Справа № 463/579/18 Головуючий у 1 інстанції: Жовнір Г.Б.
Провадження № 22-ц/811/2225/18 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2019 року м.Львів
Справа № 463/579/18
Провадження № 22ц/811/2225/18
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Приколоти Т.І.,
суддів Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Личаківського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові від 29 серпня 2018 року (суддя Жовнір Г.Б.)
у справі
за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , з участю третіх осіб: Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 , про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації,-
встановив:
2 лютого 2018 року позивач звернувся з позовом про визнання недійсним заповіту, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно. В обґрунтування позову посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько – ОСОБА_7 . Після його смерті відкрилась спадщина на все належне йому майно, зокрема на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Про наявність заповіту йому стало відомо 10 січня 2018 року під час ознайомлення його представником ОСОБА_2 з матеріалами справи. Зазначає, що відповідач спадщину прийняв, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 14 червня 2012 року, та зареєстрував право власності на 5/6 частин спадкового будинку. Вважає заповіт ОСОБА_7 нікчемним, тобто таким, що був посвідчений з порушенням вимог щодо його форми та таким, що не відповідав внутрішній волі заповідача. Просить позов задовольнити. Вказує, що успадкування відповідачем майна після померлого ОСОБА_4 згідно заповіту, який був посвідчений з порушенням вимог щодо його форми, та не відображав дійсну волю покійного, порушує його право, як спадкоємця за законом після смерті його батька ОСОБА_7 Вважає, що виправлення в заповіті має суттєве значення, оскільки фактично змінює особу після якої, при настанні певних обставин, мав право успадкувати майно ОСОБА_7 його син - ОСОБА_4 Крім цього, відсутність виправлення могла вплинути на невірне трактування заповіту самим заповідачем. Вказує, що оскільки біля виправлення не було запису ОСОБА_7 , а також нотаріуса, яка посвідчила оспорюваний заповіт, та не вказано дати здійснення виправлення, як цього вимагало законодавство, це дає підстави вважати, що на момент складання заповіту і підписання такого, виправлення не існувало, а відтак, батько не міг знати про його наявність. Вважає, що внаслідок виправлення, яке здійснено всупереч вимогам чинного на момент посвідчення спірного заповіту законодавства, порушено форму заповіту, а зміст заповіту не відповідає дійсній волі спадкодавця.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено. Визнано недійсним заповіт ОСОБА_7 від 7 вересня 2009 року, посвідчений держаним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1155.
Скасовано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 14 червня 2012 року, видане держаним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори Семущаку О.Д. на 5/6 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 5/6 часток житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Вказує, що в тексті оскаржуваного заповіту наявне виправлення, однак таке виправлення мало технічний характер та не вплинуло на волевиявлення спадкодавця. Зазначає, що на день складання заповіту ОСОБА_7 мав необхідний обсяг дієздатності, що підтверджується також письмовими пояснення нотаріуса та змістом самого заповіту з якого вбачається, що останній турбувався також про свою матір ОСОБА_8 Вказує, що волевиявлення ОСОБА_7 при складанні даного заповіту було вільним і відповідало його внутрішній волі. Стверджує, що позивач не вжив жодних заходів, спрямованих на прийняття спадщини в строк, передбачений законодавством, і лише після спливу більше ніж восьми років звернувся до суду з позовом про визнання заповіту ОСОБА_7 недійсним. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
29 січня 2019 року позивачем ОСОБА_5 подано відзив на апеляційну скаргу. Він зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі встановлених обставин справи. Просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про його смерть (а.с.5).
Позивач оспорює заповіт ОСОБА_7 від 7 вересня 2009 року, з якого вбачається, що ОСОБА_7 на випадок своєї смерті склав заповіт, відповідно до якого належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_1 , на якого поклав обов`язок надати право пожиттєвого безкоштовного користування цим будинком його матері ОСОБА_8 .
Згідно із ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті і у відповідності до ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
З спадкової справи № 19/2014, заведеної після смерті ОСОБА_7 Четвертою Львівською державною нотаріальною конторою 6 липня 2010 року вбачається, що дана спадкова справа заведена на підставі заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 червня 2012 року ОСОБА_1 передано у власність спадкове майно - 5/6 частин житлового будинку зі всіма господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 .
Державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно відповідачем здійснено 5 липня 2012 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно.
З оригіналу оспорюваного заповіту ОСОБА_7 від 7 вересня 2009 року вбачається, що у тексті наявне рукописне виправлення - « …а у випадку смерті ОСОБА_7 » закреслено та виправлено на «… а у випадку смерті ОСОБА_1 », тобто здійснено виправлення в частині імені та по-батькові особи, після якої у разі настання певних обставин міг отримати право на спадкування ОСОБА_4
У відповідності до частин 1, 3, 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Статтею 1257 ЦК України визначено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Статтею 1247 ЦК України визначено загальні вимоги до форми заповіту: заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; заповіт має бути посвідчений нотаріусом, або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1252, 1252 цього Кодексу.
Форма заповіту має важливе значення, оскільки для дійсності заповіту вимагається відповідність волі заповідача зовнішній формі її виявлення.
Вимоги щодо форми заповіту викладено у Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року №20/5, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та у Наказі Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5 Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства (втратив чинність 1 січня 2011 року).
Згідно із п. 34 Глави ІІ Інструкції в редакції яка діяла на момент посвідчення оспорюваного заповіту та втратила чинність 7 березня 2012 року, у разі виявлення нотаріусом, що ним допущено помилку при вчиненні нотаріальної дії або що вчинена нотаріальна дія не відповідає законодавству, нотаріус зобов`язаний повідомити про це сторони (осіб), стосовно яких вчинено нотаріальну дію, для вжиття заходів щодо скасування зазначеної нотаріальної дії відповідно до законодавства. Даний пункт було внесено в редакції Наказу Міністерства юстиції N 1062/5 від 15 червня 2009 року, тобто такий діяв на момент посвідчення оспорюваного заповіту.
Відповідно до п. 161 Розділу 17 «Посвідчення заповітів» Глави ІІІ «Правила вчинення окремих нотаріальних дій» Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 року заповіт має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.
Пунктами 5.4.12 та 5.4.14 Наказу Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5 Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства (втратив чинність1 січня 2011 року) визначено, що дописки чи виправлення можуть бути зроблені тільки під час вчинення нотаріальної дії. Дописки чи виправлення, зроблені у тексті правочину, повинні бути застережені нотаріусом перед підписом сторін правочину та інших осіб, які підписали правочин (договір, заповіт, довіреність тощо), підписані особами, які вчиняють нотаріальну дію, із зазначенням дати внесення дописок чи виправлень та скріплені підписом і печаткою нотаріуса і повторені нотаріусом у кінці посвідчувального напису. Усі виправлення мають бути зроблені так, щоб усе помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати.
З оспорюваного заповіту вбачається, що нотаріусом було здійснено застереження «Виправленому вірити» лише після посвідчувального напису. Однак, нею не було здійснено такого застереження біля самого виправлення, відсутня дата здійснення такого виправлення, а також відсутній підпис особи, яка вчиняла нотаріальну дію, тобто ОСОБА_7 У зв`язку з наведеним не можливо встановити коли саме було здійснено таке виправлення, чи було відомо про наявне виправлення ОСОБА_7 та чи зміст заповіту після виправлення відповідав його волі.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що виправлення, яке було здійснено нотаріусом у оспорюваному заповіті, а саме « … ОСОБА_7 » виправлено « … ОСОБА_1 », є суттєвим та впливає на зміст заповіту. У випадку відсутності такого виправлення цей заповіт був би двозначним і з його тексту не можливо було б встановити дійсну волю заповідача.
Щодо дійсної волі заповідача стосовно призначення після своєї смерті особи - спадкоємця, то суд першої уваги правильно взяв до уваги пояснення свідків про те, що заповідач неодноразово повідомляв про намір залишити своє майно сину ОСОБА_4 , вони ніколи не чули про його намір залишити майно своєму двоюрідному братові - ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оспорюваний заповіт ОСОБА_7 від 7 вересня 2009 року по своїй формі та змісту не відповідає вимогам цивільного законодавства, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій - нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 3 березня 2004 року № 20/5 та Наказу Міністерства юстиції України від 31 грудня 2008 року № 2368/5 Про затвердження правил ведення нотаріального діловодства.
Статтею 1301 ЦК України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.
Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення, у зв`язку з видачою свідоцтва про право на спадщину, прав інших осіб тощо.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частинами 1 та 2 ст.3 Закону передбачено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно є обов`язковою. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», у разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
У зв`язку з тим, що держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно - 5/6 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 було проведено на підставі вищезазначеного свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 червня 2012 року, запис № 4213568 від 5 липня 2012 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно підлягає скасуванню.
Згідно із п. 1.4 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Міністерством юстиції України від 12 грудня 2011 року за № 3502/5, внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав, здійснюються в день прийняття заяви органом державної реєстрації прав або нотаріусом.
З урахуванням встановленого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи позивача не спростовують висновків суду.
Підстави для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
п о с т а н о в и в:
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2018 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 21 травня 2019 року.
Головуючий
Судді
