03.2004 року та у Наказ Міністерства юстиції України від 31.12.2008 року № 2368/5 Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства, які вона не врахувала. Вважає, що оскільки помилки в першій частині заповіту відсутні, тому виправлення в його другій частині не є суттєвим та не може мати наслідком недійсність всього заповіту.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_12 повідомив суду, що з ОСОБА_7 був знайомий давно, близько 15-ти років, оскільки разом працювали на роботі. Спілкувались тісно, підтримували дружні відносини. ОСОБА_12 приїздив до ОСОБА_7 не рідше ніж раз в тиждень, привозив продукти та допомагав по господарству. Свідок зазначив, що ОСОБА_7 весь час повторював, що належний йому будинок, хоче залишити сину ОСОБА_14.
Оскільки стан здоров'я ОСОБА_7 досить швидко погіршувався, він попросив ОСОБА_12 відвезти його до нотаріуса, маючи на меті проконсультуватись щодо можливих варіантів переоформлення будинку, щоб такий в майбутньому належав його сину ОСОБА_14.
ОСОБА_12 зазначив, що під час обговорення можливих варіантів чи то заповіту чи то іншого правочину (свідок не міг вказати точно), він був присутній разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в кабінеті нотаріуса.
Після того, як спірний заповіт було посвідчено ОСОБА_12 відвіз ОСОБА_7 додому. Свідок вказав, що не вчитувався в текст заповіту, однак може стверджувати, що виправлення у ньому не було. Він зазначив, що зауважив в тексті заповіту фразу «заповідаю своєму синові ОСОБА_5» та сказав до ОСОБА_11, що все добре, будинок буде ОСОБА_5.
Свідок ОСОБА_15 повідомив, що знав ОСОБА_7 близько 20-ти років, підтримував з ним дружні відносини. В серпні 2009 року приїздив провідувати ОСОБА_7 до нього додому. В розмові ОСОБА_7 неодноразово повторював, що збирається переоформити будинок на свого сина ОСОБА_14. Свідок також зазначив, що не чув, щоб ОСОБА_7 висловлював припущення переоформити належний йому будинок на когось іншого, крім сина. Про ОСОБА_2 він ніколи не чув від ОСОБА_7, тим паче не чув про бажання покійного оформити на нього будинок.
Свідок ОСОБА_16 повідомив, що також був знайомий з ОСОБА_7 близько 20-ти років та підтримував дружні відносини. У серпні 2009 року також гостював у ОСОБА_7 разом із ОСОБА_15 та ОСОБА_12 Зазначив, що на той час здоров'я ОСОБА_7 погіршилось, йому було важко довго сидіти, він не міг самостійно пересуватись та швидко втомлювався. Також ОСОБА_16 повідомив, що під час тієї зустрічі було задано питання ОСОБА_7 як він збирається розпорядитись своїм майном, зокрема, будинком, на що той відповів, що чекає на сина ОСОБА_14 і хоче своє майно залишити саме йому.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З оглянутої в судовому засіданні спадкової справи № 19/2014, заведеної після смерті ОСОБА_7 Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою 06.07.2010 року, дана спадкова справа заведена на підставі заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_9 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14.06.2012 року (а.с.8), ОСОБА_2 передано у власність спадкове майно - 5/6 частини житлового будинку зі всіма господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1
Державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно відповідачем було здійснено 05.07.2012 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно (а.с.10).
З оглянутого в судовому засіданні оригіналу заповіту ОСОБА_7 від 07.09.2009 року вбачається, що у тексті наявне рукописне виправлення - « …а у випадку смерті ОСОБА_7» закреслено та виправлено на «… а у випадку смерті ОСОБА_2», тобто здійснено виправлення в частині імені та по-батькові особи, після якої у разі настання певних обставин міг отримати право на спадкування ОСОБА_5.
У відповідності до частин 1, 3, 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 1257 ЦК України визначено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Статтею 1247 ЦК України визначено загальні вимоги до форми заповіту:
-заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення;
-заповіт має бути особисто підписаний заповідачем;
-заповіт має бути посвідчений нотаріусом, або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1252, 1252 цього Кодексу.
Форма заповіту має важливе значення, оскільки для дійсності заповіту вимагається відповідність волі заповідача зовнішній формі її виявлення.
Слід звернути увагу, що вищевказана стаття Цивільного кодексу України містить лише загальні вимоги щодо форми. Більш детальніше вимоги щодо форми заповіту викладено у Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року №20/5, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та у Наказі Міністерства юстиції України від 31.12.2008 року № 2368/5 Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства (втратив чинність 01.01.2011 року).
Згідно п. 34 Глави ІІ Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року (діяла на момент посвідчення спірного заповіту та втратила чинність від 07.03.2012 року), у разі виявлення нотаріусом, що ним допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або що вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус зобов'язаний повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства. Даний пункт було внесено в редакції Наказу Міністерства юстиції N 1062/5 від 15.06.2009 року, тобто на момент посвідчення спірного заповіту такий вже діяв.
Крім того, у пункті 161 Розділу 17 «Посвідчення заповітів» Глави ІІІ «Правила вчинення окремих нотаріальних дій» Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року визначено, що заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після
відкриття спадщини.
Пунктами 5.4.12 та 5.4.14 Наказу Міністерства юстиції України від 31.12.2008 року № 2368/5 Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства (втратив чинність 01.01.2011 року) визначено, що дописки чи виправлення можуть бути зроблені тільки
під час вчинення нотаріальної дії. Дописки чи виправлення, зроблені у тексті правочину, повинні бути застережені нотаріусом перед підписом сторін правочину та
інших осіб, які підписали правочин (договір, заповіт, довіреність тощо), підписані особами, які вчиняють нотаріальну дію, із зазначенням дати внесення дописок чи виправлень та скріплені підписом і печаткою нотаріуса і повторені нотаріусом у кінці посвідчувального напису. Усі виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати.
Як вбачається із спірного заповіту, нотаріусом було здійснено застереження «Виправленому вірити» лише після посвідчувального напису. Однак, нею не було здійснено такого застереження біля самого виправлення, відсутня дата здійснення такого виправлення, а також відсутній підпис особи, яка вчиняла нотаріальну дію, тобто ОСОБА_7. У зв'язку з наведеним не можливо встановити коли саме було здійснено таке виправлення, чи було відомо про наявне виправлення ОСОБА_7 та чи зміст заповіту після виправлення відповідав його волі. Крім цього, належних та обґрунтованих пояснень суду внаслідок чого було здійснено дані порушення державний нотаріус Фурман Л.А., яка посвідчувала спірний заповіт, не надала.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що виправлення, яке було здійснено нотаріусом у спірному заповіті, а саме ОСОБА_7» виправлено « … ОСОБА_2», є суттєвим та впливає на зміст заповіту. У випадку відсутності такого виправлення спірний заповіт був би двозначним і з його тексту не можливо було б встановити дійсну волю заповідача.
Щодо дійсної волі заповідача стосовно призначення після своєї смерті особи - спадкоємця, то суд бере до уваги пояснення свідків, які зазначили, що заповідач був їхнім товаришем, з яким вони спілкувались та підтримували протягом життя дружні відносини. При зустрічах чи телефонних розмовах ОСОБА_7 неодноразово повідомляв їм про намір залишити своє майно сину ОСОБА_5. Свідки зазначили, що вони ніколи не чули від померлого про його намір залишити майно своєму двоюрідному братові - ОСОБА_2.
Таким чином, врахувавши усі наявні докази у їх сукупності, в ході судового розгляду було встановлено, що спірний заповіт ОСОБА_7 від 07.09.2009 року по своїй формі та змісту не відповідає вимогам цивільного законодавства, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій - нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 р.№ 20/5 та Наказу Міністерства юстиції України від 31.12.2008 року № 2368/5 Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства.
Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
За таких обставин позовні вимоги позивача слід визнати обґрунтованими. Щодо аргументів відповідача про те, що спадкодавець не мав наміру, щоб майно успадкував його син, то вони не підтверджуються матеріалами справи, та спростовуються показами свідків, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Крім цього, не може бути прийнятим до уваги судом твердження представників Відповідача про те, що права Позивача не були порушені спірним заповітом, оскільки Позивач є рідним сином ОСОБА_7, а отже, в розумінні статті 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом. Частиною ж 4 статті 1257 ЦК України визначено, що у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з п. 27 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.
Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення, у зв'язку з видачою свідоцтва про право на спадщину, прав інших осіб тощо.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_7 від 07.09.2009 року, видане на ім'я ОСОБА_2, підлягають задоволенню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 1 та ч.2 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», передбачено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно є обов'язковою. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», у разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. У зв'язку з тим, що держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно - 5/6 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 було проведено на підставі вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину за заповітом від14.06.2012 року, запис № 4213568 від 05.07.2012 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - підлягає скасуванню.
Згідно п. 1.4 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Міністерством юстиції України від 12.12.2011 року за № 3502/5, внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав, здійснюються в день прийняття заяви органом державної реєстрації прав або нотаріусом.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У судовому засіданні відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності.
Оскільки, позивачу не було відомо про заповіт ОСОБА_7 і про наявність такого дізнався лише після ознайомлення його представника 10.01.2018 року з матеріалами цивільної справи №2/463/595/14, а даний позов подано до суду у лютому 2018 року, тому суд приходить до висновку, що причина пропуску строку позовної давності для звернення до суду є поважною, а заява про поновлення строку позовної давності такою, що підлягає задоволенню, оскільки позивач проживає за кордоном тривалий час та не приїжджав на територію України (дану обставину відповідач - ОСОБА_2 не заперечував).
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, пропорційно до задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 2114, 40 грн., сплата якого підтверджується відповідною квитанцією (а.с.19).
Керуючись ст.ст. 2, 12, 81, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 1233, 1241, 1247, 1257, 1301 ЦК України, ст.ст.2, 3, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»,суд -
у х в а л и в :
позов задоволити.
Визнати недійсним заповіт ОСОБА_7 від 7 вересня 2009 року, посвідчений держаним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1155.
Скасувати свідоцтво про право на спадщину з заповітом від 14 червня 2012 року, видане держаним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2 на 5/6 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 5/6 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з відповідача ОСОБА_2 в користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 2114,40 грн.
Після набрання законної сили рішенням суду, визначене ухвалою суду від 27.02.2018 р. зустрічне забезпечення скасувати, внесенні на депозитний рахунок суду кошти в сумі 2000 грн. повернути позивачу ОСОБА_17 або його представнику ОСОБА_1.
Дата складання повного рішення 13.09.2018 року.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Апеляційного суду Львівської області або через місцевий суд до Апеляційного суду Львівської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_4, місце проживання: АДРЕСА_3
Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, місце проживання: АДРЕСА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.
Третя особа: Четверта Львівська державна нотаріальна контора, місцезнаходження: м.Львів, вул. Зелена, 2, ЄДРПОУ 02899401.
Третя особа: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 АДРЕСА_5 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.
Суддя: Жовнір Г.Б.
