Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 14.08.18р. відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження із стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання призначено на 03.09.2018 р.

У підготовчому засіданні 03.09.18р. судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні на "18" вересня 2018р.

У підготовчому засіданні 18.09.18р. постановлено ухвалу про оголошення перерви до 15.10.18р. із занесенням відповідної інформації до протоколу підготовчого засідання від 18.09.18р., продовжено строк підготовчого провадження у справі №924/678/18 на тридцять днів, визначено інший час та дату підготовчого засідання - 17 жовтня 2018 року.

17.10.2018р. судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні на 22 жовтня 2018р.

22.10.2018р. судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у підготовчому засіданні на 6 листопада 2018р., у задоволенні заяви дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" (м. Старокостянтинів Хмельницька область) від 03.09.2018р. про призначення у справі №924/678/18 судових почеркознавчої та технічної експертиз відмовлено.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 06.11.2018р. закрито підготовче провадження у справі №924/678/18, призначено справу №924/678/18 до судового розгляду по суті на 26 листопада 2018 року.

26 листопада 2018 року судом постановлено ухвалу про оголошення перерви на стадії судового розгляду до 04 грудня 2018р.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

ДП "Старокостянтинівський молочний завод" звернулось до суду із позовом до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" м. Шепетівка Хмельницька область про визнання недійсним договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.17р. В обґрунтування позовних вимог вказує, що 01 жовтня 2016 року між СГВК "Перший національний виробничий кооператив", в особі виконавчого директора ОСОБА_4 (надалі - Відповідач) та Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод", в особі Генерального директора ОСОБА_5 (надалі - Позивач) укладено договір поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017р., за умовами якого відповідач зобов'язується поставити у зумовлені строки молочну продукцію, а Позивач зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначає, що за період дії договору відповідачем поставки не відбувалися, у зв'язку з чим Позивачем оплати не проводилися. Позивач також вважає, що уповноважена особа від ДП "Старокостянтинівський молочний завод" не мала права підписувати договір на зазначену у договорі суму. Позивачем перед підписання договору було надано відповідачу всі витребувані документи а саме: статут підприємства, трудовий договір із керівником, довідку платника ПДВ, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тому на момент підписання договору у відповідача була в наявності інформація для оцінки правомочності його укладення.

Наголошує на тому, що розділом 8 "Управління підприємством" Статуту, що затверджено Рішенням власника №27/04 від 27.04.2017 року, визначено компетенцію власника та генерального директора. У п.8.3. Статуту, зокрема визначено, що поточна діяльність підприємства здійснюється генеральним директором. При призначенні генерального директора із ним укладається трудовий договір, в якому визначаються компетенція, права, обов'язки і відповідальність перед Власником, умови матеріального забезпечення і звільнення з посади. Пунктами 5, п.2.12. Трудового договору від 01.10.2016 року зазначено обмеження щодо підписання договорів, а саме те, що генеральний директор має право приймати рішення щодо вчинення товариством правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, не перевищує 1 000 000,00 (одного мільйона) грн. Крім того, ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, не повинна перевищувати 0,5 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства.

На думку позивача, генеральний директор був наділений правом на укладення без рішення Власника договорів виключно на суми до 1 000 000,00 (одного мільйону) грн. Оскільки Власником, тобто ПАТ "Компанія з управління активами "ДОВІРА-КАПІТАЛ" згоди/погодження на підписання договору поставки з відповідачем не надавалося, то підписання його зі сторони ДП "Старокостянтинівський молочний завод" генеральним директором ОСОБА_5 вчинено поза межею його повноважень – не уповноваженою на те особою.

Також у заяві від 03.09.2018р. наголошує на тому, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що факти схвалення правочину, встановлені рішенням Господарського суду Хмельницької області від 01.08.2018р. у справі № 924/234/18, у відзиві на позов також визнає факт відсутності повноважень на підписання генеральним директором ДП "Старокостянтинівський молочний завод" ОСОБА_5 спірного договору. Тому позивач робить висновок про те, що обставини про відсутність повноважень на підписання спірного договору генеральним директором ДП "Старокостянтинівський молочний завод" ОСОБА_5 не підлягають доказуванню.

У відзиві на позовну заяву від 20.08.2018р. Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" не погоджується з позовною заявою та зазначає, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наголошує на тому, що факти наступного схвалення спірного правочину встановлені рішенням Господарського суду Хмельницької області від 01.08.2018 року у справі №924/234/18 за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" до Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" щодо стягнення заборгованості за договором, яким позов задоволено.

Посилаючись на Постанову Верховного суду України від 06.04.2016 року у справі №3-84гс16, п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" стверджує, що сама по собі відсутність у генерального директора повноважень на укладення від імені товариства договорів не створює підстави для визнання договору недійсним, оскільки договір не тільки приймається до виконання, але і значною мірою виконується.

У відповіді на відзив від 03.09.2018р. позивач зазначає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 01.08.2018 р. по справі №924/234/18 не є належним доказом реальності договору поставки від 19.09.2017 р.

Стверджує, що для підтвердження того, що особи, які зазначаються у товаросупровідних документах (ТТН б/н від 19.09.2018 р. та видатковій накладній від 19.09.2018 р.) не брали участі у поставці товару, а також не отримували товар та не виїжджали за межі свого робочого місця, надано пояснення цих осіб, які були отримані у ході внутрішнього службового розслідування, яке проводилося позивачем у червні 2018 року. Підписи у товаросупровідних документах суттєво відрізняються від підписів зазначених осіб у їх паспортах.

Наголошує також на тому, що факт реєстрації податкової накладної не може свідчити про погодження позивачем договору поставки, так як усі дії по реєстрації податкової накладної вчинені відповідачем.

Також наголошує на тому, що на ТТН, яка мала б засвідчувати відвантаження товару немає жодного підпису відповідача, тому неможливо встановити особу зі сторони Відповідача, яка відвантажувала товар, тобто товар не передавався. Зазначає, що відповідач не оспорює факт відсутності повноважень у генерального директора при підписанні договору поставки №ВСП/2009-17, а отже визнає його.

У запереченні від 11.09.2018р. відповідач зазначає, що позов про визнання недійсним правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноваженні представника цієї юридичної особи, але незважаючи на це вчинив з ним оспорюваний правочин. Стверджує, що доказів надання чи надсилання Позивачем відповідачу при укладенні договору Статуту підприємства, трудового договору із керівником, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не надано. Доказами подальшого схвалення правочину є також вчинення органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (підписання товаророзпорядчих документів. Так, від імені позивача, під час завантаження товару були присутні водій автомобіля, який було надіслано за замовленням ДП "Старокостянтинівський молочний завод" ОСОБА_6 та технолог ОСОБА_7, якій раніше надавались зразки товару, що є предметом спірного договору, та на ім'я якої Позивачем видано довіреність №4124 від 18.09.2017 року. Зазначеним вище представникам було передано також оригінали договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017 року, накладна № 327 від 19.09.2017 року, та товарно-транспортна накладна від 19.09.2017 року.

Також відповідач наголошує на тому, що пояснення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не містять ознак достовірних доказів, на підставі яких, відповідно до ст. 78 ГПК України, можна встановити дійсні обставини справи, а зі змісту видаткової накладної № 327 від 19.09.2017 року та ТТН від 19.09.2017 року вбачається, що отриманий позивачем товар був прийнятий представником позивача, про що свідчать підписи на накладних, завірені печаткою позивача, реєстрація податкової накладної №401082622259 від 19.09.2017р. додатково підтверджує реальність здійснення господарської операції.

У письмових поясненнях від 17.10.2018р., 22.10.2018р. позивач стверджує, що зазначені товаросупровідні документи є нікчемними та не створюють юридичних наслідків для сторін на тій підставі, що фактичні обставини справи їх повністю спростовують.

Наявність двостороннього договору між відповідачем та ТОВ "Агропереробка" про купівлю товару не може підтвердити факт передачі товару позивачу. Проте наявність пункту 4.1 договору та відсутність будь-яких інших письмових домовленостей між сторонами договору є доказом того, що сторони не погоджували вивіз товару зі складу ТОВ "Агропереробка", а відтак факту поставки за договором не було.

Звертає увагу суду на те, що надання відповідачем довіреності на ОСОБА_7 не встановлює її правовий статус по оспорюваному договору та не може підтверджувати факт поставки, також відповідач не надав довіреності на ОСОБА_9 та ОСОБА_8, які зазначалися як підписанти у товаросупровідних документах. Стверджує, що саме лише згадування у договорі, про те, що особа здійснює повноваження відповідно до встановленого документу (довіреності, статуту, положення) свідчить, що інша сторона знала про даний документ, повністю з цим ознайомилася і погодилася з його умовами, а тому наявність чи відсутність повноважень представника іншої сторони їй добре відомі, вчинення дій, направлених на схвалення правочину безпосередньо особою, яка уклала правочин із перевищенням повноважень не може свідчити про схвалення правочину особою, від імені якої було укладено договір у розумінні ст. 241 ЦК України.

У поясненнях від 19.10.2018р . відповідач стверджує, що позивачем не надано копії Рішення №27/04 власника позивача, яким затверджено чинну редакцію статуту позивача на момент укладення спірного договору та не надано доказів державної реєстрації даної редакції статуту. На першій та другій сторінках трудового договору відсутні підписи сторін, що ставить під сумнів чинність даної редакції трудового договору. Наголошує на тому, що генерального директора позивача до відповідальності відповідно до законодавства та цього трудового договору, не притягнуто.

Аргументи позивача про те, що схвалення спірною договору мало бути здійснено безпосередньо Загальними зборами учасників є необґрунтованими згідно із висновками Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року, якою і було скасовано рішення Київського апеляційного господарського суду у справі №910/18812/17 від 16.07.2018 року, на яке посилається позивач, адже схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів.

У запереченні від 06.11.2018р. позивач звертає увагу суду на те, що установчі документи позивача надавалися відповідачу неодноразово, в т.ч. у паперовій формі, при укладенні інших договорів позивача з відповідачем, яких було більш ніж 20. При цьому, законодавством не унормовано порядок повідомлення сторони у договорі про обмеження уповноваженої особи, сам факт посилання у договорі на документи, на підставі яких представник здійснює повноваження є достатнім. Щодо не притягнення до відповідальності Генерального директора позивача наголошує, що це є виключна компетенція власника підприємства.

У поясненнях від 26.11.2018р., 04.12.20218р. позивач наголошує на тому, що нормативною підставою для визнання недійсності оспорюваного договору є ч. 2 ст. 203 ЦК України - відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності та ч. 1 ст. 215 ЦК України - недодержання вимог ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Юридичним фактом, що підтверджує визнання недійсним оспорюваного договору, на думку позивача, є трудовий договір від 01.10.2016 p. (п. 2.12., що засвідчує факт наявності обмеження в повноваженнях Генерального директора), лист власника ДП "Старокостянтинівський молочний завод" вих. №17/1018 від 17.10.2018 р. (що підтверджує факт відсутності згоди власника Позивача на укладення договору поставки №ВСП/2009-17від 19.09.2017 р.), визнання відповідачем в особі представника у відзиві на позов від 20.08.2018р. факту відсутності повноважень у Генерального директора Позивача.

Також зазначає, що подальшого схвалення спірного договору поставки не було, факти виконання умов договору відсутні, оскільки поставка товару по оспорюваному договору від СВК "Перший національний виробничий кооператив" уповноваженими працівникам ДП "Старокостянтинівський молочний завод" не здійснювалась (на ТТН б/н від 19.09.2017 р. та видатковій накладній №327 від 19.09.2017 р. відсутній підпис особи, що дозволила відпуск товару для Відповідача, на товаро - супровідних документах наявні підписи, які не співпадають з підписами осіб, які зазначені як підписанти - ОСОБА_9, ОСОБА_8, довіреність на отримання товару, видана ОСОБА_7, яка у товаро - супровідних документах по договору поставки не зазначалась). Зазначене, на думку позивача, підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_4 в судовому засіданні та поясненнями Заступника начальника СБ ОСОБА_10 від 07.06.2018р., поясненнями ОСОБА_8 від 07.06.2018р., поясненнями ОСОБА_9 від 07.06.2018р.

Стверджує, що товаро - супровідні документи є нікчемними та не створюють юридичних наслідків для сторін на тій підставі, що фактичні обставини справи їх повністю спростовують. Так, відповідно до пункту 4.1 оспорюваного договору, поставка товару здійснюється зі складу Постачальника згідно правил Incoterms в редакції 2010 року на умовах EXW. Згідно із пунктом 12.3 договору, всі домовленості, що стосуються виконання умов договору здійснюються лише в письмовій формі. Позивач не надав суду докази наявності такої письмової домовленості між Позивачем та Відповідачем щодо зміни "складу Постачальника" на "склад ТОВ "Агропереробка", тобто не довів той факт, що передача товару фактично відбулася. На думку позивача, наявність двостороннього договору між Відповідачем та ТОВ "Агропереробка" про купівлю товару не може підтвердити факт передачі товару Позивачу. Позивач приходить до висновку про те, що доведення відповідачем факту передачі товару ґрунтується виключно на документах, які не підписувалися зазначеними в них особами (ОСОБА_8Й, ОСОБА_9С), що свідчить про відсутність факту поставки та зобов'язання по договору в цілому. Стверджує, що факт реєстрації податкової накладної не може свідчити про погодження Позивачем договору поставки, так як усі дії по реєстрації податкової накладної вчинені Відповідачем.

Позивач наголошує на тому, що з відповідей свідка ОСОБА_4 можна встановити наступне: власник ДП "Старокостянтинівський молочний завод", а саме ПАТ "Компанія з управління активами "Довіра-Капітал", яке діє від свого імені за рахунок та в інтересах Пайового Закритого Недиверсифікованого Венчурного Інвестиційного Фонду "Альтернативні інвестиції", не брали участі у переговорах з Кооперативом щодо укладення договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017 р.; кооператив не передавав товар особам, які зазначаються як підписанти у товарно - супровідних документах (ОСОБА_9С, ОСОБА_8Й.); свідок підтвердив, що на день передачі товару ТОВ "Агропереробка" зі складу ТОВ "Агропереробка" не встановленій особі договору поставки, товаро - супровідних документів підписано не було, жодних документальних підтверджень наявності письмових домовленостей між ДП "Старокостянтинівський молочний завод" щодо поставки товару, відібрання зразків на дослідження тощо немає та свідок про це нічого не знає.

Представники позивача у судовому засіданні наполягають на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1004224111 від 18.07.2018р., станом на 18.07.2018р., керівником юридичної особи - дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" вказано ОСОБА_5 (дата обрання 01.10.2015р.) Витяг містить інформацію щодо обмеження керівника на вчинення правочинів згідно статуту підприємства.

Рішенням власника №27/04 затверджено статут дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" (в новій редакції).

У відповідності до п. 8 Статуту передбачено, що управління підприємством здійснює його власник, який вирішує всі питання, пов'язані з діяльністю підприємства (п. 1.8.).

Поточна діяльність підприємства здійснюється Генеральним директором. При призначенні Генерального директора із ним укладається трудовий договір, в якому визначаються компетенція, права, обов'язки і відповідальність перед Власником, умови матеріального забезпечення і звільнення з посади. Генеральний директор не має права без погодження з Власником підписувати договори, спрямовані на відчуження майна, що належить підприємству (п. 8.3.).

Також позивачем надано трудовий договір від 01.10.2016р., укладений між ПАТ "Компанія управління активами "ДОВІРА-КАПІТАЛ" (що діє за рахунок активів та в інтересах Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду „Альтернативні інвестиції”) в особі Директора ОСОБА_11 та ОСОБА_5 (Генеральний директор), за умовами якого ОСОБА_5 наймається на посаду Генерального директора ДП "Старокостянтинівський молочний завод".

За трудовим договором Генеральний директор зобов'язується здійснювати управління поточною діяльністю Товариства, забезпечувати його прибуткову діяльність, ефективне використання і збереження майна. Генеральний директор є повноважним представником Товариства щодо його господарської діяльності під, час реалізації повноважень, функцій, обов'язків Товариства, передбачених актами законодавства України, статутом Товариства, іншими нормативними документами. Генеральний директор підзвітний Роботодавцю у межах, встановлених законодавством України, статутом Товариства та цим трудовим договором (розділ 1 трудового договору).

Генеральний директор здійснює поточне (оперативне) керівництво Товариством, забезпечує виконання завдань Товариства, передбачених законодавством України, статутом Товариства, трудовим договором та рішеннями вищого органу Товариства, здійснює організацію роботи Товариства з метою досягнення його прибуткової діяльності відповідно до статуту Товариства згідно з визначеними завданнями та укладеними договорами, вживає заходів щодо забезпечення своєчасного надходження коштів за реалізовані роботи, послуги, товари, вживає заходів щодо своєчасного укладення договорів з постачальниками і споживачами які працюють з підконтрольними Товариству підприємствами, розширення господарських зв'язків, забезпечує виконання завдань і зобов'язань на постачання продукції, забезпечує контроль за виконанням підконтрольними Товариству підприємствами замовлень, договірних зобов'язань у встановлені строки. Роботодавець організує фінансовий контроль за діяльністю Товариства; здійснює контроль за ефективністю використання і збереження закріпленого за Товариством майна (п.п. 2.1-2.9).

Генеральний директор має право: без довіреності діяти від імені Товариства, представляти його перед іншими юридичними особами усіх форм власності; розпоряджатися майном та коштами Товариства, укладати угоди окрім тих, що спрямовані на відчуження майна та основних засобів та щодо яких необхідне погодження із вищими органами Товариства; затверджувати та використовувати кошторис; укладати угоди та різного роду договори, в тому числі купівлі-продажу, оренди, підряду, видавати доручення, відкривати та закривати банківські рахунки; приймати рішення щодо вчинення Товариством правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, не перевищує 1 000 000,00 (одного мільйона) грн. Крім того, ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом такого правочину, не повинна перевищувати 0,5 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності Товариства (п. 2.12). Повноваження, які не визначенні трудовим договором, Генеральний директор має право виконувати тільки після прийняття відповідного рішення вищим органом Товариства (п. 2.16).

Внесення змін та доповнень до трудового договору здійснюється шляхом підписання додаткових угод (п. 5.1.). Трудовий договір вступає в силу з моменту укладення і діє до 01.10.2017 року (п. 6.1.). Договір підписаний від імені роботодавця ОСОБА_11, від імені генерального директора ОСОБА_5

19.09.2017р. між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" - "Постачальник" (в особі виконавчого директора ОСОБА_4, який діє на підставі Статуту) та Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" - "Покупець" (в особі Генерального директора ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту) був укладений Договір поставки №ВСП/2009-17, відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов'язується поставити у зумовлені Договором строки молочну продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму за умовами цього Договору.

Вид, асортимент, кількість, загальна вартість товару - зазначаються у накладній на кожну партію товару, які є невід’ємною частиною даного Договору. Ціна за одиницю товару відповідної якості - 92,16 грн. з ПДВ за 1кг. Кількість товару - 16665,3 кг. Загальна ціна Договору складає 1 535 874,05 грн. Замовлення товару може бути зроблено в усній або письмовій формі. Підтвердженням виконання замовлення Сторони домовилися вважати факт відпуску товару згідно видаткової накладної. Право власності на товари та ризик випадкової загибелі та/або псування товару переходить до Покупця з моменту підписання його представником видаткової накладної. Усі видаткові накладні, що оформлені між Сторонами протягом строку дії Договору, вважаються такими, що видані на підставі та в межах Договору, навіть при відсутності вказівки (посилання) на Договір в самій видатковій накладній і є невід’ємною частиною Договору. Постачальник гарантує, що товар є новим, що Постачальник є власником товару, який нікому не проданий, в наймі (оренді), в податковій або іншій заставі, під забороною на відчуження не знаходиться, вільний від прав, претензій і позовів третіх осіб (розділ 1 договору).

Постачальник зобов’язується: упакувати та надати товар на умовах, передбачених Договором; замінити неякісний товар на якісний на протязі 5 (п’яти) календарних днів з моменту звернення Покупця. Покупець зобов’язується: прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених Договором (п. 2.1.договору).

Оплата здійснюється Покупцем в гривнях України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника по мірі використання товару, але не пізніше 20 (двадцятого) грудня 2017р. Зміна форми, порядку проведення розрахунків допускається лише за додатковим письмовим Договором Сторін (р. 3 договору).

Поставка товару здійснюється зі складу Постачальника згідно правил INCOTERMS в редакції 2010р. на умовах EXW. Поставка товару здійснюється до 3 (трьох) календарних днів (п. п. 4.1., 4.2. договору).

Приймання товару по кількості та якості проводиться згідно накладних та показників якості, вказаних в ГОСТах та іншій нормативно-технічній документації на даний вид товару, і відповідно вимог Інструкції П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" затвердженої постановою Державного арбітражу при ОСОБА_12 СРСР від 15.06.1965р. та Інструкції П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості" затвердженої постановою Державного арбітражу при ОСОБА_12 СРСР від 25.04.1966р. (р. 6 договору).

Розділом 7 договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору, сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України. Застосування господарських санкцій не звільняє сторони від обов’язку виконання зобов’язання в натурі. Сторона, що порушила грошове зобов’язання згідно чинного Договору, зобов’язана сплатити на користь іншої сторони за весь період прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу протягом всього терміну прострочення.

Договір може бути змінений, розірваний лише за взаємною згодою Сторін. Всі зміни та доповнення до Договору виконуються лише в письмовій формі та підписуються Сторонами. Договір підписаний Сторонами і переданий за допомогою факсимільного зв’язку має юридичну силу з подальшою заміною на оригінал з мокрою печаткою (р. 11 договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31 грудня 2017р. (р. 12.1. договору). Договір підписаний зі сторони Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" ("Постачальника") ОСОБА_4 та Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" ("Покупець") ОСОБА_5

У матеріалах справи наявні: видаткова накладна №327 від 19.09.2017р на поставку дочірньому підприємству "Старокостянтинівський молочний завод” товару на суму 1535874,05 грн. з ПДВ (сир "Рівненський" вагою 16665,3кг), товарно-транспортна накладна від 19.09.2017р. на поставку ДП "Старокостянтинівський молочний завод" товару на суму 1535874,05 грн., договір від 27.09.2017р. про часткове зарахування зустрічних однорідних вимог (укладений між СВК "Перший національний виробничий кооператив" та ТОВ „Агропереробка”), довіреність № 4124 від 18.09.2017р., видана ДП "Старокостянтинівський молочний завод” ОСОБА_7 на отримання від СВК "Перший національний виробничий кооператив" товару, претензія №36 від 21.02.2018р. (фіскальний чек та опис вкладення від 22.02.2018р.) про оплату поставленого та неоплаченого товару на суму 1535874,05 грн.

У наданих позивачем у матеріали справи поясненнях ОСОБА_9 від 07.06.2018р. зазначено, що на виконання наказу ДП "Старокостянтинівський молочний завод" від 06.06.2018р. про проведення службового розслідування по факту поставки сільськогогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" сиру Рівненського, ОСОБА_9 повідомляє, що протягом 19 вересня 2017р., весь робочий день перебувала на робочому місці за адресою: м. Житомир, вул. Заводська, 21. Довіреності ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на отримання товару по договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017р. ОСОБА_9 не видавали.

У наданих позивачем у матеріали справи поясненнях ОСОБА_8 від 07.06.2018р. зазначено, що на виконання наказу ДП "Старокостянтинівський молочний завод" від 06.06.2018р. про проведення службового розслідування по факту поставки сільськогогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" сиру Рівненського по договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017p. ОСОБА_8 повідомляє, що Працівники СВК "Перший національний виробничий кооператив" не передавали ОСОБА_8 товар по договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017р. Довіреності ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на отримання товару по договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017р. ОСОБА_8 також, не видавали.

У наданих позивачем у матеріали справи поясненнях ОСОБА_10 від 07.06.2018р. зазначено, що комірник складу сировини підприємства ОСОБА_9 протягом 19 вересня 2017р. весь робочий день перебувала на робочому місці за адресою м. Житомир, вул. Заводська, 21. ОСОБА_9 не отримувала від працівників СВК "Перший національний виробничий кооператив" товар по договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017р. Довіреності ДП "Старокостянтинівський молочний завод" на отримання товару по договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017р. ОСОБА_9 не видавали. Водій автотранспортних засобів (вантажне авто транспортного цеху ОСОБА_8 не отримував довіреності на отримання товару по договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017р. та зазвичай водій не отримує товар від контрагентів.

Також позивачем надано у матеріали справи лист (за підписом директора ОСОБА_11О.) від 17.10.20218р. ПАТ "Компанія управління активами "ДОВІРА-КАПІТАЛ", у якому повідомлено, що рішення щодо схвалення договору поставки ВСП/2009-17 Засновником не приймалося.

Вважаючи, що Власником - ПАТ "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ДОВІРА-КАПІТАЛ" згоди/погодження на підписання договору поставки з Відповідачем не надавалося, тобто правочин вчинено поза межею повноважень представника, не уповноваженою на те особою, позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним договору поставки № ВСП/2009-17 від 19.09.17р.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, в тому числі іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі визнання правочину недійсним. Цей спосіб захисту безпосередньо регламентується статтями 215, 236 ЦК України.

Позивач обрав спосіб захисту та звернувся до суду з позовом про визнання договору недійсним, оскільки при укладенні договору, на його думку, не дотримано вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України (зміст правочину суперечить кодексу, актам цивільного законодавства).

Предметом даного позову є визнання недійсним договору, а підставою даного позову, на думку позивача, є наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого договору недійсними.

Отже, предметом доказування у даній справі є наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) та в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Крім того, у даній справі необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Як вже зазначалось, 19.09.2017р. між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" - "Постачальник" (в особі виконавчого директора ОСОБА_4, який діє на підставі Статуту) та Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" - "Покупець" (в особі Генерального директора ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту) був укладений Договір поставки №ВСП/2009-17, відповідно до п. 1.1. якого, Постачальник зобов'язується поставити у зумовлені Договором строки молочну продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму за умовами цього Договору. Факт укладення вищезазначеного Договору сторонами не заперечується. В преамбулі договору зазначено, що сторони діють відповідно до Статуту.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У відповідності до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Органи юридичної особи діють у межах повноважень, наданих їм установчими документами та законом. Орган юридичної особи як її частина представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають, а тому дії її органу визнаються діями самої юридичної особи.

У відносинах з третіми особами слід виходити з презумпції наявності достатнього обсягу повноважень на здійснення дієздатності юридичної особи як у одноособового органу юридичної особи, так і керівника її колегіального органу.

В пункті 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень.

Щодо кола повноважень генерального директора юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то вони визначаються її установчими документами, які затверджуються юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку, трудовим договором.

Як встановлено судом та вбачається з преамбули договору поставки від 19.09.2017р. №ВСП/2009-17, при підписанні вказаного договору Генеральний директор ОСОБА_5 діяв на підставі Статуту. Згідно з розділом 8 Статуту "Управління підприємством" (затвердженим Рішенням власника №27/04 від 27.04.2017 року) визначено компетенцію Власника та Генерального директора. У відповідності до п. 8 Статуту передбачено, що управління підприємством здійснює його власник, який вирішує всі питання , пов'язані з діяльністю підприємства (п. 1.8.). Поточна діяльність підприємства здійснюється Генеральним директором. При призначенні Генерального директора із ним укладається трудовий договір, в якому визначаються компетенція, права, обов'язки і відповідальність перед Власником, умови матеріального забезпечення і звільнення з посади. Генеральний директор не має права без погодження з Власником підписувати договори, спрямовані на відчуження майна, що належить підприємству. (п. 8.3.).

При цьому, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_12 України є частиною національного законодавства України. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "ОСОБА_13 Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності. У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і кошти, активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Таким чином, п. 8.3. Статуту позивача (затвердженого рішенням власника №27/04 від 27.04.2017 року) передбачено, що підписуючи договори, спрямовані на відчуження майна (в т.ч. коштів), що належить підприємству, Генеральний директор повинен отримати згоду Власника на укладення правочину.

Таким чином, п. 2.16. трудового договору від 01.10.2016р. (укладеного між ПАТ "Компанія управління активами "ДОВІРА-КАПІТАЛ" та ОСОБА_5) передбачено, що повноваження, які не визначенні трудовим договором (в т.ч. вчинення товариством правочину на суму, що перевищує 1 000 000,00 грн. ) Генеральний директор має право укладати тільки після прийняття відповідного рішення вищим органом товариства.

Як встановлено судом, у матеріалах справи наявні видаткова накладна №327 від 19.09.2017р на поставку дочірньому підприємству "Старокостянтинівський молочний завод” товару на суму 1535874,05 грн. з ПДВ (сир "Рівненський" вагою 16665,3кг), товарно-транспортна накладна від 19.09.2017р. на поставку ДП "Старокостянтинівський молочний завод" товару на суму 1535874,05 грн., договір від 27.09.2017р. про часткове зарахування зустрічних однорідних вимог (укладений між СВК "Перший національний виробничий кооператив" та ТОВ „Агропереробка”), довіреність № 4124 від 18.09.2017р., видана ДП "Старокостянтинівський молочний завод” ОСОБА_7 на отримання від СВК "Перший національний виробничий кооператив" товару, претензія №36 від 21.02.2018р. (фіскальний чек та опис вкладення від 22.02.2018р.) про оплату поставленого та неоплаченого товару на суму 1535874,05 грн.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Однак, ОСОБА_5 як генеральний директор Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод", під час підписання договору 19.09.2017р. №ВСП /2009-17 перевищив обсяг права на здійснення повноважень, оскільки трудовим договором від 01.10.2016р. його уповноважено приймати рішення щодо вчинення Товариством правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, не перевищує 1 000 000,00 (одного мільйона) грн. При цьому, видаткова накладна №327 від 19.09.2017р. на поставку дочірньому підприємству "Старокостянтинівський молочний завод” товару на суму 1535874,05 грн., товарно-транспортна накладна від 19.09.2017р. на поставку ДП "Старокостянтинівський молочний завод" товару на суму 1535874,05 грн. не є доказами схвалення правочину особою, від імені якої було укладено договір.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення повноважень представником юридичної особи виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Зважаючи на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним на підставі частини 2 статті 203, 215 Цивільного кодексу України договору поставки від 19.09.2017р. №ВСП/2009-17, укладеного між Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив" та Дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод".

За змістом норм частини 1 статті 216 та частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення і не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Щодо тверджень відповідача про те, що він як контрагент не знав про наявні обмеження у повноваженнях представника цієї юридичної особи, доказів надання позивачем відповідачу при укладенні договору Статуту підприємства, трудового договору із керівником, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не надано, суд зазначає наступне. У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як зазначено в п.3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", саме лише порушення обов'язку діяти в межах повноважень не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 19.08.2014 у справі № 5013/492/12/3-59гс14).

Отже, підставою для недійсності правочину може бути доведеність юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви ОСОБА_7 Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 р. (68/151/ЄЕС) (аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі №910/22402/13 від 04.03.2015 року).

Загалом, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

Отже, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними.

Однак закон ураховує, що питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом з тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Загалом, контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, зокрема, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи (аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 11.04.2017 року у справі №907/24/16).

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1004224111 від 18.07.2018р., станом на 18.07.2018р., керівником юридичної особи - дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" вказано ОСОБА_5 (дата обрання 01.10.2015р.) Витяг містить інформацію щодо обмеження керівника на вчинення правочинів згідно статуту підприємства.

Крім того, у спірному договорі поставки зазначено, що від імені Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" договір укладає Генеральний директор ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту.

Таким чином, зважаючи на викладені обставини, позивач довів належними та допустимими доказами, що Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" знав або повинен був знати про наявність обмежень представника дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" на укладення оскаржуваного договору, з огляду на що у суду наявні правові підстави для визнання спірного договору недійсним.

Доводи відповідача про те, що факти наступного схвалення спірного правочину встановлені рішенням Господарського суду Хмельницької області від 01.08.2018 року у справі №924/234/18 судом також сприймаються критично.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини та згідно з рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права.

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18), згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Тому судове рішення у справі №924/234/18 не може бути поставлене під сумнів, обставини, встановлені у цьому рішенні, не потребуватимуть доказування лише у випадку набрання таким рішенням відповідно до ст. 241 ГПК України законної сили.

Також судом не беруться до уваги твердження відповідача про те, що подальшим схваленням спірного правочину є підписання товаророзпорядчих документів, присутність від імені позивача, під час завантаження товару водія автомобіля (який було надіслано за замовленням ДП "Старокостянтинівський молочний завод") ОСОБА_6 та технолога ОСОБА_7 (якій раніше надавались зразки товару, що є предметом спірного договору, та на ім'я якої Позивачем видано довіреність № 4124 від 18.09.2017 року), передання їм оригіналу договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017 року, накладної № 327 від 19.09.201 7 року, товарно-транспортної накладної від 19.09.2017 року.

Так, у відповідності до ч.1 ст. 241 ЦК України відповідачем не доведено, що спірний правочин (вчинений представником з перевищенням повноважень) отримав наступне схвалення від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

На противагу цьому, позивачем надано у матеріали справи лист (за підписом директора ОСОБА_11О.) від 17.10.20218р. ПАТ "Компанія управління активами "ДОВІРА-КАПІТАЛ", у якому повідомлено, що рішення щодо схвалення договору поставки ВСП/2009-17 засновником не приймалося.

Позиція відповідача про те, що однією із підстав дійсності спірного правочину є факт не притягнення до відповідальності генерального директора товариством "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ДОВІРА-КАПІТАЛ" відповідно до умов трудового договору, судом до уваги не приймається, оскільки згідно із ст. ст. 147, 147-1 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано заходи стягнення органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника за вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком.

Виходячи з правової природи інституту дисциплінарної відповідальності притягнення працівника до даного виду відповідальності є виключно правом органу, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду). Таким чином, не застосування заходів дисциплінарного стягнення органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) не може свідчити про наступне схвалення правочину від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.

Інші доводи відповідача з приводу дійсності договору поставки від 19.09.2017р. (оскільки пояснення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не містять ознак достовірних доказів, на підставі яких, можна встановити дійсні обставини справи, а зі змісту видаткової накладної № 327 від 19.09.2017 року та ТТН від 19.09.2017 року вбачається, що отриманий позивачем товар був прийнятий представником позивачем, реєстрація податкової накладної №401082622259 від 19.09.2017р. додатково підтверджує реальність здійснення господарської операції) також не впливають на вирішення спору, оскільки предметом доказування по даній справі є наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання спірного правочину (господарського договору) недійсним на момент його вчинення (укладення) та в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Крім того, у даній справі судом встановлено, що оспорюваний правочин на момент його укладення вчинений особою поза необхідним обсягом цивільної дієздатності.

Щодо пояснень свідка ОСОБА_4 (наданих у судовому засідання 26.11.2018р.), судом зауважується, що у даних поясненнях свідок звертає увагу на факт поставки товару №ВСП/2009-17 від 19.09.2017р., переддоговірні правовідносини сторін, приймання товару за кількістю та якістю, що, як зазначалось судом вище, не є предметом даного судового розгляду. Окрім цього, як передбачено ст. 77 ГПК України, допустимим може вважатися лише той доказ, який відповідно до законодавства повинен підтверджувати певні обставини. Обставини подальшого схвалення спірного правочину та наявність повноважень у сторін на його підписання можуть підтверджувати лише відповідні документи, зокрема в силу вимог ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства. Покази свідка в частині наявності/відсутності повноважень у сторін на укладення правочину не можуть носити характер достовірних доказів, що також відображено у ч. 2 ст. 87 ГПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Згідно ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення абомають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти засновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує на те, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Таким чином, позивачем належними, допустимими та достатніми засобами доказування доведено порушення його прав укладенням спірного договору. Докази, які б спростовували вище встановлені обставини, відповідачем не надано.

Одночасно суд зауважує, що рішення господарського суду повинне бути спрямоване на реальне настання правових наслідків захист чи відновлення порушеного чи оспорюваного права і законного інтересу, а також на вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_6 проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

З наведеного, обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору поставки № ВСП/2009-17 від 19.09.17р, є тим ефективним способом захисту в даному випадку, що усуне юридичну невизначеність та сумніви щодо дотримання загальних вимог чинності правочину у розумінні ст. 203 ЦК України.

З врахуванням наведеного, позов про визнання недійсним договору є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

У зв'язку із задоволенням позову витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" (31104, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 47, код ЄДРПОУ 31952591) до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" (30403, Хмельницька область, м. Шепетівка, Старокостянтинівське шосе, 31, код ЄДРПОУ 40108269) про визнання недійсним договору поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.17р. задовольнити.

Визнати недійсним договір поставки №ВСП/2009-17 від 19.09.2017р., укладений між дочірнім підприємством "Старокостянтинівський молочний завод" м. Старокостянтинів Хмельницька область та сільськогосподарським виробничим кооперативом "Перший національний виробничий кооператив", м. Шепетівка Хмельницька область.

Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу "Перший національний виробничий кооператив" (30403, Хмельницька область, м. Шепетівка, Старокостянтинівське шосе, 31, код ЄДРПОУ 40108269) на користь дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" (31104, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 47, код ЄДРПОУ 31952591) 1762 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.12.2018р.

Суддя М.Є. Муха

Віддруковано 4 примірники: 1 - до справи, 2, 3 - позивачу (31104, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. І. Франка, 47; представнику ОСОБА_1 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ 4/6, корпус В, 5-ий поверх, кім. 506), 4 - відповідачу (30403, Хмельницька область, м. Шепетівка, Старокостянтинівське шосе, 31). Всім з повідомленням про вручення.

Джерело:ЄДРСР 78518334

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 04.12.2018 по справі № 924/678/18 Господарський суд Хмельницької області

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

132 951 152

28 805

4 787

544 382

31 258 154

53 863 615

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 04.12.2018 по справі № 924/678/18 Господарський суд Хмельницької області

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!