Номер справи 623/2024/18
Номер провадження 2/623/859/2018
РІШЕННЯ
іменем України
25 вересня 2018 року м. Ізюм
Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
в складі: головуючого – судді: Одарюка М.П.
за участю секретаря судового засідання: Костенко В.В.
представника позивача: ОСОБА_1
відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу № 623/2024/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Ізюмська міська рада Харківської області про захист ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та стягнення завданої моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
Зміст позовних вимог.
В липні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_2, про захист ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та стягнення завданої моральної шкоди. В обґрунтування позову посилається на те, що 12 та 17 червня 2018 року в мережі інтернет на каналі YouTube були опубліковані відеоролики під назвою «Стоп коррупция. Телефонограмма в прямом эфире» та "Стоп коррупция. Глава города не пришел к людям», в яких відповідач надавав пояснення (висловлювання) з приводу діяльності місцевої влади в місті Ізюмі Харківської області. Позивач вказує на те, що в інформації, що розповсюдив відповідач, містяться наклепницькі та неправдиві відомості стосовно Ізюмського міського голови та Ізюмської міської ради та поширена з метою дискредитації позивача.
Правові позиції сторін судового процесу.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Відповідач у відзиві на позов просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви громадянина ОСОБА_3, посилаючись на те, що останній є неналежним позивачем, якому належить право вимоги, тобто його права, свободи чи інтереси не порушуються оскаржуваними рішеннями/діями голови Ізюмського відокремленого підрозділу Громадянської організації «Стоп корупції» ОСОБА_2
У додаткових поясненнях, наданих суду, відповідач стверджує, що позовна заява ОСОБА_3 не має жодних підтверджень, всі твердження про недостовірність інформації не мають жодного підтвердження, оскільки у відповідача були всі підстави на висловлення оціночних суджень щодо аналізу роботи Ізюмського міського голови ОСОБА_3 Відповідач вказує на те, що ці висловлювання містять його думки та переконання, як автора передач, критику органів влади, які в свою чергу мають право на відповідь та спростування такої інформації, аналітична робота Ізюмського відокремленого підрозділу Громадської організації «Стоп корупція» та його активістів, які здійснюють розслідування та висловлюють в своїй діяльності оцінку подій, які проходять в м. Ізюм, носить системний характер, деякі відео доповнюються наступними в яких інформація обновлюється та уточняється.
Третя особа, Ізюмська міська рада Харківської області, до суду не з'явилась, про час, дату і місце судового засідання повідомлялись належним чином пояснень щодо заявленого позову суду не надавали.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Суд вислухавши пояснення учасників, перевіривши матеріали справи, встановив наступні обставини.
17 червня 2018 року відповідачем по справі, який є головою Ізюмського відокремленого підрозділу Громадської організації «Стоп корупції» на каналі YouTube був опублікований відеоролик під назвою « Стоп корупція. Голова міста не прийшов до людей», в якому відповідач зокрема зазначив: « мэром построена сегодня пирамида, куплены СМИ, официальный сайт города, проплачены квартальные, практически не работающая рада….». « …Люди не могут реально общаться с мэром, не могут реально попасть на его прием….». «… На сегодняшний день незаконные увольнения людей привели к тому, что из местного бюджета ОСОБА_3 и его окружение, которые провели незаконные увольнения людей, из местного бюджета заплачено 1200000,00 грн….».
12 червня 2018 року відповідачем по справі, який є головою Ізюмського відокремленого підрозділу Громадської організації « Стоп корупції» на каналі YouTube був опублікований відеоролик під назвою « Стоп корупція. Телефонограмма у прямому ефірі», в якому відповідач зокрема зазначив: «…Все вы видели как мэр бил человека, ударил человека на площади, вы все видели как мэр сказал что с этим сборищем идиотов ему делать нечего, вы все видели как он вырвал микрофон…».
Факт поширення зазначеної інформації сторонами у справі не заперечується, тому відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
Нормативне обгрунтування позову та його аналіз судом.
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї родини та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов'язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).
Згідно частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів.
Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
За правилами частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
Згідно із частинами четвертою та сьомою статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Крім того, у разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_4 Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської ОСОБА_5 Європи про право на недоторканність особистого життя.
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Сторонами не оспорюється те, що інформація, поширена відповідачем у мережі Інтернет на каналі YouTube стала відомою більш ніж одній особі, оскільки всі, хто є користувачем вказаного каналу, мали можливість ознайомитись зі змістом поширеної відповідачем інформації.
Підтвердженням факту розміщення відповідачем та поширення інформації щодо позивача в мережі є роздруковане на паперовому носії зображення, яке відображає те, що бачить будь-який користувач соціальної мережі на екрані монітора, яке міститься в матеріалах справи.
Надаючи оцінку коментарям відповідача до розміщеного ним відеоролику під назвою « Стоп корупція. Телефонограмма у прямому ефірі», в якому відповідач зокрема зазначив: «…Все вы видели как мэр бил человека, ударил человека на площади, вы все видели как мэр сказал что с этим сборищем идиотов ему делать нечего, вы все видели как он вырвал микрофон…» та коментарям розміщеними 17 червня 2018 року у відеороліку « Стоп корупція. Голова міста не прийшов до людей», в якому відповідач зокрема зазначив: « мэром построена сегодня пирамида, куплены СМИ, официальный сайт города, проплачены квартальные, практически не работающая рада….». « …Люди не могут реально общаться с мэром, не могут реально попасть на его прием….». «… На сегодняшний день незаконные увольнения людей привели к тому, что из местного бюджета ОСОБА_3 и его окружение, которые провели незаконные увольнения людей, из местного бюджета заплачено 1200000,00 грн….», суд зазначає, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Враховуючи викладене, оціночне судження щодо особи є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної (логічної) обробки і узагальнення конкретною людиною фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкових зв'язків між зазначеними джерелами інформації, а тому будь-яким шляхом неможливо оцінити правдивість чи правильність цього висновку.
Наведені позивачем вислови можуть розглядатись як такі, що містять негативну інформацію стосовно позивача, однак суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходить з наступного.
Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» встановлено, що вибір способу захисту немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь, відкликання документа, який містить недостовірну інформацію (стаття 277 ЦК),
Відповідно до положень частин 4-5 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Згідно роз'яснень, викладених в пунктах 11, 12 Постанови, у разі поширення інформації посадовою особою необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
Веб-сайт (Website) - це об'єднана однією адресою (доменним іменем) сукупність документів фізичної чи юридичної особи.
Доменне ім'я є ідентифікатором особи в мережі інтернет, а власник веб-сайту доменного імені може крім того визначити власну назву такого сайту (логотип).
Згідно матеріалів справи поширення інформації мало місце щодо публічної особи, оскільки дана інформація пов'язувалася з його діяльністю.
Однак, позивачем всупереч вимог чинного процесуального законодавства ні при подачі позовної заяви до суду, ні в подальшому, не визначено належного відповідача в даних спірних правовідносинах, і його не було залучено до участі в розгляді справи.
Зважаючи на ці обставини, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині спростування недостовірної інформації.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 10000, 00 грн., то зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог стосовно захисту ділової репутації, відсутні і підстави для задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 12, 76-89,258-273,354ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Ізюмська міська рада Харківської області про захист ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та стягнення завданої моральної шкоди.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області або безпосередньо до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено 03 жовтня 2018 року.
Суддя Ізюмського міськрайонного суду М.П. Одарюк
