Справа № 464/1436/18 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.
Провадження № 22-ц/811/2688/18 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.
Категорія:53
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2019 року м. Львів
Справа № 464/1436/18
Провадження № 22-ц/811/2688/18
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:
головуючого Струс Л.Б.,
суддів Левика Я.А., Шандри М.М.
розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін
на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 жовтня 2018 року у складі судді Мички Б.Р.
у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, зобов'язання здійснення оплати періоду тимчасової непрацездатності, стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди,,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ДП «Львівський військовий лісокомбінат», в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ №32-ос від 5 лютого 2018 року про його звільнення з роботи; поновити його на роботі на посаді головного інженера ДП «Львівський військовий лісокомбінат»; зобов'язати відповідача здійснити оплату періоду його тимчасової непрацездатності з 5 лютого 2018 року відповідно до виданих листків непрацездатності; стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» № 32-ос від 5 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи.
Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного інженера Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» з 5 лютого 2018 року.
Стягнуто з Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 120 981,06 грн. без врахування утримання податків та інших обов'язкових платежів та в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.
В решті вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржило Державне підприємство «Львівський військовий лісокомбінат» подавши апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі вказує, що в оскаржуваному судовому рішенні, про яке йдеться, суд зазначив що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.
Суд посилається на п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9, де йдеться про те, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність. Суд стверджував, що оскільки в день звільнення - 05 лютого 2018 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджує його тимчасову непрацездатність, він був звільнений з посади з порушенням ч. З ст. 40 КЗпП України.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт вказує, що 05 лютого 2018 року ОСОБА_2 прибув на роботу, нікому про хворобу не говорив і знаходився на робочому місці з восьмої до десятої години, про що був складений відповідний акт. Саме в цей період часу, як встановлено у суді, був підписаний директором наказ про звільнення позивача.
Коли ОСОБА_2 довідався про підписання зазначеного наказу, він самовільно залишив робоче місце і приблизно о 12 годині прибув у медичний заклад. Будь яких передбачених законом підстав про скасування наказу про звільнення ОСОБА_2 не було. Зазначенні вище обставини дають підставу стверджувати, що в даному випадку суд не правильно застосував норми матеріального права через застосування закону, який не підлягав застосуванню. В судовому рішенні також є посилання на ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", де йдеться про те, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства допускається за наявності попередньої згоди профспілки, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки. Як вбачається із протоколу № 14 від 28 грудня 2018 року та № 7 від 26 січня 2018 року профспілка не дала згоди на скорочення посади головного інженера і звільнення ОСОБА_2. Проте, як вбачається із змісту зазначених протоколів, аргументація і обґрунтування такої позиції у протоколах відсутня. У ст. 43 КЗпП України зазначено, що у разі якщо в рішенні не має обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу.
Однак зміст ст. 43 КЗпП України в цій частині судом не врахований.
Вважає, що вищенаведене свідчить про неправильне застосування норм матеріального права, оскільки суд не застосував ті норми, які підлягали застосуванню.
Просить скасувати рішення Сихівського районного суду від 18.10.2018 року повністю і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу. Просить залишити рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 жовтня 2018 року без змін а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 працював на посаді головного інженера Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» та наказом останнього за № 32-ОС від 5 лютого 2018 року його звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату працівників - п.1 ст.40 КЗпП України.
5 лютого 2018 року ОСОБА_2 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДП № 389596, виданим 16 лютого 2018 року Комунальною міською клінічною лікарнею швидкої медичної допомоги (м.Львів, вул.Миколайчука, 9).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив наступні обставини.
В день звільнення - 5 лютого 2018 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджує його тимчасову непрацездатність, а тому звільнений з посади з порушенням ч.3 ст.40 КЗпП України.
Інструкцією про порядок заповнення листків непрацездатності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 3 листопада 2004 року № 532/274/136-ос/1406, листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів.
Позивач є членом профкому первинної профспілкової організації ДП «Львівський військовий лісокомбінат», а тому відповідач звертався як до даної профспілки, так і до вищестоящого органу - територіальної профспілкової організації № 3 професійної спілки працівників Збройних Сил України. Відповідно до протоколу № 14 від 28 грудня 2018 року та № 7 від 26 січня 2018 року профспілкова організація не дала дозволу на звільнення ОСОБА_2, як і скорочення його посади головного інженера.
Позивача звільнено у зв'язку із скороченням штату працівників - п.1 ст.40 КЗпП України, однак попереджався про зміну істотних умов праці згідно із ст.32 КЗпП України та переведення на посаду старшого майстра Черемошнянського лісництва. При цьому позивача не звільнено за п.6 ст.36 КЗпП України - відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Вищенаведені обставини на думку суду першої інстанції свідчать про незаконність звільнення позивача, що тягне за собою поновлення останнього на роботі на підставі ч.1 ст.235 КЗпП України з визнанням незаконним та скасування відповідного наказу.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Наказом Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» від 04 грудня 2017 року №273-ОС у зв`язку із зміною штатної структури та виведенням із штатного розпису ДП «Львівський військовий лісокомбінат» посади головного інженера, переведено з 04 лютого 2018 року головного інженера ДП «Львівський військовий лісокомбінат» ОСОБА_2 на посаду старшого майстра Черемошнянського лісництва Волинського військового лісгоспу. (а.с.9)
04 грудня 2017 року видано попередження ОСОБА_2 про зміну істотних умов праці (а.с.10)
Відповідно до ч.1 ст.32 КЗпП переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ч.4 ст. 32 КЗпП якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36цього Кодексу.
Наказом №32-ОС про припинення трудового договору звільнено 05 лютого 2018 року ОСОБА_2 у зв`язку із скороченням штату працівників.
Згідно із наказом № 32-ОС від 05.02.2018 ОСОБА_2 звільнено 05.02.2018 за ч.І ст.40 КЗпП України, однак з 05.02.2018 він перебував на листку непрацездатності ( серія АДП №389596).
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Оскільки в день звільнення позивач перебував на лікарняному, що підтверджує його тимчасову непрацездатність, доводи апеляційної скарги про те, що оскільки відкриття лікарняного листа ОСОБА_2 було здійснено хоч і у день звільнення, але після видання наказу про його звільнення, а відтак відсутні підстави й для визнання його звільнення незаконним, є помилковим.
Судом встановлено, що 05 лютого 2018 року, тобто у день звільнення, ОСОБА_2 знаходився на лікарняному, а тому був звільнений з посади з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини третьої статті 252 КЗпП України, частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).
Ці норми встановлюють додаткові гарантії для працівників, обраних до профспілкових органів, і застосовуються разом із загальними нормами.
Згідно п. 15 постанови Пленуму [Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43(1) КЗпПУ країни.
Відповідно до вимог частини першої ст.43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2 і З статті 41 КЗпП, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Розірвання трудового договору укладеного з ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 КЗпП проведено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої він перебував до звільнення.
Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обгрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обгрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
За змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
Суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права.
Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України).
Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.
Звільнення ОСОБА_2 відбулось всупереч вимогам частин першої, сьомої статті 43 КЗпП України без попередньої згоди виборного профспілкового органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, а рішенням профспілкового комітету від 28 грудня 2017 року, що зафіксоване в протоколі № 14, відмовлено адміністрації в скороченні посади головного інженера у зв`язку з тим, що посада головного інженера підприємства- одна з ключових посад , скорочення вказаної посади призведе до негативних наслідків для усього підприємства. Крім того, зазначено, що адміністрацією лісокомбінату в поданні не вказано обґрунтування причин скорочення посади головного інженера, а в планах має намір вводити посади головного механіка та головного енергетика а тому в даному випадку не може йти мова про економію фонду заробітної плати.
Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору аргументоване та містить посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника.
Окрім того, Головним управлінням Держпраці у Львівській області у зв`язку з зверненням ОСОБА_2 від 05.03.2018 (реєстраційний індекс Д-251) щодо його звільнення в період тимчасової непрацездатності з Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» було проведено інспекційне відвідування підприємства щодо додержання умов праці та складено акт, внесено припис на усунення виявлених порушень та зазначено, щоу разі невиконання вимог припису у встановлений строк буде вирішуватись питання по притягненню об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення вимог про скасування наказу та поновлення ОСОБА_2 на роботі.
Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 , районний суд прийшов до правильного висновку, що на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 2 березня 2018 року по 18 жовтня 2018 року в розмірі 120 981,06 грн.
За умовами ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя
Враховуючи ту обставину, що відповідачем було порушено трудові права позивача у зв'язку із незаконним звільненням, через що, був порушений його звичайний ритм життя та певні душевні хвилювання, в тому числі із необхідністю вдатись до судового захисту своїх порушених прав та необхідністю доведення перед судом правомірності своїх вимог, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 грн.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що cудом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львівський військовий лісокомбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 18 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 24 січня 2019 року.
Головуючий
Судді
