Справа № 464/1436/18
пр.№ 2/464/874/18
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18.10.2018 м.Львів
Сихівський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Мички Б.Р.,
секретар судового засідання Комарницька Р.В,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат ОСОБА_2,
відповідач ОСОБА_3 підприємство «Львівський військовий лісокомбінат», від імені якого діють представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 464/1436/18 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, зобов’язання здійснення оплати періоду тимчасової непрацездатності, стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
в с т а н о в и в:
20 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ДП «Львівський військовий лісокомбінат», в якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ №32-ос від 5 лютого 2018 року про його звільнення з роботи; поновити його на роботі на посаді головного інженера ДП «Львівський військовий лісокомбінат»; зобов’язати відповідача здійснити оплату періоду його тимчасової непрацездатності з 5 лютого 2018 року відповідно до виданих листків непрацездатності; стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Мотивує тим, що його попереджено про зміну істотних умов праці, однак звільнено у зв’язку із скороченням штату, таке звільнення відбулось в період тимчасової непрацездатності та за відсутності згоди профспілки.
Відповідачем надано відзив на позов, в якому покликається на те, що позивача попереджено про зміну істотних умов праці, який відмовився від запропонованої роботи, а як наслідок припинення з ним трудового договору. У день звільнення до 10 год. знаходився на роботі, тоді ж йому повідомлено про звільнення. Не ознайомившись з наказом, позивач покинув робоче місце. Заперечення вимог також обґрунтовує суперечностями в медичних документах і наявності корупційних діянь щодо статусу позивача у профспілковому органі.
У відповіді на відзив позивачем наголошено на те, що його не попереджено про звільнення з роботи саме за п.1 ст.40 КЗпП України, яке також є необґрунтованим за наявності лікарняного листка в цей день та відсутності попередньої згоди профспілкового органу.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, а представники відповідача проти такого заперечили.
Заслухавши учасників справи та показання свідка, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку з огляду на таке.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді головного інженера Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» та наказом останнього за № 32-ОС від 5 лютого 2018 року його звільнено з роботи у зв’язку із скороченням штату працівників - п.1 ст.40 КЗпП України.
За умовами ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як вбачається із книги обліку руху трудових книжок відповідача, ОСОБА_1. отримано трудову книжку 2 березня 2018 року, в цей же день ознайомлений з наказом про звільнення (наявна відповідна відмітка), а тому строк звернення до суду не є пропущеним.
За умовами п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації - ч.3 ст.40 КЗпП України.
У п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 роз’яснено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
З 5 лютого 2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДП № 389596, виданим 16 лютого 2018 року Комунальною міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги (м.Львів, вул.Миколайчука, 9).
Оскільки в день звільнення – 5 лютого 2018 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджує його тимчасову непрацездатність, а тому звільнений з посади з порушенням ч.3 ст.40 КЗпП України.
Доводи відповідача щодо перебування позивача в день звільнення на роботі до 10 год. (представлено акт від 5 лютого 2018 року) та відкриття лікарняного після видання наказу про звільнення, з урахуванням наведених вище норм закону, не дає підстав вважати звільнення правомірним.
Щодо правомірності виписки із медичної карки амбулаторного (стаціонарного) хворого за № 3475, датованої 2 лютого 2018 року, та листка непрацездатності від 2 лютого 2018 року, як покликається позивач, суд враховує таке.
Тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, що передбачено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я 13 листопада 2001 року № 455.
Інструкцією про порядок заповнення листків непрацездатності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 3 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406, листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів.
Оскільки відповідно до вимог діючого законодавства єдиним документом, який свідчить про тимчасову непрацездатність працівника, є відповідний листок непрацездатності, тому надані відповідачем інші докази не приймаються судом до уваги. Припущення відповідача щодо необґрунтованості видачі позивачу листка непрацездатності не можуть бути покладені в основу рішення суду.
Також за умовами ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).
Встановлено, що позивач є членом профкому первинної профспілкової організації ДП «Львівський військовий лісокомбінат», а тому відповідач звертався як до даної профспілки, так і до вищестоящого органу – територіальної профспілкової організації № 3 професійної спілки працівників Збройних Сил України. Як вбачається із протоколу № 14 від 28 грудня 2018 року та № 7 від 26 січня 2018 року дозволу на звільнення ОСОБА_1, як і скорочення його посади головного інженера, було відмовлено.
Як роз’яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року відмова профспілкового органу в згоді на звільнення є підставою для поновлення працівника на роботі.
З урахуванням встановлених обставин справи, звільнення позивача без згоди профспілкового органу не можна вважати таким, що ґрунтується на вимогах закону.
Також суд звертає увагу на те, що позивача звільнено у зв’язку із скороченням штату працівників - п.1 ст.40 КЗпП України, однак попереджався про зміну істотних умов праці згідно із ст.32 КЗпП України та переведення на посаду старшого майстра Черемошнянського лісництва. При цьому позивача не звільнено за п.6 ст.36 КЗпП України – відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці.
За умови ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Наведені вище порушення відповідачем норм закону свідчать про незаконність звільнення позивача, що тягне за собою поновлення останнього на роботі на підставі ч.1 ст.235 КЗпП України з визнанням незаконним та скасування відповідного наказу.
За правилами ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року. За вказаним Порядком середньомісячна заробітна плата за весь час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося 5 лютого 2018 року, то середня заробітна плата повинна обчислюватися виходячи з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за січень 2018 року та за грудень 2017 року.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Виходячи із довідки відповідача № 6 від 2 березня 2018 року за два останні місця роботи перед звільненням, яка оформлена у встановленому порядку, середньомісячний заробіток позивача складає: (15093,88 грн. (грудень 20 днів) + 16500 грн. (січень 21 день) = 31593,88 грн./41 робочий день = 770,58 грн.
Оскільки час вимушеного прогулу за період з 2 березня 2018 року по 18 жовтня 2018 року складає 157 робочих днів, то середній заробіток за час вимушеного прогулу становитиме суму у розмірі: 770,58 грн. * 157 робочих днів = 120 981,06 грн., що і підлягає до стягненню на підставі ч.2 ст.235 КЗпП України. Разом з тим, п.6 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. за № 13 роз’яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов’язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов’язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
При цьому розрахунок середнього заробітку слід проводити тільки з 2 березня 2018 року, виходячи з такого.
За вимогами Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується Фондом застрахованим особам з інвалідністю, які працюють на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС, починаючи з першого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.
Позивач зможе отримати допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 5 лютого 2018 року до 1 березня 2018 року включно після подачі відповідних листків непрацездатності, а тому у виниклих відносинах між сторонами трудові права ОСОБА_1 порушені не були. Тому вимога про зобов’язання відповідача здійснити оплату непрацездатності з 5 лютого 2018 року не підлягає до задоволення.
За умовами ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
З огляду на зазначене, враховуючи ту обставину, що відповідачем було порушено трудові права позивача у зв'язку із незаконним звільненням, через що, був порушений його звичайний ритм життя та певні душевні хвилювання, в тому числі із необхідністю вдатись до судового захисту своїх порушених прав та необхідністю доведення перед судом правомірності своїх вимог, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. З урахуванням вимог розумності та справедливості такий слід визначити в розмірі 3000 грн. і вимога в цій частині є підставою.
У порядку ч.1 ст.430 ЦПК України допускається негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Розподіляючи судові витрати між сторонами, суд враховує таке.
За умовами ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору в даній категорії справ, а тому з відповідача на користь держави підлягає до стягнення 1933,78 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 430 ЦПК України,
у х в а л и в :
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» № 32-ос від 5 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи.
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного інженера Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» з 5 лютого 2018 року.
Стягнути з Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 120 981,06 грн. без врахування утримання податків та інших обов’язкових платежів та в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.
В решті вимог відмовити.
У порядку ст.430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допустити до негайного виконання.
Стягнути з Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» на користь держави 1933,78 грн.
Позивач: ОСОБА_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований – м.Львів, вул.Тракт Глинянський, 163/20а, РНОКППФО НОМЕР_1.
Відповідач: ОСОБА_3 підприємство «Львівський військовий лісокомбінат», місцезнаходження: м.Львів, вул.Луганська, 3, код ЄДРПОУ 07361304.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 ЦПК України). Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.
За умовами ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений 22.10.2018.
Головуючий Б.Р.Мичка
